Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Untermensch по-українськи

Борис Бородин | 2.08.2007 21:07

-17
Рейтинг
-17


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
25

Чому ви, здебільшого російськомовні, особливо на сході і півдні країни, так добре обізнані зі "звірствами" бандерівців, а на заході, де ці "звірства" здебільшого чинились і де інформація про це так само доступна, бандерівців вважають героями?
Правнук


Untermensch по-українськи
Чому у Росії, Польщі, Франції загони СС були для людей катами в чорних мундирах, чия звірячість не піддавалася опису, а в Німеччині, де вони почали діяти набагато раніше, суто для якої вони спочатку і створювалися – вони були героями?

Чому персонал Дахау, Бухенвальда, Равенсбрюка, з діяннями котрого людство стало так добре обізнане після визволення Освенцима, назавжди втратили право називатися людьми – там, у далекому людстві, за межами Німеччини, а в самому Бухенвальді, Равенсбрюці та затишному містечку Дахау, де з горбочка, мабуть, видно Фрауенкирхе в центрі Мюнхена, вони вважалися патріотами на важкій праці і їм нараховувалась додаткова відпустка та надавалися "санаторні путівки", як це в нас зветься?

Чому загони НКВС, що кожен божий день невпинно, як машина, викреслювали з життя своїх же ж громадян, тих, хто захищав їхні шкури в війнах, їх годував та озброював, вважалися чудовиськами тільки за межами Радянського Союзу, а "в межах", де вони, власно, і діяли, вони були героями? Чому вони так само рахувалися патріотами на важкій праці і так само отримували додаткові відпустки та санаторні путівки?

Чому ку-клукс-клан, всього півстоліття тому так завзято засуджений на півночі Штатів, де його ніколи не було, на півдні тих самих Штатів, де їх катування здебільшого і чинилися, вважався загоном героїв?

Тому, що всі вони мали міцне, роками вибудоване, камінець до камінця складене прикриття. Вони не вбивали, не катували і навіть не заарештовували людей. Ті, кого вони знищували, не були людьми. Це були звірі, сповнені злоби на все світле і добре в цьому світі, навіжені пси, з рота яких летіла піна несамовитої люті. Люті до справжніх людей, на сторожі яких непохитно стояли ці герої.

Не собаками, як вони вважали, були вони самі. Всі інші ретельно перевірялися – чи не є вони звірячими виродками людської раси і чи не час вже і їх портрета малювати на дацзибао, щоб натовп ревів: "Розіпни його!" і аплодував катам. І народ ревів. І аплодував. І розпинали. І це теж правда. Тому що без народу ніяка диктатура неможлива.

Без підтримки, або принаймні згоди на терпіння народу будь-яка влада лишиться тільки тонкою плівкою бензину на воді, блискучою, але безсилою, вік якої безнадійно обмежений. Як американці в Іраку. Як бандерівці по п'ять років після війни – без надії, без ідеї, – купка розкиданих по краю терористів.

Але ж колись ця підтримка була... Сталін здійснив "одвічну мрію українського народу". "Злуку". Може, декому неприємно це, але існування Західної України в складі України є наслідком злочину – акта Молотова-Рібентропа і загибелі Польщі. Ціною позбавлення від полонізації для народу Західної України стала колективізація. Цілком природно, що злам одвічного укладу неможливий без боротьби і крові. Цей етап пройшов швидко, бо, по-перше, влада мала досвід, а по-друге, розмах опору не мав порівняння з розмахом антонівських повстань у Росії. Підтримка "народних месників", "героїв" на цьому етапі була широка. Так, у бандерівців не було радіо та газет. Але навіщо вони у сільському краю? Агітація велася методами громадянської війни – гвинтівкою. Було створено лице ворога – москаля, не людини, а звіра. До якого немає жалості. І були створені "герої". Радянська пропаганда замовчувала такі вади "злуки".

А потім була війна. І якщо десь в сороковому році можна було балакати у львівський кав'ярні про швидкий кінець радянської влади, то в сорок шостому... – зась! А вмирати без надії на перемогу – це, може, "дуже шляхетно", але занадто дурно. Люди хочуть жити. І тих, хто хоче їх забрати на той світ разом із собою – відкидають. Народ взагалі живе довше і мудріше, ніж його окремі завзяті представники. Тому купка фанатиків лишилася без підтримки. А щоб її здобути – вдалася до терору проти своїх селян. І героїв не стало. Цей терор вже був на користь владі, і правда про нього рознеслась далеко.

А вже як Україна викинула цю гидоту на мюнхенський смітник, то почали вони звідти вбивати нам в голову свою легенду за чужі гроші. І бач, як та легенда проросла...

Тому ми винні. Потрібно боротися із заразою, поки вона ще має людський вигляд, бо потім... Потім привласнена машина пропаганди зробить з вами все, що завгодно.

Але ви боротися не збираєтесь. Бандерівці для вас лишилися героями, улюбленцями народу, які стояли на сторожі і ще багато чого...

В середині аж семидесятих, коли тургрупа моїх шкільних товаришів виходила до села в Карпатах: дванадцятеро людей, у зеленому брудному вбранні, з рюкзаками і стійками від наметів, що стирчали за плечима у кожного, – селяни, що перегортали сіно на полі, зникли з нього за декілька секунд. І не можна було відшукати нікого, щоб пояснити помилку. Яка ж то велика любов народу до своїх "героїв", що аж через двадцять п'ять років лише спогад за них виносить людей геть, як надалі від цього місця!

То ж обережніше, пане Правнуку, коли промовляєте про палку любов до УПА.

Ця біда на Україні жила задовго до 1939-го. Етнічні конфлікти точилися тут давно. Колективізація та війна для тих, давніх "нациків" – тільки влучний привид. Вирізали села, де живуть "не люди", розстрілювали людей за те, що вони не згодні кинути рідне селище. Бо – "не люди". Терором вибивали їжу, бранців, які кров'ю незгодних перетворювались у нових "вояків", котрим більше немає дороги додому... Заради України? Не смішить мене! Заради власної жаги до влади!

Але не вдалося тоді.

І от зараз будуєте нове прикриття, нову етнічну базу. Спочатку під "хі-хі", "ха-ха" та веселу пісеньку "Пташка на їм я нахтігаль" (згадайте "Кабаре"!). Потім шкільною програмою, де Україна "постраждала за часів радянсько-германської війни". Потім юліними промовами про російських перевдягнутих солдат. І от вже закон, та не такий собі закон, а ціла Конституція з мовним, а тому і національним перекосом. І ліквідована освіта на "небажаній" мові. Ви швидко працюєте, а русские так довго запрягають...

І знову вам потрібні "унтерменші". Маєте невеликий вибір: євреї, поляки, росіяни. Але ж єврейську тезу не можна підняти ні за яким більш-менш офіційним столом, а поляки так міцно притерлися до американців, що їх легше зафарбувати, ніж віддерти. Лишаються тільки "москалі".

Москалі. Росія була погана за царів, була погана за комуняк і зараз знову погана. Неситий москаль спить і ляскає зубами на Україну – так йому кортить її, Україну, з'їсти. Москаль – не людина. Він різного з нами роду. Він суміш татарських та фінських зграй. Він не розуміє людської мови. Він розмовляє матом. Його обличчя кожен може побачити на львівському плакаті за матюки (хоч перше, що спадає на думку – "расовий галичанин"!).

Ось ваш "унтерменш".

Викопуєте поховане, роздмухуєте залиті і закопані вогнища, шкрябаєте заскорузлий шар старої нашої та чужої крові. Волієте хоч у схрони залізти, аби тільки знову стати єдиними героями, що боронять Україну від безлічі ворогів. Яких ви самі і створюєте. По всіх кутах розшукуєте оті камінці, з яких складаєте стіну ворожнечі. Називаєте це боротьбою за історичну пам'ять, історичну спадщину України. А хто не хоче копати собі яму разом із вами – той "манкурт". Інтелігентська лайка з вигадок Айтматова. Теж "не людина". А вже як, нарешті, збудуєте стіну так, щоб народові очі позакривало – от тоді настане час "героїв", бо буде в вас прикриття. Можна буде не сперечатися на сайтах, а одразу брати на цугундер.

Але чому, що штовхає вас на цей шлях?

Як має людина талант конструктора – то хлопець з Житомира виводить людину у космос. Як має хист до керівництва – то хлопець з Дніпродзержинська 18 років керує Радянським Союзом. Як мають талант співака – то співають. А як не мають жодного таланту, окрім жаги до влади – то починають боротися за націю і свідомість. Бо більше не вміють нічого.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua