Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
корифей на ниві образотворчості саєнко

Олександр Саєнко – корифей на ниві образотворчості

museum-ukraine | 20.03.2010 15:54

-4
Рейтинг
-4


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
6

Народний художник України Олександр Ферапонтович САЄНКО (1899-1985) належить не лише до блискучої плеяди українських майстрів. Гуманістична спрямованість, новаторський характер і національна означеність творчості поставили його в ряд видатних митців ХХ століття. 1999 року, за рішенням ЮНЕСКО, сторіччя генія відзначалося на міжнародному рівні

Олександр Саєнко – корифей на ниві образотворчості
Народний художник України Олександр Ферапонтович САЄНКО (1899-1985) належить не лише до блискучої плеяди українських майстрів. Гуманістична спрямованість, новаторський характер і національна означеність творчості поставили його в ряд видатних митців ХХ століття. 1999 року, за рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО, сторіччя генія відзначалося на міжнародному рівні як пам'ятна дата календаря цієї організації, а його ім'я внесене до офіційного списку видатних діячів світової культури. 20 серпня 2009 року шанувальники унікального таланту на ниві образотворчості відзначили сто десять років від дня народження корифея. Нинішній ювілей, відповідно до Постанови Верховної Ради України, визнаний пам'ятною датою державного рівня.

Колиска українського генія

З 1996 року в мальовничому містечку Борзні, на малій батьківщині митця, за адресою: вул. Партизанська, 58, працює Державний художньо-меморіальний музей "Садиба народного художника України Олександра Саєнка", відкритий за сприяння свідомих українців (директор – Ніна Іванівна Храпач). Силами працівників Головного управління культури і туризму Чернігівської обласної державнфої адміністрації до ювілейної дати видано путівник по музею, а екскурсію садибою включено до маршруту "Чернігівщина туристична".

Саме тут, у затишній домівці посеред яблуневого саду, у родині Саєнків – Мотрони Іллівни та Ферапонта Петровича, першого керівника Борзнянської школи бджільництва, городництва та садівництва (нині – Борзнянський державний сільськогосподарський технікум), – наприкінці позаминулого століття з'явився на світ син Олександр. Тут він прожив більшу частину свого життя. В інтер'єрах експозиційних залів дбайливо зберігаються витвори мистецтва, документи, книги, предмети побуту, особисті речі, родинні фотографії – красномовні свідки минулих подій. Понад тисячу експонатів передала в дарунок державному музею Ніна Олександрівна Саєнко, дочка художника.

Мистецькі студії

1901 року країну спіткала епідемія скарлатини. Це горе не оминуло й сім'ю Саєнків – двоє з п'яти дітей, унаслідок хвороби, на все життя втратили мову та слух. Серед них був і наймолодший – дворічний Сашко. Та незважаючи на жахливі гримаси немилосердної долі, Олександр Саєнко врешті отримав блискучу фахову освіту. Першим його вчителем з малювання став Андроник Лазарчук, керівник художньої студії в Борзні. Згодом, завдяки підтримці друзів родини – Олександри Бєлозерської (більше відомої як письменниця Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша) і Петра Ге (сина видатного живописця Миколи Ге), вступив до Петербурзького імператорського училища глухонімих, яке не лише з успіхом закінчив, але й певний час сам викладав у ньому композицію та народно-декоративне мистецтво. Потім навчався в Київському художньому училищі, Миргородському керамічно-промисловому інституті. Проте, отримати документи про вищу освіту завадила громадянська війна.

Та не з таких був Олександр Ферапонтович, щоб забути свою нестримну мрію. Здобув-таки заповітний диплом, до речі, з відзнакою, – Української Академії мистецтва. Був студентом видатних педагогів, чиї імена стали надбанням світової культури, – художників Михайла Бойчука, Сергія Колоса та Василя Кричевського. Спеціалізувався в майстерні оформлення інтер'єрів, згодом – у новоствореній килимарській. Серед безлічі мистецьких напрямів, течій, що стихійно виникали на той час, Олександр Саєнко віднаходить власну, національно означену стежину, якою йтиме впродовж усього життя. Уже перші його студентські роботи засвідчують неабиякі здібності в пошуку мистецької мови, що базувався на розвиткові традицій, переосмисленні народної творчості під кутом професійного вміння.

За вимогами того часу, студенти мали не лише проектувати інтер'єри приватних помешкань і громадських споруд, а й прикрашати їх творами декоративного мистецтва (керамікою, художнім текстилем), що відповідали б ментальності українців. Тоді Олександр Саєнко запланував створити серію килимів, але виткати власноруч встиг лише один із них – "Птах у колі". Задум було повністю реалізовано п'ятдесят років потому, у 1970-х, за допомогою доньки Ніни. Майже всі відтворені за ранніми ескізами гобелени нині належать до державних музейних колекцій.

Плідний час

У 1920-ті роки Олександр Саєнко мав можливість вільно виражати свій неабиякий талант. Знайшов себе в поєднанні досягнень новітніх течій світової образотворчості з принципами національної естетики. Знайшов він і свій матеріал, свою техніку: інкрустування, або мозаїку, соломою. У його руках традиційне українське ремесло перетворювалося на високопрофесійне, самобутнє, стильне мистецтво. Творам художника притаманні прозорість і ясність кольору, чіткість ліній, глибина та оригінальність образів. Жодного елементу не запозичує автор у народних майстрів.

"Кольори соломи ніби випромінюють сяйво стиглого жита під сонцем, – пише видатний мистецтвознавець Григорій МЄСТЕЧКІН про твір Олександра Саєнка "Святковий день". – Здається, що виконане панно не звичайною соломою, а набране коштовним камінням. Усе тут насичене повітрям і світлом. У такий спосіб панно отримує можливості живопису. Солома тут використовується не лише як художній матеріал, але і як засіб створення образу. Саєнко мислить у цьому дивовижному матеріалі, використовує його багатства, виявляє його приховану красу відповідно до свого задуму".

То був плідний час. Як монументаліст Олександр Саєнко оформлює Всеукраїнську Академію наук. Працює художником-мультиплікатором дитячих казок на Київській кінофабриці, згодом – керамістом у науково-дослідному інституті мінералогії. Його роботи купують картинні галереї та музеї. Художник веде активну виставкову діяльність. Він – у вирі мистецького життя 1920-х – першої половини 1930-х років. Створює серію тканин у техніці вибійки, призначених для показу за межами України. З групою художників формує й розписує керамічний посуд. Невдовзі відбуваються гучні міжнародні виставки в Берліні, Парижі, Таллінні. Про Олександра Саєнка дізнається світ.

"Були в моєму житті тяжкі роки випробувань..."

Та настає страшне пекло для всіх небайдужих, талановитих, творчих людей – роки безжальних сталінських репресій. Відбувається розправа над художниками – послідовниками Михайла Бойчука, яких майже всіх винищено фізично. Хоч Олександр Саєнко й уник арешту, але ж і на його долю випало чимало біди. Безробіття, безгрошів'я, неможливість представити свої роботи публіці, забуття... Друга Світова війна. Смерть дружини. Разом із маленькою донечкою Ніною жили на двадцять карбованців пенсії. У такому становищі перебували аж до хрущовської відлиги.

Згодом, у пору творчої та вікової зрілості, сімдесятип'ятирічний майстер записав у своєму щоденнику: "Незважаючи на те, що були в моєму житті тяжкі роки випробувань, я все своє життя вірив, що моє мистецтво зрозуміле й потрібне народові, бо воно нероздільне з прагненнями й життям українського народу, невіддільне від його праці. І це моє переконання дає мені натхнення й сили для творчості, нових задумів".

Друге дихання

Новими гранями творчості постає Олександр Саєнко в повоєнні роки, працюючи над циклом "Дума про Україну". Митець звертається до історичної теми ("Іван Сірко", "Козак Мамай", "Семен Палій із люлькою"), створює панно "Дума про хліб", "Золота Україна", "Квітуча земля", що прославляють Людину, її працю на землі, поповнює Шевченкіану, до якої звертався постійно, ще зі студентських років ("Невільники", "Реве та стогне Дніпр широкий"). Народжується серія з трьох десятків акварелей, присвячених перебуванню Тараса Шевченка на Борзнянщині – у Ганни Барвінок і Пантелеймона Куліша, Василя Бєлозерського, Віктора Забіли.

Перша персональна експозиція Олександра Саєнка відбулася 1962 року, у виставковій залі Спілки художників. За словами сучасників, то був справжній вибух! Авторські килими, монументально-декоративні панно, виконані в техніці вибійки, кераміки, мозаїчного набору соломкою мали величезний усіх у шанувальників прекрасного. Відвідувачі казали, що в руках майстра українська соломка робиться золотою.

1960-ті – початок 1970-х відкрили друге дихання. "Міг працювати вдень і вночі, – згадує про батька Ніна САЄНКО. – Він був невтомний. Вісімнадцять тисяч соломинок поклав, перш ніж перед глядачем постав завершений твір "Дума про хліб"!". А твір – і справді величний, синтезує пошуки митця. Це – підсумок подвижницької праці на ниві українського образотворчого мистецтва, характерний приклад того, яких результатів досягає художник, коли вчиться в народу.

На жаль, зір художника катастрофічно погіршувався. У роботі багато допомагала дочка Ніна – творила батьків солом'яний дивосвіт, а згодом – і власний. Соломинка до соломинки, і колір потрібно було дібрати, і розмір, до найтонших нюансів вивірити динаміку твору, його ритм і форму...

Ретроспективна виставка 1984 року підбила підсумки шістдесятирічного творчого шляху художника. Твори, зібрані з музейних і приватних колекцій, давали досить повне уявлення про широкий діапазон напрямів творчої діяльності майстра, про його вагомий внесок до надбань монументально-декоративного мистецтва, української культури в цілому. Експонуються вибійки, гобелени "Диво-Сад", "Щедра осінь", відомі у світі, знакові монументальні панно з використанням мозаїки соломою – "Козак Мамай" і "Реве та стогне Дніпр широкий" (за мотивами творчості Тараса Шевченка), полиці-фризи "Колгоспний достаток", "Свято врожаю", керамічні тарелі.

За серії "Дума про Україну" та "Шевченкіана", над якими працював півстоліття, Олександра Саєнка було представлено на Шевченківську премію. Отримати її, на жаль, не встиг... 5 березня 1985 року, після тривалої хвороби, видатний майстер помер у Києві, де й похований на Байковому цвинтарі.

Спадковість поколінь

Мистецька спадщина Олександра Саєнка, що нараховує понад п'ятсот творів графіки, малярства та монументально-декоративного мистецтва, давно отримала широке визнання української та міжнародної громадськості, а його ім'я з плином часу набирає дедалі більшої значущості. Для цього чимало працюють дочка та внучка видатного митця – Ніна Саєнко та Олена Баргилевич (творчий псевдонім – Леся Майданець). Гідним прикладом наслідування й святого пошанування родинних традицій для них став сам батько й дідусь, який, у свою чергу, виступив ініціатором відкриття 1964 року музею Борзнянського сільськогосподарського технікуму, увічнивши в такий спосіб і пам'ять свого батька, Ферапонта Петровича Саєнка.

Заслужений діяч мистецтв України, кавалер Ордена княгині Ольги III ступеня Ніна Саєнко – відомий у нашій країні та за її межами дослідник, знавець музейної справи, історик культури та мистецтва, педагог, режисер, художник. Доклавши титанічних зусиль, вона як автор і упорядник підготувала й видала великоформатний, багато ілюстрований, вишукано оформлений альбом-монографію "Олександр Саєнко: до становлення та розвитку українського монументально-декоративного мистецтва ХХ століття".

"Ця книга, де представлені життя й творчість славного українського художника Олександра Саєнка, справді народного та сучасного, митця на всі часи, постає у всій своїй величі як символ і запорука національного відродження, символ дорогоцінної українськості, яка ще збереглася й така потрібна нам сьогодні. Ця книга унікальна тим, що вона постає на хвилях доленосних подій. І як на початку 1960-х років, Саєнко стає символом національного відродження", – слова світлої пам'яті мистецтвознавця-подвижника Григорія МЄСТЕЧКІНА, написані 2003 року про фундаментальне видання – справжній літопис життя Майстра та українського мистецтва минулого століття взагалі.

Нещодавно побачило світ видання "Олександр Саєнко: мистецька спадщина й сучасність". Книгу відзначено Міжнародною літературною премією Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики та біографічної монографії. До збірки увійшли листи, рідкісні репродукції, спогади сучасників, ґрунтовні мистецтвознавчі студії. Дочка професійно та з великою любов'ю пише про батька, його добу й усіяній тернами творчий шлях. Вона послідовно опікується збереженням мистецької спадщини тата, її презентацією в Україні та світі, продовженням батькових традицій у власній творчості й мистецтві роду Саєнків. Після смерті Олександра Ферапонтовича продовжує втілювати його задуми. За дбайливо збереженими ескізами відродила в матеріалі цілу низку творів: гобелени, килими, мозаїки соломою. Нині Ніна Олександрівна мріє про наступний великий альбом – "Олександр Саєнко: Шевченкіана".

Вихована в дусі високої мистецької культури, Леся Баргилевич-Майданець стала достойною продовжувачкою родинних традицій, започаткованих дідусем і матір'ю. Сьогодні вона – знаний художник, дизайнер інтер'єрів, майстер декоративно-прикладного мистецтва, у чиєму творчому доробку – переважно художній текстиль. На численних вітчизняних і зарубіжних виставках майстриня представляє свої вироби в техніках гобелену, друку на шовку, малярства на тканині, декоративного розпису. Тематика її світлих, позитивних робіт – звернення до історії України ("Київська Русь", "Присвята Олександрові Саєнку", "Роксолана", "Чумацький шлях"), глибоко філософське осмислення земного буття, до якого авторка намагається наблизитися, зокрема, через зображення народних звичаїв та обрядів ("Гармонія", "Дерево і крона", "Живуть тополі у мені", "Знак сонця", "Купальські вогні", "Лісова пісня", "Надія", "Передзвін", "Прийдешнє", "Різдвяна ніч", "Цвіт папороті", "Червоне і чорне"). Символічно, що нині кандидат мистецтвознавства, доцент Олена Баргилевич викладає в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. Михайла Бойчука, навчальному закладі, названому іменем того, хто колись навчав і її дідуся, Олександра Саєнка.

Найменший із роду Саєнків – Олександр Баргилевич, правнук Олександра Ферапонтовича. Хлопчик уже брав участь у виставці в Національній спілці майстрів народного мистецтва України, де представив свої керамічні вироби.

Вшанування ювілею

На відзначення 110-літнього ювілею Майстра та вшанування його пам'яті відкрито меморіальні виставки в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та Чернігівському обласному художньому музеї. В експозиціях представлено вироби Олександра Саєнка з колекції родини художника та музейних зібрань: вибійки, кераміку, гобелени, килими, панно з використанням мозаїки соломою, полиці-фризи, а також роботи переможців Міжнародного конкурсу дитячого малюнка "Посвята Олександру Саєнку" та присвячені йому твори студентів Київської дитячої Академії мистецтв. Відбулися презентації мультимедійного диску "Олександру Саєнку присвячується" (дизайнер – Олег Коваль, режисери – Наталя Ніколайчук, Ірина Саєнко) та документального фільму "Новели старого саду" (режисери – Леонід Горлач і Валентина Шестопалова).

У музеї-садибі митця встановлено скульптурні композиції, виготовлені молодими авторами за мотивами картин Олександра Саєнка "Вірність", "Дівчина пасе вівці" та "Козак Мамай". Випускники Національної Академії образотворчого мистецтва й архітектури України Єгор і Микита Зігури та Євген Троценко виконали їх із брил сірого юрського пісковику під час Всеукраїнського симпозіуму каменярського мистецтва, що традиційно проходить у с. Буші Ямпільського району Вінниччини.

На підтримку даних проектів, а також музею-садиби в м. Борзні працює Міжнародний благодійний фонд Олександра Саєнка.

Заповітна мрія

"...Я хотів би передати свій досвід і майстерність юним художникам. Моя мрія – створити студію, мати своїх учнів, серед них – і глухонімих, підготувати молодих митців, які продовжили б мій шлях у мистецтві", – читаємо щоденниковий запис Олександра Саєнка від 1964 року.

Десять років тому заповітна мрія Майстра здійснилася – у Києві, на доброчинних засадах, працює Мистецька студія ім. Олександра Саєнка для дітей із вадами слуху, заснована Ніною Саєнко та Лесею Майданець. Невтомні трудівниці, донька й онучка видатного митця, віддають цій благородній справі чимало енергії, талант організаторів і педагогів. Їхня висока професійність, любов і чуйність стали запорукою створення необхідних умов для навчання дітей з особливими потребами. Початківці оволодівають тут основами образотворчої грамоти, технічними прийомами декоративного мистецтва, учаться вірити в реальність своїх можливостей. Викладаються такі предмети як малярство на тканині, мозаїка соломою, писанкарство, розпис, ткацтво тощо. Учні виготовляють перші у своєму житті витвори: вази, глечики, кошики, нехитрі меблі...

Юні студійці долають перші кроки в мистецтві. Їхні вправні руки та безпосередня дитяча уява народжують оптимістичні візуальні образи, у яких панує одухотворена поезія добра й краси. Вдале поєднання експерименту, імпровізації та наслідування як народних традицій, так і художнього досвіду майстрів-попередників – ось та золота середина, що приводить творчу людину на шлях самобутності.

Дехто вже бере участь у виставках. Мине кілька років, і ми неодмінно почуємо імена Олексія Висоцького, Валентини Олексіюк, Валерії Ситникової, Світлани Степанець та багатьох інших вихованців як послідовників школи Олександра Саєнка. Хочеться в це вірити.

Юлія ОМЕЛЬЧУК,

член Національної Спілки журналістів України

для журналу Музеї України










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua