ГОРТАЮЧИ АРХІВИ-2

У 1881 роцѣ российска газета "С.-Петербурскія Вѣдомости" (203 число) помѣстила кореспонденцию, у котрóвъ алемъ што говорить галичанинъ российскому чоловѣку:

- Вы не русскій!

- Навѣрное, говорю, русскій.

- Вы изъ Россіи?

- Изъ Россіи.

- Ну, вотъ и значить россіянинъ, а не русскій. Русскіе это только мы, здѣсь, въ Галиціи... Вы и говорите не по-русски, а пороссійски...

Изъ вышше сказаныхъ видно, што и филологъ, и историкъ, и самъ народъ, на руськовъ сторонѣ стоять.

Айбо чому е то, можъ бы ся звѣдати, што меджи руськими и российскими словами тóлько рóвности? На сесе пытаня óдповѣсть историкъ. Коли Киевска Русь перейшла пóдъ володу Москвы, сеся перебрала вóдъ неѣ нелемъ политичное значенье, ай и литературный руський языкъ. Перебравши руськый языкъ, змѣшала го зъ своимъ, тай изъ церковно-славянскимъ, и изъ сихъ трьохъ наладила собѣ книжный, або российский языкъ. А ведля обезпеченя российского языка вóдъ конкуренциѣ руського, российскѣ царѣ вóдъ Петра Великого все гóрше и горше притѣсняли руський языкъ; а въ 1876-óмъ роцѣ выданый царский розказъ заказуе I. принести руськѣ книги изъ заграницѣ у Россию, 2. печатати руськѣ книгы, драматичнѣ працѣ и ноты у Россиѣ.

Туй можеме щи то зазначити, ожъ тотожнóсть во руськихъ и россійскихъ словахъ найме во писаню, а не во выговорѣ мае мѣсто.

Ласлов Чопей. Русько-мадярський словарь. Будапешт, 1883. С. XX-XXI. Цит. за: Н. Д. Бабич. Історія української літературної мови. Практичний курс. – Львів, 1993. – С.256-257.