Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/culture/4981decbd8686/

"Переді мною клавіші лежать..."

Улас Золотоноша | 29.01.2009 18:52

Слухати пісні та музику до них, інші, значно серйозніші твори, написані талановитим українським композитором Олександром Білашом, це неймовірна насолода. Його чарівні звуки надихають буквально творити, жити, а не скніти!...

''Переді мною клавіші лежать...''
Переді мною клавіші лежать //У строгому порядку – чорні й білі, //Хлоп'ята-пальці весело біжать, //У сад мелодій рвати звуки спілі... Ця дотепна й жартівлива строфа належить нашому знаменитому земляку-сучасникові, чудовому композитору Олександрові Білашу, якому, за висловом поета Бориса Олійника, "пощастило народитися...в акваторії, означеній такими творчими вершинами як М.Лисенко, М.Калачевський, брати Майбороди, з одного боку, І.Котляревський, М.Гоголь, П.Мирний та О.Гончар – з іншого"...

Олександр Іванович Білаш народився 6 березня 1931 року в Градизьку, що на Полтавщині, в співучій селянській сім'ї. Його мати – Євдокія Андріївна – вважалася першою співачкою на всіх родинних та сільських сходинах і навіть у свої шістдесят п'ять років брала своїм ліричним сопрано до дієз третьої октави (як визначив це музично освічений син), а батько – Іван Опанасович – грав на балалайці, на гітарі і взагалі на всьому, що потрапляло до рук його...

Сашко спочатку в трирічному віці вчився грати на саморобній гармошці, потім – на баяні, до якого збереже любов, будучи вже доволі знаменитим композитором; грав і на півтораоктавному акордеоні-чвертці, привезеному якось батьком з Полтави і на якому склав свій перший "твір", названий претензійно й загадково: "Вальс-гавот на дванадцять колін"...

Після закінчення дев'ятого класу хлопець їде до Полтавського музичного училища з твердим наміром і надалі навчатись музиці, але його не зараховують начебто через...абсолютну відсутність музичного слуху. Тож він поїхав до Києва шукати іншого "щастя", де навчається в Київській музичній школі для дорослих. Тоді в цій школі викладали знамениті брати Майбороди. А вже через рік Олександра Білаша зараховують на другий курс Житомирського музичного училища імені В.Косенка.

Любов до поезії, до літератури стала для юного композитора поштовхом як до створення мелодії, так і зрілих поетичних творів. Білаш любив читати твори Шевченка, Пушкіна, Маяковського, Єсеніна, вірші поетів-сучасників Рильського, Тичини, Малишка, Бажана, Твардовського, Суркова, Свєтлова та інших. Так, поетичне хобі, що поступово перетворилося в серйозне захоплення і, зрештою, трансформувалося в цікаву й оригінальну збірку поезій.

З 1951 по 1957 рік О.Білаш навчався в Київській консерваторії на композиторському факультеті, де вчителями його були відомі педагоги М.Дремлюга, К.Данькевич, Г.Жуковський, А.Свєчников та М.Вілінський. Його дипломною роботою була симфонічна поема "Павло Корчагін", написана в сонатній формі. Цей твір виявився вельми серйозною заявкою в надзвичайно складний і тернистий композиторський світ. Ось як оцінював М.Вілінський його перший значний доробок: "Молодому композитору вдалося знайти відповідні прийоми в гармонічному мисленні, в принципах розвитку тематичного матеріалу, і одночасно подати – й досить таки опукло та вигідно – колорит рідного краю, від чого виграла не тільки побічна тема, а й весь твір цілком". За неповне десятиліття піднестися від сільського музúки-"слухача" до високоосвіченого митця, композитора, якому підвладне широке симфонічне полотно – це, скажемо відверто, не кожному вдавалося... Паралельно з "Павлом Корчагіним" композитор наполегливо працює над творами для симфонічного оркестру: "Скерцо", "Весняна сюїта", балетна сюїта "Буратіно", пише для голосу з фортепіано на власні тексти "Новорічний вальс", "Останній вальс". З'являється і "перша ластівка" – жартівлива лірична пісня "Три подружки синьоокі", пісня, яка відкрила магістральний шлях до широкого визнання композитора як талановитого пісняра. 1957 року на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Відні ця пісня у талановитому виконанні тріо бандуристок Є.Миронюк, В.Пархоменко та Ю.Гамової принесе їм звання лауреатів фестивалю. Згодом у композитора народжуються нові пісні. Це й "Ви знаєте, як липа шелестить", на слова П.Тичини, "Цвітуть бузки", на слова М.Рильського, "Кленова алея", на слова С.Щипачова, що чарують глибоким ліризмом, задумливістю, світлим, сонячним настроєм.

Після закінчення консерваторії Білаш працював три роки в Київському педагогічному інституті імені М.Горького, де викладав гармонію та теорію музики, прививаючи десяткам студентів – юнакам і дівчатам – майбутнім учителям музики та співів, любов до музики, до прекрасного. У 1962 році його приймають членом Спілки композиторів України.

Особлива сторінка творчості композитора пов'язана з кіноматографом. Так, у 1961 році його запрошують написати музику до фільму "Роман і Франческа", яка принесла О.Білашу справжній успіх і популярність, яких він досі не мав. А пісня Романа "Впали роси на покоси" на слова Д.Павличка стала настільки популярною, що можна було почути будь-де на вулиці. Ось вам цікавий випадок: якось композитор їхав таксі і несподівано почув спів немолодого таксиста: "Впали роси на-а по-окоси..." Вражений пісняр запитав у шофера: "А Ви знаєте, хто написав цю пісню?". Той припинив спів і відповів, зинзавши плечима: "А мені байдуже, хто її написав, головне, що пісня гарна!..." Виходячи з машини, композитор мовив на прощання розчулено: "Спасибі Вам..." "За що?" – здивовано спитав той. "За рецензію..."

Нічого гріха таїти – була й необгрунтована критика. А проте газета "Советская культура" за 2 лютого 1962 р. провела опитування читачів, у якому з 113 фільмів, які вийшли на екрани Совєтського Союзу, потрібно було визначити кращий сценарій, режисуру та музику. Наслідок був такий: у галузі музичного оформлення абсолютна більшість читачів віддала перевагу двом композиторам: Марку Фрадкіну (фільм "Прощайте, голуби!") та Олександру Білашу (фільм "Роман і Франческа"). Коментарі, як кажуть, тут зайві.

1966 року за цикл ліричних пісень ("Комсомольська балада", "Ой висока ця гора", "Ясени", "Каштани падають") та за музику до фільмів "Роман і Франческа", "Сумка, повна сердець" і "Сон" Олександра Івановича удостоєно першої визначної нагороди – лауреата Республіканської премії ім. М.Островського. Окрилений митець створює чарівну музику до інших фільмів, що також повинні завдячувати здебільшого мелодії та пісні, а не тільки грі акторів чи авторам стрічок. У доробку композитора понад тридцять художніх та з добрий десяток телевізійних і хронікально-документальних кінострічок, серед яких "Катя-Катюша", "А тепер – суди", "Бур'ян", "Сейм виходить з берегів", "Чортова дюжина", "Небезпечні гастролі", "Тронка", "До останньої миті", "Літо в Журавлиному" та ін. А особливо надзвичайно популярні пісні з фільмів: "Розлюбить несила", на слова В.Юхимовича, "Ой на морі хвиля грала", на слова П.Воронька, "Калина в житі", на слова В.Федорова... Остання пісня була незмінною в репертуарі популярної російської співачки Л.Зикіної. Набула популярності й "Пісня Лади" у виконанні нашої співачки Діани Петриненко. Постійно перебуває в репертуарі Українського державного народного хору ім. Г.Верьовки і чудова лірична пісня "Лелеченьки".

О.Білаш пише музику до оперет "З піснею в серці", "Легенда про Київ", "Дзвони Росії", створює опери "Гайдамаки", "Прапороносці", монооперу "Балада війни", ораторію "Вишневий вітер", симфонії, пише музику до п'єс відомих українських драматургів тощо...

Понад триста пісень у вагомому доробку композитора-пісняра Олександра Білаша, серед яких "Пісня про Україну", "Два кольори", "Ясени" та деякі інші принесли йому велику й невмирущу славу...

У 1975 році композитора удостоєно Державної Шевченківської премії. Він стає народним артистом республіки, народним артистом СССР. З 1976 по 1994 рік був Головою Київської організації СК України.

Композитора несподівано не стало 6 березня 2003 року. У свій день народження... Він похований на Байковому кладовищі.

З останніх творів композитора я слухав у Олега Чорногуза чудовий жартівливий романс на слова Олега Федоровича...

Нарис надано до друку 2005 року, а побачив світ у книзі "Видатні постаті України" 2007 року під моїм власним прізвищем.


© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua