Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Сартр   Жан-Поль Сартр   Болівар   Симон Болівар   Бовуар   Симона де Бовуар   Париж   Є   Є!

І все таки, Никита, я маю рацію! Або дивіться французьке кіно ночами!

Юрій Самсон | 31.12.2008 10:57

16
Рейтинг
16


Голосів "за"
20

Голосів "проти"
4

Познайомившись з блогом Левенштейна я впізнав в ньому архетип, до якого належать деякі персонажі "Народної правди", але не згадуватиму їх всує, бо вони й без того флудитимуть в коментарях до цього допису, аби "стати в обороні традиційних та інших біблійних цінностей", які, на їх параноїдальну думку, я намагаюсь зруйнувати кожним своїм дописом.

І все таки, Никита, я маю рацію! Або дивіться французьке кіно ночами!
По останньому раундові нашої традиційної дискусії в коментарях до мого допису на "Народній правді" зі шанованим мною Другом Никитою, який, до речі, до Парижа і французького телепродукту значно ближче, о першій ночі дивився я на "Інтері" телекалейдоскоп "Париж, любов моя!". Перегляд фільму нагадав мені один казус, який є суттєвим аргументом на користь власних доводів, що я їх наводив в підтвердження своєї позиції.

Нагадаю: суть нашої з Никитою давньої суперечки полягає в тому, що, на його твердження, нібито питома вага невігласів, неуків та дурнів в Україні не є відчутно вищою, аніж в країнах "Золотого мільярду". Я стверджую, що навіть коли це так (подібні статистичні викладки мені не відомі), то принаймні там дурні, невігласи та неуки не обсіли тотально управлінську та державну служби, не викладають в університетах, не знімають кіно, не заробляють, видаючи себе за "модних" журналістів, не вчать інших, як їм жити врешті-решт, як це є в теперішній Україні!

Там вони є предметом постійних жартів та жертвами кепкувань. Як приміром в телевізійній стрічці "Париж, любов моя!". Цей фільм – це двадцять новел про Париж, мішанка з художнього та документального відео.

Хороше відео. Цікаве.

Фільм закінчується неочікувано курйозно.



Практично на останніх акордах фільму американська туристка (поштарка з Денверу) відвідує цвинтар Монтпарнас, один з найвідоміших в Парижі. Для українців він знаменитий поза іншим тим, що там поховано Симона Петлюру. Але ні фільм, ані мій допис не про цей факт.

В кадрі спільна могила Жан-Поля Сартра та його сподвижниці і дружини Симо́ни де Бовуа́р. Американська туристка (в оригіналі у фільмі вона говорить ламаною французькою, бо хоче попрактикуватись у вимові) твердить: "Я бачу могилу Жан-Поля Сартра та Симона Болівара... які так кохали одне одного, що поховані разом!".



Звичайний европейський гумор, кепкування освічених франко-німецьких авторів фільму над неуцтвом окремих туристів. Гумор розрахований на письменних глядачів – середньостатистичних европейців, які знають що Сартр та Симон Болівар коханцями не були і бути не могли. Хоча Сартр і приділяв велику увагу питанням гомосексуальності, як у своїй літературній творчості, високо оціненій людством, зокрема став лауреатом Нобелівської премії з літератури "за багату ідеями, переповнену духом Свободи і пошуком істини творчість, що має величезний вплав на наш час"! Так само і у філософствуваннях, в яких постулат Свободи особистості, яка включає в себе також свободу сексуальну, стоїть у Сартра понад усі інші реальні чи уявні цінності. Власне й у громадському та політичному житті Сартр був духовним батьком сотень европейських інтелектуалів покоління "сексуальної революції" в Европі – літераторів, мислителів, культурних та політичних діячів. Разом з коханою дружиною Симоною де Бовуар був покровителем багатьох екстравагантних митців: наприклад, був "ангелом-спасителем" найвідомішого гомосексуального письменника тодішньої Франції Жана Жене.



Та не зважаючи на все вищесказане, Сартр, ймовірніше за все, не був гомосексуалістом, те з ким спліть інші, до речі, мало обходить людей освічених, і точно Сартр не був коханцем Симона Болівара з простої причини – останній помер за 75 років до народження Сартра і похований в Каракасі.

Тож жарт авторів фільму про Париж вдалий і доречний залишився для европейського глядача оригінальним акцентом і тільки.

В Україні ж подібний дотеп мав цікаве продовження. Неможливе для Німеччини чи Британії, але таке типове для України. Про це продовження і нагадав мені вчорашній перегляд.

Коли в листопаді 2007 року стрічка з'явилась на українських екранах в пречудовому українському дубляжі однієї з найкращих наших студій дубляжу "Так треба продакшн", в Україні якраз був пік ґвалту від різного роду неуків та невігласів і просто дурнів, які будучи неспроможними вивчити українську мову (що найперше є ознакою недоумкуватості) волали про загрози "тотальної українізації" через дотримання розумної норми закону про обов'язковість саме УКРАЇНСЬКОМОВНОГО дубляжу теле- та кінопродукції.

"Модний", переважно російськомовний, медіа-холдинг "Телекритика" вирішив долучитись до поборювання української мови на телеекранах України. Зокрема фільмові "Париж, любов моя!" була присвячена статейка їх "постійного автора" під заголовком "Жуткій ляп пєрєводчікав і рєдактаров украінскай вєрсєі фільма "Паріж". Статейка належить перу Ігоря Левенштейна 60-ти років, як він пише про себе "журналіста і єврейського общинного працівника, при цьому одночасно". А ще він про себе розповідає:"убєждьонний кансєрватар, рєакціанєр і рєтраградъ".

Познайомившись з блогом Левенштейна я впізнав в ньому архетип, до якого належать деякі персонажі "Народної правди", але не згадуватиму їх всує, бо вони й без того флудитимуть в коментарях до цього допису, аби "стати в обороні традиційних та інших біблійних цінностей", які, на їх параноїдальну думку, я намагаюсь зруйнувати кожним своїм дописом.

У двох словах про Левенштейна – дід він нарваний, нахабний, неосвічений, хоча з великим гонором. Часто пише про "мовну проблему". Звичайно ж пише російською. Звичайно в тих своїх опусах гудить "українізацію", пише брехливо та підло, пересмикуючи та нахабніючи. Чого варта лишень така цитата з Левенштейна:

"За годы независимости стали массово преподносить лингвистические казусы, восходящие исключительно к западной части Украины. Более того – к законсервированному в американо-канадской эмиграции галицкому варианту украинского языка. И если поначалу в центре и на востоке великой Украины только пожимали плечами, слыша экзотические для этих краев "нарази", "Эвропа" и "катедра", то постепенно дело дошло до полной шизофрении, когда на одних общенациональных телеканалах игры происходят в Афинах, а на других – "в Атенах", на одних – люди едут "на метро", а на других – "на метрі", на одних "вертоліт" доставляет пострадавших в "лікарню", а на других – "гвинтокрил – до шпиталю".

Власне вся його "журналістика" саме така – підла, нахабна і хамовита!

В продовження нашої з Вами дискусії, Друже Никита, Ви можете собі уявити, щоб в Парижі вийшла статейка, скажімо німецькою, в якій французів вчили б правильної французької, до того ж "правильні" з німецької точки зору французькі слова подавались би в німецькій транслітерації? Якби таку статейку написав німець, його б звинуватили б в франкофобії, а якби її написав "єврейський общинний працівник", то його притягнули б до відповідальності за провокування антисемітських проявів, з якими у Франції не все гаразд, чи не так?

При цьому сам "телекретичний" дід щиро зізнається:

"На сегодняшний день совершенно неясно (по крайней мере, вашему покорному слуге), а что же является нормативным литературным украинским языком."

Здавалось би, – не ясно тобі, то закрий пельку, купи граматку і вчись, – ніколи не пізно. Ні, він починає вчити нас!

Свої філологічні знання Левенштейн описує специфічно:

"Родился в Запорожье, там же окончил пединститут ("русский язык и литература"), впоследствии открыл для себя еще несколько языков".

Судячи зі всього ні українська мова, ні німецька, ні англійська, ні французька мови, якими доступні оригінальні версії фільму "Париж, любов моя!", до переліку "відкритих" Левенштейном мов не належать. А ще в нього зовсім зле з гумором, тож дотепу, розрахованого на середньоевропейську освіченість він не зрозумів.

Тож після перегляду стрічки дід розразився статейкою, суть якої зводиться до того, як погано перекладати французькі фільми УКРАЇНСЬКОЮ, а він єдиний в цій "дикій" Україні знає, що Болівар не похований разом з Сартром (дійсно, казав же духовний батько всіх борців з "українізацією" Путін щось на кшталт: "Могила Болівара двох не винесе!". Здається про Болівара він згадував в контексті взаємин з Україною, чи не так?).

Мало того, що "ерудит" Левенштейн знає дати життя Сартра та Болівара (який знаток!), і готовий зі всіма нами "тубільцями" цими знаннями поділитись, ще єдиний помітив "жюткій ляп УКРАІНСКІХ пєрєводчікав", при цьому клепки та знань звірити текст перекладу з французьким оригіналом в Левенштейна забракло!

Тож він, інтелектуал знаний, до всього робить висновок:

"Счастье, что никому из авторов фильма не придет в голову поглядеть его в УКРАИНСКОМ переводе".

А йому і йому подібним, бачся "нещастя", бо доводиться дивитись саме з УКРАЇНСЬКИМ дубляжем. Нещасні.

"Журналіст" Левенштейн навіть не потрудився вивчити суть питання, про яке написав для "Телекритики", виставивши себе та замовників в дуже непривабливому, смішному вигляді.

Звичайно компанія "Так треба продакшен" швидко поставила цього хама на місце, розжувавши йому занадто складний для неука жарт над неуками. Компанія вимагала у Левенштейна вибачення. Думаєте він вибачився?

Отже, друзі, не в кількості левенштейнів на сто тисяч населення питання. У вільних відкритих суспільствах левенштейни стають посміховищем, а в Україні продовжують повчати нас з вами. Замість ігнорувати в Україні на них реагують, з ними вступають в дискусію, чим підносять їх невігластво до рівня суспільно значимого явища.

Може, все ж варто їх ігнорувати. А самим своє робить?

До речі, Жан-Поль Сартр (на шаржі саме він) взагалі вважав, що зло, яке існує на світі, майже завжди є наслідком невігластва!

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua