Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
борделі   гроші   мандрівки   маглев   мегаполіс   наркотики   Пекін   подорожні нариси   Сухомлинський   Шанхай   Китай

Подорожні Нариси. Заповіт шанхайської попелюшки.

Ярослав Дерега | 25.10.2007 10:25

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
2

Я знову їду до моря. 1500 км від столиці політичної до столиці грошової. До столиці китайського чуда, мегаполісу Шанхай.
Великий Шанхай займає площу цілого півострова розміром 8200 кв км. Народонаселення сягає вище 20 мільйонів голів. Запланованим на наступну пятирічку Маґлевом пекінці "досягатимуть" шанхайців за прості 4 години.


Подорожні Нариси. Заповіт шанхайської попелюшки.
ЗАПОВІТ ШАНХАЙСЬКОЇ ПОПЕЛЮШКИ

1) І принц на білому човні

Я знову їду до моря. 1500 км від столиці політичної до столиці грошової. До столиці китайського чуда, мегаполісу Шанхай.

Великий Шанхай займає площу цілого півострова розміром 8200 кв км. Народонаселення сягає вище 20 мільйонів голів. Запланованим на наступну пятирічку Маґлевом пекінці "досягатимуть" шанхайців за прості 4 години.

Мандрувати по Китаю – суцільний жах. Жити в Китаї – суцільне пекло.

Шанхай – це жах в квадраті. Це пекло в кубі. Розраджує, хіба те, що тут друкують гроші. В прямому і переносному смислі.

Париж на Сході. Східна Шлюха. Безцінна Перлина Китаю. Рідна домівка авантюристів з усього світу, скоробагатьків, наркоманів, денді, гульвіс, картярів, шахраїв, аферистів, шулерів, бандитів, повій, гультяїв, самогубців, злодіїв, кілерів, найкрутіших бізнесменів, найскандальніших політиків, найвидатніших письменників, найвідоміших спортсменів та найпопулярніших артистів.

Місто, яке постало на торгівлі спершу шовком та чаєм, а потім опіумом та коханням.

Місто, що започаткувало революційне для китайської свідомості поняття "політична партія". До того люди в Китаї групувалися лиш на родинно-кланових засадах.

Місто, що породило "китайський комунізм". І вбило китайську аристократію духу.

Місто, що породило "китайський капіталізм". І вбило китайську колисково-тиху, космічно-дитинячу, романтично-співочу поетичну душу.

Місто, що в 1966 році породило революційну шанхайську комуну (пекінські ж бо партбюрократи раптом відмовили самому Мао видрукувати його чергову демагогічно-маразматичну статтю, і він повернувся на свою батьківщину, аби відомстити "тисячолітнім дідуганам"), яка породила найжахітніший геноцид в історії людства під красивою назвою "вен-ґе" (文革), тобто "культурна революція, або зміна головних засад культури", коли в розпал боротьби проти конфуціонізму за кілька років було спершу висміяно, а потім закатовано-знищено-зарізано-втоплено-зглодовано 40 мільойонів (!) найосвіченіших співвітчизників: вчених, вчителів, поетів, письменників, музикантів, художників, співаків, філософів.

Пекін – центр традиційного конфуціонізму. Шанхай – осередок стихійного даосизму.

Вічний, смертельно-затятий суперник Пекіну. Корінні Пекінці ненавидять Шанхай і шанхайців. Називають Шанхай "бідою" справжнього, традиційного Китаю, вимовляючи слово "шанхай" іншим наголосом, що вже значить "біда, нещастя, катастрофа" (伤害). На що ті гонорово віджартовуються ще іншим наголосом: "авжеж, шанхай!", тобто морська торгівля (商海), натякаючи на свої "морські" мільйони. Шанхайці зневажають пекінців і сміються з Пекіну, столиці китайського бюрократизму. У них своя власна шанхайська мова, якої пекінці не здолають зрозуміти, і всі заклики та потуги уряду, ТБ та газет розмовляти вседержавною мовою "путонхуа" тут, як і повсюди, наштовхуються на стіну "моєї хати".

Дві тисячі років невеличке рибальське селище безпечно-щасливо дрімало в своїй брудно-незайманій попелюшковій невідомості на березі невеликої болотяної річечки за 50 кілометрів від берега моря. Тому й прозивали його "приморським" (шан上 – на, біля; хай 海 – море) селищем. Тутешній порт відігравав значну ролю в старому Китаї. Та коли в 1842 році після відомих Опіумних Воєн сюди прибули британські кораблі, які привезли з сусідньої Індії вантаж з опіумом, "попелюшка" зрозуміла, що це її шанс. Бо що простим рибальством та чаюванням, хоч і в шовкових шатах, в люди не вийдеш.

Британці заснували свою концесію. Розбили парки. На входах яких написали: "Заборонено вхід собакам та китайцям". Вірні підданці цнотливої королеви жили цнотливим, порядним та ситим життям. Щоправда без жінок. Холостяками чи як, але законно. Прецінь ж бо борделів в місті раптом стало, либонь, більше, ніж їдалень, книгарень, театрів та храмів разом взятих.

В 1847 році сюди приїхали французи зі своїми жінками та дітьми і заснували свою концесію. На місці болотяної набережної за англо-індійською назвою Бунд, тобто "болотяний берег", збудували європейську кам'яну казку на пів-Парижу і обсадили вулиці платанами, які ростуть донині і звуться "французькими деревами". Французи запровадилися до цілковито веселого і безтурботного "азіювання" з необмеженою кількістю дешевого дівочого "м'яса" та наркопритонів на додачу. Потім американці в 1863 та японці в 1895 роках ощасливили "темних тубільців" своєю чисельною та активною присутністю.

Після Великої Світової Війни та Російського Жовтневого Путчу, Шанхай почув італійські оперні арії з вуст корінних італійців та сумно-романтичні російські романси, які витягували хриплі голоси збідованих "білих" втікачів-росіян. Решта білих общин зневажали їх, бо ті вимушено бралися за праці, які призначалися виключно для абориґенів. Найзнаменитішим місцем старого Шанхаю вважається розкішне помешкання єврейського магната Віктора Сассунса, який тут на рубежі ХХ століття розбагатів виключно на торгівлі опіумом. У величезному каміні його вітальні можна було засмажити цілого бика. Численна єврейська община Шанхаю має свою газету, недільну школу, клуб і, звичайно, синагогу.

На території кожної концесії панували закони відповідної країни, які підпримували власні поліцейські сили. Що, проте, зовсім не заважало місцевій Банді Зелених, заснованої безробітними човнярами ще в 1700-і роки, контролювати територію всього міста. Неслухняним бізнесменам та іншим своїм братам по ремеслу "зелені" садовим тесаком перерізали всі видимі на тілі сухожилля і залишали жертву доходити смерті просто на тротуарі велелюдної вулиці.

Шанхай вже в 1853 році став найбільшим портом Китаю. 50 тисяч мешканців в 1850-х роках. 1 мільйон – в 1900 році. Понад 20 мільйонів – нині. Найвищий готель в світі. Найбільша в світі оперна сцена, одна з найвищих телевеж у світі. Найбільша густота населення в світі. Вода під краном найжовтішого в світі кольору і жахливо смердить хімією. Середня зарплатня шанхайця сягає 245 юаня, тобто 160 гривень. Проте вже п'ять відсотків мешканців найбагатшого китайського міста отримують місячно понад 2000 юанів (десь 1350 гривень).

В 1949 році Шанхай мусив тимчасово замінити свої танцювальні туфлі на комунячі чоботи та робочі гумові тапці. Але вже через сорок один рік кан-кан зазвучав ще гучніше, на додачу з рокнролом, твістом та гардроком.

2) Все – твоє. І всі – твої. Бо істина – це гонорар

Кожна людина – це амаркорд. Розміром вісім з половиною на вісім з половиною. У кожного своє солодке життя та свої очі чорні. Кожному випадає своя дорога в далеке невідоме. Але корабель пливе. І його не зупинити. І репетиція оркестру безперервно готує кожному свою музику, свою чечітку на якесь-то там Різдво. Зрештою, ми всі в однім човні. І те, що відбувається в "далекому" Китаї, чи "близькому" Сході зачіпає так чи інак кожного. Хоче він того чи ні.

Шанхай любить Україну, любить Шевченка (Андрія) та збірну України з футболу. Пекін боїться України, недолюблює її. Бо вона уособлює собою свободу та самовизначення. А Пекіну є чого остерігатися з його "споковіку китайським" Тибетом, непоступливими уйгурськими войовничо-повстанськими мусульмансько-фундаменталістськими настроями, "питомо китайським" Тайванем на додачу, та й гонорово-норовливим Гон-Конгом. В обличчі кожного гонконгжця ж можна на диво уздріти людину, а не самовідданого підпартійця. І це дратує багатьох пекінських "ґеґемонів". Особливо ночами. Саме Шанхай повинен, за планами партії, незабаром "перестрибнути" Гон-Конг і показати своїм та чужим перспективну потужність "соціалізму з китайським обличчям". Саме для цього тут ще 1990 року була створена Спеціальна Економічна Зона. Економічний бум вже запустив в шанхайське небо 2000 небошкрябів, ще 3 тисячі хмарочосів будуть готові до Всесвітньої Виставки Експо-2010, яку Шанхай організував собі в піку наступнорічній Пекінській Олімпіаді.

Пекін – центр традиційної духовності та освіченості. Шанхай – кубло пролетаріату та новобагатьків. Пекін – це висока, витончена поезія. Шанхай – проза соц-кап-сюр-реалізмів. Пекін – це Азія. Предвічно-монголо-ки (д) ано-корінна. Шанхай – Європа. Хоч і ще нехристиянізована. В Шанхаї люди не шаркають, а крокують широкими, розкутими кроками. І майже не плюються. Хіба лиш в новенькому оперному театрі та біломармуровій восьмиповерховій консерваторії. Та, часом, в шикарному майже європейському метрі. Пролетарська селюшність китайського люду різко проявляється в геть нерозумній заощадливості: не раз доводилось підвозитись на дорогих приватних та неприватних іномарках: кондиціонер в машині ніколи не включають. А спека до сорока.

Величезний та єдиний в Шанхаї міст через ріку Пу, що з'єднує старе, загальне, та нове, елітарне, місто, вперше засвідчив цілком рекордну спробу проїхати через його п'ятидесятиметрову двокілометровість на велосипеді. Вперше в його десятилітній історії – та ще й два іноземці – наважилися порушити строге табу. Взагалі, в Шанхаю, як і в усьому Китаї, більшість людей пересуваються на своїх двох саморухальних колесах. Та переїхати велосипедом через Міст? Такого ще тут не бувало! Проте переправлятися через ріку на баржі не було ані часу, ані жодного бажання. Щоправда, наша перша спроба завершилася прикрою невдачею. Подолавши вже майже половину мосту, нас наздогнала дорожна поліція. Певно, зустрічні водії на нас "накапали." Гречно пояснивши "затурканим американцям" недоцільність порушувати дорожний етикет повторно, на перший раз відпустили, посадивши нас разом з нашими роверами в перший же мікроавтобус, котрий їхав по мосту, і відправили далі. Друга спроба, по дорозі назад увечері того ж дня, виявилася цілком успішною. Продовживши наші візи в Центральному Поліцейському Управлінні та нашвидкуруч перекусивши паляницею та куснем з великого метр на метр торта, зібганого з різноманітних горіхів, родзинок та ще чогось смачного, що продавали якісь мусульманські некитайці на великих тацях на велосипедах просто на тротуарі біля ЦПУ, і відмовившися, на великий подив продавців, від пропозиції задешево купити ще й пару "горіхів" гашишу ("ви ж американці!"), ми з моїм шотландським колєгою під прикриттям темряви та легкого дощику, непомітно прошмигнули мимо дрімаючого поліцейського кордону, і під постійні звуки клаксонів переганяючих нас авто, благополучно добралися до рідного берега, хоча під кінець кількакілометрового закрученого спуску з моста у мене вже добряче гуділо в голові. Та тут на нас чекала цілком заслужена винагорода. Задля перепочинку вирішили завернули до невеличкого провулку і натрапили просто на спецмагазин сувенірів для футбольних уболівальників. Футболки та значки збірних та клубних команд усього світу разом з фотами видатних футболістів красувалися на всіх стінах та вітринах магазину. Господар був не першим шанхайцем, хто признався в любові до Анделея Шефуцінке та захопленні збірною Вукелан'и. Гарячий чай та дружня бесіда під сухим дахом добре сприяли так необхідному відпочинку. Шеву тут звуть "українська атомна ракета". Багато хто знає й любить братів Кличків: Віталія, як старшого, називають Дао (великим/старшим) Келецінке, а Володимира, як молодшого, Сяо (малим/молодшим) Келецінке. Були й такі, хто жваво цікавився Ющенком та (напівтону) Майданом.

Величезний книжковий супермаркет на сім поверхів в центрі міста. "Будинок Книги". Тут є все. По-китайському, ясно. Автори старі та сучасні. Америка. Європа. Росія. Зокрема, вся російська класика ХІХ і ХХ століття. Сучасні популярні російські письменники. Шукаю рідного. Українського. Анічогісінько. Лінгвістично-інстинктивно занурююсь у відділ підручників з чужоземних мов. Пусто-порожньо. Аж гульк! На полиці "Е-луо-си-ю", тобто "російська мова", синьо-жовте м'яко-палітурне диво: "Українська мова (для китайців) ". Радісно з хвилюванням перегортаю книгу: як же китайцям представлено Мою Мову? Прочитавши перше речення підручника "Це моя хата" (решта в тому ж дусі), мені стало млосно, наче я лиґнув півкіля сала без часнику, без солі і без хліба. Підручник пані З., широковідомої фахівчині в вузьких колах широковідомих факівців (мало) українськава нарєчія. От що робить добрий блат там ґдзє нада! Проте чому це підручник з української мови стоїть на полиці серед російськомовних підручників? А не хоча б на полиці "Інші східно-європейські мови"? Довго пояснюю продавцям, що українська мова – це не одне і теж, що російська. Не доходить: Росія, Україна, Совіцький Союз, кажуть, це все одне. Тоді вдаюся до одісеєвого кроку: у нас, кажу, в Італії, в Римському університеті, українську мову вивчають, принаймні, окремо від російської. І вилаявся. Дуже рідно-італійською. Це раптом подіяло. А, так ви з Італії? Яка різниця звідки я? Ну якщо ви з Італії... І переставили "нещасно-блатний" підручник до належного, "незалежного" принаймні, відділу, поряд з підручниками з польської, болгарської, сербської мов. Дякував подумки пані З. хоч і за такий лапідарно-недолугий підручник. Перший крок є. А лінгвістичні перемоги ще прийдуть.

Загалом вже аж чотири українські сліди виявив в Китаї (попри спорт та політику): це фільм Довженка "Земля" в Шанхаї, музей Сухомлинського з його творами в китайському перекладі в школі його імені в невеликому, десь як Львів за площею і населенням, селищі за 250 кілометрів від Шанхаю, "Венеру в хутрі" легендарного львів'янина Захер-Мазоха в Кунміні та от героїчно-"нещасний" "Підручник з української мови (для китайців) ".

3) Їх багато і їх не подолати, або курси малювання для маленьких принців

Мій сміх перевертає небо і землю. Улюблена цитація тутешніх високочолих менів.

Ніхто ніколи не скаже правди. Тим більше не напише. Письмо – це зрада, імпотенція думки. Відчуваючи істину в твердженні, що матриця відьми – це розповідати тут і тепер про те що, було там і тоді. Позаяк, бажання й потреба вдивлятися в лінії та візерунки світу та магічна здатність відтворювати їх за бажанням на піску, глині, камені, дошці чи папері, найбільш притаманні людині, либонь, найбільший дар, який Маленький Принц міг отримати від Пілота, це навчитися малювати самому.

Не штука вмерти, а штука жити. Не штука грати, а штука вигравати. Китай – це не Корея. І не Тибет. І цілком не Японія. І не рідний В'єтнам. І зовсім не Тайвань. І навіть не Монголія. В лівій руці віяло-квіти, в правій меч. Отак щоранку колективно тренуються на світанні всі ханці. Будьте кроткі як голубки та мудрі як змії. Це єдина фраза з Біблії, яку собі ще з часів перших християнських міссіонерів уподобав китайський менталітет.

Переважна більшість керівників приватних та державних підриємств, науководослідних та навчальних закладів вчилися в США або Канаді і вільно балакають по-англійському. Делегати 73 мільонів китайських комуністів, які відгодовують найбільшу в світі армію в сім мільйонів автоматів, на своєму Шиціда, тобто 17 зїзді Китайської Компартії, щойно прийняли новий план подальшої побудови "соціалізму з китайським обличчям". А "обличчя" це хитропідступне, воно, за багатотисячолітньою традицією, дружить лише і тільки для себе. І поки ми п'ємо те, що стоїть у кожній хаті, вони успішно-вдячно зігрівають своєю дружньо-веселою, привітно-незрозумілою, всюдисущо-дешевою, ефективно-енергійною, комунобратньо-плодовитою, зростаючо-непорушною присутністю Сибір, Італію, Африку, Америку. А вже от й Україну, неньку нашу сліпенько-безпорадну, невтішно-сиротливу. Недозапліднену. До сих ще пір. Ніким з мужів великих. Гострооких. Позавідсутнювали (сь?)!?

Всі вісім нововибраних членів ЦК, як і сам генеральний секретар Ху – ханці за національністю. Всі вісім професійно так чи інакше були або є тепер пов'язані з нафтовидобувною промисловістю. Всі вони були представлені народу, міжнародній громадськості та пресі не на фоні звичних червонокрилих "серпа та молота", а на тлі магічних даоських гір з високими фантастичними водоспадами. Розумний зрозуміє наскільки це визначально і серйозно. Всі вони без виключення споконвіку інстинктивно молються до духів своїх предків, які буцімто здатні захистити їх як від добрих богів так і злих духів.

Чоловік сприймає світ історично, тобто реально-логічно, а жінка – істерично, тобто фантазійно-чуттєво. І це, прецінь, цілком природно, якщо взяти до уваги, що, як відомо, життя – це історії, які люди звикли собі розповідати, а "істерика" грекою – рідна "матка". Відповідно, "бездомний" від народження вигнаний з теплого істеричного раю чоловік вимушений будувати собі рай історичний, тобто створювати нові, штучні "істерії" за допомогою нових "історій", аби, прокладаючи своїм навмисно вигаданим "героїчним" минулим шлях в своє обов'язково "світле" майбутнє, якщо й не повернутися до втраченого раю, то, хоча б, створити щось навзамін, і бажано якнайперфектніше. Жінка ж, як господарка вічного і єдиного раю на землі, не терплячи будь-якої незаселеної порожнечі, намагається якскоріше заповнити її життєсповнюючою суттю та смислом невмирущої майбутності. Позаяк, ці смисли та суті не завжди конче є перфектними з точки зору ідеальної логіки, між мужчиною та жінкою постійно виникають "ідеологічні" конфлікти.

Відтак, Пекін, яко імператорський племінний жеребець, прецінь, ніяк не може стерпіти жодних незапланованих "ідеологічних" відхилень та фантазій на тему конкретої реальності "суб'єкта" його подальшої життє-творчої діяльності.

Ну а наша мила Шанхай"-ська попелюшка", відповідно, не здатна дотримати всіх логічно-філігранних ліній ідеологічної поведінки і часто просто "залітає". Що призводить до чергових щедрокровавих скандалів в нетихому китайському домі.

І тоді мудрий вчений-культуролог зі світовим Лью Да-Лін, сам неперевершений знавець та майстер сексу, керуючись золотим правилом, що щасливі живуть мовчки, вирішив відкрити єдиний такого роду музей сексу, аби якось примирити вередливих "коханців". Два розкішно-ілюстрованих фоліанти-дослідження з історії традиційної культури сексу в Китаї та Японії, написаних та видрукуваних автором в 2003 та 2005 роках, відразу стали бібліографічними раритетами.

Цей унікальний знаний в усьому світі музей, облаштований завдяки старанням та допомозі тайванських співвітчизників – червоні хунвейбіни в глупо-злому "тазику" своїх наказів та передсудів разом зі "застарілою" конфуціанською культурою "повиливали" й всі мистецькі дітовиробничі артефакти тисячолітніх сексуальних традицій – служить для китайців своєрідним барометром щодо політичної погоди в країні: якщо перемагає пекінська лінія в партії та уряді, то музей сексу закривають на терміновий ремонт. Якщо ж в столиці тяжіють прошанхайські настрої членів ЦК вихідців з Шанхаю, то музей знову урочисто відчиняє двері для натовпу вітчизняних та зарубіжних відвідувачів. Нині музей "тимчасово зачинений для позапланових термінових реставраційних робіт по відновленню унікальних експонатів мистецтва кохання". З голосною обіцянкою от-от його знову (при) відкрити. Та чи надовго? (такий музей варто було б організувати і в Україні, разом з "виробничо-практичною базою" при ньому; і, либонь, не тільки у нас, але й в інших "вимираючих" євро-країнах).

Дацзя хао! Всім привіт! Так вітаються тут. "Да-цзя" дослівно – "велика сім'я". "Знайомий чоловік" по-китайському – "зварений чоловік". Канібалізм в Китаї спостерігався аж до кінця 19 століття. Рабська праця в Китаї була скасована лише в 50і роки ХХ століття. Сучасна молодь переконано і переконливо доводить, що "Мао – це наш Сталін і Гітлер, бо він, як Сталін і Гітлер (їх честять відкрито і щиро), дуже вправно і сміло почистив "простий" нарід від 40 мільйонів зайвих паразитів". Отакої!

Та чи витримає Вічна Система понурий наступальний натиск Персонального Комп'ютера, який навіть китайцеві дає можливість Спільно-Персональної Паузи?

А птахів в китайському небі далебі не побачиш. Ані голубів, ані горобців, ані синичок. Всі виловлені, сидять в клітках у пташників. Лиш кажани шугають нічними зграями понад мавзолеєм Мао та площею Т'єн-ан-мин. В маленьких містечках, щоправда, по-під дахами невеликих приватних крамничок де-не-де ще дозволяють вільно гніздитися прудкокрилим ластівкам, посланцям духів святих предків.

Це була наша з вами завершальна цьогорічна манд/т/ра по Китаю. Наступноріч: Гон-Конг, Макао і, навіть, Тайвань. Але перед тим будемо змушені пройти курс тренувань з у-шу в монастирі Шаоліня (тобто Малолісся), та курс даоського сексуального мистецтва при храмі (секрет). Опісля, зануримося на півроку в поки ще святий Сі-цзан, тобто Тибет, та його поки ще святі тайни. І, головне, будемо надалі відшукувати в Китаї сліди забутих предків Григорія Сковороди та інших українських мольфарів.

Отож бо, до зобаченції, панове! Живіть щасливо і весело! І бережіть Україну!

Веселої праці, а заодно й веселих свят, які звеселятимуть нас усіх упродовж наступних, сподіваюсь, веселих та щасливих чотирьох місяців!

P.S. І як автор першого в Україні підручника з китайської мови "Китайська Грамота", раджу всім: Вивчайте китайську мову! Це цікаво, і це – майбутньо!

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua