Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Китай – великий квадрат, що не має кутів

Ярослав Дерега | 16.07.2007 16:32

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
5

Насправді, Китай – це як колишній СРСР. Китайський народ -повний аналог радянського народу, якого, як відомо, в дійсності не існувало. Так само як і не існує в дійсності китайського народу.

Китай – великий квадрат, що не має кутів
Дарко Олексієвич (в миру Дерега Ярослав Степанович та Дерега Роксолан Ярославович) 2007 рік, Пекін, Китай

(серія нарисів написаних під враженням мандрів по Китаю. 2006-2007 роки КИТАЙ: У ПОШУКАХ ЗАХОВАНИХ СКАРБІВ (с)

От уже кілька місяців ми з сином подорожуємо Китаєм. Вже наїздили понад 30 тисяч кілометрів. Перший час шок від китайської дійсності був таким великим та несподіваним, що ми забули усі слова і просто втратили мову. Та от потроху віднаходимо голос.

Нарис перший:

КИТАЙ – ВЕЛИКИЙ КВАДРАТ, ЩО НЕ МАЄ КУТІВ

Насправді, Китай – це як колишній СРСР. Китайський народ -повний аналог радянського народу, якого, як відомо, в дійсності не існувало. Так само як і не існує в дійсності китайського народу. Натомість є сукупність різноплеменних народів, об'єднаних в 1949 році залізною рукою залізного Керманича Мао в нову величезну імперію під умовною всеохоплюючою назвою Китайська Народна Республіка. Роль народу-ґеґемону віддавна грає народ, самоназва якого хан – аналог росіян в СРСР. За площею Китай – це 17 Україн. Один лиш Тибет (який по-китайському звучить як Сі-цзан, тобто "західні скарби"), навічно окупований в 1949 році дружніми східними сусідами для адекватного культурного взаємообміну, займає обшир двох Францій.

Великий магічний квадрат, що не має кутів. Це – Китай.

Квадратовість Китаю наскрізна. Саме квадратовість, а не кубічність: потаємну кубічність Китаю неозброєним оком й не уздріти, вона відкривається лише настирливим й утаємниченим. Отож, квадратовість цієї землі проявляється повсюдно. Починаючи від форми території держави, що нагадує чудернацький квадрат. І закінчуючи позірно пласкою квадратовою формою китайських облич, позірно пласкою квадратовою формою фігур китаянок та й, зрештою, позірно пласкою квадратовістю китайського ієрогліфічного письма (третьо- та четвертовимірна глибина якого важкодоступна невтаємниченому загалу), де кожен ієрогліф повинен строго вписуватися в уявний квадрат, який у свою чергу має бути рівним з усіма іншими уявними квадратами даного конкретного тексту. Позірність та уявність – головні, ключові слова китайської цивілізації. Вони відкривають всі знову ж таки лиш позірно приховані секрети і таємниці Китаю. Усе ж бо очевидно для тих, хто вміє бачити. Позірність – це, зрештою, слід. Насліддя. Чогось. Чи Когось. Це, як і вся видима навколишність, є лише слідом-насліддям Чогось чи Когось. Невидимого. Недосягненого. Недосягненного.

Ще на початку минулого, двадцятого століття, коли мода на Японію та Китай в Європі загалом, та на землях Російської імперії зокрема, сягла свого апоґею і визначний український маляр Малевич вразив світ своїми маґічними червоно-чорними квадратами, утаємничені відразу відмітили китайське коріння Малевичевих символів. Це ж бо справжні двері в Потойбіччя. В Задзеркалля. Яке, як відомо, знаходиться десь саме тут поблизу. І саме сюди, до цієї магічно-квадратової землі споряджали свої експедиції совіцько-московські "матеріалісти" з потаємною місією пошуків засобів воскресіння мертвих та досягнення особистого безсмертя. Найперше йшлося, звісно, про воскресіння Головного Усопшого, що його тимчасово помістили в мармуровому саркофазі на головній площі новоспеченої імперії (звідти ж його просто неможливо було викрасти з-під пильних очей мільйонів "новонавернених невіруючих" вірних, які, драстично розчарувавшися в вічно жируючому затхлому російському православ'ї, вчинили відчайдушно-полюбовний погром останнього і дружною общинною оравою перемахнули до новомодної світової релігії на ймення "комунізм").

Історія державности на території сучасного Китаю нараховує до шести тисяч років. Імперія, яка об'єднала під своїм дахом десятки різних народів. Щось на кшалт сучасної Європи. Отож, останнє тисячоліття в Китаї панує народ, самоназва якого хань. Чисельно це 90% нинішнього населення. Решта 150 мільйонів людей становлять національні меншини. Мова народу хань так і називається – хань-ю, ханьська мова. А це і є власне китайська мова. Письмо цього народу так і називається "хань-цзи", тобто ханьські знаки. А це і є власне китайські знаки, або ж, по-грецькому, ієрогліфи, власною персоною. Знову ж, саме завдяки цьому винятково хвацькому та кмітливому народові, що назвав своє царство Серединною Державою, ця назва стала спадковою як найбільш вдала самоназва всіх подальших державних утворень на території сучасного Китаю.

В Європі Китай здавна називали за іменем найпершого імператора цієї землі, який в 221 році до Христа безжалісним мечем та ріками братньо-сусідської й відтак маловартісної крови зухвало насмілився об'єднати десятки розрізнених вічновоюючих поміж собою невеличких царств в одну велику могутню державу і проголосив себе імператором цієї держави. Ім'я цього зухвальця – Цінь. Звідси італійське найменування країни Чіна, німецьке – Хіна, польське – Хіни, французьке – Шін, англійське – Чайна, та й, зрештою, тайське – Дзін.

Але вже рівно за п'ятнадцять років, в 206 році до Христа братнє східно-сусіднє плем'я хань, якого недаремно єдино й постійно побоювався імператор Цінь, зуміло хитро-підступно (саме ці чесноти стануть навічно кореневою й визначальною характеристикою усього подальшого життювання та ґеґемонного панування – навіть підчас 600-літньої окупації Китаю монголо-манджурами – цього народу) напасти на столицю Ціньської імперії Сі-Ань, вбити імператора Цінь-я, проголосити прокляття й забуття його імені, й... поставити свого власного імператора на його місце.

Назва ж "Китай" походить від самоназви народу ки (д) анів, який споконвіків населяв північні території держави. Проте, спираючись на писемні історичні хроніки, вчені доводять, що ки (д) ани в свій час прийшли на ці території з далеких заобрійних західних земель, а точніше "окраїн", як написано в хроніках. Це були веселі здоровані, шикорої кости, під два метри потужного зросту. Існує ряд маловідомих внаслідок впертого та затятого замовчування китайськими вченими гіпотез про прямий ґенетичний звязок між китайською цивілізацією, буцімто абсолютно самостійною та автохтонною, що самозародилася, та культурою, зокрема, Трипілля, а особливою увагою користувалася гіпотеза шведського вченого Йохана Андерсона, висунута ще у 1921 році, про те, що саме ки (д) ани принесли до Китаю всі артефакти буцімто автохтонної китайської культури. Цікаво, що ці "фантастичні" гіпотези цілком несподівано знайшли своє подальше підтвердження вже у наші часи, а саме в 1992 році. Та про це буде окрема розмова.

В Китаї все інакше, навпаки, аніж в "закнижкованій" Європі. Зокрема, час тут ще з сивомудрої прадавнини й надалі рухається не лінійно, а природноциклічно, колами. Один цикл, одне коло часу триває рівно 60 років. Кожне коло, у свою чергу, входить в свій власний цикл, яких теж нараховується рівно 60. Усе тут дійсно й цілком наочно повертається на круги своя. Адже тутешній час не має ані початку, ані кінця. Імператор такий-то жив в такому-то крузі часу. Війна така-то відбувалася в отакому-то циклі часу. Ну а коло ж, звісно, не має кінця. І ці кола мають тенденцію до повторення. Яскравим прикладом циклічності китайської історії може служити історія про те, як Великий Керманич Мао Цзедун першим насмілився реабілітувати "навічно проклятого всіма ханцями" 'поганого' імператора Цінь-а, яким він, за його ж зізнанням, захоплювався з дитинства і життя якого узяв для себе за приклад. Саме за прикладом першого імператора, останній (?) імператор в 1966-1976 роках вдався до так званої інтелектуальної чистки держави, влаштувавши так звану "культурну революцію" заради блага так званого простого народу (особливою пошаною користувались школярі, які власноруч топили своїх "забуржуазнених" вчительок). Спалення книжок філософів Конфуція, Лао-Цзи, Чжуан-Цзи, істориків, поетів та письменників, а також фізичне знищення найвизначніших діячів культури та науки вперше організував саме перший імператор Цінь. Останній (?) імператор лише пішов по його слідах. По відомому кругу. Вперше? А може, навіть, і не вдруге? Хто ж його знає? Якщо книги Конфуція, Лао-Цзи та інших діячів культури дійшли до нас лише завдяки щасливій випадковості. А скільки древніх філософів та поетів залишилися лише у ностальгічних спогадах того ж таки Конфуція, котрий усе життя тужив за навічно втраченою стародавньою (щодо самого Конфуція, який жив за 500 років до Христа!) філософією, музикою, поезією, письменством. Чи культура справді є метафізичним ворогом Людини? І чи ж недаремно де-які християнські езотерики стверджують, що Ісус Христос найперше виліковує людину від... культури?

Навпаковість та інакшість китайської цивілізації виявляється і в таких життєво-важливих "дрібницях" як символіка кольорів та цифр. Білий колір – традиційно колір слабкості, смерті та скорботи. Чорний колір – колір багатства, сили, достатку. Цифра 13 – до щастя. Цифри 666 чи 999 – до удачі. Знак хреста – це просто ієрогліф, що позначає цифру "десять" – знак щастя й довершеності.

Європейсько-християнські чесноти в Китаї якщо і не втрачають повністю свою вагомість, то, принаймні, мають інший вектор.

Парадоксальність китайської дійсності проявилася навіть у намаганнях Великого Керманича ліквідувати, заборонити правічні китайські сексуальні традиції, в той час коли сам він зовсім не цурався щоночі підбадьорюватися тремтливою плоттю чергової 11-15 літньої ніжно-покірної щасливо-вибраної незайманки (теж за прикладом першого "поганого" імператора Цінь-а) упродовж усього свого 86-літнього героїчного життювання. Хоча, й він, зрештою, був змушений дати волю незборимо-мудрій природі китайського простолюду. Й, навіть, дав прямий наказ: "Китайці, розмножуйтеся!!!". Китайці, до речі, – це значить, головно, ханці, в руках яких контроль усіх сфер життя в державі: навіть в меншо-національній школі якщо директор місцевий, не-ханець, то замісник його обов'язково ханець, і саме цей останній вирішує всі питання, саме він насправді керує школою!). Де-хто стверджує, що Керманич навіть склав був новий підступний, хитромудрий план оволодіння світом. Не бомбами-ракетами, а живими людьми. Здоровими, освіченими, роботящими, плодючими ханцями. Саме цей процес спостерігається нині не тільки в Італії, Росії чи Англії, чи Америці (в місті Крескіл під Нью-Йорком, за буквально позавчорашнім свідченням білошкірого уроженця міста, 80% населення насьогодні китайці), а й в тому ж рідному Тибеті. Він є. І він завжди буде. Тибет. Принаймні, на ґеоґрафічній карті. Населення ж та культура з кожним днем все більш ханізуються. За прямою вказівкою та чіткою програмою підтримки з центру.

Китайський нарід – послушний нарід. Як розмножуватися – то вже розмножуватися. На 5% території проживає 95% людей. Перенаселеність в країні настільки вражає, що це вже увійшло навіть в міжнародні туристичні довідники, де величезний за площею Китай прямо називають найгамірнішим клаптем суходолу на Землі. Тут тиша і спокій продаються і купуються як рідкісний, дорогий товар. Тут неможливо знайти просто так собі спокійного, тихого куточка. Тишина тут залишилася хіба що в неприступних горах, недосяжних пустелях чи у знаменитих парках та музеях. І, хіба ще, в лікарнях та школах. А також в окремих, дуже дорогих, відгороджених від дешевого загалу, багатих резерваціях. От чому, напевно, так тягне китайців, зокрема, до України, ось звідкіля їх повальне захоплення Українськими Карпатами, Українськими містами, Українською справді чудесною природою, а не розрекламованими пропагандою непрохідними, непридатними до життя китайськими гірськими пустельно-непролазними нетрями, та іншими "чудесами природи".

Та от на зміну померлого Мао Цзе-дуна прийшов новий керманич Ден Сяо-пін і дав новий наказ: "Китайці, збагачуйтеся!!!".

Як це їм вдається, ви дізнаєтеся з наступних моїх начерків.

В наступних начерках ви також дізнаєтесь яким було справжнє призначення Великої Китайської Стіни і де дійсно живуть китайські дракони і що спільного між чарівною лампою Аладіна (китайця за національністю!) та простим гарбузом, і як "міфічні" дракони й досьогодні допомагають китайцям спілкуватися зі своїми предками та всім потойбічним світом.

Ви довідаєтесь, що навіть китайські ієрогліфи першопричинно створювалися не як засіб для письма й спілкування між людьми, а як магічний інструмент для налагодження постійних та надійних контактів з самим Небом. Достатньо було для утаємничених осіб у правильний момент правильною тушшю правильно намалювати правильний ієрогліф і вони могли (можуть?) отримати правильну, тобто потрібну їм інформацію з Перших так би мовити Рук. І що ключі до таємно-магічної енергії ієрогліфів й надалі зберігаються Утаємниченими за сімома злото-мідно-залізними замками (можливо, саме тому китайці споконвіків не дуже охоче сприяли вивченню китайської мови іноземцями, і з підозрою ставилися до іноземних знавців мови). Як, до речі, й надалі залишається справжньою державною таємницею точний рецепт виготовлення спеціальної туші для написання-намалювання ієрогліфів.

Ви дізнаєтесь, ким і навіщо був створений і надалі ретельно підтримується міф про буцімто неймовірну трудність оволодіння китайською мовою, та китайською грамотою, тобто письмом, зокрема. І чому по всьому світі, включно з Москвою та Санкт-Петербургом, які упродовж століть були чільними світовими центрами синології, студенти нині змушені вивчати китайську мову виключно за бездарно-лапідарними підручниками, створеними в Пекіні та затвердженими спецкомісією по навчанню китайською мови закордоном. І що роблять італійські, канадійські, австралійські, новозеландські випускники після закінчення такого дійсно дуже дороговартісного "навчання" аби не осоромитися і не зганьбитися, а все ж реально оволодіти "важкодоступною" китайською мовою.

Ми з вами довідаємося також чому у величезній міжнародній загальноосвітній школі на 4000 учнів, яка носить ім'я ґеніального Українського педагога Василя Сухомлинського (ця школа – гордість країни!) і знаходиться за 200 км від Шанхаю у селі завбільшки з місто Львів як за своєю площею так і за населенням, більше в пошані Америка та Росія, аніж Україна, а пам'ятник Сухомлинському стоїть у скромному куточку величезного шкільного паркового майдану, тоді як на видноті з десяток пам'ятників малознаним Китайським та Американським педагогам, попри те, що при школі діє великий на цілий поверх музей Сухомлинського, на полицях вздовж стін якого його твори в перекладі китайською мовою.

Ви дізнаєтесь чому єдину в центральній, колосальній за розміром, надсучасній семиповерховій шанхайській книгарні книгу українською мовою "Підручник з української мови для китайців" постійно ставили на полицю поряд з підручниками з російської мови і яким неймовірним чином авторові цих рядків вдалося переконати працівників цього книжкового супермаркету все ж таки переставити Український підручник хоча б на полицю "Інші мови" поряд з підручниками з словацької, сербської, чеської та польської мов.

І чому в жодному телефонному чи туристичному довіднику Пекіну чи Шанхаю ви не знайдете ані телефонів ані адрес Українського посольства чи, відповідно, консульства. Хоч там подаються адреси та телефони буквально всіх держав світу, починаючи від всюдисущого Ізраїлю (єврейські школи, синагоги та общини є в усіх великих містах Китаю!) і закінчуючи африканськими республіками Чад, Кенії та Буркіно Фасо.

А якою буде ваша реакція, коли ви узнаєте в скільки десятків разів столиця Китаю Пекін більша за площею від української столиці! І чи варто дослухатися порад вуличних перехожих та як купувати продукти на китайських ринках.

Ми з вами довідаємось, чому в столиці китайського бізнесу Шанхаю періодично то відкривають, то закривають унікальний музей кохання й сексу, та як зробити правильний вибір в готелі, коли увечері під двері вашого номера закидають кольоровий набір візитівок з двадцятьма безвідмовними пропозиціями допомогти якнайсолодше провести ніч у власному ліжку.

Чому в Китаї найбільше мандрівців з карликової азійської супердержави Ізраїль. І навіщо вони роками винаймають найкращі помешкання у найбільших містах Китаю, масово й інтенсивно вивчають китайську мову, а то й залишаються тут жити. Ото ж просто нині увечері в моєму готелі планується велика вечірка на честь Єврейської паски, на яку зібралося до двох десятків євреїв (українців же тут ані в готелі, ані в місті, приміром, до мене ще ніхто й не бачив).

І чому у кожній книгарні на найвиднішому місці зразу при вході вас зустрічають шикарно видрукувані, повноколірно ілюстровані книги і, що характерно, за цілком доступною ціною, які розповідають про "Правдиву історію великої найдревнішої держави Ізраїль", про "Історію великого, багатого, мудрого єврейського народу", та й про "Правдиві причини, завдяки яким еврейський нарід став таким мудрим та багатим". Єдиний Український, а заодно Львівський автор, якого можна зустріти на полицях книгарень – це Леопольд фон Захер-Мазох з його славнозвісною "Венерою". Видання настільки багате на рідкісні документальні фотографії, що може видатися ніби китайськомовний читач усі шість тисяч років тільки й мріяв про рідномовну "Венеру" з такими розлогими оповідями про автора. Знаю-знаю, де-хто поспішить, по праву своєї невиліковної вередливості, насмілитися поставити під свій недосконалий сумнів досконалу українскість цього пророчо-характерного німецько-мовного єврея. На свою біду та невігластво поспішить.

Ви дізнаєтесь про китайських християн різних конфесій і чому в одних містах китайські християни змушені збиратися напівлегально і їм суворо заборонено допускати на свої зібрання будь-яких іноземців, тоді як в інших містах існує певна свобода, хоч і з безліччю обмежень та заборон.

Також довідаєтесь чому серед простого люду християнство стає поголівно модним явищем і чому всі переконані, що вище керівництво держави потаємно вірить і сповідує Христа.

Цікаво буде й узнати, звідки у китайців та китаянок, як молодих так і старих за віком, прикро-жахлива звичка харкати та плювати просто собі під ноги на чистоприбрані хідники широких столичних вулиць, в суперсучасних вагонах метрополітену та, навіть, в церкві і, не повірите, в бахо-й-моцартово відлунюючих восьмиповерхових біломармурових коридорах чарівноказкової Шанхайської Косерваторії, а також і в унікальній Шанхайській опері, що славиться своєю найбільшою у світі сценою.

Хтось може й не дуже подивується, що в цій країні, батьківщині гральних карт, усі повсюдно ріжуться у карти на гроші. Відкрито, привселюдно, просто на тротуарах. Навіть 70-80-річні бабусі та дідусі, та й школярі не відстають. А як не в карти, то в китайські шахи, які вельми різняться і набагато складніші від індо-європейських. І знову ж, грають виключно й тільки на гроші.

Дізнаємось як і за скільки можна купити у чемних та скромних мусульманських торгівців мусульманськими солодощами порцію наркотиків у фешенебельному районі Шанхаю просто під носом Центрального Поліцейського Управління.

Яким чином американські молочні магнати за якихось п'ять років зуміли вщент зруйнувати молочну промисловість Китаю, так що тепер всі молочні продукти виробляються з сухого молока з доброї далекої Америки, а масло й сир доводиться завозити з Австралії та Нової Зеландії.

І чому з чоловічих туалетів дуже часто можна довільно спостерігати за діями та перемішеннями в жіночих туалетах.

І що робить кожен китаєць в тому ж таки туалеті упродовж битих 20 хвилин часу.

І ким і чому китайська кухня вважається найкращою в світі.

І чому китайці безперервно щось їдять, жують та запивають.

І що взагалі вони їдять та п'ють. І як їдять та як п'ють.

І чому в усіх містах Китаю в магазинах та на ринках продають лише один сорт яблук, лише один сорт груш, лише один сорт винограду, лише один сорт слив. Хоча всі ці "пластилінові" фрукти нічого не варті у порівнянні з нашими українськими смачнющими різносортними яблуками, грушами, сливами, виноградами.

Що роблять китайські жінки, коли їхні чоловіки грають в карти.

Чому китайські дівчата тричі на день ретельно миють свої вродливії личка милом.

Коли китайці одружуються і чому попри дуже строгий демографічний контроль з боку держави (одна сім'я – одна дитина) та офіційну статистику, населення країни в дійсності невпинно і стрімко зростає. І в чому ж секрет надзвичайної плодючості цих людей. Про це теж буде далі.

Чому, попри шалену теле- та іншу рекламу, банкрутують браві заокеанські виробники підгузників та презервативів, і які ж підгузники купують для своїх діточок китайські татусі та мамці, а якими презервативами користуються самі.

Що зроблили з учителькою, яка забила на смерть восьмирічну школярку за списування на уроці, і в якому мавзолеї поховали зухвалого молодика, який насмілився за прикладом Великого Керманича зухвало ощасливити загалом 15 неповнолітніх нудьгуючих незайманих школярок.

І куди відправляють високопоставлених партійно-господарських босів, коли дізнаються, що вони недостатньо піклуються про своїх пристарілих батьків.

І чому в комуністичній державі усі форми навчання платні. Так що не дивина побачити 10-річну школярку, яка сидить на тротуарі і виконує домашні завдання, а перед нею лежить лист картону, на якому написано просьбу про допомогу грішми для оплати навчання в школі. Адже ж в Китаї недарма до числа найпрестижніших професій входять власне професії поліцейського та... шкільного вчителя.

Вам стане також відомо чому на китайських вулицях немає п'яних і чому ніхто ні з ким ніде ніколи не свариться.

Неймовірна країна неймовірних людей. Інакших. Незвичних. Нетаких. Перемагаючих. Майбутніх (?).

А великий квадрат, що не має кутів – це найзагадковіший термін китайської класичної філософії, яким позначають магічне коло, магічний простір, коло часу. Це – машина часу. Ключ до майбутнього. Двері в минуле. Шлях життя. Планетарно-ґеґемонного.

P.S. Ну а за Тибет розмова буде зовсім-зовсім окрема. Тет-а-тет.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua