Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Китай   Украина   путешествия   Дао   даосы   Конфуций   сакральность   Україна   подорожі   нарис   Дао   даоси   Конфуцій   сакральність   простір

Покайтеся даоси – Конфуцій вже прийшов! або Шунхуйцзя для хуйвейбінів

Ярослав Дерега | 4.07.2007 12:43

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
2

Людство повинно спромогтися, нарешті, офіційно виразити вдячність китайській нації за шістдесят безперервних століть, протягом яких цей унікальний нарід зберіг і далі невтомно несе на собі страшенний тягар шеститисячолітньої безперервної тяглості культури...
7) що може об'єднати всіх китайських імператорів "під" дійсно українським жовто-блакитним


(c) ДЕРЕГА ЯРОСЛАВ СТЕПАНОВИЧ, ДЕРЕГА РОКСОЛАН ЯРОСЛАВОВИЧ, 30 ЧЕРНЯ 2007 РОКУ, ПЕКІН, КИТАЙ

Покайтеся даоси – Конфуцій вже прийшов!

Або Шунхуйцзя для хуйвейбінів

1. Магічна сакральність китайського часопростору

Людство повинно спромогтися, нарешті, офіційно виразити вдячність китайській нації за шістдесят безперервних століть, протягом яких цей унікальний нарід зберіг і далі невтомно несе на собі страшенний тягар шеститисячолітньої безперервної тяглості культури. Звідки в цих людей береться терпіння, сила, мудрість аби впоратися з таким надзавданням? Коли в древньому Єгипті щойно починали сіяти пшеницю, в Китаї давно уже саджали рис. Який саджають і досьогодні. А де ж подівся той Єгипет несеміто-арабський? Загуло ніби й не було!

Символ Китаю – півонія. В китайській симвології ця квітка уособлює собою пеніс, а точніше фаллос-фасцинус, тобто стоячий, напружений пеніс. Можливо саме завдяки цьому магічному символу (тут усе має свої магічні властивочті) стосунки з часом в них інакші, аніж в нас. Тоді коли ми вбиваємо час, проводимо час, проживаємо час, вони його розчиняють (сяо-ши ##). Вони навчилися жити поза часом. В магічному просторі вічності. Властивий всім людям страх перед другом-ворогом його безкінечною величністю Часом, китайці навчилися розділяти Його на зручні повторювальні періоди й споживати їх собі по-троху, в тихій домашній атмосфері рідної культури, зручно-округлими кавалками, не турбуючись марно за ляпову неосяжно-недоречну пані Вічність.

Теплий світ китайського мистецтва, не як чогось інакшого, простиставленого буденному життю, а як саме життя, що стає мистецтвом. Тут завжди керувалися засадою, що між духовним та недуховним нема жодної різниці. Таке відношення до мистецтва чи до самого життя здатне по-раблезіанськи перетворювати реальну грубу матеріальність речей на свято духу. Як полюбляли казати древні даоси, в життю є ще щось життєвіше, в духовному є ще щось духовніше. Це свято духу дарує людині дійсний спокій, бо наділяє її здатністю снити наяву і не засинати уві сні. Той, хто вміє прокидатися уві сні, володіє таємницею мудрости і секретом вічного спокою і вічної радости.

Якщо по-китайському одним і тим же ієрогліфом "цао#" позначають два такі різно-схожі поняття як "робити зарядку" і "трахати-кохати" (вульгарний вжиток), то тут певно нема нічого незвичайного. Навпаки, це мудро. І вельми повчально. Адже ця мудрість життєстверджується єдиною в історії людства шеститисячолітньою безперервністю культурально-історичного розвитку, втіленого в тисячу п'ятсот мільйонів живих тіл і душ з естафетою цао-мудрости тисяч поколінь в своїх вправних невтомно жовтогарячих мязистих членах (не партійних же, а трансцедентно міжніжно-кохальних!).

До речі, вельми показово, що поважний синонімічний ряд священного для кожної культури поняття "повія", в китайській мові включає й таке гарне слово як "шень-ню##", що може значити також "духовна жінка, божа жінка, божественна жінка, богиня". І упродовж безмежно-глупих китайських тисячоліть професія повії була узаконена і поважана у безмежно-глупому китайському суспільстві, аж до наймудріших голодних щиробосоніжних часів кривавокомунобратовбивчих.

Мужчина в Китаї ніколи не дозволяв своїй наплічній голові надто відриватися від міжніжної, аби не забувати про неї назадовго, усвідомлюючи життєнебезпечну силу помсти занедбаного низу. Він добре знав де саме знаходиться корінь і основа його духу, і що власне міжніжною головою найпевніше та найприродніше торується шлях до Неба, до Раю, до вічного життя.

Жінка в Китаї змалку чітко усвідомлювала місцезнаходження своєї вічної, святої душі. Вона добре знала в яку бездонно чорну діру, вчасно не заткану, може провалитися її заромантизована душшша.

"L'amor e' il giuoco piu' popolare di questo popolo" (кохання – найпопулярніша гра-забава серед цього народу), свідчив подивований єзуїт Марко Поло. І якщо Європа, в результаті метафізичної сексуальної фрустрації, намагалася опановувати і підкоряти навколишню природу, то Китай, як і весь Схід, успішно-мудро підкоряв і опановував Жінку, яко метафізичного ворога Людини. В результаті Жінка тут, яко центр і ціль цивілізації, дійсно щаслива, бо вона знає і займає своє власне природносвяте царське місце і суспільство відповідно перспективно гармонійніше.

Український нарід напевно мав би більше зиску від телереклами мистецтва цао під час футбольних телерепортажів, аніж від реклами блаженних, немирно-стоячих бруньок олімпових на молоці хортицькому. І навіть трислівний заповіт вождя всіх нагодофф "Сюе! Сюе! Сюе!" у творчому поступі зазвучав би веселіше й життєвіше у вигляді космічної пагодо-піраміди даоського вірша:

"Сює! Сюе! Сюе!

Сюе цао!

Сюе цао!

Сюе цао!

Цао! Цао! Цао!"

Вічна істина: якщо ти встидаєшся себе, то й сонце тебе завстидається.

2. Вовк-товариш-брат

Китайське суспільство здавна традиційно поділялося на чотири верстви: вчені, селяни, ремісники, торгівці. Вчені завжди були в повазі, саме вони протягом тисячоліть формували владу та керували державою. До торгівців в усі часи в Китаї ставилися з відкритою зневагою і презирством. Адже вважалося, що торгівці збагачуються виключно за рахунок непорядності та обману. В торгівці йшли ті, хто був недолугим до навчання, лінивим чи невправним до ремісництва, та недостатньо шанобливим до традицій і батьків, що робило його невдячно зухвалим аби покинути рідний лан та дім. Причому хоч як розбагатілий торгівець намагався стати поважним вченим, повернення назад не існувало: всі зневажливо знали й століттями презирливо не забували, що він торгівець, або син-внук-правнук торгівця. Неприкрита, очевидна для всіх війна-суперечка між вченими та торгівцями точилася завжди упродовж усіх шести десятків століть китайської історії. Саме вона, як це не парадоксально, мала визначальний та катастрофічний вплив на долю Китаю в ХХ столітті.

Культура по-китайському – "wen#". Візерунок. Візерунок на листкові паперу. Простий листок паперу. Спочатку він невинно мирний-двовимірний. Та згорнувши його в циліндр магічно отримуємо магічний трьохвимірний об'єкт. Склавши його в птаха, ми, наче боги, створюємо нових казкових істот. І тоді виникає духовний простір навколо якого, будується-створюється матеріальне життя. Вен-Культура незмиренно протиставлялася й в самозахисті протистояла на три ворожі їй напрями: 1) письмова традиція супроти усної; 2) окультурена свідомість супроти грубо-неотесаної; 3) вчений супроти військового.

Зпосеред шести обов'язових видів мистецтв, якими мусів досконально володіти "ши#", тобто "воїн", він же "вчений муж", мистецтво каліграфії цінувалося незрівнянно вище, аніж решту п'ять: мистецтво етикету, музикування, стрільби з луку, рахування та керування кіньми.

Як відомо з популярного китайського фільму, знак "меч#цз'єн" можна намалювати принаймні 18 способами, і той, кому відомий 19-й спосіб, одержує чарівну магічну силу. Керманич доклав чимало зусиль аби знищити чи принаймні обмежити цей простір духовної свободи. Не спромігшися скасувати ієрогліфи цілковито, він наказав поспрощувати найвживаніші з них, вважаючи, що складність написання перешкоджає їх доступності народові (хоча сам був неперевершеним каліграфістом і вмів сладати вірші). І от тепер навіть ієрогліф "любов#-ай" пишеться без серця???". Цікаво, що знак "божевільний" зараз малюють як?-чи: "хвороба (від) знання?", а раніше було?: "хвороба (від) сумніву?".

Згідно законів природи, людина людині – вовк, товариш і брат. Цілком зрозумілим є твердження китайців, що Китай є там де є китайці. Громадянство не має значення. Якщо ви маєте хоч одного предка, що народився в Китаї, ви вважатиметися корінним жителем Китаю, з усіма відповідними правами. Та, що зовсім не в останню чергу, обов'язками, про які вам постараються ніколи не дати забути тим чи іншим способом: по-доброму чи по-якому вже самі заслужите (отак би узвичаювати в Україні!!!). Саме цим пояснюється психологічний феномен всюдисущих та процвітаючих чайнатаунів.

Найбільша на сьогодні у світі п'ятимільйонна армія Китаю значно менша від семимільйонної царськоросійської, яка примудрилася не лише програти в 1904 році війну Японії і відтак поступитися Манджурією з її стратегічним Харбіном, а й не виграти через десять років Першої Світової Війни, і потім щасливо закотитися під так звану Актябрскую гівалюцію. Проте...

У нашому такому ще молодому ХХІ столітті, такому ще юному ІІІ тисячолітті, людям час вже збагачувати свої мовно-лінгвістичні, аніж військові арсенали. У спробі порозумітися ще при житті, аніж в ретроспективі потойбічно-паперової історії, криводзеркальної, як і сама матір історії – смерть.

Езотерики твердять, що Всевишній промовляє до людей різними мовами, які не виключають, але доповнюють одна одну. Наче різні інструменти великого оркестру, які мають різно-своєрідне звучання, різно-своєрідний спосіб гри, та всі вони небхідні Головному Дириґентові для виконання грандіозної симфонії під назвою МІСТЕРІЯ БУТТЯ.

Варто згадати, що за китайською традицією, немає більшого прокляття від побажання жити в часи перемін.

Сучасна людина схожа на парашутиста, в якого не розкрився парашут. В тому смислі, що знаючи про невідворотність долі, вона, як парашутист, втішається хоча б тим, що падіння принаймні триватиме усе життя. Є ще й час на втіху!

Нині, коли європоцентричний світ невідворотно-плавно змінюється на китаєцентричний, а англомовна цивілізація вимушено передає естафету китайськомовній і, відтак, відбувається зміна цивілізаційних характеристик сучасного універсуму, постає питання нових цілей та пріорітетів майбутнього розвитку людства.

Головна тема китайської культури – це "повернення додому – хуйцзя##", до своїх витоків, де й мешкає у своїй веселій безтурботності дивний птах за йменням "щастя". Щастя ж по-китайському полягає у тому аби могти показати всім своє багатство. Та для успішного повернення треба вміти вибрати сприятливий час "шунь#". Нинішні ж нащадки "хуйвейбінів", як їх прозивали в народі (хоч правильно було б казати "хунвейбінів###" – "червоних вояків"), авангардівців вень-ґе (##), тобто культурної революції 60-70 років, цього робити не вміють. Щодо проблемних вояків, то в китайській мові так багато лексем, які співзвучні не дуже милозвучній трьоХХХ-літерній лексемі слов'янського люду, що порядні мами та, навіть, де-які тати в Україні через це навіть розраджують своїм дітям вчити таку "нецензурну" мову – для гарту могли б підсунути своїм "недовченим" чадам веселу милу книжечку автентичного українського фольклору "Бандурка" з 2001 року.

Проте, в Китаї ніколи нічого не робилося навмисно. Не було, наприлад, спеціальної філософської мови. І через це Монтеск'є та іже з ним західно-європейські мудрагелі аж до початку ХХ століття не визнавали китайської філософії як такої. Євро-русско-єврейський марксізм-лінінізм спричинив дуже багато шкоди традиційній китайській духовності. Коли можна було бути одночасно і конфуціанцем і даосом, та й буддисти тебе не дуже сварили. Госія почала знищення. Брайтон-біч завершує.

Безрелігійне відношення до Неба (саме так тут називають Верховну Владу, тобто Бога) віддавна спантеличувало заїжджих європейців. Тут ніколи не було окремого поняття "краса", проте все навколо чинилося за законами вищої гармонії. Тут ніколи не було аналогів європейським поняттям "культура" та "розум". Мислення тут підчинялося споконвіків своїм окремим алогічним, нераціональним, "нерозумним" законам. А культуротворчі зусилля завжди спрямовувалися на виконання суто прикладних завдань, на задоволення практичних потреб: чи то стосується збирання урожаю чи одруження чи воювання чи будування та оздоблення нової хати.

Можна жити під гіпнозом сили зла і вірити у вселенську могутність зла. Як це велося споконвіку в "християнській" Європі, де добро завжди вважали безсильножалюгідним супротивником зла, докоряючи Законові Добра, що "без пакостей не може відбутися нічого доброго". А можна жити за діалектично-магічним правилом: віриш в добро – одержуєш добро, віриш в зло – одержуєш зло. І на життя в Китаї дивилися не як на приснослівну "льодову пустелю" та "юдоль плачу", а ля еуропа. А як на реальне відображення та фізичне продовження невидимого Небесного Раю. Нетерпіння і страх серця – найбільша біда західного суспільства.

В Китаї ж ще з часів написання Ї-Цзіну знали, що кожна дія вчиняється в шість різночинних, часто суперечливих етапів. Треба лиш знати коли діяти і вміти терпляче вичікувати на вередливу пані Удачу. Позаяк, Удача, яко слухняне дитя зухвалості, ніколи не забариться з'явитися у своїй царській іпостасі до того, хто вміло та сміло Вдаючи-Вдачу-Удачі, терпляче й зухвало домагається її схильності.

Китайці завжди непомірно боялися смерті, тому ніколи не цуралися чорта, і, відтак, призвичаїлися жити на ти з самим Богом, чи то радше Небом. Либонь, яка доля – такий сміх. Прецінь, тут немає релігійності в європейському смислі. Замість богів вони молються до духів своїх предків. Які буцімто єдині здатні по-справжньому захистити як від добрих богів (яким, вважається, в дійсності не варто довіряти – вельми вередливі ж бо), так і від злих духів.

Хоча певна неконкретність, незавершеність, недоговореність тутешніх, якихось вже дуже "одомашнених" релігійних вчень, таких як даосизм і конфуціанство, влючно з китайським буддизмом, які тут часто називають не вченнями, а "повчаннями, що залишилися від предків", може попервах вельми спантеличувати строго вишколений європейський ум: не вказується ж у що конкретно вірити, чого дійсно боятися, а чому завжди цур-пек-запек. Дошкуляюча проблема вибору відлякує багатьох любителів прижиттєвого сну. Небезпечно ж, і страшно діяти самому на свій ризик та особисту відповідальність. краще винайняти служителя, попа, жерця тощо. І спати собі мирно далі. Хто там і навіщо пробуддився?

3. Благословенно-прокляті часи перемін

Усіляка культура починається з потреб, спроб та досвіду спілкування з потойбіччям. Взагалі, смерть, як головний чинник будь-якої культури, в Китаї займає своє особливе, незвично близьке до життя місце. Навіть нова сім'я тут теж утворюється виключно з розрахунку. Астрологічного. Та ї-цзінського. Після поради з... духами предків. Але про це колись пізніше.

Актуальним же зараз є саме той факт зі "священного потойбіччя", що факел з Олімпійським вогнем наступнорічної Пекінської олімпіади, естафета якого пройде через найвищу гору Китаю та світу Чжомолунгму-Еверест, є нічим іншим, як скрученим листом древнього манускрипта. Але скручений він не просто, а з двох сторін, у формі "каурі", що здавна символізує магічний жіночий дітородний орган та... гроші, а своєю півметрово-стоячою високістю стилізовано зображає магічний фаллос. Треба сподіватися, що четверично священний вогонь цього факелу стане тим чарівно-рятівничим засобом, який допоможе країні відвернути глибоку кризу, що загрожує країні. А чудесна емблема Олімпіади, що є стилізацією ієрогліфа "жінка #ню", принесе цій землі поступ та процвітання.

Прецінь, далеко не все так спокійно нині в Китайському "королівстві". Щороку понад сто тисяч школярів-підлітків, внаслідок безсмиленого виснажуючого ідеологічно-вихолощеного муштрування в школі ("неслухняних" ласкаво й негайно "запрошують в турпохід" по розгалуженій мережі напівзасекречених виправних "молодіжних таборів", де строптивих, а це здебільшого хлопці, "трахають" вправні досвідчені "духовключнозтілом-трахальщики") та відсутності цілі в своєму житті й віри в майбутнє, відбирають собі життя.

Кількість студентів, що, зневірившися в перспективі отримати пристойну працю після багатьох років наднапруженого навчання, вирішують навічно залишитися 20-літніми, сягає кожного року непорахованих сотень тисяч. Офіційна армія інвалідів "не всім очевидимої" праці начислює 100 з гаком мільйонів нещасних осіб. Сотні мільйонів людей просто животіють на межі терпіння та виживання.

Американський політолог Ґордон Чанґ у своїй недавній з 2005 року книзі "Близький колапс Китаю" доводить, що до 2010 року комуністичний Китай завершить своє існування внаслідок браку дешевої робочої сили, нестачі енергоресурсів та екологічної кризи. Якщо...не вдасться до військової агресії.

Комуністичне керівництво країни терміново вишукує шляхи виходу з тупика, аби при тому й не порушити рамок комуністичної ідеології, що забезпечує вигідне життя для кількох мільйонів комуністів та їх родин за рахунок сотень мільйонів затурканих й знедолених. Дійшло до того, що права людини тут теж вирішили трактувати по-своєму, з огляду на китайську специфіку. Для цього місяць назад було навіть створено спеціальний державний комітет, який повинен розробити нову цілком відмінну від світової, концепцію прав людини, "спираючися на інші неєвропейські теорії прав людини, з врахуваюнням китайських традицій, історії, культури та державотворчу доцільність сучасних особливостей розвитку китайської держави, аби сконцентруватися не на абстрактних правах людини, а на правах на існування та правах розвитку держави", за словами міністра Палати Інформації Державної Ради КНР пана Цай Ву на зборах "Товариства По Вивченню Прав Люлини в Китаї" 11 травня 2007 року.

Проте, саме мовчазно-невимовна напруга існування в сучасному Китаї приваблює багатьох європейців. Один загодований ді-джей з Голландії, що, за його ж словами, "вже понад три роки насолоджується просто чудесною боротьбою за виживання", яку він спостерігає навколо себе, навіть і не планує вертати домів. Хоча, видається, тут його, як багатьох інших туристів з Франції, Німеччини, Англії, Швеції, Канади, США найперше приваблює ненапружений спосіб існування для них самих, включно, що може найважливіше для замордованих своїми земансипованими кобітами амеро-європейчиків, з дешево-безвідказним доступом до свіжого дівочого китайського тіла після кожної дискотеки. До того ж не раз самому доводилося був свідком, як отакі саме "вільні й незакомплексовані мешканці світу" завзято торгують різноманітними наркотиками. Всіх кого треба вже давно підкуплено...

Китайська культура витончено-красива, незвично-парадоксально-мудра, несподівано-цікава. Хоча й почасти малозрозуміла європоценричному загалу. За словами визначного китаїста ХХ століття В. Алєксєєва, Китай відповів своєю культурою на більшість питань якими завжди мучився людський розум, і "китайська грамота" – це не примха химерного народу, а великий здобуток людства, який залишається невідомим лишень через неумтво, недоумство та брак китаїстів.

Пересічний китайський мозок, що перейшов вишкіл п'ятьма тисячами ієрогліфічних знаків, володіє набагато більшими можливостями та потужностями, аніж будь-який некитайський мозок. Вірогідно саме в цьому полягає секрет та причина стійкості китайськомовної культури крізь тисячоліття.

Сама китайська мова впродовж тисячоліть розподілялася на дві мови: усну "пу-тон-хуа" ("просту мову" невтаємниченого загалу) та писемну "вень?", яку не дозволялося, навіть, суєслівно озвучувати. Хоч мало хто був спроможний на це, окрім магів-поетів. А поетами були всі чиновники. І багато хто з поетів, у свою чергу, були державними службовцями. Недарма поети, яко дійсні творці мов та цивілізацій, вважалися в Китаї пророками Неба та Його волі. Зрештою, сама мова створювалася і вживалася не для суєтної буденної розмови, а для спілкування з Небом. Вдивлятися у світ. В сліди невидимого. Сліди Неба. Оком. Третім. Тим, що невидно. Бо лише невидимим оком можна уздріти невидиме. Так вважалося тут споконвіків.

Невимушена практичність китайської культури повсякчас сусідує з позаприродністю її вжитку. Зручність (б'єн#) – головна складова китайської цивілізації. Магічна зручність. Яка простирається від щоденно-природніх потреб людини "великої та малої зручності" (відповідно, какання й пісяння) до священно-таємничих ритуалів "великих покоїв" (тобто злягання, творення кохання) та поховання померлих.

Не можна не погодитися й з думкою про те, що безперервна багатотисячолітня традиція в Китаї йде не від розуму чи певної доктрини, але виростає з цілковитої довіри по-дитячому наївної та мудрої до сили самого життя, коли інстинкт, який висвітлюється свідомістю та свідомість, яка примиряється з інстинктом, створюють мождивість досягнення гармонії, про яку століттями недосяжно мріяли кращі європейські уми, і яка становить альфу і омегу китайської мудрості, пояснюючи дивовижну життєвість китайського культурного спадку, шо кидає виклик сучасній людині включно з самими китайцями, і відповідь на який може стати визначальним в майбутній долі всього людства.

Містечко під Пекіном. Спекотна тиша під 40 градусів суцільноситого післяобіднього сну міського несподівано малолюдного навколишшя. Спить усе. У рятівному затінку під деревом біля мого готелю просто на тротуарі сидить симпатична дівчина широко розставивши ноги, опустивши втомлену голівку на руки на підібганих колінах. Дрімає. З-під високопіднятої спідниці беззахисною райською птахою відкривається щирий темно-кучерявий вид на розпашіло-зіпрілий трикутник з діравою зірочкою теплого дівочого візерунку в вузеньких зібгано-акуратних прозорих трусиках, що й собі одержав нарешті давно заслужену свободу доступу до вільної атмосфери прохолоди, нерухомості і спокою.

Хлопець сидить навпочіпки під палючим сонцепалом за трикрокові цікаво-безсоромні метри прямо навпроти, обхопивши коліна руками, в незворушньо-глибокій філософсько-естетичній задумі поетично-замріяного спостереження за незвично-привабливим духовно-тілесним пейзажем.

Проходячи мимо, не витримую культурно-післяобідньої

паузи – мимоволі заглядаюсь, зачарований магічною силою незаймано-розпашілого притягання усесвітнього життєдайного джерела буття. Дівчина втомлено-ліниво піднімає голову й зацікавлено-допитливо дивиться. Стенувши плечима, розводжу руками, скрушно зітхаю, мирно йду далі. Не час до рухів ані слів. Жодних. Варто добре відпочити. Адже далі на маршруті нас чекає справжній китайський острів скарбів Хайнан, де ми з вами зустрінемо Новий 2007 рік, поплаваємо в теплому січневому морі-океані, вгамовуючи спрагу кокосовим молоком зі свіжозірваних обабіч дороги кокосових горіхів, половимо сітями океанську рибу, а потім ще й постріляємо підчас святкування китайського нового року, вияснивши перед тим для загальної безпеки, чим же насправді годують вередливих трьохметрових острівних тарганів, які своїм безупинним ревом не дають людям спокою ані вдень, ані вночі.

Також дізнаємося серед якого острівного некитайсього народу гніздиться чарівний птах свободи. Адже саме з цього магічного острова китайської Куби розпочалася здавалось би попервах безнадійна боротьба за визволення Китаю від японських загарбників в 30-і роки минулого століття. А розпочнемо мандрівку з радісного для товстосумів не лише Китаю, але й Росії повідомлення про те, що в столиці острова місті Хайков знову розцвіли квіти й зазеленіли дерева: на субтропічний острів Хайнан нарешті знову прийшла довгоочікувана зима. Час збиратися на відпочинок до моря.

Підчас відпочинку ми вас тихосенсаційно розважемо попереднім повідомленням (повний виклад буде опубліковано в спеціальних часописах Києва та Чікаго) про дійсно сенсаційне відкриття автора, яке прояснить:

1) якою мовою розмовляли докитайські некитайські китайці;

2) чому в другому тисячолітті до Христа вимова китайських ієрогліфів раптом різко змінилася;

3) який нарід і звідки приніс в прадавній Китай ієрогліфічну писемність, і НАВІЩО?;

4) де в Україні можна на власні очі побачити зразки протокитайського ієрогліфічного письма;

5) чому на початку другого тисячоліття до Христа на території північного Китаю древні прото-китайці, раптом бог зна чому почали мурувати стіни, будувати укріплення (бо ж туземний нарід споконвіків провадив виключно кочівний триб життя), несподівано взяли й одомашнили вола, собаку, свиню й вівцю, а потім теж раптом ні сіло ні впало "ви-найшли" гончарний круг, сокиру, ступу й почали обробляти землю, сіяти небачені там до того пшеницю та ячмінь, а перед тим ще й "самі" навчилися полювати, пасти овець, користуватися вогнем, термічно обробляти їжу, і навіть ловити рибу (сучасні монголи, які повністю зберегли свої щасливо-прадавні доісторичні звичаї, й надалі кочують і живуть в пересувних юртах, не мурують стін, не будують міст, не полюють, можуть їсти сире мясо й пити свіжу сков, й досьогодні риби не ловлять, хоч в їх ріках риби більше ніж води). Мало того, несподівано геніальні сусідні автохтони, які до того дві тисячі років жили в землянках і займалися збиральництвом, знову ж таки раптом й "нізвідкіля" винайшли й почали широко вживати надскладну систему ієрогліфічного письма, як спосіб спілкування з потойбіччям (кожен знак колись був голосом Неба, оберегом в тих чи інших обставинах), навчилися виплавляти бронзу, ввели місячний сільськогосподарський календар, яким потім користувалися понад три тисячі років, почали носити форменний одяг і взуватися у взуття типу туфель, а потім взялися будувати десятиметрової товщини шестиметрові заввишки стіни на захід – "місцезнаходження раю, джерело божественного знання, мудрості й благодаті", через неприступні гори й ліси (про головне призначення "стін" – які ж такі божевільно-глупі агресори здуру-сп'яну надумалися б нападати на Серединну Державу через і без того неприступні гори? – зараз будують стіни на невеликих пагорбах з пагодою на вершині – теж йтиметься в наступному нарисі);

6) який магічно-прадавній смисл захований в "домашньо-простих" словах: "дідо", "тато", "син";

7) що може об'єднати всіх китайських імператорів "під" дійсно українським жовто-блакитним (!!!) (а не синьо-жовтим, кашоподібним) прапором (агов, парламентарії, час виправляти свою недолугість, нашіптану чи хоч і ненавмисну!);

8) чому й досьогодні в північному Китаї біля кожної оселі не лише для краси садять магічні мальви, і який магічний смисл ховається в українському прізвищі Шунь;

9) із-за яких три-дев'ятих царств, тридесятих держав, з-за морів-океанів прилітали на канікули на свою рідну землю триголові змії-дракони;

10) навіщо маг-характерник по імені Василь (Фу-сі-ле) на призвісько І/Ї/Й-ван-Ко ("ко" пишеться окремо і означає...про це потім), разом зі своїми помічниками, навчав не тільки початкам мовлення (у формі молитвенно-закличного спілкування з Всевишніми Силами) найобдарованіших древніх автохтонів (згідно вагомих гіпотез де-яких нинішніх дослідників, на світанку сучасного історіографічного літочислення люди взагалі отримували дар мовлення неодночасно, а вельми почергово), але й магічної сакральної еротики, так щоб до старости зберігати дітородну силу, приносити якнайбільше задоволення мужчині й женщині, а головне завдяки цим сексуальним магічним вправам досягати стану кохання, тобто такого магічного духовно-енерґетичного стану, завдяки якому досягається зміна свідомости та зцілення душі й тіла, що уможливлює дійсне єднання-спілкування з Небом. І чому всіх магів називали І/Ї-Ван, тобто іноземний чаклун-маг (ї – так звали всіх чужаків-варварів), які селилися в окремих містах і обслуговували сакральну сферу життя суспільства, саме вони є авторами Ї/І-цзіну, тобто "Послання від Ї/І-Ван/а/ів", і чому заборонено розкопки його могили, яку знайшли в 1970-і роки;

11) про сакральне походження слів "жона" та "жінка";

12) чому від прадавнього китайського хреста, знаку щастя, нині у світі залишилася лише половина – у вигляді сучасного християнського хреста, знаку смерті, а подвійний хрест щастя зберігся виключно завдяки народній традиції – тубільні "гофффесссоги" тисячоліттями старалися аби його не було занесено в жоден словник, довідник, енциклопедію;

13) нарешті сакрально-тринадцяте і найголовніше: звідки й куди починалася Україна і якого несподівано теплого й рідного смислу набуває це слово з перспективи своєї питомої прадавньої ки (т) а/н/йської тисячолітності.

Отож бо, до зобаченції, милії панове, шановная громадо!

Веселого й щасливого літування!

p.s. Другове-братове, вам в рідномовному й хлібо-сирному оточенні важко буде зрозуміти несподівану радість в моїй хаті: вдалося скачати "Сороміцькі коломийки" разом з "Весною" Скрипки та перший альбом "ВВ"! Дякую, Олеже і кумпанія, та шановний пане-козарлюго бандуристе (хто знає – скажіть як звати!)!!! Тепер звуки космосу чути й мені! Можна життювати-воювати далі на чужинсько-дикій китайщизні!!!

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua