Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Подорож до Закарпаття. 7. Храмове свято та рефлексії з приводу

Киянка | 26.07.2008 20:41

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
1

"Бог всіх рівняє": блага цивілізації та столичні можливості (що несуть і спокуси та збитки) умаляються перед дитячими привітаннями незнайомців на вулиці "слава Ісусу Христу", їх уважними очима в храмі, працьовитістю та незіпсованістю

Подорож до Закарпаття. 7. Храмове свято та рефлексії з приводу
Цей розділ ставлю не по хронології, а по логіці (за попереднім). Пишеться він з об'єктивних спостережень науковця, тому може бути інформативним не тільки (чи й не стільки) для віруючих. Власне, для дійсно віруючих людей, які живуть за своєю вірою, навряд чи в ньому знайдеться багато нового. Просто храмове свято. День Петра і Павла, що на честь цих апостолів посвячено драговську церкву УГКЦ.

Побудовано цю церкву всього кілька років тому, вона повторює вигляд старшої на століття, яку в Драгові віддали, замість господарям греко-католикам, – УПЦ МП.

На храмове свято з тисяча нарядно вдягнених віруючих заздалегідь сходяться до храму, котрий, як і церковний двір, кілька днів напередодні особливо ретельно прибирали й прикрашали парафіяни. Чоловіки, жінки різного віку, молодь і діти представлені пропорційно. Оскільки в родинах як правило, по дві-три дитини, а в частини й більше, то молодшої порослі багато. Видно, що діти й підлітки в церву приходять не двічі на рік чи екскурсію, вони там – у себе вдома, слухають серйозно, перед і після сповіді ми бачили справжні сльози, які важко було спинити, перед причастям – радісно-зосереджені личка, за отцем Мирославом дітки повертають усміхнені очі як за сонечком (і це ми бачили не лише на Храм, але й у звичайну неділю). Віруючі в основному – місцеві, кільканадцять гостей із сусідніх парафій та ми, кілька священиків. Звичайна розкладка церковної літератури та вервиць, звичайна довга черга до сповіді. Дівчата наготовляють хоругви, діти впорядковують підсвічники.

Святкова служба транслюється і на вулицю, оскільки всі бажаючі не змогли поміститися, хоч церква й чимала. У фотоальбомі "Храмове свято" я помістила ілюстрації, де є і читання, і проповідь, і причастя, і хресний хід з молитовними стояннями, і багато чого іншого. Коли сакральні дійства закінчені, бабусі звичайно пропонують заздалегідь заготоване пригощення. До криниці йдуть напитися смачнючої води (до речі, в Драгові є й природна мінеральна, але в тій криниці вона звичайна, просто дуже смачна). Люди ще надовго залишаються погомоніти на церковному подвір'ї і після цього всього.

А нас староста драговської парафії пан Михайло запрошує у "фару" – прицерковне приміщення, де приготовані столи для священиків та приїжджих гостей. Там хор із сусідньої парафії так душевно співає різних пісень! Як це видно на відповідній фотоілюстрації, трапеза щедра, пиття неалкогольне (для католиків це теж – звичайно). Вони і без розігріву весело гомонять між собою та живо розпитують нас про все на світі. Доброзичливо нам усміхаються, це ж з Києва до них завітали в гості, та ними цікавляться. Одна старенька говорить, а навкруги вже ціле коло світлих поглядів – чомусь старі там дивляться уважно в очі. Нам, дійсно, не менш цікаво розпитати їх про життя-буття. А на нього вони дивляться – що для них теж звичайно – з вірою й надією. Звичайно працюють, звичайно беруть живу участь в парафіяльному житті. Мають і проблеми – звичайні, а от вирішують їх з незвичними, можливо, для когось, впертістю та практично-позитивним мисленням, покроково втілюваним в конкретні справи.

Взагалі тепер переходжу до того, що для них звичайне, а для когось може бути незвичним, незвичайним та навіть надзвичайним.

1. За два тижні нашого перебування в тих краях, в тому числі в різних віддалених від хат та перехожих куточках, ми, зустрічаючи зграйки та поодинокі примірники дітей-підлітків-юних, ЖОДНОГО разу не бачили когось з них із цигарками чи алкоголем, вже не кажучи, щоб п'яних чи обнюханих. Це ж стосується і жінок. Чоловіки, особливо старші – дехто курить, бачили за два тижні одного п'яного – вже раніше писала, за яких обставин.

2. Мало того, Ви собі уявіть, на сільських вуличках (особливо там, де купно живуть греко-католики), діти вітаються з незнайомцями, та ще й: "Слава Ісусу Христу!" – дзвінко так, і 3. ніхто нічого не просить, навпаки, бувало, пропонували допомогу (куди пройти, та под.)

4. Поблизу церкви в день храмового свята була розкладка з дитячими іграшками та ласощами. ЖОДНА дитина не підбігала туди до кінця всіх сакральних дійств, ЖОДНА дитина й опісля не клянчила й не вимагала противним голосом "мама/папа, купи, хочу, дай!

5 не бачили жодної драки чи сварки. Щоб Ви не думали, що це нам наснилися ангели, додам – часом чули від окремих дітей нелітературні "слова-паразити", але й то – не як лайку на чийсь бік.

Я розумію, що, крім церковного впливу, є й інші фактори (та й Церкви бувають різні, а священики – теж грішні люди), але для виховання дітей він очевидно може бути позитивним. Як розповідав старенький шофер про руських (радянських "визволителів"), що не мають вони Бога в серці – так от коли Він там є, усвідомлений, змалку, і коли про нього розповідають у недільній школі, коли про його настанови стараються пам'ятати старші рідні, коли про Нього нагадують каплички на кожному кроці, то – це дійсно інша культура спілкування та розвитку. Недаремно релігієзнавці, навіть дуже вільнодумні, вивчаючи якусь християнську школу, між собою говорять, що залюбки віддали б до такої власних дітей, які зі своїм світоглядом розберуться, а от виховна частина в них буде людяною.

В цілому виглядає, що тамтешні діти-молодь набагато здоровіші за "середньостатистичних", в т.ч. психологічно. Практично всі працюють на родинних господарствах, чимало підпрацьовує де може. До речі, не бачили місцевих дітей товстих та хлюпиків. Освіта – популярна, серед вчителів чимало ерудованих подвижників, справді залюблений у власну роботу і своїх вихованців. За сучасної тестовою системи, київських та іншогородніх розманіжених мажорчиків та просто розбещених лінивих нєдорослів потіснять (і це буде справедливо!) старанніші сільські діти. Не скрізь і не в усіх них, слава Богу, батьки-п'яниці, а школа – розвалюха.

Драговські діти й молодь – скромніші, але – не забитіші. Цільніші, чистіші, практичніші, працьовитіші. Дивлячись на таких, я втішаюся, що є нормальні діти й молодь не лише в одиночних примірниках, що під тиском попсової або мажорної більшості. Я щиро дякую всім старшим, хто належно виховує своїх нащадків. З цим я вітала багатьох драговців на їх храмовому святі.

Хай будуть такі діти щасливі й успішні в подальшому своєму житті, хай вистачить їм сили та знань, серця й віри не прогинатися під світ, а покращувати його.

А всім батькам бажаю (з допомогою якоїсь Церкви чи без) спромагатися виховувати своїх дітей так, щоб могти їми гордитися як справжніми Людьми.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua