Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Подорож до Закарпаття. 2. Мукачеве, Хуст, Ужгород

Киянка | 21.07.2008 22:04

10
Рейтинг
10


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
1

Місця наших подорожніх екскурсій та вилазок. Замки, музеї, трохи про міста та мешканців

Подорож до Закарпаття. 2. Мукачеве, Хуст, Ужгород
В Мукачеве приїхали о 9 з копійками. Сонячно, вже досить гаряче. Черга, а точніше, натовп біля зупинок маршруток не надихав, але, що цікаво, народ гомонів між собою якось не зло, не роздратовано, і взагалі обличчя людей – спокійніші, ненапружені. Тож ми підрядили таксі до замку через недалекий автовокзал. Там нам треба було залишити речі в камері схову та уточнити можливості доїзду до Хуста чи Драгова, й перша зустріта нами з тамтешнього автовокзального персоналу тіточка повідомила, що вона і є камера схову, після чого посміхаючись завела нас в прохолодну кімнату і сказала, що послуга подорожчала – тепер по 2 грн. за місце. Попутно вона з нами охоче спілкувалася на різні теми. Як вже згадувала, закарпатці – переважно люди, ласі погомоніти.

То ж від залізничного вокзалу до замку Паланок (із кількахвилинним заїздом на автовокзал) ми добралися за 15 грн. Ще 10 треба було заплатити за в'їзд на брукований узвіз до замка, але йти там некруто, і 10 хвилин прогулюючись, то ж ми, не поспішаючи й роздивляючись навколишні пейзажі, пішли на власних двох. Хіба з машини так нафоткаєш! http://narodna.pravda.com.ua/photos/4874b0720e0cb/

Замок Паланок порівняно невеликий і фактично весь впорядкований для огляду. Його сиві мури з кармінними верхами та баштами й дахами не надто вражають неприступністю, й полазити там особливо нема де, проте подивитися Паланок за пару годин досить приємно. Біля входу, крім каси зі смішною ціною квитків – невеличка сувенірна крамниця з цікавими речами і невибаглива розкладка, кафешка. Купуємо кілька потрібних нам буклетів і карт. Екскурсоводи по території, правда, принаймні ті, яких ми чули – не фонтан (все те саме можна сказати і про Ужгородський замок).

В "середньому" замку – цікавий оглядовий майданчик, з якого відкривається симпатична панорама зеленого міста, на яке споглядає із замкової стели орел. Екуменічна каплиця – церква, де можуть служити чотири конфесії: унікальна люстра, скульптурні групи святих, веселкові вітражі, світло й соняшно. Якраз вийшла чергова група туристів. Заходимо, беремося всі за руки, та дякуємо за гарний початок нашої подорожі, просимо доброго відпочинку.

У "верхньому" замку – металевий князь Корянтович (саме так його там називають, а ще попсовіше розповідають, що на щастя треба сфоткатися з ним, тримаючи князя за палець, яким він вказує долу на місце, де росте замок). Між князівські ноги кидають купюри... Фу, краще зайти до музеїв: народного одягу, з інструментами його виготовлення включно, палацових покоїв з картинами, меблями та тьмяними дзеркалами, до природничого музею. Серед кам'яних стін досить прохолодно. Виходимо погрітися в галереї, та у верхній двір на сонечко. Там можна відпочити на лавах поруч квітів і дерев, помилуватися вежею з годинником, ламаними обрисами мурованої твердині. Криниця, на жаль, виглядає не надто привабливо – якісь сторонні кульки, дроти. Повертаємося на нижні яруси, заглядаємо в бійниці. Надивилися, нафоткалися – і вниз, на автобусну зупинку.

Невдовзі ми вже їдемо до центру Мукачева. Висаджуємося біля греко-католицької Церкви з сучасної скульптурою Богоматері з Немовлям. Їх реалістичні фігури розташовані просто – сидять собі й вітають всіх подорожніх – а в руки їм щедро надарили живих квітів. Але в Церкву зайти нереально – люди стоять вже й перед входом, йде недільна служба. Проходимо майже пішохідною вуличкою, де дворики не менш цікаві за фасади: квітнички на балконах, сушиться різнокольорова білизна. Несподівані закарпатські мовні завороти на рекламі. А от і світло-бірюзова ратуша. Але вже добряче хочеться їсти, й ми звертаємо до кафешки. Музика звідти не радує, але зате можна сісти на повітрі. Ми підкріпляємося, й пішечки доходимо до близького автовокзалу...

В Хуст http://narodna.pravda.com.ua/photos/4884d75302fef/ ми вибралися вже у другій половині нашого відпочинку. Там від замку залишилися самі руїни, але досить мальовничі. Історія Хустського замку непогано викладена тут http://www.castles.com.ua/hu.html. Нас Дракулівські сторінки а-ля жанр жахів та похмурої романтики мало обходять, нічого такого ми там не відчули. Натомість "наш" драгівський водій закинув нас під замкову гору (відвозячи земляків-киян, сусідів по відпочинку, до іншого містечка) якраз після дощику, коли крізь хмари визирало сонечко, й замкова гора (що досить високо здіймається над Хустом) була напоєна живим вологим духмяним повітрям з суцільного озону. Піднімаємося брукованим узвозом, повз потічок, старі цвинтарі, під зеленим склепінням. Дорога переходить в крутішу доріжку, а бруківка – в крупну гальку зі струмочками та великими равликами. Попадаються гриби, море квітів, птаства, папороті.

Півгодини бадьорого підйому – й видно муровані стіни та напівзруйнований вхід під аркою. Ставлю фотоальбом – там видно, як зелене королівство наступає на стародавні руїни. Біля імпровізованого оглядового майданчика на краю-вершечку старої стіни – високий старий дерев'яний хрест. До руїн верхніх укріплень треба пробиватися кілька метрів через суцільні, вище людського зросту, зарослі високих квітів, кропиви – яка екзотика! Ми сміливо занурюємося в це зелене плетиво, натягнувши куртки з капюшонами. Ми пройшли кропив'яне військо! Ух, оце екстрім! Жарко, роздягаємося, знов фоткаємося. В бійниці розглядаємо околиці. Притуляємося до каменів – щось вони нам розповідають. Ззаду бачимо ще купку туристів-відчайдухів, звіряємо замкові маршрути. Мала ганяє за ящірками та метеликами – яке щастя, що це їй досі не набридло. Чоловік каже, що тутешня потужна енергетика зовсім не здається дракулівською, я з ним переконано погоджуюся, й ми вчергове вдаємося до наших улюблених занять. Хоч я маю на увазі не лише форкання, але це й не вповні те, що хтось, можливо, подумав...

Намилувавшись руїнами та природними дивами замкової гори, всмак позахоплювавшись відважними до них паломниками (нами, себто), спускаємося вниз, і йдемо до краєзнавчого музею, що неподалік. Він невеликий, але вартий уваги. Серед експонатів найцікавіші – свідки давньої історії, вироби народного ужиткового мистецтва, а також карта імперських амбіцій Росії (є у фотоальбомі "Хуст"). В одному залі, правда, подалася підлога, йде ремонт та реконструкція експозиції недавньої історії, але екскурсовод пані Оксана розповідає доволі цікаво. Ціни на квитки – смішні, за екскурсію – 10 грн, а за один знімок експонату – 1 грн. Вигадливо, але дотепно – хай хоч трохи музей заробить. Ще там можна придбати буклети та брошурки про Хуст.

Дякуємо, прощаємося з екскурсоводом – землячкою господаря, обіцяємо передати йому вітання. Йдемо центром Хуста, виходимо до двох старовинних храмів. Готичний купол та дзвіниця одного – ще під дерев'яними кроквами, але все зачинено. Другий – напів-барочний з капличкою-розп'яттям поруч – гостинно зустрічає відкритими дверима. З них виходить католицький священик, цікавиться хто ми, й дуже шкодує, що має терміново йти (викликали до хворого). Ми розглядаємо церковні оголошення (молебні, розклад дитячої недільної школи, табір для дітей-молоді), милуємося вишуканим інтер'єром та квітниками під стінами, дякуємо Богові за вдалий перебіг нашого мандрування, й сідаємо перекусити у церковному дворику.

Далі проходимо центральними вуличками. До речі, чисто, чистіше за Мукачеве й Ужгород. Просто на тротуарі продають силу-силенну грибів – очі розбігаються і перед ними сновигає велика сковорідка з картопляно-грибною печенею, з підрум'яненою цибулею зі шкварками, а зверху на розплавленому сирі з майонезом – краплі кетчупу та зелень. Очі розширюються. Але ж ми наразі – не голодні, а шукаємо Інтернет. Знайшли один комп на пошті, й тим дивом скористалися там чи не перші (тоді я й поставила фотоальбом про Мукачеве).

Поверталися маршруткою в Драгово, де, виявляється, був дощ. І вже після того, як приїхали і поїли – линула велика злива. Тож Хуст для нас приберіг сонячну мандрівку, й залишив такі ж спогади.

В Ужгород http://narodna.pravda.com.ua/photos/4884d9fada7aa/ ми потрапили вже по дорозі додому. Зранку, останній раз викупавшись у Тереблі, тепло попрощалися з господарями, та сіли в машину до Хусту. Водій – також дуже говірливий – розповів нам купу цікавенних речей про місцевих мешканців та їх світогляд і переконання. Зокрема – про те, як руських (росіян) боялися куди більше за німців та мадярів (бо ж вони – безбожники, для них людей, яких "визволяли", вбити – що муху розчавити). Так що шлях до Хусту був інформаційно насичений, а маршруткою від Хуста до Ужгорода востаннє, принаймні цього року, милувалися місцевими видами. Знов неділя, знов нарядні люди йдуть до Церкви...

В Ужгороді найперше дійшли до близького залізничного вокзалу, залишили речі, підкріпилися дбайливо приготованими господинею пані Світланою бутербродами, та за 15 грн. доїхали до Ужгородського замку. Замкова гора, на відміну від Мукачевого (та Хуста) забудована аж до самого замку. Тож відразу входимо за сиві, частково заплетені диким виноградом мури, через міст, під яким зеленіє широкий рів. Ціни так само – кілька гривень, сувенірна розкладка примітивненька (чи не вперше нічого, крім карт-буклетів, на розкладках біля замків не купували). Територія зелена, з цікавими парковими скульптурами та двома криничками з кранами – кажуть, вода питна, на смак – дещо подібна до київської. Фактично, це – невеликий ботанічний сад, на деревах – таблички (мала із захопленнями кинулася обнімати каштан – її улюблене дерево). Незвичайно великі білі дзвіночки, мури переважно непогано збережені, а от храм зруйновано, на жаль. Про "зовнішніх" екскурсоводів, яких чули – найгуманніше, що можу зробити, так це промовчати (сама працювала деякий час в "Супутнику", і знаю й шаную цю роботу). Невідомо, така ситуація – випадковість чи закономірність, бо в Мукачівському замку їх лепет був теж попсово-жалюгідний. Якщо в цих двох замках працюються справжні гіди-фахівці – хай не ображаються: коли вони попалися не нам, а іншим туристам, то це і краще (ми й самі історію знаємо).

Фоткаємо замок, під ним відкривається цікава панорама на етнографічний музей. Дуже вдало, що він якраз на схилах замкової гори, але туди ми вже не встигали (втім, основні тамтешні експонати бачили на їх питомих місцях – хати, храми та ін.). У внутрішньому дворі-парку – ще один зелений рів та місток, по якому попадаємо у замкові споруди. У невеликому осерді дворика замку – криниця цікавіша за ту, що в Паланку (див. фотоальбом "Ужгород"), музеї трохи більші: історії замку, краю, народного ужиткового мистецтва, зброї, музичних народних інструментів (в залах звучить відповідна музика), природничий. І от у залах музеїв навіть доглядачки цікаво розповідають (а за можливість фотографування експонатів – всього 10 грн.)

Спускаючись із замкової гори, зайшли в греко-католицький храм, поцікавилися журналами на розкладці (там, зокрема – пізнавальні історичні статті). Барочний інтер'єр (можливо, будувався як костел), піднесений простір, рожеве світло призахідного сонця через високі вітражі. Люди якраз збиралися на вечірню службу. Але ми подякували Богові за чудовий відпочинок і пішли далі – час вже був обмежений. По дорозі траплялися цікаві будинки, не всі ще відреставровані. Вийшли на пішохідні вулички (дещо нагадали Прагу і Прибалтику), ще встигли заглянути в костел св.Георгія з капличкою Діви Марії поруч (над старим містом плив дзвін на службу).

Дійшли до набережної Ужа: непогано, але не вражає. В Інтернет-кафе вже не встигали, натомість угніздилися в одному ресторанчику попоїсти (обслуговували, як виразився Чоловік, по одесько-молдовському, але їсти можна). Далі через міст над Ужем повернулися на вокзал. На шляху траплялися новобудови, схожі на новобудови київської Воздвиженської біля Андріївського узвозу (непоганий стиль під ХІХ ст. з вкрапленнями "сучасного модерну"). Це добре, що місто розвивається. Щоправда, все ж бруднувато. Спостерігається чимало ознак історичної присутності мадяр (в пам'ятках), а також і румунської. Без зайвої політкоректності відзначу, що циганський (принаймні, з вигляду) колорит теж присутній, що відрізняє як Ужгород, так і Мукачеве від західноєвропейських містечок. Ну, це вже – як на чий смак.

В цілому, ми задоволені (крім як коротким часом відвідин) нашим туристичним знайомством із трьома описаними містечками, куди спокійнішими та затишнішими за мегаполіси. Але Київ – це Київ, їхали ми на відпочинок із задоволенням, і поверталися в наше рідне місто – теж. До побачення, замки західної України, вітання нашій Столиці, ми повертаємося з оновленими силами та примноженим натхненням. Хай процвітають всі наші міста, і хай щастять їх мешканці, відтворюючи та витворюючи кращий простір навколо себе!

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua