Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Рецепт щастя


1
Рейтинг
1


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
0

спробуємо ясно сформулювати, ґрунтуючись на міркуваннях найбільш відомих мислителів людства, що ж це насправді таке, щастя, і як його досягнути. Можливо ясність в цьому питанні допоможе комусь стати щасливим – бачення мети та шляху до неї без сумніву сприяє її досягненню

Рецепт щастя
Рецепт щастя

Вступ

Усі без жодного винятку хочуть бути щасливими – але порівнюючи між собою ті слова про розуміння щастя, які а чи не щодня від різних людей чути, як в ЗМІ, так і безпосередньо, добре видно, що з уявленням про цю найбільш важливу в людському житті річ існують значні проблеми, незважаючи на те, що одночасно ніхто не сумнівається в тому, що саме якраз щастя, для усіх і для кожного, є найвищою цінністю з усіх цінностей.

Тому спробуємо ясно сформулювати, ґрунтуючись на міркуваннях найбільш відомих мислителів людства, що ж це насправді таке, щастя, і як його досягнути. Можливо ясність в цьому питанні допоможе комусь стати щасливим – бачення мети та шляху до неї без сумніву сприяє її досягненню.

Спершу, після формулювання визначення поняття щастя, нагадаємо про підстави для такого визначення, тобто про розуміння поняття щастя, досягнуте на сьогодні – беручи з джерел в основному найголовніші висновки – і переконаємось у тому, що насправді вже дуже і дуже давно нема проблеми точно знати, що воно таке щастя і які способи його досягнення, тобто де воно знаходиться і за яких умов може бути досягнуте. Як було сказано: "[...] Годі нам бути щасливими. [...] Не можемо віднайти щастя. [...] Бо не бажаємо й бажати не хочемо. [...] Тому, що не знаємо, в чому воно полягає. [...] сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя" [2].

Далі, також без зайвої деталізації (її можна побачити в наведених у списку використаних джерел текстах) розглянемо труднощі, які супроводжують кожного, хто хоче досягнути щастя – тобто супроводжують кожного з нас – і про також давно відомі шляхи подолання тих труднощів.

А вже тоді розглянемо очевидне і найцікавіше після цього питання, чому при такому високому і давно наявному рівні легко кожному доступного суспільного знання – як про саме щастя, так і про труднощі його досягнення та шляхи їх подолання, ті труднощі разом з неминучими їхніми наслідками аж ніяк ніде не зникають й нікуди не діваються, і з ними знов і знов зустрічаються, день за днем тисячі років, все нові і нові покоління бажаючих бути щасливими.

Визначення

Щастя – це суто людський, тобто притаманний тільки людині, такий стан [4] гармонії її духовності, якого людина може досягти тоді і тільки тоді, коли вона _діє_ згідно, а не всупереч до людської доброчесності.

Таке підкреслене наголошення на суто людській природі людського щастя необхідне для того, щоб явно відрізнити його від інших, притаманних всьому живому, у тому числі й людині, фундаментальних видів спільного для всього живого щастя, а саме щастя рослинного (споживання та зростання), та щастя тваринного, пов'язаного з емоціями, відчуттями та почуттями.

Детальніше про ці різні види щастя – в Арістотеля [1]. Докази ж того, що щастя рослинне, тваринне і людське, в своїй основі, не перекривають одне одного (не перетинаються між собою), а також щодо пріоритету для людини, коли вибору уникнути неможливо, людського щастя, можна знайти в Сковороди [2].

Більшість міркувань, на яких ґрунтується дане визначення поняття щастя, і що воно без дій бути не може, знаходяться в [1]. Усі ті міркування надзвичайно ретельно обґрунтовані та деталізовані, як щодо суттєвої відмінності поняття людського щастя від щастя тваринного і рослинного, так і щодо безліч його зв'язків з іншими речами, зокрема того, що частенько "навіть для однієї людини щастя – то одне, то інше: адже, захворівши, люди бачать щастя у здоров'ї, збіднівши – у багатстві, а знаючи за собою неуцтво, захоплюються тими, хто розмірковує про що-небудь велике і таке, що перевищує їхнє розуміння".

Тут слід зауважити, що хоч в основі своїй, в корені, щастя людське, тваринне та рослинне мають окремий вигляд, однак в кроні реального життя звичайно що перетинаються на кожному кроці.

Тому хоч в доповідях TED [3] про результати сучасних досліджень нам і доповідають, що відсоток тих, хто почувають себе щасливими [Dan Gilbert], наприклад серед людей рік, чи навіть три місяці після здавалося б величезного нещастя назавжди – катастрофічного, необоротного каліцтва, практично не відрізняється від такого відсотку серед людей цілком здорових, однак ті ж дослідження щоразу показують [Mihaly Csikszentmihalyi], що скажімо незалежність рівня щасливості від рівня матеріального добробуту є тільки тоді, коли рівень добробуту вищий від якогось мінімального порогового рівня. А коли люди бідніші того порогу, то це явно робить їх нещаснішими.

Це відбувається не тільки з тої причини, що рослинне притаманне усьому живому, а тваринне також людині, але й тому, що і родові, і господарські форми людського спілкування, носієм правил яких людина є [6], не просто не обходяться без духовних, тобто суто людських правил людського спілкування, а прямо підпорядковані їм. Іншими словами кажучи, якщо правдиві правила духовного людського спілкування (доброчесність) не є основою десь в будь-яких формах спілкування, то там відсутній і суто людський сенс діяльності, тобто сподівання досягнути людського щастя.

Дане вище визначення людського щастя також згідне з словами Сковороди: "Шукаємо щастя по країнах, часах, статтях, а воно скрізь і завжди з нами: як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь. Воно подібне до сонячного сяйва – відхили лише душу свою" [2].

Дане на початку розділу визначення не тільки не суперечить щойно наведеним словам Сковороди, але й цілком відповідає всьому трактату [2], звідки ці слова взяті. Адже діяти згідно з людською доброчесністю кожен може всюди і завжди – оскільки людська доброчесність, разом із справжнім щастям, "не в знатній посаді, не в гожості тіла, не в гарній країні, не в славному часі, не у високих науках, не у щедрому багатстві" [2].

Що саме конкретно мав на увазі Сковорода, говорячи, що щастя: "живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом" [2], і що саме, в той же час, є доброчесністю, у тому числі в найпобутовішому розумінні цього слова – тобто яким же конкретно правилом слід керуватися в своїх діях, щоб бути щасливим, то це також відомо – геніальний винахід універсального правила правил людського спілкування, хоч і зроблений дві тисячі років тому, однак за усіма ознаками ще тільки починає свій шлях: "GAL 5:14 Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе!" [5].

Труднощі

Найбільш лаконічно і точно про єдину причину відсутності щастя сказано в Сковороди: "Джерелом нещастя є наша безпорадність: воно нас полонить, видаючи гірке за солодке, а солодке за гірке" [2]

Про те ж саме можна почути і в наш час, наприклад: "справа не у відсутності духовності. Є інша небезпека: хибна духовність." [7]

Найдетальніше розглянув причину відсутності щастя Арістотель, починаючи з такого міркування: "[...] мудрість – це і наукове знання, і осягнення розумом речей, найбільш цінних за природою [...] мудрість створює щастя, тому що, будучи частиною доброчесності загалом, вона робить людину щасливою від володіння доброчесністю і від діяльного її вияву." [1] Це саме, дещо іншими словами, сказав Степан Бандера: "Правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога" [10] і Григорій Сковорода: "Премудрості сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя, – ось праве крило, а доброчесність прагне до пошуку. Через це вона в еллінів та римлян мужністю і силою зветься – ось ліве крило"

Тут слід зауважити, що сьогодні є повна ясність у тому, що, на жаль, навіть і досить високі наукові й технічні знання насправді дуже далекі від справді людської мудрості, тобто від осягнення розумом речей, найбільш цінних за самою природою пошуку шляху до щастя, а саме від пізнання правдивих людських якостей та взаємин.

Кожен, кому тільки не ліньки, легко може зауважити (і навести) безліч життєвих прикладів, у тому числі серед високо освічених людей, які незаперечно доводять, що складність вирішення, на перший погляд здавалося б навіть і дуже простих морально-етичних задач, на порядок, чи навіть на порядки вища, аніж складність вирішення навіть і найважчих наукових та технічних проблем.

Прикладів такого фундаментального невігластва з боку чудово науково-технічно підкованих людей всюди повнісінько – а особливо в наших краях, де подібні люди деколи не просто ведуть непомірковане життя, причини якого розглядав Арістотель, а набагато гірше, свідомо приймають діяльну участь у системній, відверто злочинній діяльності.

Чужі накинуті шляхи, у вигляді глибоких колій з крутими слизькими краями, хибно обрані такими людьми, завжди та неминуче вели, ведуть і будуть вести їх в одне і те ж саме сумне місце – в глибоку й остаточну, цілком завершену й доконану нещасність.

Це ж цілком очевидно, чи не так, що коли душа вже в цьому житті кипить докипає в муках пекельного казана, наповненого злобою, заздрістю, ненавистю та брехнею, без чого свідома участь у злочинній діяльності бути не може, то ніякі за це рослинні 30 срібляників (чи 300 000 000 срібляників), плюс повне забезпечення навіть й усіх можливих видів тваринних задоволень, ніколи не дасть можливості ні говорити, ні навіть і думати про надію на жодну можливість в такому випадку людського щастя.

Що ж до причин непоміркованого життя, повернімося до міркувань Арістотеля, то його "ведуть під впливом певних розмірковувань і думок" [1], адже усі чинять свої дії таким чином, щоб було краще, тобто щоб наблизитись до щастя. Навіть той, хто підписує угоду з дияволом, чинить так звичайно що не тому, що мріє про вічні муки, а тому, що хибно вважає, в даний момент часу, що це – найкращий вибір, який швидше за всі інші наблизить його до щастя.

Інше джерело непоміркованого життя всупереч до людської доброчесності – це пристрасть: "треба дослідити питання про пристрасть: якщо вона буває по невіданню, то що це за невідання таке? Адже зрозуміло, що той, хто веде непомірковане життя, все ж не думає так жити, перш ніж виявився охоплений пристрастю [...] Вважається, однак, що деякі пристрасті бувають у нас від тіла і доброчесність вдачі значною мірою тісно пов'язана з пристрастями [...] хто живе по пристрасті, мабуть, і слухати не буде умовиводів, які відвертають його від пристрасті, а якщо й буде, не зрозуміє; як же при такому складі можна переконати?" [1]

Арістотель також не забув нагадати нам про ті можливості, які суспільство може використовувати, щоб спонукати людей до доброчесності, тобто до того, щоб вони були щасливими: про виховання, про правильні закони, про отримання вірної настанови в доброчесності, про покарання й штрафи і навіть про виганяння геть невиправних та приборкування їх стражданням, немов худоби ярмом.

І от, через різні міркування на зразок:

"Одні думають, що чеснотливими бувають від природи, інші – що від звички, треті – що від навчання",

Арістотель приходить до висновку:

"ясно, що наявність природного від нас не залежить, але дається внаслідок деяких божественних причин по-справжньому удачливим",

а також що:

"Розмірковування ж і навчання, мабуть, впливають не на всіх, а треба, щоб душа слухача завдяки звичкам заздалегідь була підготовлена правильно насолоджуватися та ненавидіти, подібно до обробленої землі, готової зростити сім'я. [...] Отже, треба, щоб уже заздалегідь була в наявності вдача, яка б відповідала доброчесності, любила прекрасне і відкидала ганебне." [1]

Подолання труднощів

Отже якщо людині перед тим, як вона обирає робити те, чи інше, через хиби в її розумі, видається "гірке за солодке, а солодке за гірке", то в результаті вона починає жити всупереч доброчесності – тобто сама, по своїй волі обирає бути нещасною замість бути щасливою, і ця біда трапляється через хибні міркування та хибні пристрасті.

Але як у хибних міркувань, так і у хибних пристрастей джерело одне і те ж саме – хибні уявлення. Неточна, неадекватна, помилкова оцінка найбільш значущих для людини речей – речей, повторимо, найбільш цінних за самою природою пошуку шляху до щастя, а саме правдивих людських якостей та взаємин, ось єдине джерело нещасності. Відсутність у людини правдивого та негайного розуміння на кожному кроці її життя – відчуття – що є доброчесним, а що ні, тягне за собою неможливість для людини бути щасливою.

Але як у людини заздалегідь може взятись вдача, яка б відповідала доброчесності, любила прекрасне і відкидала ганебне? Звідки береться правдивість відчуття солодкого, коли воно справді солодке, і гіркого, коли воно справді гірке?

Хоч відповідь на це питання так само досить таки давно на щастя є, однак на жаль з її суспільним усвідомленням існують значно більші труднощі, аніж з досить таки широко відомою і зафіксованою в суспільній свідомості причетністю до людського щастя людської доброчесності.

"Сутністю людського буття є мова", як висловився в [9] Мартін Гайдеґґер, один із найбільш відомих філософів ХХ сторіччя, і "Закони мови – це колії, по яких рухається духовна діяльність" – це ще більше як сто років до Гайдеґґера сказав Вильгельм фон Гумбольдт [11].

І оскільки, як це обговорюється в [8], природа людського мислення має мовну основу, а "жива мова виконує для своїх носіїв також функцію постійно актуального сховища правил безпосереднього людського спілкування у вигляді довідника зв'язку понять – головним чином понять, стосовних до характеристик людини і людських взаємин" [6], то людське сприйняття, людське ставлення до тих чи інших речей, людське їх відчуття – перш за все виявів найважливіших, найбільш цінних за самою природою пошуку шляху до щастя речей, тобто людських якостей та взаємин, людині дає саме якраз та мова, якою мислить людина.

А вже потім, після первинного відчуття, тобто після негайно визначеної мовою реакції, вступають в дію, особливо при наявності їх суперечності до первинного відчуття, інші речі, такі як виховання, правильні закони, вірні настанови в доброчесності, покарання, штрафи, і так далі – аж до "виганяння геть невиправних та приборкування їх стражданням, немов худоби ярмом".

Далі, у різних мов різні виразні здатності – і коли мова, яка володіє даною людиною, не надає людині первинного відчуття при сприйнятті суто людських речей, притаманними суто людині засобами для правдивого сприйняття людських якостей та взаємин, то це первинне відчуття надається іншими чинниками, а саме тваринною та рослинною природою людини.

Наприклад, як це показано в [8], українська мова здатна передавати глибокі щирі людські почуття і правдиві людські взаємини, а от засобами російської мови передати ці фундаментально необхідні людині на її шляху до щастя речі принципово неможливо – через ту неусувну в російській мові причину, що в ній "немає речі, де бракує слова" – нема, і принципово не може бути засобів для передачі глибоких справжніх людських почуттів і правдивих людських взаємин.

Є й такі свідчення, що деструктивну роль російської мови для всіх спільнот, де вона поширена, ясно усвідомлює інтелектуальна верхівка російського суспільства – думку про те, що біди Росії випливають з саме якраз російської мови, я почув якось ще в радянські часи в загальнодоступній московській телепередачі часів перебудови, від одного з російських філософів-лінгвістів. Як і що ця крамольна ідея широко розповсюджена в середовищі думаючих людей.

Але якщо українська мова здатна більше сприяти людині на шляху до щастя, аніж російська мова, то це мусить десь очевидно виявлятись?

Так воно і є. Подивіться на мапу поширення злочинності на українській землі і одразу ж побачите, що вона не що інше, як мапа русифікації України: чим більш русифіковані ті чи інші місця, тим вищий там рівень злочинності. Адже коли людина наважилась на злочин, то це означає, що вона нещасна. Ну нікому ж не прийде думка, що щасливіші люди більш схильні чинити злочини, ніж нещасливіші, чи не так.

І чи не цим, а саме величезною відмінністю здатності української та російської мов сприяти на шляху людини до щастя, пояснюється надзвичайна стійкість українського народу проти сотень років русифікації – русифікації усіма засобами, у тому числі з допомогою неодноразових гігантських голодоморних убивств: "мільйони людей, цілі народи в обличчі смерти захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя." [10] І яка сьогодні продовжується далі дуже активно, наприклад практично усі найрейтинговіші програми, на всіх каналах українського телебачення сьогодні переведені на російську мову.

Що ж до того, що "наявність природного від нас не залежить, але дається внаслідок деяких божественних причин по-справжньому удачливим", тобто щодо уродженості деяких рис, від яких залежить можливість людини бути щасливою, то ми дійсно знаємо, що жінкам при надії не можна наприклад лякатися, чи там дивитися на щось потворне, негативні наслідки чого для дитини бувають ну дуже явні та очевидні.

Існує інформація також і про навпаки, позитивний вплив на дитину спостережень вагітної жінки за наприклад регулярним штурмом її чоловіком не там пиво-алкогольних напоїв, а гранітів університетського курсу то лінійної алгебри, то функціонального аналізу та інтегралу Лебега. Інакше кажучи, вплив переживань жінки, як позитивних, так і негативних, на шляхи розвитку її дитини, протягом всього часу вагітності, не підлягає жодному сумніву.

Це дає підстави думати, що для майбутнього дитини зовсім не байдуже, знаходиться вагітна жінка в російськомовному оточенні, несприйнятливому до глибоких справжніх людських почуттів і правдивих людських взаємин, чи вона оточена наповненою точним адекватним сприйняттям усіх істинно людських речей українською мовою.

Адже мабуть не надаремно має місце думка, що "Україна на протязі багатьох віків використовувалась ординцями як донор усього, що стосується розумової і творчої діяльності. Саме припинення донорства зупинило, а в багатьох випадках і відкинуло назад сьогоднішню імперію." [Говрош Вінниця]

Багато в чому можна, при бажанні, звинувачувати наших предків, предків сучасного українського народу – але тільки не в тому, що вони не спромоглися уберегти і передати нам, їхнім нащадкам, найцінніший світовий скарб, той скарб нації, поруч якого навіть і мільйони тон найцінніших металів та виробів з них просто прах, ніщо. І цей головний, найперший, якщо не єдиний засіб, придатний для того, щоб наблизитися до справжнього людського щастя – це наша досконала, правдива, точна українська мова.

Наші предки, незважаючи ні на які найбільші муки, смерті і страждання за це, зберегли і передали нам цей найбільший з усіх можливих скарбів, ту ні з чим не зрівняну дорогоцінність, набуту протягом незліченних віків – мову, яка одна дає нам саме якраз те, чого усі в світі люди хочуть найбільше – можливість бути щасливими.

Одна практична порада

Оскільки в наших краях сьогодні найгіршим чинником щодо нашого бажання бути здатними бути щасливими є настирливе пропихання всюди російської мови, то найперше, окрім бути доброчесною людиною, слід особисто потурбуватись про хоч часткову нейтралізацію цього у нас найгіршого, системно негативного моменту.

Спробуйте не купувати нічого на російській, ні преси, ні книг, і переключати телеканал, коли чути російську мову. Багато років так роблю, і ще жодного разу не пошкодував. Це хоч звісно і не гарантує негайного щастя, однак одразу ж відчуєте, що рекомендації професора Преображенского щодо благотворності нечитання совєтскої преси, сьогодні повністю дійсні також і стосовно її прямого нащадка, майже всього насильно російськомовного тут на українській землі.

Майже всього, я маю на увазі, що наприклад технічні тексти російською, через технічний характер російської мови, цілком придатні для вжитку (хоч англомовні оригінали зрозуміло що завжди більш якісні), і що макспарк годиться для участі в ньому, а передачі Шустера, Кисельова, Гордона і Дорофеєва чи там фільми Ельдара Рязанова та "Мастер и Маргарита" Бортка – для перегляду.

Перелічив, що одразу згадалось – усе те добре, в чому є міра і нема зайвого фанатизму, який з людським розумом, абсолютно необхідним для людського щастя, має мало спільного. Просто не треба забувати того факту, що справжня мета людей, які так настирливо намагаються нас русифікувати, незалежно від того, усвідомлюють це вони самі, чи ні, зробити нас більш несприйнятливими до щастя, нещасливішими – не намагаючись при цьому ототожнювати усіх русифікованих з тими, хто намагаються нас русифікувати.

Література

1. Арістотель, Нікомахова етика, Переклад Віктора Ставнюка,

http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm

http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-304.htm

2. Григорій Сковорода, РОЗМОВА П'ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ [ТОВАРИСЬКА РОЗМОВА ПРО ДУШЕВНИЙ МИР], http://www.utoronto.ca/elul/Skovoroda/Rozmova5.html

3. Лекції TED, http://www.ted.com/playlists/4/what_makes_us_happy.html

4. Академічний тлумачний словник української мови в одинадцяти томах, http://sum.in.ua/s/shhastja

5. Біблія, http://www.ukrainian-bible.co.uk/B48C005.htm

6. Інформаційні технології і людські спільноти, http://h.ua/story/339791/

7. Сергій КРИМСЬКИЙ, "Принципи духовності ХХI століття", http://www.day.kiev.ua/75112

8. "Сутністю людського буття є мова" http://h.ua/story/380079/

9. Мартін Гайдегґер. Дорогою до мови, http://shron.chtyvo.org.ua/Heidegger_Martin/Sutnist_movy.pdf

10. Степан Бандера, З НЕВИЧЕРПНОГО ДЖЕРЕЛА, https://docs.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alOTlhZTFkMDQtMWFmYi00YjI1LWFkOGMtZmUzZGUyZjRlNzRj/edit?usp=sharing

11. Вильгельм фон Гумбольдт "Избранные труды по языкознанию", М., 1984. С. 37-297, О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества (1830-1835)










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua