Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/sport/47f348a69a8b2/

Філософія:) та практика фізичної культури – серед культури в цілому

Киянка | 2.04.2008 11:49

Весною навіяно.
Гей, шановні, відірвіть на часину хоч дітей своїх від компів чи ясчика! А ще краще – разом вийти розім'ятися.


Філософія:) та практика фізичної культури – серед культури в цілому
Я не збираюся писати, як колись діти правильно гралися-гасали дворами, і як зараз паскудно горбляться за тупими комп'ютерними іграми та втикають в не менш паскудні серіали, або ширяються у підвалах. І в нашому дитинстві були різні діти, й саме гасання дитину людиною ще не робить, а фізично здорові можуть бути в іншому відношенні каліками. І зараз є по-всякому, й певні зміни цивілізаційного розвитку вносять свої побутові корективи (баланс теперішніх збитків та набутків оцінять вже наші онуки). Але все ж деякі речі залежать більшою мірою від ціннісних орієнтацій та вольових зусиль (в першу чергу над собою) батьків, ніж від "такі зараз часи". Ми ж ці часи довкола себе й робимо, не інопланетні якісь прибульці.

Труди задля фізичного виживання родин, дітей, які включають поїсти-одягтися, облаштувати житло, навчання, не можуть не включати організацію здорового способу життя, бо без нормального фізичного розвитку, який залежить не лише від калорій-вітамінів, все інше буде не в радість і не в користь. Справді, не всі можуть ходити самі й записати дітей до пристойного спортзалу, в елітні спортсекції, поїхати на гірськолижні вакації чи на море пірнати з аквалангами. Але майже кожен може хоч раз на тиждень вийти з дітьми у двір і порухатися – корисно для здоров'я, для виховання та спілкування, а можливо, і для впорядкування свого ж куточка довкілля та знайомства з сусідами, серед яких можуть виявитися раптом:) чудові люди!

Зараз діти, якщо й гуляють у дворах, то в рухливі, спортивні ігри грають переважно хлопці (частіше у футбол), у класики-скакалки – лише менші дівчатка. Багато дворових колективних ігор забуто, тоді як в усіх народів в усі часи саме дитячі ігри були одним з найстійкіших трансляторів звичок та традицій, в яких віддзеркалювалося світосприйняття та формувалися способи мислення й діяння. І це – справа занедбання скоріше батьків, які не спрямували, не приділили уваги, не переказали й не показали. Навіть якщо нема спортмайданчика у дворі, то у нас є ж голова і руки!

До речі, про руки – в тих іграх, які ще практикуються, дуже мало використовуються руки в різноманітних діях-тренуваннях на точність, силу, вправність, скоординованість та навіть делікатність. Про зв'язок розвитку дитячої моторики з розвитком мислення, сподіваюся, нагадувати не треба. Але варто, мабуть, звернути увагу на інший момент – на велику само- та взаємовиховну роль злагодженої з друзями творчості руками, ігрової та продуктивної. Так давайте тряхнемо старовиною й покажемо нашим та сусідським дітям всі рухливі, творчі ігри, які ще самі пам'ятаємо! Може, хтось напише в коментах, в що грав у дитинстві?

Я вже дещо про це писала (в "старокиївських" записках), й писатиму ще. А крім старовинних місцевих київських ігор, мені в дитинстві дуже подобалися придумані ігри-безкінечні "серіали" на історичну тематику, з творчим відтворенням та власними переписаннями;) історії. Це було цікаво й корисно не лише для фізичного гарту...

Трохи поділюся своїм, нашим.

Коли ще з дитинства задумувалася, як ставлюся до афінян та спартанців (а ці питання мені були не менш близькі:), ніж – до різних сусідів), то пріоритет був зрештою відданий... римлянам:) – тим, хто був стратегами, будівничими й вчителями. До чого це я: в афінян замилування фізичною культурою, як мені здалося, було більш естетичним, ніж спрямованим на живучість-витривалість, а спартанці мене не влаштовували не тим, що робили деякі речі жорсткі (бо ж вони були доцільні в їх контексті принаймні), а тим, що достатньо не "врівноважували" це іншим розвитком... Римляни ж користувалися своєю фізичною формою більш масштабно:), та і в іншому теж були не промах:).

Ну, звісно, серед кожних із згаданих траплялися різні люди. І зараз є теж різні, але ще різніші:), й набагато більше – таких, які взагалі упускають цю складову культури загальної. А природа такого не терпить, адже все має бути доцільним.

Мене з дитинства тягло приглядатися до людей, "відчитувати" за зовнішнім їх внутрішнє. Зрозуміло, що починала в цьому вправлятися з наших знайомих. Серед наших родаків та друзів, хоч і не було спортсменів, але переважали люди живучі та витривалі, які не нехтували слідкуванням за собою – доцільно, знов-таки, без фанатизму:). Подобалися родичі – стійкий фізично тип дуже схожих з покоління в покоління одне на одного, навіть зовнішньо, цілеспрямованих, вольових, врівноважених та рішучих. Слава Богу, не було в нас якихось ображених долею у фізичному плані чи закомплексованих людей, власний вид і стан всіх цілком влаштовував – не було причин для самоїдства, не було і проблем виділення в гірший або виклично-прекрасний:) бік.

Я вдячна за привитий мені традиційний наш родовий постулат, що здоров'я варто підтримувати, зокрема, й тому, що, коли люди живуть в родині – воно є не лише їх власністю. Звідси – одяг по погоді та гігієнічні звички, особливо доцільні під час власної хвороби з турботи про ближніх. Тимчасово хворих – лікували, але не балували. З профілактики – найголовніше застосовувався більш-менш здоровий спосіб життя, нічого "занадто", натомість – корисні і для здоров'я вилазки, поїздки, головне ж – добрі стосунки в родині.

З родинного виховання винесла я елементарне, справедливе і корисне, на мою думку, переконання (яке стосується і фізичної культури зокрема) – в цьому житті краще живуть кращі, й треба старатися відповідно. Хочу уточнити: по-перше, кращі – поняття комплексне, а бути кращому в усьому – важкувато. Значить, скажімо так, якісь слабші риси варто компенсувати іншими, непересічними. По-друге, це не означає немилосердя до тих, кому не пощастило, хто принаймні не з власної розпусності став слабшим (такі люди, напевно, мають утримувати тих, хто щасливіший, від зарозумілості й пихи). Разом з тим, за нашими переконаннями, добре відношення варто виявляти насамперед до найближчих, а бути справедливо вимогливим – насамперед до себе (тоді буде певне право – і до інших). А ті ж, хто сам губить себе, псує життя оточуючим й погіршує український генофонд, з точки зору нашого погляду, гм... – ну Ви розумієте.

Ніколи в нас не схвалювався випендрьож з одягом чи з якимись хоббі, шкідливими для здоров'я (часом від гріха засудження спасало тільки усвідомлення, що й сама, бува, часом якісь дурниці роблю: (). Але види спорту чи заняття, пов'язані із загартуванням та подоланням ризику в розумних межах та формах – подобалися та почасти й практикувалися. Не дивлячись на одну з нечисленних наших (у багатьох членів) наявних слабин у фізичній формі – поганий зір – я навіть гірським туризмом займалася, а разом ми ходили в туристські походи чи короткі вилазки. В дитинстві доводилося займалася трохи гімнастикою та волейболом, довше – фігурними ковзанами (досі інколи уві сні та зрідка з родиною в реалі катаюся із задоволенням) та танцями, були вєліки від маленького до крутих прибалтійських "Крепчдутє" (підлітковий дівчачий варіант) та перших складаних, санчата та лижі (о, зимові й весняні Карпати!), потім – маленький теніс, який і досі теж люблю, хоч практично й рідко: (. Тривалий час, від післястудентських років, займалася шейпінгом, навіть доводилося й самій вести групи.

Ще для ілюстрації нашого філософського ставлення до фізичної форми та тренування-гартування (й волі також): професійний бокс дивитися не люблю, але такі види, які в наближених до реальних умовах тренують силу, напад, опір, спритність, швидкість реакції, витривалість й практикуються не одиницями-спортсменами – вважаю доцільними, абсолютно необхідними для хлопців (мене цілком влаштовує моя стать, але, якби я народилася хлопцем, то була б, ні, не драчуном, але б битися обов'язково навчилася, сама б наражон не лізла, однак за дійсною потребою била б перша й жорстко – щоб швидше закінчити).

Без справжнього ж герцю атрофуються поступово (як і все інше, що не застосовується) не лише сила фізична, але й вольoва (і духовна, до речі, теж). Колись його, герцю, доцільно уникнути, якщо можна вирішити проблему інакше, а колись – ефективно провести, щоб перемогти.

Чи допомагає така філософія, зокрема, щодо фізичної культури, зберегти здоров'я та форму? Ну, такі "запаси" ні в кого не вічні: (, важливіше – це зберігає адекватне ставлення до того здоров'я, яке вже є:). А ще – дає спокійне ставлення до природних процесів, до справедливості відповідного відбору. Фізична форма нас завжди цікавила більше операційно, тобто, з точки зору життєвої сили для корисних справ та довшого спілкування з рідними любими людьми. Жили мої предки довго, хоч часом бували і в несприятливих умовах. Звісно, як мінімум не меншу роль тут відіграє Дух. Але йому ж теж треба жити в комусь:), бажано, щоб будиночок був надійний:).

І наші рідні потребують нас бажано здоровими й сильними, й Україна потребує не лише патріотів, а патріотів сильних, в тому числі й не лише Духом (непогано б більше "римлян":)).

Отже, у ближчий вільний день нумо з дітьми в похід на природу, або на спортмайданчики, й навчимо їх дворовим рухливим іграм, зав'яжемо з дівчатами резинку, змайструймо з хлопцями причандалля для городків, обсадимо зеленню наші двори. Здоровіше буде і для тіл, і для душ.


© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua