Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
приватна дискусія   перекручування   двобій   Олекса Русс   український монархізм   український націоналізм   українці   Україна

Як я дискутував цієї ночі, або Двобій із Олексою Руссом


2
Рейтинг
2


Голосов "за"
4

Голосов "против"
2

Чесно зізнаюся вам, любі читачі, що на Політико набагато цікавіше, аніж тут. Ось які там бувають приватні дискусії, а втім, читайте!...:)

Цієї ночі я мав "велике щастя" подискутувати з таким собі завсідником Politiko Олексою Руссом. Дискусія тривала досить довго, з якої я зрозумів, що людина, з якою я розмовляв, тут репрезентує себе принаймні в двох лицях (як, скажімо, Дволикий Янус:)) – один бік – це Влад Правиця, а протилежний – Олекса Русс. Натомість маю ведикі підозри, що в цієї людини є й інше "лице" – а найімовірніше, їх кілька. Та Бог з ними, багатоликими! Я не про це, а про зміст самої дискусії, оскільки на пропозицію оприлюднити її, один із її авторів мені заборонив і навіть більше! – забанив мене, щоб я не зміг опонувати в подальшому його публікації. Тож хочу викласти, як я її сам бачу і дещо прояснити в ідеологемах Степана Бандери як найяскравішого провідника ОУН-УПА, якого мій візаві представляє навмисне у викривленому вигляді і через якого була мені нахабно нав'язана власне та нічна приватна дискусія.

Але спочатку почну з того, що мені пощастило познайомитися з легендарним Василем Куком – останнім Головнокомандувачем УПА – якось у приміщенні тодішнього Музею історії Києва, що містився в Кловському палаці. Там же він мені подарував із своїм автографом свою останню (?) книжечку про Степана Бандеру. На превеликий жаль, через свою вроджену сором'язливість, я мало поспілкувався з цією надзвичайно мужньою і Великою Людиною, через що буду картати себе до останнього подиху. Правда, книжечку я ту "проковтнув" за лічені миті! Адже вона від самого Кука, який знався із Прапором ОУН-УПА Степаном Бандерою!...

Одначе про саму нічну дискусію, в якій мій візаві намагався будь-що переконати мене в дрімучому догматизмі Степана Бандери та його найвірніших спільників, особливо не приховуючи своє негативне ставлення до націоналізму як такого. Якже, він "український солідарист-монархіст", то що там йому якісь заскорузлі націоналісти!...:)

Отже, пропоную вам, любі читачі, уривок із публікації Галини Гордасевич без купюр і своїх коментарів, щоб у вас самих склалося своє враження про Степана Бандеру та його ідеї, які ніколи не були застиглими в часі і які намагалися в той найскладніший та найдраматичніший для українського народу час продовжувати втілювати в життя його найвірніші соратники.

"...Після загибелі Тараса Чупринки Головнокомандувачем УПА став Василь Кук (псевдо Юрій Леміш). Найвиразнішими рисами характеру Тараса Чупринки – Романа Шухевича, коли судити про нього з відгуків навіть ворогів, була надзвичайна хоробрість, холоднокровність і вміння не розгублюватися у найскладніших обставинах. Так, коли емгебісти з ніг збивалися, розшукуючи його по всій Західній Україні, Шухевич, – звичайно не під своїм ім'ям, – лікувався в санаторії в Криму. Або вже від власного імені послав до Львова вінок на похорон свого доброго знайомого.

Василь Кук – Юрій Леміш, як показало життя, був не лише хоробрим, а й обережним, розсудливим і тверезо мислячим. У липні 1950 р. він пересилає на Захід великого листа, в якому докладно з'ясовує ситуацію в Україні, ставлення до політичних незгод в еміграції, чим керується командування УПА у своїй боротьбі. Цей лист надто великий, щоб навести його повністю, але подати бодай уривок вкрай необхідно:

"4. У питанні нашого ставлення до большевизму ми рішуче не йдемо по лінії його виправлювання, а відкидаємо його і поборюємо його в цілому і в усіх відношеннях. У практичній боротьбі нам далеко вигідніше бити по большевизму на основі його практики, що її кожний бачить і переживає, ніж воювати з різними большевицькими ідеями, що вони їх в пропагандистських цілях виголошують і ніколи не реалізують. Наприклад, большевики виголошують "кожна нація має право на суверенну державу"; "усі нації як малі, так і великі, повинні мати рівні права", так само виголошують вони і протиімперіалістичні ідеї, і ідеї проти визиску і експлуатації трудящих, ідеї рівноправності всіх громадян у державі, рівноправності жінок і т.п. Чи ж можемо ми ці їхні "ідеї" заперечувати і висловлювати протилежні ідеї тільки тому, що це говорять большевики? Думаю, що ні. І тому, замість воювати з такого роду правильними ідеями, ми воюємо з большевицькою практикою, яка на ділі є прямим запереченням того, що вони часто декларують. Коли ж ідеться про большевицький комунізм як ідеологію в цілому, ми його рішуче заперечуємо, протиставляючи власну націоналістичну ідеологію. В цьому відношенні не допускаємо ніякого компромісу.

5. У питаннях соціального змісту нашої визвольної боротьби ми відкидаємо і большевицький соціалізм, і капіталізм. Боремося проти існуючої большевицької соціалістичної системи в економічному житті, але не думаємо повертати і до капіталізму зі всіма наслідками, що він їх може в Україну принести... Соціально-економічна система в Україні повинна:

а) відповідати духовності народу;

б) сприяти якнайповнішому ростові та розвиткові всіх продуктивних сил УД (Української держави);

в) забезпечувати якнайвищий добробут цілого народу і заможне культурне життя кожного громадянина.

...Під терміном "безкласове суспільство", в основному, розуміємо такий суспільний лад, де виключеним буде будь-яке упривілейоване становище одного класу чи "лучших людей" і де унеможливлений буде визиск та експлуатація... Большевицьке соціалістичне суспільство має наскрізь класовий характер і його ніхто з безкласовим суспільством не ототожнює.

...Не виглядає нам доцільним зв'язувати сьогодні ОУН з будь-якою філософічною системою, наприклад, з ідеалізмом, волюнтаризмом тощо. Всі ці філософські системи дуже мало мають значення у нашій визвольній боротьбі, і тому ми всяку філософію на даному етапі нашої боротьби залишили до кращих, спокійніших часів... Подібно мається з обов'язковим визнаванням членами ОУН християнської моралі. Сьогодні ОУН в процесі боротьби виробила власну націоналістичну, революційну мораль, і тільки ця мораль повинна всіх членів ОУН зобов'язувати...

ОУН на Землях не стоїть на позиціях атеїзму, рішуче протиставляється большевицькому нищенню релігійного життя і активно виступає там, де це актуально, в обороні церкви, але зв'язувати націоналістичну ідеологію з християнським ідеалізмом і християнською мораллю в такій мірі, як це роблять ЗЧ ОУН, для всіх нас на Землях цілком не до сприйняття... Питання релігійної віри ми трактуємо як особисту справу кожного члена ОУН, кожного громадянина. І така постановка наскрізь себе виправдовує. В рядах ОУН повинні мати місце всі, що рішились боротися за УССД (Українську Самостійну Соборну Державу), без огляду на їх ставлення до релігії, без огляду на визначення себе членами тої чи іншої церкви...

Ми не мислимо української держави з тоталітарною монопартійною диктатурою. Вважаємо конечним, так для боротьби, як і до будови державного життя, притягнути всіх членів і вартісних українців, без огляду на їх партійну приналежність, соціальне положення чи т.п. інші різниці. Ми відверто заявляємо, що ми – за демократичний устрій в УД, але ми також за сильну державу, за твердий порядок у ній, проти анархізму".

Слід взяти до уваги, що цей лист не призначався для чисто пропагандистських цілей, це був документ для внутрішнього з'ясування ставлення до різних питань ідеологічної та політичної діяльності.

І знову повертаємося до нашого головного героя – до Степана Бандери. Як бачимо, жилося йому важко в усіх відношеннях: у побутовому (правда, в нього була власна машина, синій "опель-капітан", за якою його вистежив майбутній вбивця, а для радянських людей автомобіль слугував ознакою заможності, тож можемо додати, що він був старий), у політичному (колись розколота ним самим ОУН тепер розкололася ще двічі: спочатку в 1946 р. відкололась ОУН за кордоном, потім у 1954 р. виникла ОУН так званих "двійкарів", оскільки її очолило двоє – Зенон Матла і Лев Ребет), нарешті, просто в чисто людському. Як би ти не був переконаний у своїй правоті, як би не ставив політичні справи вище особистих, але навряд чи можна байдуже сприймати те, що твої друзі, з якими тебе пов'язують десятки років підпільної боротьби, тюрми, суди, загроза смерті, тепер полишають тебе. Так, відійшов від політичної діяльності і зайнявся винятково літературною і видавничою справою перший провідник Крайової Екзекутиви Богдан Кравців. Науковою діяльністю зайнявся другий видатний діяч ОУН Володимир Янів. І навіть один із найближчих друзів, колись його заступник, Микола Лебедь виїхав до Америки і очолив видавництво "Пролог".

До речі, в усіх радянських виданнях про Миколу Лебедя писалося як про "кривавого ката, творця лиховісної Служби Безпеки ОУН". При особистій зустрічі з Миколою Лебедем у Львові в 1996 р. авторка задала йому питання про його участь у створенні СБ, і Микола Лебедь цілком чітко сказав, що СБ створив (звичайно, не сам-один, а з іншими людьми) Микола Арсенич.

У працях, написаних уже після загибелі Степана Бандери його послідовниками, висловлюється ряд звинувачень на адресу "двійкарів", причому не раз у дуже гострій формі. Наприклад, наводиться епізод, що в 1956 р. у Мюнхен прибув зв'язковий начебто з України і затримався в одного з "двійкарів", Богдана Підгайного. Через якийсь час зв'язковий несподівано зник. Неназваний автор пише: "Підгайний мав усі підстави підозрювати, що згаданий зв'язковий, який мав псевдо "Скоб", міг бути агентом КДБ і повернувся до своїх наказодавців. Одначе Підгайний пішов до німецької поліції і висловив припущення, що "Скоба" могли вбити, а про все це повинен знати "Степан Попель", замешкалий у Мюнхені при вулиці Розенбуш число 6. Тільки небагатьом членам ОУН було відомо, що за цією адресою жив Степан Бандера".

Що ж, тепер ми майже певно можемо твердити, що "Скоб" був агентом КДБ: саме таке псевдо було в агента, який видав органам КДБ провідника ОУН на Північно-Західних Українських Землях Василя Галасу. Про якогось "Скоба", який завдав багато шкоди в Закерзонні, пише колись видатний діяч УПА, а нині історик, що проживає в Польщі, Зиновій Місило. Та й не було вже у 1956 р. в Україні такого підпілля, яке було б здатне послати зв'язкового за кордон. Але ж за кордоном того не знали. І той "Скоб", який зупинився в Підгайного, не міг не розуміти, що таке його нагле зникнення викличе різні підозри. Чи не розумніше йому було б зробити вигляд, що він повертається в Україну, взяти з собою якусь пошту? І нема нічого дивного, що Богдан Підгайний відразу подумав, що з його гостем трапилося якесь нещастя. А що він запідозрив у тому Бандеру, то... то слід би пригадати, що саме з Богданом Підгайним разом був арештований Степан Бандера, що на процесі у Варшаві Бандера був засуджений до смертної кари, а Підгайний на довічне ув'язнення, а на процесі у Львові Бандера був засуджений на довічне ув'язнення, а Підгайний на 15 років тюремного ув'язнення.

Історія ОУН ще чекає своїх дослідників, і то з найрізноманітніших галузей. Історики будуть вивчати факти, які мали місце, систематизувати їх, установлювати зв'язки між ними. Політологи і філософи вивчатимуть ідеологію українського націоналізму, її еволюцію, суть суперечок межи Бандерою і Мельником, Бандерою і Ребетом і т.д.

А для історичних белетристів відкривається широке поле для дослідження різних людських характерів, доль, стосунків, високих зразків героїзму, наївної довірливості, розходжень у поглядах, боягузтва, зради, підступності.

У цьому місці, мабуть, було б найдоречнішим процитувати один із записів зі щоденника Олександра Довженка, та от... Найцікавіше, що цей запис був у перших публікаціях щоденника в 1990 р. у журналі "Дніпро", але його вилучено в окремому виданні книгою. Олександр Довженко зафіксував свою розмову з "уславленим радянським партизаном" (імені його Довженко не подавав). Партизан розповідав, як він підвісив над вогнищем спійманого бандерівця, але той так і помер, вигукуючи "Слава Україні!" "Скільки я їх попомучив!" – хвалився оповідач.

І на завершення цього розділу, яким фактично закінчується розповідь про життя Степана Бандери, надамо йому самому слово:

"Український націоналізм так само категорично відкидає і поборює московський большевизм, комунізм, як і всяке намагання повернути стан національно-політичного і суспільно-економічного поневолення білою чи будь-якою іншою Росією або іншими окупантами. Ті соціальні відносини, які були накинені Україні попередніми окупантами, та й всяка спроба їх відновити знаходять в українському націоналізмові непримиренного ворога. Його метою є побудувати в Українській Державі свій власний суспільний лад, відповідно до потреб і бажань всього українського народу, що запевнить українській нації найкращий розвиток, усім громадянам України – всебічну свободу, справедливість і добробут. Тут український націоналізм іде власними шляхами, беручи за підставу і вирішальні критерії: український нарід, українську родину, природні дані, життєві умови і потреби України. З чужих прикладів і досягнень український націоналізм приймає те, що відповідає українському народові. З минулого бере він за підставу ті вартості й засади, що їх витворив сам український нарід у свобідному своєму розвиткові, та які відповідають сьогоднішньому життю і його рівневі. А все те, що накинене! йому чужим пануванням проти його волі і прагнень упродовж цілого історичного розвитку, як давніше, так і в останнє чвертьсторіччя, – відкинеться", – так писав Степан Бандера у статті "Перспективи української революції"..."











© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua