Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Сповідь члена партії, або Розмова з тінню – 03

Правнук | 6.07.2008 17:57

18
Рейтинг
18


Голосов "за"
18

Голосов "против"
0

Ми розділим країну...

... Він відкинувся на спинку затертого до блиску металевого стільця і подивився в вікно, де вже горіли ліхтарі і бралися сутінки... Потім знову допитливо і з легким осміхом глянув мені в обличчя...

... Наша влада буде страшною ще й тому, що ми розділим країну...

Ми почнемо з нуля, але не забудемо нікого, чиї діяння йшли во славу України... І Бульба Боровець помириться з Кожедубом в підручниках історії...

Ми залишимо дослідникам війну з тінями минулого і відспіваємо всіх, хто пророчив неминучість розпаду ще повзаючої на чотирьох держави... 17 років – а все ще на чотирьох... Нічого: ще 23 – і, навіть обідравши до крові всі лікті й коліна, ми зведемось на ноги... А коли зведемось – ти будеш благати, щоб в тебе не забрали український паспорт за сказану в інеті чи в автобусі гидоту на адресу українця... Користуючись во зло свободою слова...

Ти хочеш жити, не оглядаючись на моральні закони, і вільно обпльовувати все, що дозволяє тобі рівень виховання в одежині з анонімності цієї свободи?... Що ж, маєш повне право... А наша влада скористається своїм... Забезпечити тобі належний вибір... Гадити тут, де живеш, – чи прибирати там, де тебе, такого розумного до пихи і хамства, приймуть...

Ти волатимеш про толерантність, але це не до нас... Стосовно тебе ми станемо такими, як ти нас малюєш... Стосовно тебе наша влада буде страшною... Не сховаєшся ти за своїм псевдонімом... Будеш вільно гавкати по ту сторону паркана... Або заткнешся по цю...

Ти представник іншої національності і хочеш тут школу, вуз і своєю мовою телеканал?... Тих, що є, тобі мало?... А можна тебе спитати, якої ти національності?... Чому питаю?... Та ж по паспорту не видно, по фейсу точно не скажеш, а по мові – явно представник вічно доброзичливого сусіда, який не хоче забора, бо його курочки ще курчатами звикли тут пастися...

Кажеш, да какая разница, на каком языке разговаривать?... Правду кажеш... Хоча є ще одна правда, яка сама на язик проситься – то давай нашою, якщо тобі немає різниці, але ж це вже буде розпалюванням національної ворожнечі, чи не так?...

Кажеш, цю тему треба делікатно і ніжно?... А ще краще взагалі не чіпати?... Це націоналістам?... І ти справді віриш, що ми можемо обійти цю тему стороною, як Юля обходить УПА?... Знаючи, що основа нації – мова?... Боже, ти тільки глянь, до якого абсурду може дійти людська віра!... І пробач, що згадав тебе всує...

Та я не можу обійти, бо чомусь хочу бути чесним з тобою і не хочу тебе дурити... Не хочу урвати твій голос за будь-яку ціну... Хочу, щоб ти знав, чого від нас чекати... Хочу, щоб не гукав нам потім у спину, надриваючи голос від розпачу: "Зрадники!"...

Тож маєш повне право і на школу, і на телеканал... А держава має повне право запропонувати тобі аж три варіанта вирішення цієї проблеми на твій вибір... Чесно попередивши перед тим, що державною буде лише українська... Доки існує Україна... Чи ти чекаєш, що ми своїми руками будемо закопувати той паросток державності, який, нарешті, побачив світло?...

Перший, для тебе так собі, по кишені не б'є: за рахунок країни, де твоя мова є державною... Через спеціалізовану високовартісну ліцензію... На обмежений термін і не дешевше, ніж за перебування на нашій землі іноземної військової бази... Щоб трошки ясніше проступила суть: їм справді цікаво, щоб ти розмовляв їхньою мовою – чи більше, все-таки, цікавить територія, де в тебе під ногами сховано одного вугілля на довгі століття?...

Чи, може, їм ще більш цікавий твій чорноморський шельф... І можеш після того говорити хоч по-грецьки... Бо співатимеш вже, все-одно, так, як захочуть вони...

Другий, для тебе просто жах: за твій власний рахунок... Через окремий податок, співмірний з прибутковим... Кажеш, при такій зарплаті не до етнічної культури за свій рахунок?... Та ні, при нас зарплата не буде така... При нас черновецькі й ахметови пересядуть на "Таврії", але ти отримаєш по труду... Бо вони отримають по заслугам... І ти зможеш спокійно спустошити сімейний бюджет на сателітну антену...

При нас той згаданий шельф годуватиме всю країну, а не винятково кількох вінценосниох осіб... Чи, може, ти сподіваєшся потрапити у коло тих осіб?... Невже тебе так повело від цього пива?...

Тож за твій власний рахунок і в межах гетто, де ти проживаєш... А чого ти зціпив зуби і побілів?... Я щось образливе сказав?... Але ж це не я, а ти весь час торочиш про місця компактного проживання... Ти ж себе вже відділив від цієї країни, вимагаючи для себе пільги... Залишилось поставити паркан з колючим дротом і пустити по ньому струм високої напруги... Забезпечити електриків роботою...

То став... Але теж за свій рахунок... А від нас допомоги не дочекаєшся... Тим більше в будівництві парканів всередині країни... Потвори ми... І тому базова освіта – лише українською... На державні гроші... А вузькоспеціалізована – на твій розсуд... Бо за твої...

Ну, й третій варіант, щоб розширити тобі вибір: на пропорційно паритетних умовах з твоєю alma mater... Тут один твій, виключно твоєю мовою, державний канал – там один наш, нашою... І якщо там, в силу будь-яких причин, не можна наш – тут не можна твій... От і буде тобі справедливість... За яку не треба боротись...

Ти кажеш, що дехто принципово не вчитиме державної, бо по-перше, не хоче, а по-друге, не має схильності до навчання?... А по-третє, вірить, що доб'ється державного статусу для тієї, яку знає, бо платить тут податки?... Та має повне право... Не хотіти... І вірити... Але хай спочатку спитає у статистики, яка знає все, чи японці, що працюють в Алжирі, платять там податки?... А потім – чи вже всім туарегам роздали підручники японської граматики?... Якщо така існує...

Ти не хочеш знати державної, бо тато з мамою сказали тобі на неї "фе"?... Маєш повне право... А держава має повне право брати на державну роботу лише людей з досконалим знанням державної мови... А з бізнесом спілкуватися лише через документи цією ж мовою...

Ти її не любиш, вчити не будеш і знати не хочеш?... Маєш повне право... В будь-якій державі повно роботи, де тобі все пояснять на пальцях... Не пропаде з голоду такий талант... Я зрозуміло пояснив?... Вибач, що не на пальцях...

Ти кажеш, що хочеш вивчити, але не можеш?... Краще б ти мені сказав, чому люди так люблять лицемірити і брехати... Бо якби справді хотів – то вивчив би... Не спинив би тебе і Кінг-Конг... А якщо справді не можеш (що, все ще не можеш?) – то навіщо країні на твоїй посаді спеціаліст з таким високим рівнем розумових здібностей?... Може, всім буде краще, коли ти фасуватимеш просо?... Щоб не робити тебе еталоном і не підганяти всіх під прокрустове ложе твого стандарту... Отримавши в результаті першість в країнах четвертого світу...

Ти ненавидиш цю країну, бо вона, як вважаєш, нищить тебе духовно?... Маєш повне право... А скажи, є десь країна, яку ти любиш?... Яка надихає тебе літати у снах?... То чому ж ти такий нерішучий?... Чому ти не спробуєш, бодай, написати їй листа?... Може, вона теж ночами не спить, бо тобою марить?... Наважся: зроби крок їй назустріч – і, може, ви обоє, нарешті, зіллєтесь в екстазі... Ми не станемо чинити перешкод вашому світлому почуттю... Хоч, може, й пустимо скупу сльозу на вашому весіллі...

Ти за ЧФ і проти НАТО?... Маєш повне право... А чому, власне?... Та ні, не те, щоб я був за, хоча Франція, кажуть, вернулась в альянс, але чому ж ти проти?... Бо в тому НАТО німці, а ми з ними колись воювали?... Чи тому, що там і Штати, а ми з ними були союзники?... Ну, коли з Адольфом погризлись... Та й зараз, здається, не вороги... Чи тому, що проти той, хто продає тобі газ?... То ти проти тому, що він проти?... І за теж тому?...

Ну, добре, не відповідай, бо ще щось ляпнеш таке, що самому стане соромно... Я ж просто так спитав, щоб розмова не згасла... Бо вже, бачу, куняєш...

Чи, може, ти боїшся, що твого сина відправлять на албано-кубинську війну?... А ти, значить, хотів би на чеченську?... А він, значиться, мріє отримувати військові відзнаки та звання за приготування недосоленої каші і гарно начищені черевики?...

То на те вона і свобода, щоб користуватись правом вибору... Хіба ти забув, що у нас вже майже контрактна армія?... Не хочеш в неї, не хочеш натівську зарплату – хто ж тебе примусить?... Сиди вдома, спи спокійно, вставай о чотирнадцятій, бо ліг о п'ятій, пий пиво, добивайся на мітингах права на субсидію для ледачих і вільного продажу наркоти... Насолоджуйся – і смійся з тих, хто марнує життя у солдатчині...

Мама догледить тебе до старості, а ЧФ захистить від призову і нагодує... Ти, головне, помри – але не дай йому піти... Хай люди трошки зароблять і відпочинуть – все ж не в полярних водах байдикувати і мазут зливати...

І свято вір, що саме твоя думка, як довершеного фахівця у цій сфері, буде вирішальною і остаточною, щоб оптимально розв'язати вузлове питання безпеки країни... Щоб Крим і Донбас не перетворилися в Тузлу...

Кажеш, не замилювати проблему, а спитати народ?... Правду кажеш... І яким буде рішення більшості – таким мусить бути і рішення влади?... І більшість теж думає так, як ти кажеш?... Супер... Їй-богу, шкода, що ти не очолюєш генштаб і не відповідаєш головою за кінцевий результат...

А давай ми з тобою організуємо і проведемо якийсь пробний референдум в нашому місті... Тут, у нас, триста тисяч населення досить суржикового складу... Давай ми це населення спитаємо, чи хочуть вони платити за проїзд у громадському транспорті?... І як вони скажуть – так і зробимо... Оголосимо наше місто територією, де оплата проїзду залежить від волі і бажання пасажира...

А чого не хочеш?... Результат наперед знаєш?... Чи не хочеш в результаті ходити пішки?... А як же народ?... Народ і його думка тебе вже цікавлять менше?... Дивно, якийсь ти непослідовний і непостійний... Мабуть, українець...

Ну, то вибач, але й від нас ти не дочекаєшся референдумів стосовно оборонних доктрин, державних мов, вузькофахових питань чи акцентів історії... Не станемо ми розмінювати державу на твоє "хочу"...

А скажи мені, ти хоч іноді дивишся по сторонам, чи завжди бачиш тільки себе?... Помітив ти, що в країні достобіса жінок?... А чому в парламенті лише десята частина?... Кажеш, так обрали?... Ну-ну...

То при нашій владі ти так обиратимеш тільки чоловіків... А жінки – тільки жінок... Буде в нас на виборах така собі сепарація... Щоб була пропорція... І ти не куплявся на приємне личко і стрункі ніжки, сліпо віруючи, що краса врятує світ, а думав... Просто тверезо думав... А жінки щоб не голосували за гарну поставу і мужній вигляд, покладаючись на свою дівочу пам'ять, а теж думали...

Бо коли думаєш, то неминуче зробиш маленьке відкриття: справедливість же є – то чому ж її немає?...

Кажеш, що в жінок немає чим думати і тому їх так мало в тій Раді?... І саме в цьому й полягає справедливість?... Ти краще скажи, чим, іноді, думаєш ти сам?...

То подумай цим самим знову, і давай, нарешті, хоч наполовину узаконимо той факт, що нами всіма керують і правлять жінки... Де прямо, де опосередковано, де просто відвернувшись до стіни... Давай це зробимо, щоб спала полуда з очей... Хай буде світло!... Хай інь не ховається більше у тінь... І буде нам всім, нарешті, те омріяне українське щастя... Бо без них ми – як без виборця влада – ніхто...

Ти не смійся, бо ось так, не по-церковному і не по-мовному ми поділим країну... На чоловічу і жіночу половини... За принципом гендерної рівності... Майже по Гегелю – єдність та боротьба протилежностей... Щоб було кому гасити надмірний азарт нашого чоловічого радикалізму... Щоб наша влада не була аж такою вже страшною...

А ще ми розділим країну на тих, хто працює, і працює чесно, і на тих, хто не дуже... На людей праці – і на тих, хто на них паразитує, забувши про мораль... І людина першого сорту буде у нас в пошані... А людина другого – буде людиною другого сорту... Хоч як би високо вона сама себе не несла... Тож і ставлення до неї буде не по одягу...

І у тебе завжди буде вибір в оплаті за твої труди... Разова винагорода – чи пожиттєвий відсоток... Пенсія – чи кар'єрний ріст... Чесна праця на благо вітчизни – чи замріяний погляд в голубе небо крізь сталеві грати...

Кажеш, що це недобре?... Кажеш, що це негарно?... Кажеш, що це расизм?... Ти знову, і вже вкотре, кажеш правду... Але є ще одна правда: то пусте, що ми будемо діять недобре... Головне – це не множити зла...

Кажеш, що це тобі дещо нагадує?... Кажеш, що це все вже десь було?... Ти знову правий... А ми й не збираємось все зруйнувати до основи, щоб щось там будувати вже потім... Ми те, що розумне було, реанімуємо і залишимо... І поставимо на службу українській державі... Бо ж багато чого доброго вже винайдено до нас... Немає сенсу його відкидати... Колесо – воно і в Україні колесо...

А там, де колесо вже не котиться, треба шукати гравітацію... Бо немає такої задачі, яку не здатні вирішити потреба і інтелект... Тож ми дамо, нарешті, вченим насолоду пошуку і гідну оплату за суспільно корисний результат... Хай спочатку зароблять наші НДІ і винахідники, щоб потім міг заробити український торгаш, збагачуючи казну... Думай про майбутнє, а не живи лиш минулим і його заслугами – це буде наше гасло на всі наступні віки... Заохочуй інтелект і чесність, а не особисту відданість імператору і набите до гикавки черево...

Кажеш, що не можна бути в усьому чесним?... Кажеш, що повної стерильності не існує, навіть, в операційних, не те, що в житті?... Кажеш, що на прожареному піску нічого не родить?... І тут ти правий... Але ми не можемо дозволити, щоб там, де ховається "суспільний інтерес", ти був лише трішки вагітний... Тут якраз все нам бачиться в чорно-білих тонах... Тут ми дальтоніки... Або – або... І, навіть, якщо ідеалу не існує – до нього треба прагнути... І в цьому прагненні заохочувати тих, хто вирвався вперед...

Бо найбільше багатство будь-якої країни – це люди... Вони творять і славу, і велич... Вони і їхня праця... І тому саме люди праці повинні бути на вершині... А не той, хто плоди цієї праці ділить на свою користь, вважаючи, що вибився в люди... З людей він вибився...

Ми повернемо українцям гордість за свою країну... І знайдемо і виховаємо, нарешті, щоб їх вже подзьобали гуси, тих нещасних 20 футболістів, які розшматують на клоччя збірну Італії чи Бразилії... Розшматують не тому, що їм буде важко полічити нулі в гонорарах, а просто із гонору... За так... Задля українського куражу...

Виховаємо – хоча й розуміємо, що це, мабуть, буде найважчим з усього запланованого... Бо ж і клімат у нас не повний аналог бразильського, і харчування не на оливковій олії, і мрійливо-поетична українська душа далеко не завжди прагне когось пошматувати...

Питаєш, який буде наш перший закон, коли ми прийдемо до влади?... А чому ти хочеш це знати?... Це справді тебе цікавить?... Мене б більше цікавило, чи буде він виконаний до останньої літери, по всій країні і для всіх без винятку... Оце й буде наш перший і єдиний закон – щоб всі прийняті закони виконувались... Бо наша влада буде страшною для тих, хто зневажає закони... Чи, може, саме тому ти й не захочеш нас обрати?...

А от другим законом ми, нарешті, відділимо бізнес від влади... Буде він з нами спілкуватися лише через експертну раду... В якій кожний експерт відповідатиме за свою експертизу... І якщо після експертизи користь бізнесмена переважить користь держави, і цей факт стане очевидним, – то буде цей експерт надалі радити кооперативу "Пеньок"... Після того, як офіційний рейтинг порядності і кваліфікації такого проф-фе-сіонала сягне рангу прибиральниці... Не в образу їй будь сказано...

І після того, коли його провина доказово ляже в лунку некомпетентності, а не відверто шкурного інтересу... Бо тоді йому буде зовсім не до рейтингу...

А чим наслідки експертизи для країни будуть кращі – тим преміальні експертів будуть вищі... Але це, мабуть, тобі розжовувати не треба... Це, я бачу, ти й сам зрозумів...

А третім нашим законом буде закон про прозорість... Тобто про твою схильність до облуди... Ти прагнеш в номенклатурно-керівне коло і маєш до такої роботи хист?... Ну, то маєш ще й повне право... А суспільство, тобто, та сама більшість, яка завжди неправа, має повне право знати про тебе все... Тобто, всі важливі для нього деталі... Ну, може, й не всі... Розмір шкарпеток і дитячі страхи можеш залишити для "Бульвара"... Але якщо ти зраджуєш дружині, то де гарантія, що будеш вірний країні?... І, може, якраз ця скромна деталь схилить чашу виборця в сторону зразкового сім'янина... А ти зможеш під час своїх походеньок не відволікатися на державні справи...

І кожної хвилини будь готовий дати звіт, за які такі кошти твій племінник отримав контрольний пакет акцій "Трансбульдозербанку", будучи офіційним безробітним... І яким таким чином ти став співласником санаторія в Криму, всього тиждень лиш там відпочивши... Така от глумлива буде наша влада... Чесним – все, а брехунам і злодіям – закон про прозорість...

І якщо після твоїх пояснень дебет вперто ігноруватиме кредет, ти матимеш повне право замовити по всеукраїнському радіо пісню "Прощай, любимый город"... Вже твердо знаючи, що чекає на тебе не море... Хоча, без сумніву, ти десь і підеш...

Решту законів я можу тобі викласти концептуально, лапідарно і в афоризмах, але деталі мене не питай... Деталі будуть заробітком фахівців... І всі ці закони ти, в принципі, знаєш...

Не твори собі іншого кумира, крім України – це твій дім, а у домі не гадять... Не вбивай – обриваючи чуже життя, ти радикально вкорочуєш своє... Не кради – обкрадаючи інших, сам стаєш жебраком... Не бреши – жити чесно вигідно і приємно... Не сміти – і не доведеться прибирати... Підтримуй революційний порядок – і тоді жодних революцій не знадобиться...

Ти думаєш, що ці козли, які заважають нам жити, а зараз вже рвуться в відпустку чартерними рейсами з новими, молодшими, дружинами, але за твій рахунок, не знають, що треба зробити, щоб країна не існувала, а жила повноцінним життям?... І знають, і можуть, і вміють... Треба лише змусити їх захотіти... Цих нарцисів каламутної води... Як змусити?... Це, власне, і є суттю демократії... Це, власне, і є питанням твого вибору...

Бо ми, в принципі, можемо вирішити це питання нашої влади і в інший спосіб... Адже ця гниль, що нами зараз править, тримаючи один одного за горло, вміє лише хитрувати... І не вміє сама забити цвяха в стіну, щоб почепити на нього портрета Чаушеску... Але цей згаданий спосіб не буде ні демократичним, ні цивілізованим, ні мирним... І може тебе від нас відвернути... Бо він, звичайно ж, не буде й законним... Точніше, не буде вписуватись в рамки їхнього права... Хоча, без сумніву, багато в чому буде справедливим... Я б сказав, навіть, так – Справедливим... Тому, що нація мусить себе захищати...

Тож думай... І обирай... А, обираючи, думай... Знаючи – наша влада буде страшною...

Кажеш, наша програма недосконала й над нею ще працювати і працювати?... Знову правду кажеш... Знову ти правий... Слухай, а як це воно так в тебе виходить, що ти весь час кажеш правду?... Як це в тебе так виходить, що ти знову правий?... Аж завидки беруть – мені б такий дар...

Ну, то я не тримаю тебе за руки... Працюй... І я буду... Може, спільними зусиллями доведем її до досконалості... Але ж досконалість – теж відносне поняття... Он, Нефертіті, вдивися – на що вже була незрівнянна красуня!... Але мала, на жаль, відстовбурчені вуха... І теж, мабуть, мріяла про пластичного хірурга... Бо якась мрія переслідує людину завжди... Переслідує, манячи за собою...

Кажеш, що втілити свою програму в життя і створити десь на початку нашої розмови згаданий рай нам не дадуть, бо або задавлять цінами на нафту і газ, або дядько Буш не пришле своїх курячих ножок?... Бо хтось там десь вже вирішив, що нам не заплановано жити в "золотому мільярді"?... А нам і не треба... Нас влаштує "діамантовий стомільйонник"...

Кажеш, що забагато п'ятих-шостих колон?... То тепер що – скласти руки і чекати появи сьомої?... Хіба ти забув, що нам вже погрожував війною один з гарантів нашої безпеки і цілісності?... Бомбочки з начинкою вивіз, а публічну, та ще й на папері, обіцянку забув... Ну, Велика Держава... Хлопці – як дуби... З яєчками – як жолуді...

А коли погрожують, то тверезієш на очах... Відкидаєш ілюзії... Змиряєшся з можливими перспективами... Мобілізуєшся... Що ж, війна – то й війна... Встати встав – то й прокинься, нарешті... Лиш той життя є гідним і свободи, хто кожен день іде за них у бій...

Але з історії ти пам'ятаєш: де війна – там не завжди ініціатору грають переможні фанфари... І знаєш: де війна – там закони воєнного часу... І по цим законам ти або-або... Або ти патріот цієї країни – або емісар іншої... Пересидіти гермафродитом чи трансвеститом не вийде...

Тож перекриємо нафто- й газопроводи і підем воювати... І подивимось – за кого воюватимуть ті колони?... І подивимось – чи не стане рахунок 5:0 на користь Ямайки?... Батьки й діди клали голови на чужій землі – ми покладем на своїй... Як УПА... Нам не треба ні плати, ні слави... Ні наш прапор на баштах Кремля... Нам потрібні незалежність і свобода... Вони – і Україна – понад усе... Воювати ми будем не за Президента...

Кажеш, Президента не чіпати, бо в нього є заслуги, і мусить же бути в країні якийсь авторитет?... Та мусить... І, мабуть, був, якщо його обрали... Але ж світ мінливий – хіба ти не знаєш?... І, як казав колись один мій знайомий: сьогодні ти – авторитет, а завтра – деградована особистість... Вчора ти – перший хлопець на селі, та й сьогодні ще плечі нівроку, а завтра виясняється, що безпліддя твоїх офіційних жінок – то не їхня провина...

Тож всіх нас, без винятку, треба оцінювати по справах – і президентів також... І до слів моїх теж критично стався... Просто зваж – шостий кухоль... З тобою...

Помпувати нафту й газ через свою територію, беручи за це гроші, звичайно ж, здорово... Але це ніколи не буде нашим пріорітетом... Ми здохнемо, але пустимо всі гроші на перспективні напрямки, а не технології вчорашньго дня...

Бракуватиме газу?... Ну, будемо менше виробляти міндобрив і гербіцидів... Ти думаєш, що це катастрофа?... Та не вмирай передчасно від страху... Ну, стане менше нафтогазових магнатів, але ж якось переживем... Сонце, кажуть, ще посвітить кілька років...Ну, опустимось до органічного землеробства... Ну, злетимо до біотекстилю на полях... Здоровіші будем... Не все воно так вже добре, те, що вчора було дуже модерне...

Не стане зовсім тих енергоносіїв, або стануть задорогі?... І як раніше ті люди виживали?... Ну, напружимось, вкладемо гроші в інноваційні технології, в науку, в розвиток альтернативних джерел... Поставимо парасольку з сонячних батарей над Херсонщиною, щоб вирощувати в тіні від неї помідори... Попросимо харківський танковий... вибач, тракторний завод виробляти побутові вітрові електростанції... Cкладемо конкуренцію Китаю у виробництві електромобілів... Не пропадем, не переймайся... І коли ті, що з мільярда, вже спалять до крихти весь свій уран і смердючий газ, ми все ще будемо ходити взимку по своїм підлогам босоніж... А ти засилатимеш шпигунів у той Харків, щоб дізнатись, чому наші вітряки не ламаються...

І одразу дві світових кризи: енергетична й харчова будуть вирішені в Україні в одному флаконі... Бо той, хто хоче зараз скупити в Україні земельку, хоче не землі – хоче взяти за горло третину світу... То краще хай це зробить держава Україна, а не приватні особи...

І в нас стане розуму обмежитись наявним кордоном... Ми не станемо мріяти про світове панування і витрачати на цю мрію ресурси й життя... Нам і тут прибирати після цих "реформаторів" ще довгі роки... В цьому нам за приклад слугуватиме Дублін: є корисним – залишить, непотрібне – за борт...

Що Брюсель, що Москва, що Пекін – все нам буде до ср...и... Чому ми маємо молитися, наприклад, на Європу, якщо Франція – та сама Галичина, де просто розмовляють французькою?... Тож молитовник в сторону – лише торг... На взаємовигідній основі... А якщо ти, торгуючи від імені України, проторгувався явно на їхню користь, то жити тут cпокійно більше не будеш... Їдь з такою любов'ю до дальнього піднімати Заїр... Чи Сомалі... Якщо їм такі кадри потрібні...

Якщо ж не приймуть – лишайся... Сходи в церкву, покайся, відвідай палати хворих на лейкемію чи кістковий туберкульоз, віддай маржу у казну, отримай квитанцію – і живи... На свободі і з чистою совістю... Будеш прикладом іншим... Бо коли є якийсь наочний приклад – то цим іншим легше зробити вибір...

Кажеш, що не хочеш в Заїр і не хочеш залишатись, а хочеш туди, на кого працював чи на чию користь торгував, але вони чомусь не поспішають дати громадянство?... Це людині з таким хистом до торгівлі, як у тебе?... Мабуть, ти жартуєш... Ну, тоді їдь туди, де тебе, все-таки, приймуть... Їдь тоді в Аргентину, Росію чи Чилі... Там, беруть, ти ж це знаєш, усіх... І там добре, повір, – бо тебе там нема...

І не забудь – пожиттєво... Для тебе і для всіх, хто має щастя носити твоє прізвище...

Кажеш, це жорстоко і діти не винні?... А коли ти нас всіх обкрадав, то не було жорстоко?... Кажеш, що, на твою думку, не було?... Давай толерантно подискутуємо на цю тему... І дійдемо висновку, що ми повелись з тобою аж заласково...

Бо жорстоко, на нашу думку, – це не тоді, коли дають 24 години і право обрати країну... Жорстоко – це коли на палю з необдертою корою і повністю тверезого... Але, може, наша влада не буде аж такою вже страшною...

І ми нікого не будемо вчити жити... Але якщо комусь наш устрій сподобається, то досвідом для бажаючих поділимось... Та й чужий досконально вивчимо... Є ще в нас кому вчитися... Щоб вчитися на чужих помилках... Хоч у нас не бракує і власних...

Знову смієшся?... А чого ти смієшся?... Ти вже чув десь раніше цю фразу, вона банальна?... А ти мріяв в цьому місці, в цей час і саме від мене почути всю мудрість життя і всю його правду, та ще й словами з лексикону сирен?... Ну, то посмійся, а я тобі скажу цю правду...

Скажу, що це зовсім не смішно, коли чиновник приймає рішення, яке впливає на життя мільйонів, а за наслідки відповідають ці мільйони, а не він... Це зовсім не смішно... І з цим треба давно щось робити... І, мабуть, судячи з тенденцій, доведеться вже нам...

Тож ось вона, твоя хата... З гниленьким забором і собакою в дворі, який посміхається хвостом всім, хто дивиться на нього зверху... Прошу віника в руки і табличку на двері: "Прохання не турбувати... Йде прибирання... Будемо раді бачити вас завтра... Вітаються гості зі своїм вином... Квадратні метри не продаються... Сировина теж... Продається лише готовий високоякісний продукт... Попередні замовлення за телефоном..."

Ну, й чого ти дивишся на мене такими круглими очима?... Вже боїшся цього похмурого майбутнього?... Чи, може, хочеш у нашу партію?... Тобто, на нашу вечірку...

... Його голос був тьмяний і наче пробивався крізь атмосферу густої безвиході... Як пробивається через асфальт квітка кульбаби, вперто нехтуючи перспективою смерті від безжально падаючої на неї підошви дитячого черевичка... А потім він допив своє пиво, попрощався, потиснувши мені руку, і пішов... Сказав, що у нього ще справи... А я залишився... Бо прийшов мій приятель, якого я, власне, й чекав...

І тепер мене мучить питання – чи було це правильно?...

Те, що я залишився...


Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua