Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Розшукується Держава

EodEod | 5.07.2008 14:19

1
Рейтинг
1


Голосов "за"
2

Голосов "против"
1

Науковці – мешканці гуртожитків – розпочали нову акцію "Розшукується Держава". Першим етапом акії стало пікетування ГПУ, відвідини її кабінетів у пошуках Держави. На жаль, Держави там не знайшлося...

Ч. XLIV САНАЦІЯ НАНУ: ПІКЕТ ГПУ АБО ЯК АКАДЕМІЧНІ СІРОМАХИ "У ФУТБОЛ" ГРАЛИ

НЕУПЕРЕДЖЕНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ УС НАНУ;

ВИЗНАТИ ПОТЕРПІЛИМИ УСПІШНИХ АСПІРАНТІВ 2003-2007 рр.;

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДИСКРИМІНАЦІЙНИХ ПОСТАНОВ НАНУ;

НІ ДИСКРИМІНАЦІЙНИМ ЗАКОНОПРОЕКТАМ ЩОДО МЕШКАНЦІВ ГУРТОЖИТКІВ!;

СТРОКОВІ ОРДЕРИ ТА РЕЄСТРАЦІЇ=КОРУПЦІЯ?!;

САНАЦІЯ ГУРТОЖИТКІВ НАНУ=ПРОДАЖ?!;

ЗУПИНІТЬ АНТИДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ ЗАВГОСПА НАНУ;

Гасла пікету науковців ГПУ від 24 червня 2006 р.

24 червня видалося погожим літнім днем. І потрібно зауважити, що й умови пікетування Генеральної прокуратури України самим антропогенним ландшафтом створені були пречудові: висотні будинки навколо, вузька вул. Різницька, прохолода від розлогої тіні дерев, чималенький парканчик, де вдалося розмістити всі гасла. Неабиякого комфорту додавала і лавочка, розташована майже поруч, що також повсякчас знаходилася під опікою покритих зеленим листям гілок дерев.

Здогадно, що саме через літню спеку, прийшло замало науковців. Тому і вдалися до такого прийому, як опис місця, де довелося простояти понад шість годин. Умови пікетування, порівняно з подібним заходом біля Кабміну від 21 травня ц. р., коли довелося вислуховувати гамір прихильників київського мера, стояти під палючим сонячним промінням, тут, повторюємося, були створені просто чудові. Хоча б відпочили від столичного гамору і метушливості.

Отже, кількість у 22 людини, аж ніяк не зворушила ГПУ. Представник якогось структурного підрозділу цього відомства (чи ДЕРЖАВНОГО?! Поки що нам дуже важко відповісти на таке простеньке питаннячко) двічі виходячи до нас, щоби взяти від нас дозвіл на пікетування і прес-реліз, насторожено й наполегливо допитував про очікувану кількість: "А Вас буде багато"... ну що можна було конкретного відповісти на це?! Науковці, як відомо, народ не зовсім зорганізований, ще й поспати люблять зрання, бо ж вночі робота аж кипить...

Показали ми всім ще раз свою апатичність і неорганізованість. Найбільшої радості цим, мабуть, завдали нашим президіальним опонентам. Утім, "сміється той, хто сміється останній", а з-поміж іншого – "курчат з осені рахують".

Час від часу хтось підходив і фотографував наші гасла. Преса, хоч і обіцяли, на жаль, ніхто не спромігся прийти. Ось так у чеканні та обговоренні умов останнього ноу-хау Бюро Президії НАНУ – так званої типової трьохсторонньої угоди про користування відомчими гуртожитками (11 червня 2008 р., N168) – злітало очікування...

Либонь ми не витримали оте очікування, можливо, до нас би хтось і вийшов з прес-служби ГПУ, однак десь так о пів-на-першу самостійно підійшли в громадську приймальну. В останній дозволили, щоби троє представників від пікету подали Звернення до ГПУ. Виявилося багато чого цікавого. Одна довголітня працівниця громадської приймальні досить не привабливо розмовляла, хоча згодом попросила вибачення. Не дивлячись на те, що вже була обідня пора, нам призначили зустріч з працівниками відділу Загального нагляду. Їх було троє: двоє цілком адекватних молодих чоловіків та 58-літня працівниця з сорока річним стажем (певне, що з 18 років розпочала свою трудову діяльність в органах прокуратури).

Нас трохи розхолодило ставлення працівників Кабінету Міністрів України, коли, підходячи до науковців, вели себе напрочуд чемно і ввічливо. І взагалі спілкування з відповідальними працівниками інших відомств, також якось сприяло тому, що призабули наданий нам вишкіл з боку президіальних клерків. Проте, отриману "школу" настільки глибоко увібрали в себе, що зустріч з подібними чиновниками (будь-яких відомств), вже можна було б заздалегідь спрогнозувати. Як би то не було, вдячні нашим академічним опонентам за надану нагоду практики спілкування, воно нам знадобилося і в подальших пошуках Держави.

Так от, водночас з акцією "Вектор справедливості", доведеться вдатися й до іншої – "Розшукується Держава".

Зайшовши до кабінету неакадемічної генеральної старшини, ми відразу ж представилися і сказали, що мова йде аж ніяк не про аспірантів, а про – колишніх успішних аспірантів, штатних співробітників, кандидатів наук. Для чогось на хвилині шостій-сьомій розмови довголітня працівниця органів прокуратури заладила про строкових і сезонних працівників. Знала б ця жінка, що науковці вже і цей тан проходили...

А ще на самому початку наших перемовин чомусь один з двох молодих людей, сказав: "Для чого Ви так не мирно нас відвідуєте". Як же не мирно, у чому полягає наша не мирність?! На таку репліку нам відказали: "Справді, адже Ви прийшли без зброї". Знову помилилися наші шановні співрозмовники, адже у нас є зброя, і неабияка – СЛОВО.

Морально зламати нас не вдалося навіть отій довголітній працівниці органів прокуратури. Не лише наш представник робив їй цілком справедливі зауваження, як потрібно себе вести, але й два молодих працівники повсякчас намагалися її урезонити.

Можливо, ми також провокативно, але дали чітко зрозуміти, що спілкуватимемося лише з цими працівниками. Зазвичай потрібно ставати мудрішим, показувати своє смирення. Проте, ми ж прийшли до державного органу, покликаного Державою відновлювати правопорядок. А все дуже і дуже скидалося на якусь чиновницьку заданість. Звідси питання – чи у нашій країні насправді існує корпоративна імперія чиновників усіх відомств?!

Тому ще більше здивували прямі натяки на матримоніальність у стосунках з боку цієї довголітньої працівниці органів прокуратури: "Я Вам в мами годжусь". То цю фразу треба було потрактувати так, як те, що варто прислухатися до якнаймиліших порад?! А до чого б зводилися такі корисні поради, можемо собі лише уявити, адже 19 і 20 березня при зустрічах з академічними "татками" і "дідусем" отримали їх чимало.

Науковці частенько перебувають в іреальних світах, особливо – гуманітарії. Утім, в даному випадку ми вже настільки все добре усвідомлюємо, і якщо прийшли з пікетом до ГПУ, то і ставитися до нас вартувало б відповідно.

Ще раз чітко заявляємо: самоврядність НАНУ закінчується там, де її діяльність починає вступати в протиріччя з Державою, чинним законодавством України. Проте, ми також вже чітко осягнули, що академічним чиновникам "плювати з великої дзвіниці" на те саме чинне законодавство. Якщо внутрішні приписи чиновників не відповідають законодавству, то, звісно, тим гірше для останнього і тим гірше для тих, хто бажає жити по законам України.

Пригадайте так званий "Академічний отче наш": все майно НАНУ є державною власністю. Отже:

"Стаття 3. Управління об'єктами майнового комплексу Національної академії наук України Національна академія наук України, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, пов'язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.:". (Закон України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу").

Якраз саме задоволення державних та суспільних потреб і полягає в тому, щоби відновити повноцінний статус успішних випускників аспірантур з відривом від виробництва за державним замовленням. Це – аксіоматичні істини. По-суті, ця проблема, як й інші не потребують знання тонкощів юриспруденції. Запитання полягає в іншому, де науковці зможуть віднайти оту Державу, що покликана захищати їх (а власне, за великим рахунком і свої) інтереси.

Либонь, в ГПУ на неї не натрапимо. Подивовувала неабияка радість, коли працівники ГПУ довідалися про нашу зустріч з заступником голови ГКРУ України Г.Дмитренком та рішення цього відомства з приводу включення до плану перевірки ДЖКП НАНУ. І таке зніяковіле виправдовування звучало: "Ми ж не економісти...". Зате науковці вже ними скоро стануть, як і юристами – або ж вимагатимемо почесної медальки "За спасіння НАНУ від наслідків господарської розрухи".

Прокуратура міста Києва науковцям також не зарадить (закид прокурорші – мовляв, потрібно звертатися ієрархічно), оскільки йдеться про найвищу державну (Національну) наукову організацію України. І ті негаразди, що лавиною накочуються з 2003-2004 рр. на безпосередніх продуцентів науки, мусять отримати належну правову оцінку з боку головних державних відомств. Виявляється довголітня працівниця органів прокуратури дуже добре володіє інформацією стосовно положень постанови КМУ від 1 березня 1999 р. N309. І так їй хотілося почути, що ми є колишніми аспірантами без відриву від виробництва. Щиро співчуваємо чиновникам всіх відомств, але мова йде про колишніх успішних випускників аспірантур з відривом від виробництва за державним замовленням (!). Як і 20 березня, коли безпосередньо президенту НАНУ було сказано таке: ніколи не погодимося з тим, що нам намагаються нав'язати – начеб-то, ми розподілені без "надання житла" (мова з нашої сторони йде про відомчий гуртожиток, а не квартиру!), так і зараз чітко доводимо до свідомості чиновників всіх відомств цю законну вимогу науковців.

А тому, коли нам пані прокурорша зробила чергове дорікання "Ви квартир хочете", ми в унісон, не змовляючись, відповіли – "Ні, хочемо жити в академічних гуртожитках на законних підставах". Чим викликали певне оціпеніння працівниці ГПУ.

З-поміж іншого, при перемовинах нас здивувало те, як намагалися допитатися про існуючу в НАНУ систему видачі ордерів. З контексту розмови, виходить таке, що ордер, то справді є лише підставою для законного вселення; як і те, що ситуація в НАНУ працівникам ГПУ є добре відомою. Тоді для чого вдаватися до таких перемовин.

По ідеї, якщо ГПУ інформується на предмет якихось негараздів, то цей орган просто мусить адекватно реагувати. Як же можна пояснити репліки: "А про це тут написано, ні. От і добре. Ми цим не займатимемось...". Наразі йшлося про те, що не всім інститутам в НАНУ виплачують за однаковою схемою обов'язкові бюджетні підвищення заробітних плат. Ми не називали якихось конкретних інститутів, а розказували як про системність, і намагалися отримати пояснення: "Чому?!", Приносимо свої вибачення першому віце-президенту НАНУ академіку НАНУ Анатолію Петровичу Шпаку, однак його відповідь від 20 березня з приводу наслідків господарської розрухи, нас якось не задовольнила. Напевно тому, що циніки (втім – "з ким поведешся, того і наберешся").

Цінною реплікою з вуст довголітньої працівниці органів прокуратури стала та, котра наштовхнула нас на прочитання "Житлового кодексу". Адже, науковців так палко допитувалися, а за якою формою взаємовідносин ви проживаєте у гуртожитках: ордер (державна) чи за угодою ("договірна", "за згодою сторін"). Вдячні за надану консультацію, як і з іншого приводу вдячні нашим президіальним опонентам, .

Час від часу, коли вже дуже дошкуляли не зовсім конструктивні репліки пані-прокурорші, очі натикалися на грибок: щось до болю рідне і знайоме. Ось не лише наші академічні гуртожитки вражені цим лихом, а й сама ГПУ. І все ніяк не давала спокою гадка: і тут грибок, отой "грибок", який роз'їдає, який не дає нормально функціонувати...

Якби не було тієї пані-прокурорші з довголітнім стажем роботи в органах, яка так щиро набивалася науковцям в матері, то розмова відбувалася б в набагато конструктивнішому руслі (вірогідно). На гостре і актуальне питання, чому справу про цілком штучне банкрутство ДЖКП НАНУ веде не державна організація (хоча б юридичний відділ Президії НАНУ), а якась компанія "Алєксєєв, Боярчуков та партнери", відповіді так і не отримали. При тому, що ця інформація оприлюднена у відкритому доступі на сайті названої компанії. Дивно, її юристи, так запобігливо піклуються про інтереси інвестора, знаючи про спеціальний статус майна НАНУ, як державного. А от напряму звернутися про допомогу до Держави якось не вистачає снаги чи уміння. Хоча цього бракує і самій Президії НАНУ, як головному розпоряднику державного майна НАНУ.

З огляду на викладені реалії, припускаємо, що існує щира дружба між чиновниками різних відомств, зокрема – ГПУ і Президії НАНУ. А тому нас просто намагалися морально зламати – раз, водночас непогано було б вивідати що ще накоїли бунтівливі науковці, і що саме вони усвідомлюють.

Наприкінці ввічливий молодий чоловік проінформував нас про те, що на частину питань, піднятих науковцями, відповідь отримаємо. Однак маємо право ще раз звертатися.

Ми щиросердно заявили таке: звісно, розшукуючи Державу, будемо й на далі оббивати пороги різноманітних відомств. Утім, це відбуватиметься лише публічно й відкрито, тобто через одну з форм соціального страйку (гарантованого ст. 44 Конституції України) – пікетування. Цим самим, привертатимемо до системних проблем увагу широкої громадськості, якщо науковці вкотре самі "не заснуть"... І таке цілком можливе, чого гріха таїть...

Водночас ми наголосили на тому, що чудово усвідомлюємо – підняті питання не є з площини тонкощів юриспруденції, натомість – тут вкрай потрібна сильна політична воля Держави до здолання кризи.

А ще нам зроблено дорікання на предмет: "Ви ж хочете, щоби з Вами поступали по закону. От і самі так чиніть: звертайтеся в установленому порядку". Ва-у-у-у... Найперше, що в такій ситуації може означати дієслово – "ХОЧЕТЕ". Жити у відповідності до чинного законодавства країни, то є норма, а не суб'єктивна дефініція зі сфери БАЖАНЬ. Саме такі слова про звертання в установленому порядку в межах НАНУ нам особисто сказав 20 березня 2008 р. академічний гарант. В якому ще установленому порядку звертатися, а головне – до КОГО?!, коли навіть маючи позитивні резолюції керівників Уряду України, науковці отримали відписочки за підписом виконуючого обов'язки керуючого справами НАНУ В. Степаненка. І цього разу жодний віце-президент НАНУ, як і сам академічний гарант не взяв на себе відповідальність.

Нас навіть провели до виходу, і пані-прокурорша проговорила, що це в неї така манера спілкування через довголітню роботу в органах прокуратури, і нам доведеться звикати. Змушені були кинути нечемну репліку: навпаки, це працівникам силових відомств випадає призвичаюватися до ввічливого й розважливого комунікативного тону науковців. І на цій фразі, вже стоячи в коридорі, і завершилися відвідини академічними сіромахами неакадемічної генеральної старшини. Якщо під час перемовин конструктиву було замало, то все ж таки отримали черговий досвід. А як писав, колись Олександр Сергійович щодо досвіду – він є "син важких помилок" (мовою оригіналу – "сын ошибок трудных"). А тут і помилки ніби-то відсутні: "футбол у одні ворота". Шановний читач напевно здогадався – на чию користь рахунок? Приблизно – як у матчі "Іспанія-Росія" у півфіналі ЧЄ. І це при тому, що матч був не нашому полі. А останнє – "поле, поле чудес – в країні дурнів" (це не наші слова – а з пісеньки котика Базіліо і лисички Аліси; а з пісні, як відомо, слів не викинеш).

Отже, пошуки ДЕРЖАВИ продовжуватимуться. Утім, з 1 липня – початок АСПІРАНТСЬКИХ КАНІКУЛ. Однак, все ж таки, третього липня доведеться ще раз поспілкуватися вже з Президією НАНУ. Тема ж вимушеного спілкування вельми актуальна (і як завжди кримінальна): такі собі – тристоронні угоди про користування гуртожитком НАНУ.










© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua