Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Ще коротше про демократію... (...не тільки для дурнів!)


5
Рейтинг
5


Голосов "за"
6

Голосов "против"
1

демократія та її крайні прояви у вигляді тоталітаризму та лібералізму, народ та його еліта

Ще коротше про демократію... (...не тільки для дурнів!)
1. Демократія.

Отож – демократія – форма народного правління, і як будь-яка система влади (читай – система управління) для свого нормального функціонування потребує кількох обов'язкових механізмів:

а) мети;

б) програми її досягнення;

в) можливості здійснення певної послідовності дій для виконання цієї програми;

г) можливості отримання інформації про стан зовнішнього світу (того, що не належить до цієї системи управління), про стан самої системи (того, що до неї відноситься), та про те, як здійснюванні нею вчинки впливають на зміну світу;

д) можливість аналізу і обробки отриманої інформації;

е) можливість коригування – прийняття нових рішень, зміни програми, заміни виконавців.


В демократичній системі влади цьому відповідають, розуміючи що цілі і можливості і у влади, і у народу можуть бути до певної міри різними:

а) ідеології партій чи кандидатів у депутати;

б) їхні програми;

в) органи влади – для депутатів чи виконавчої влади; система виборів та можливість здобуття чогось власними зусиллями (в нетоталітарному суспільстві) – для народу;

г) інформаційно-аналітичні центри, органи розвідки, податкова, митна та статистична звітність – для держави; вільна преса, радіо, Інтернет – для народу.

д) експертні центри, інститути стратегічного планування, відповідні підрозділи міністерств – для держави; для народу – політична опозиція, неполітична і недержавна еліта, незалежні ЗМІ.

е) ефективна структура управління – для держави; можливість перевиборів чи відкликання депутатів – для народу, не кажучи про його можливість змінити власну поведінку чи власні життєві плани.



2. Генезис: від Давнього світу – до сучасної політики.

В давні часи, до тих пір, поки ще не існувало вільного обігу коштів (грошей), вся політика зводилася лише до одного – фізичного насилля одних над іншими та наступного релігійного обґрунтування його справедливості. Боротьба йшла тільки між різними представниками влади – за те, хто саме і як має виняткове право на те щоб гнобити свій власний чи загарбаний ним народ, який, проте, час від часу намагався відстоювати свої права шляхом бунтів, повстань та революцій.

Проте з розвитком торгового світу – купців, бояр та найнятих ними людей, почалася розгортатися політична боротьба тепер вже не тільки за можливість фізичного насилля чи доступу до державної влади, але й за підтримку пригнобленого народу – так він і був включений в політичні ігрища "сильних цього світу". І так, разом з такою боротьбою за вплив на уми свого чи чужих народів, і почався розвиток політики в її сучасному вигляді. А що насправді людина може діяти всього двома шляхами – або щось робити, або – ні, то і вплив теж був відповідний – за те, чи можна підняти народ на боротьбу за ідеали, вигідні тобі і тоді, коли це конче необхідно, чи за те, чи можна тримати його в покорі і смиренності, так щоб він не приймав ніяких заходів і не робив ніяких дій тоді, коли це тобі абсолютно не потрібно – і з того часу основні методи політичної боротьби практично так і не змінилися.

Змінилися методи підкупу чи переманювання на свій бік політичної еліти чи наділених владою можновладців, які спроможні забезпечити інтелектуальну, фінансову чи владну підтримку новому претенденту на трон, незначно змінилися методи боротьби за крісло верховного правителя – крім звичних вбивств і отруєнь до них додалися ще й механізми виборів, але методи впливу на народ залишилися поділеними на тих же дві категорії – той, хто вже наділений владою, все так же намагається тримати його в покорі і залежності, а той, хто нею обділений – закликає до революційної боротьби. Але якщо раніше уся боротьба за владу зводилася до боротьби за праву називатися богообраним та за підтримку народу, то демократія внесла певні відмінності в цей процес.

Так, коли загальний розвиток світу (чи й окремих країн) почав набирати таких форм, за яких накопичене невдоволення народу стало нести в собі загрозу уже усім без винятку можливим чи теперішнім представникам влади, політична еліта просто змушеною була якось домовлятися поміж собою для збереження свого власного безхмарного існування, навіть незалежно від того перебувала вона при владі, чи ні. А тому такий розвиток політичного життя цілком закономірно призвів до створення певної видимості управління держави народом, що забезпечувало якийсь вихід його невдоволення та дозволяло створювати хоч якусь ілюзію змін та прогресу.

Проте така ілюзія почала вимагати і нових, більш коректних ззовні, методів політичної боротьби. Так отруєння і вбивства політичних супротивників стали публічно засуджуватися, хоч нікуди і не щезли, а релігійне обґрунтування законності і справедливості влади замінили визнанням її легітимності, яке, крім її правонаступності і законності процедури обрання, включало в себе тепер ще й ступінь її підтримки народом. Проте такі зміни в політичному житті світу та окремих держав почали вимагати і нових методів впливу на народ, які би не руйнували основне досягнення стабілізованого світу – ілюзію управління держави народом, яка й дозволяла тримати його в покорі.

А тому методи прямого насильства над ним відійшли в минуле або почали пояснюватися лише крайньою необхідністю – як-от запобіганням ще гіршим масовішим заворушенням, вбивствам чи грабункам, а основні методи управління ним стали зовсім непомітними на перший погляд – і створити їх для людей, наділених владою, фінансами та вільним доступом до найкращої інтелектуальної спадщини людства, виявилося вже зовсім нескладно.

Так на арену сучасного політичного світу випустили нового монстра – дітища сучасної політики, монстра політтехнологій, який з часом настільки зміцнів, що навіть поглинув і своїх творців – так що тепер вже не стільки він їм служив, як вони почали поклонятися йому, ставши в результаті повністю залежними від його волі, його благословення чи прокляття. І так сучасна демократія з системи народного правління поступово перетворилася на невпинну боротьбу цього самого народу тепер вже не стільки з зовнішніми ворогами чи своїми власними правителями, як з новітніми політтехнологіями, спрямованими тепер на його безсовісне обдурювання і максимальну ним маніпуляцію, незалежно від того, хто саме за цим стоїть і які саме цілі він переслідує...



3. Демократія та тоталітаризм.


Не секрет, що саме поняття "демократії" своїми коренями сягає часів ще Давньої Греції, де вона на той час була достатньо ефективною системою управління – усі найважливіші проблеми жителі Афін, наприклад, вирішували на загальних зібраннях усіх громадян. А проте така система влади має й свої приховані небезпеки.

По-перше – в тому, що в сучасних умовах неможливо скликати збори з кожного, навіть найменшого, приводу, особливо враховуючи розміри сучасних держав і складність проблем, які доводиться вирішувати. Тому усі сучасні демократії є представницькими, а не безпосередніми.

А по-друге – в тому, що для того, щоб народ ефективно управляв державою, він повинен бути достатньо освіченим і розумним, повинен володіти достатньо достовірною інформацією про стан справ в державі та світі. В іншому разі розвиток демократії веде або до тоталітаризму – такої влади більшості, яка в силу своїх недосконалих уявлень про світ керує державою далеко не найкращим чином, переважно просто гноблячи при цьому розумніших за себе, або до загрози масового розвитку політтехнологій – використання недостатньої освіченості народу кимось іншим в своїх особистих цілях – особливо тоді, коли та особа чи група осіб ще й наділена додатковими можливостями для маніпуляції інформацією.

Перший випадок – тоталітарної влади більшості – став відомим завдяки смерті Сократа, якого жителі Афін цілком демократично і мирно засудили до страти, інший – став дітищем сучасного світу, черпаючи свої корені правда в такому ж далекому минулому – достатньо пригадати наприклад цілком демократичну процедуру засудження до смерті Христа волею натовпу, якій з наших теперішніх уявлень по демократію можна закинути лише одне зауваження – в тому, що були опитані не всі жителі Єрусалиму, а лише присутні в той момент на площі. Інша ж сторона цього процесу – "підмовляння" первосвящениками простих городян до прийняття саме такого рішення – на той час була цілком законною і прийнятною процедурою, і саме вона і стала згодом праматір'ю усіх сучасних політтехнологій.

В сучасному ж нам світі така тенденція масової маніпуляції думкою народу якнайповніше проявилася в двох найбільш тоталітарних державах ХХ ст., рівних яким за ступінню цинічності і жорстокості напевно не було взагалі ніколи за всю історії людства – в гітлерівській Німеччині, та в сталінській Росії. І в одному випадку, і в іншому, вся державна система базувалася саме на владі більшості – без ніякого захисту прав меншості чи прав окремого громадянина, та на максимальному маніпулюванні думкою цієї самої більшості з боку тодішньої владної еліти.

А проте, як це не парадоксально звучить, саме ідеологія лібералізму (капіталістичного світу), яка в свій час і випустила на політичну арену цього монстра політтехнологій – технологій маніпуляції думкою народу, виявилася єдиною силою, здатною протистояти цим двом примарам тоталітаризму, що й призвело в кінцевому результаті до того, що сама ідея демократії, як влади народу, після переможного завершення Другої світової війни була видозмінена і доповнена ідеями ліберальними...



4. Демократія та лібералізм.


Таким чином весь сучасний світ і вся сучасна система влади являє собою вже не стільки демократичну систему влади саму по собі, як про це іноді кажуть, а своєрідне поєднання демократії та лібералізму. Це породило подвійні наслідки. З одного боку – такі ідеали "Свободи, Рівності... і тепер вже зовсім забутого Братства" гармонічно увійшли в систему демократії, хоч таким чином убезпечивши її від загрози розвитку тоталітаризму, а з другого – призвело до того, що уся система демократії в її сучасному вигляді в кінцевому результаті підмінилася системою управління обмеженою групою людей, по суті – новоявленою фінансовою та політичною елітою.

І таким чином те, що ми зараз називаємо демократією, насправді дуже часто є лише проявом нового, виборчого аристократизму. Що, можливо, іноді не так вже й погано. Основні інтереси народу завжди лежать поза сферою політики, а тому цілком природно, що основна його маса (дуже часто навіть – абсолютна більшість) в силу різних життєвих обставин просто не може і нездатна завжди і в усьому приймати найбільш правильні і корисні для розвитку своєї держави рішення.

А тому народ, для ефективного управління своєю країною, завжди потребуватиме наявності еліти, здатної вказати йому на нові шляхи розвитку. Інша справа – що та еліта не повинна використовувати усю свою інтелектуальну і духовну владу над ним для створення такого державного механізму, який буде повністю пригнічувати прагнення свого народу, повинна бути незалежною, чесною і справедливою...



5. Небезпеки та перспективи.


1. Демократія як влада більшості – без захисту прав меншості та й навіть окремого громадянина – тотальна влада більшості, тоталітаризм;

2. Повна відсутність демократичних механізмів – поступове накопичення невдоволення народу аж до нових революцій і бунтів;

3. Некерований розвиток демократії – хаос і нестабільність, аж до повної анархії;

4. Некерований розвиток лібералізму – загроза маніпуляції думкою народу в інтересах фінансових кругів;

5. Лібералізм+демократія – демократія служить лише механізм випуску народного невдоволення;

6. Нове елітарне правління – нове класове суспільство, загроза маніпуляції народом з боку новоявленої еліти;

7. Еліта+демократія = таке управління масами, яке буде сприяти їхньому якнайповнішому розвитку, можливій духовній еволюції?

8. Еліти без народу не буває...




Ігор Лубківський

м. Харків – Тернопіль.

10-17 квітня 2008 р.



Р.S. І все – більше ніякого аналізу...нехай далі кожен думає сам...

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua