Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Джин у пляшці (здавалось, що казка)

Правнук | 15.01.2008 16:14

12
Рейтинг
12


Голосов "за"
20

Голосов "против"
8

Незламним борцям за другу державну мову – присвята і пам'ятка.

Примітка перша – тим, хто любить виключно російські казки: прохання не марнувати час – ви, все-одно, дочитаєте тільки до правої кнопки калькулятора. Якщо не заснете раніше.

Примітка друга – любителям тих текстів, де мало слів і стільки ж літер: спеціально для Вас я розділив цей текст надвоє – як Україну по Дніпру – але коротшим він від цього не став. Тож, або вибачайте, що такий довгий і водянистий, або теж не читайте. Нічого, до речі, не втратите.

І все, що нижче, – для тих, хто залишився...

Найважче в житті – усвідомити свій обов'язок. Виконати його значно легше. Дюма.

Будити джина спеціально не треба – досить просто вийняти з глечика корка. Абу-алі-Алла-Дін. Спогади про мого друзяку Джина.

Дождь – как яд с ветвей – не добром пропах... В. Висоцький

Химерне плетиво життя... Буденно, як нитка з клубка, спливає день за днем і ти все частіше думаєш про те, що жив даремно... Думаєш – бо не бачиш простого і примітивного, як радіохвиля, зв'язку між ранковою чашечкою звичного зеленого чаю і несподіваною згодою на ризиковану фінансову операцію о третій дня...

Ти не бачиш – а, між тим, друге невблаганно вибігло з першого...

Ти не бачиш – бо будь-який зв'язок такого гатунку здається тобі занадто фантастичним... Бо такий зв'язок, як меридіани чжень-цзю терапії, схований від очей... Бо за малозрозумілими, та ще й іноземними, словами "дифузія", "кумуляція", "концентрація", "ініціація" ховаються цілі галактики зовсім тобі нецікавих і так само малозрозумілих, але від того зовсім не ефемерних, процесів та явищ...

Ти не бачиш і не можеш бачити – бо просто існують речі, про які ти не знаєш. Або думаєш, що не знаєш...

А між тим те, що ти робиш за життя (для тебе, може, й буденне), чомусь озивається у вічності...

Спинися, читачу, на мить. Бо то був заспів. Приказка. Пісенька, або казочка, попереду. Ще не пізно закрити цю сторінку і перейти на еротичний сайт. Гроші ті самі – а от казочка цікавіша. Бо з малюнками. А ця нецікава, без ілюстрацій і може тобі не сподобатись... А якби була з ілюстраціями – то не сподобалась би гарантовано...

Цю казочку автор досить довго не наважувався оприлюднити... Сподівався на вибори... На те, що якось воно буде – бо ніколи так не буває, щоб ніяк не було... Сподівався, що вагітність розсмокчеться і на колиску витрачатись не доведеться... Сподівався, що припиниться, нарешті, ця війна за державність мови іншої держави в державі нашій...

Сподівався – але сподіватися перестав...

Тож сьогодні... Бо завтра або передумаю, або щось безповоротньо завадить, або буде просто запізно...

Сьогодні – або викинути це твориво в кошик... Бо і спати не дає, і не відпускає... Замордувало...

Що, все-одно, залишаєшся? Ну, то я тебе не змушував – ти вибрав сам...

Нація мусить себе захищати, а не давати себе заміщати...

Цих слів я не вигадав сам. Жодного. Вони вислизнули з підсвідомості, як вигулькує булька повітря з морської глибини, нагадуючи, що й там, в суцільній темряві і холодризі, хтось дихає... Вислизнули давно. І, можливо, саме вони змусили Правнука до наявної на сайті творчості...

Ці слова написані українською, тобто, державною. Хоч писатись буде про другу державну, її носіїв, її захисників, політиків, які на цьому жирують, і про можливі перспективи...

Але ця проблема, в принципі, цікавить якусь десяту частину населення і, якщо Ви до неї не належите, то тоді все розрулять без Вас... Ви мовчки чи з коментарями подивитесь цю виставу збоку... Вас особисто всі наслідки обійдуть стороною... Вам особисто з цього водогону дістанеться найчистіша порція води...

А якщо належите, то скажу... Бо хтось же мусить це, нарешті, сказати...

Поява ще однієї державної мови де-юре в державі Україна обов'язково змінить ваше життя. Без сумніву, змінить. Але Правнук зовсім не впевнений, що на краще. Хоч початку цих змін ви вимагаєте вже сьогодні...

Таке рішення (про другу державну – ви правильно зрозуміли) насправді може породити громадянський конфлікт. Тобто, війну. Громадянську війну. Саме тому його не приймають (і, якщо стане розуму, то й не приймуть). А не тому, що цього чомусь не хоче якийсь там уїдливий Правнук з глухого Полісся, а натомість страх як хоче представник вищої раси, що вміє невимушено помилятись в словах, пан Веддаарди, засланий козачок Бородін, знавець айкі-до Valeriy, схильні до спілкування з природою Александра та kat09 чи який-небудь військовий пенсіонер російського походження, що осів на Слобожанщині чи в Криму і думає, чим би ще ощасливити цю Україну... Бо вони, бачте, не визнають жодного іншого націоналізму, крім російського...

Це ми тут, у статтях, коментарях чи приватних розмовах, граємось словами, а в серйозних установах прораховують наслідки... В усякому випадку, повинні прораховувати, якщо це серйозні установи...

Хтось вдома або тут, на сайті, мріє про другу державну задля власного комфорту, бо кашляти хотів на цю державу, а хтось там, в тій установі, мріє не випустити з глечика брата дідуся Хоттаба...

Але якщо комусь буде дуже потрібно, то того, другого мрійника, пошлють на іншу ділянку роботи... Або під косу скорочення штатів... Або теж на пенсію... Джину буде байдуже, куди подівся сторож корка...

Ультимативне, під загрозою розколу країни, нав'язування другої державної, лукава та лицемірна апеляція до Хартії мов нацменшин та інші подібні кроки в цьому далеко не другорядному питанні, свідома політична діяльність всім відомих партій і ваша громадянська активність, звичайно, здатні породити другу державну. Але з таким же успіхом вони можуть породити і щось на зразок новітнього симбіозу УПА за подобою ІРА... І відповідної, за принципом доміно, протидії...

І набагато швидше, ніж Правнукові чи когось іще аматорські статті... Які, до того ж, такої мети і не ставили... Але не дивуйтесь, отримавши, замість сподіваного чи в комплект до сподіваного, саме такий результат...

Не хотілось би бути пророком, чиї передбачення справдились... Не хотілось би дочекатися того часу і не хотілось би при такому жити...

Хотілось би знадити російськомовну Ганнусю, якщо не до сала, то, бодай, до фасованої олії... В посуді, який не б'ється... Бо та олія, що "на розлив" – розливається...

Не хотілось би того провіщати, але наші творіння читають, таких політиків слухають і їхні рішення зважують не тільки ті, хто залишає свій слід у вигляді коментаря, а й люди дії... Ті, хто не любить і не вміє переконувати словами... Ті, хто взагалі не любить балакати зайве...

Бо вірять вони в одне: тільки тим, хто діє, буде світити сонце...

Хтось із тих, хто обере своїм життєвим кредо ці такі зрозумілі слова: нація мусить себе захищати, а не давати себе заміщати...

Хтось із тих, хто, приходячи до тями на пішоходному переході від удару "Мерсом", який їхав собі на "червоне", почув від його розлюченого власника: "Куда прёшь, козлина?! Не видишь, хохляцкое быдло, что я еду?!"...

А потім, лежачи в лікарні, нагадає собі уроки улюбленої колись органічної хімії, вміння приєднати до електронного годинничка кілька дротиків, спортивні успіхи в біатлоні чи вже тричі з захватом прочитаний "День Шакала" – як не дивно, російською...

Нагадає собі біографію людини, яку поперли з гімназії, бо вона не змирилась з хамством вчителя польської мови, і яка стала проблемою номер один для НКВД післявоєнних часів... Бо армія відмовилась з нею воювати...

І нагадає собі ще масу всіляких корисних і потрібних речей або пошукає їх в тому ж інеті та інших місцях – бо поставить мету...

А мета ця виявиться не шкурно-меркантильною... Бо Бог не наділив його жадібністю чи прагненням філософського сприйняття світу, але дав чомусь розум і гіпертрофоване почуття власної гідності... Замість майже вже вродженої української покори і надмірного такту...

А ще проросте десь в лаштунках його душі безкомпромісна жорстокість молодості і вже віддзеркалена байдужість до чужого горя...

І додасть цей "хтось" в той коктейль для смаку краплю ненависті... До тих, хто здатен купити будь-який суд, крім одного...

А ненависть – не мені вам казати, не діти ви – то дуже і дуже продуктивне почуття...

І таких, як він, виявиться не один... Бо середовище, де формуються українські Бен Ладени, вже з успіхом створено... Майже... І залишилось дуже вже мало...

16 років нитка до нитки, але замість сорочки для голого чомусь плелась і плететься мотузка... Чи, точніше, петля...

Вже завтра увійдуть у доросле життя ті, хто виховувався в атмосфері байдужості, зневаги чи ненависті до українського і до України... Поряд з тими, хто виховувався зовсім в іншій...

Вже завтра хтось, не думаючи про наслідки, може зробити буденний для нього крок, ініціюючи невідомий йому, поки що, процес... А хтось спитає себе: "Що робити?... Де вихід?... Як дати цьому раду?..."

Похмуро? Похмуро... Але ж цю статтю Правнука Ви, здається, знайшли не в жанрі гумору... І не близько до нього стояло...

Добре, якщо вони почнуть з тих, хто про таке середовище подбав...

Добре, якщо вони почнуть з окремих представників цієї до краю егоїстичної та ненажерної гнилі в парламенті, якось зовсім забувши про їхню "недоторканість". Це не дуже-то обурить та засмутить суспільство. Хіба що, може, теж окремих його осіб...

Добре, якщо вони почнуть з пінчуків та ахметових, добкіних і черновецьких, гурвіців і рудьковських, порошенків та жваній...

Тобто, з того місця, де починає гнити риба. Бо, погодьтесь, те місце нашої української риби досить-таки чутливо тхне...

Або, іншими словами, з того місця, де починаються ноги... Почнуть з корінчика... Якщо вони люди розумні і не люблять бездумно жувати доступне. Те, що зверху. Гичку...

Добре, якщо вони почнуть з власників ЗМІ, чудово розуміючи, що ті роблять на мовному (тобто, ідеологічному) фронті одним тиражем кулінарного журналу чи збірником сканвордів для російської державності в Україні більше, ніж сотня постанов українського Кабміну про підтримку української... Виконання яких, до того ж, досі контролювали табачники, піскуни та цушки...

І усвідомлюючи, що цих дістати найлегше, бо "вовче лігво" під Вінницею в оренду не здається, а в глечик, як джин, щоб сховатися на дні моря, не влізеш... Та й нудно там, в тих лігвах і глечиках. Не для того живуть...

Це все добре... Хоча й зовсім недобре... Але ж нація мусить себе захищати...

Чи не мусить? Як на Вашу, неупереджену і об'єктивну думку представника іншої нації, який хоче жити в Україні?... І жити мирно... Кажете, не мусить?... Кажете, що мусять домінувати загальнолюдські цінності?... Я б здивувався іншій відповіді... А як стосовно Вашої власної нації?...

А як стосовно загальнолюдських цінностей – коли ви запиваєте червоним винцем щойно спожитий шматок смаженого трупа мерлузи, а в цю саму хвилину в Африці від голоду мруть діти?...

Ну, добре, недобре, не зовсім добре... Солодко в роті від того "добре" не стане...

А якщо вони, це "хохляцкое быдло", здуру чи для проби зайдуть зовсім з іншого терміналу? Який зветься, наприклад, метро...

Буде вас тоді тішити державність вашої гнобленої, як ніде, мови, гордо виділеної серед мов інших нацменшин України?...

Буде вас тоді тішити російська в якості державної?...

Спитав – і задумався... Вразила абсурдність подібного питання... Але ще більше – абсурдність можливої відповіді...

Бо очікувана, як логічна, ця відповідь наштовхнулась на факти з історії, як промінь світла на дзеркало, і змінила вектор на протилежний...

Бо, задумавшись, я зрозумів, чому мої думки якийсь час кружляли навколо тих слів про захист нації, як кружляє шаман навколо багаття, очікуючи на мить прозріння... Зрозумів, чому саме мусив написати ще одну статтю в додаток до тисяч вже існуючих на цю засмальцьовану тему і зважитись на її публікацію...

Зрозумів – буде тішити. Навіть такою ціною. Бо це є вашою природою...

Агресія – як професія... Те, що в Росії не можна збагнути розумом... Ваша справжня, без намуленого, суть... Все решта – димова завіса кальмара...

Ви, як вірус, доки не побачите агонії захопленого тіла, не вірите, що воно могло чудово жити без вас... А коли конвульсія, що видається вам судомою оргазму, струсить це тіло востаннє, ще й дивуєтесь: чого ж воно з вами жило і вас не любило?...

Воістину, справжні, безкорисні і безкомпромісні слуги Смерті... Вічне "перекоти- і зруйнуй-поле"...

І тому отриманий результат вас не може не тішити...

Бо ж це буде не тільки друга державна, це буде ще й ваша чергова перемога... Чергова в довгому списку вже здобутих раніше... Ви ж все життя живете не для життя, а для перемог. І ціна тих перемог не має для вас жодного значення. Тому в історії є сила-силенна прикладів. І не Правнук ту історію писав...

Наполеон виграв за життя більше битв, ніж Великий Олександр і Цезар разом узяті – а закінчив свої дні у вигнанні на острові святої Олени... Сталін виграв лише одну – з власним народом – і скляк у почестях в мармуровому схроні, користуючись пошаною до останнього дня...

Ви творите свою велич безмірними людськими жертвами, списуючи дурість і прорахунки своїх вождів на потенційну можливість задерти перед іншими носа... Будуючи "вікна в Європу" на людських кістках... Кидаючи під танки солдат з однією гвинтівкою на трьох і кількома кулеметами ззаду для тих, хто попереду... Ставлячи під душманські кулі хлопців, що в житті не бачили афганських гір... Бо вам припекло трохи розширити імперію... Замаленька...

А тих, хто не хоче класти життя на чужій землі в ім'я вашої вічної імперської ідеї, а хоче просто жити і пізнати той нещасний мізер дарованих йому сліпим випадком радощів життя, оголошуєте зрадниками... Бо так сказав вам робити ваш черговий непогрішимий вождь...

Але те, що він сказав – чверть біди. Біда – що ви сприймаєте його слова, як керівництво до дії... Що ці слова озиваються камертоном у ваших душах... Не тому, що в них є якась особлива беззастережна правда. А тому, що сказані вони вашою мовою...

Нічому, видно, вас той Афган не навчив...

І тому обраним вами політикам ви даєте наказ... Може, ви, навіть, думаєте, що він не від сусіда... Що це тільки ваш наказ... Наказ виборця... Що це ви самі дійшли до такої думки...

Той наказ, який сам по собі майже завжди безкровний... Але ж його хтось мусить виконати, те керівництво до дії... І проблема в тому, що для виконання наказів завжди знайдуться виконавці... Адже це так воно тільки зветься – наказ... А насправді, це – звільнення від відповідальності, яке розв'язує руки інстинктам... Яке випускає джина з пляшки і каже йому, як собаці: "Фас!"...

І ваше заохочене до дії "я" стикається лобом з "я" представників титульної нації... Стіна на стіну – ваша улюблена розвага...А примирити цю безмежну кількість "я" здатне між собою лише свідоме сповідування єдиного на всі віки й епохи закону: поводься з іншим так, як хотів би, щоб поводились з тобою...

Це, правда, трохи нудно, зате навзаєм ніхто не вбиватиме людей за нафту чи шматок м'яса... Чи за захоплений інформаційний простір... Бо, вибачте, але нація таки мусить себе захищати...

Втім, ви й самі це знаєте... Проблема в тому, що знати щось елементарно мало... Треба по тому знанню жити...

А ви вперто хочете жити так, як ви хочете і змусити цих тубільців змиритися з фактом вже вічної своєї присутності на цій землі... З тим, що вас в біса багато... З тим, що за вами стоїть більша сила...

І ви всі, російськомовні, кажете святу правду... Свою правду... А Правнук вам скаже свою... Спираючись на ваші ж слова. Ну, щоб своїх на амбразуру не кидати... Бо шкода... Бо він, Богу дяка, не Жуков...

Так, стоїть. Так, сила. Так, за вами... Я не перебрехав ваших слів? Не скрутив їм голови? Все точно?...

То вдумайтесь в ті слова, бо дві букви із них же вас зроблять тверезими...

Ця сила стоїть за вами... Тобто, ви стоїте перед нею... Тобто, ви для цієї сили хто? Чи, точніше, що? Не прокладка, часом?...

Ви можете з гонору, з властивою вам пихою, заперечити, що "русские своих не бросают"...

Гарна фраза... Горда... Я, взагалі-то, маю вагомі сумніви до цієї тези, але стримаюсь... Заперечте... Скажіть це вголос... А потім перечитайте 6 – 7 абзаців, що вище, спочатку... І нагадайте собі всі значення слова "бросают"... Думає Правнук, що не потеплішає вам від того заперечення...

Або ви асимілюєтесь з наполовину винищеним (певна річ, не вашими руками і без вашої участі) народом і стаєте з ним одним цілим (але не якоюсь двоязикою потворою на зразок російської гербової курки), або тут таки пануватиме громадянська війна, про яку нам всім так люб'язно наспівував свого часу Кобзон...

Або спільна з цим народом і нацією доля і мрія, або "эти хохлы ни на что не способны". На останнє у відповідь, можливо, почуєте: "Шёл хохол – наср... на пол, шёл кацап – зубами цап!", але ці дві гидкі фрази будуть просто безневинним початком... Анти-колисковою для джина...

Бо ж нація мусить себе захищати, а не давати себе заміщати...

Чи не мусить? А, я ж забув... Ваша нація – виняток. Для неї треба не те, що "зелений коридор", потрібен "зелений проспект" і повне сприяння в адаптації... Ну, а як стосовно інших?...

Може, й стосовно інших не будемо егоїстами, а будемо гуманістами? А ще краще – альтруїстами... Може, хай їдуть всі, хто бажає і живе тут по своїм привезеним законам чи поняттям, творячи останній жидівський винахід – політичну націю?... А коли наїде потрібна кількість – тут же їм всім державне сприяння... Щоб почувались краще, як вдома... І, дивись, керуючись цими загальнолюдськими цінностями, років за 20-30 збудуємо тут таку славну міжетнічну клоаку, де з задоволенням житимуть лише китайці... Які дуже швидко скажуть нам всім, що половина країни говорить китайською і вже пора враховувати їхнє "хочу"... Нічого не нагадує?...

І, враховуючи те їхнє "хочу", віддамо їм під повне самоврядування якусь область, якої не шкода... От Вам особисто, цікаво, якої не шкода?... Почати можна, наприклад, з Харківської, раз вони самі вже з неї почали...

А ту ненависну, нестерпну для вас фразу, що нація мусить себе захищати, не захочеться сказати?... А вони вам у відповідь: "Та ж ми всі спільного кореня, ми ж всі від Адама..."

Повторюсь іншими словами: ваша сила, кількість і Москва за плечима – ніщо... Ваша добра воля до єднання на основі єдиної мови – все... Вибір – за вами. І для нього вам зовсім не треба трудити ноги до виборчої дільниці...

Не руйнуйте монастир ізсередини – краще просто доглядайте в цьому винограднику ще й свою виноградну лозу... І вам заняття і втіха, і до спільного столу вино... Але, пригощаючи тим вином, не змушуйте господарів їм упиватися – може, вони, все-таки, полюбляють більше ту, біленьку. Яку самі з цукру чи шовковиці вигнали. Знехтувавши бражкою чи горілкою з тирси, але в гарній пляшці...

Перечитав... Щось воно занадто розбавлене... Не проймає...

Може, забрати зайву водичку і спробувати ще раз, навпростець, через квіти?... Затоптуючи і плюндруючи вже опоряджену клумбу?... Ризикнем...

Введення російської, як другої державної, рівноцінне оголошенню війни. Якщо цього джина будь-якого складу парламент випустить з пляшки, то він мусить усвідомлювати, що робить. Наслідки замиготять з фантастичною швидкістю за принципом доміно, як кілометрові стовпи вздовж дороги. При сучасних технічних засобах і можливостях дії легендарної УПА будуть здаватися грою дітлахів в пісочку. Який дурень тепер буде скрадатися і воювати в лісових хащах, де окупацією наразі не пахне, якщо існують мільйонні мегаполіси, де вона буйно цвіте? І де сховатись не важче, ніж листочку в лісочку...

Здається, так трохи краще... Принаймні, ясніше... Без примітивних натяків...

Й одразу ж стало легше дихати і жити!...

І вже хочеться починати ранок зовсім з іншої молитви: "Позбав, Боже, нас усіх, хто хоче жити в Україні, такої радісної перспективи!... Точніше, повної відсутності перспективи... Позбав, Боже, нас усіх всім зрозумілої мови терору!"...

Здається, всі, хто дочитав до цього місця, вже переповнені емоціями... Стримайте їх... Видихніть з легень вже наповнене розпеченими словами повітря і порахуйте до тридцяти... Не дайте розгорітися полум'ю свого гніву... Господар гніву свому – господар всьому...

Намальована автором картина – всього лиш ілюзорна реальність... Тобто ілюзія... Марення... Галюцинація... Міраж... Маячня... Автор наковтався ЛСД...

Ну, ілюзією більше, ілюзією менше – ні ви не помітите, ні влада, ні Аллах... Який акбар... І для якого цю ілюзію зробити дійсністю – що оком кліпнути... Чи Конституцію українську підправити...

Трошки попустило? То продовжимо.

А, може, й не маячня...

Тут нещодавно, кілька місяців тому, один пан з властивою їхній нації повчальністю пророкував нам всім за 10 років якусь війну і все допитувався, чи ми її чуємо (http://narodna.pravda.com.ua/discussions/46b9d2dad644f/)?

Добре, якщо жерці майя та американські астрофізики не помиляються і ми просто не доживем... Бо чекає нас всіх, щонайбільше, через шість-сім років, загально-етнічна і тотально-братська (й одразу ж, для компанії, ще й сестринська) могила – ну, просто суцільний суржик...

..."Как тебе спится, солдат неизвестный?" – "Зер гут!"...

А якщо помиляються?...

То тоді, все-таки, було б цікаво, яку таку війну мав на увазі той, хто писав від імені "руських"?... З мусульманським світом?... Чи саме цю, про яку автор писав ще й раніше, в "Праві зватися українцем"?... Може, він, той пан, щось собі про неї знає?... А, може, теж марить?...

І знає, і марить...

Знає, бо згадана Правнуком війна вже давно й безкомпромісно йде... Хоча й не набула ще своїх найпотворніших форм, прикрашених людськими жертвами...

А марить Борис Бородін та іже з ним, перемогою... Черговою російсько-імперською перемогою... І саме для цієї перемоги він старається, пишучи українською свої антиукраїнські твори... Сталінська військова доктрина в дії...

А якщо мариться перемога, то це, мабуть, саме той випадок, коли слова "ілюзія" і "перемога" варто поєднати... Тож, поєднайте. Не помилитесь...

Але чого ж, цікаво, ви чекаєте в цій війні, яка, поки що, скромно обмежена методом дірявого плаща?... Приводу для застосування кинжалу?...

Чи дня, коли зможете викотити на позицію основний калібр?...

Дня, коли зможете по-діловому, прагматично, спитати (російською, звісно, не витрачаючись на перекладача): "Яка вам різниця, яка мова? Спілкуйтесь (а головне, офіційно на неї перейдіть) нашою – а ми вам за це зарплату в 6000 євро і газ в запальнички задурно... Бо, понимаете, так економікою керувати легше"...

Не знаю, чи економікою, але понимаю, що слово "керувати" тут опиниться зовсім не випадково... Воно б явно не в гості зайшло...

...Спитаєте – і, посміхаючись, будете дивитись на Правнука і таких, як він, – чи не уникнуть вони відповіді, обдумуючи цю солодку пропозицію сирен?...

Я не ухиляюся від відповіді: "Це – непристойна пропозиція". А на ваше можливе: "А чому, власне?" – відповідаю спрощено, але доступно: " По тій простій причині, що мова таки є душею народу і стрижнем нації. А коли віддаєш на поталу душу, то перестаєш бути людиною"... Бо хто ти є без душі, або з чужою душею? Навіть, не тварина. Звичайний шматок лайна...

І таким поступливим ви вже наступного дня від тієї обіцяної зарплати заберете всі три нулі... Твердо знаючи, що лайно не має права голосу...

Так, як Правнук, звичайно, скажуть не всі... Я не ідеалізую українців, бо орієнтуюсь в людській природі... Але ж нація мусить себе захищати... Якщо хоче вціліти і зберегтися...

А той, хто хоче тебе замістити, або вже заміщає, з піною біля рота волає про загальнолюдські цінності і своє розуміння демократії... Бо ти чомусь смієш йому заважати і не хочеш здатися в полон на його окупантську ласку... А тих, хто організовує опір, він паплюжить і фарбує смолою, навіть на мить не згадуючи світові (бо для себе він це і так добре знає, і апріорі себе вже виправдав), що ж саме той опір викликало?... Хто саме наступив кішці на хвіст?... І чи було це гуманно?...

От тільки, коли стається те нещастя, що починають заміщати його, він дуже швидко забуває про ті цінності, хапається за зброю і починає називати свою державу "Родиной"... Не посоромившись додати, що вона "в опасности"... Цікаво: чи почувались ті, хто в тій державі жив, хоч колись у безпеці?...

...А потім буде всьому світу казати, що його мета була благородною. Що він зовсім не хотів собою замістити ту прогнилу Європу, а хотів лише звільнити "своїх", яких нелюди загнали до концтаборів... І цим прапором закриє півсвіту, щоб ніхто не помітив за ним ГУЛАГу... В якому теж, мабуть, вмирали не чужі...

Можливо, не ви самі вишивали той прапор і не Правнуку вам за нього дотинати. Примхлива доля чи сталінська воля вкинула вас чи ваших батьків у ці землі. Ні тієї долі, ні тієї волі вже не змінити.

Але у вашій волі цю землю полюбити. А до народу, що її споконвіку населяв, ставитись без ненависті і презирства. І вивчити, нарешті, його мову, а не вперто, продовжуючи царські традиції, насаджувати свою. І, головне, навчити цьому своїх дітей. Це змінити ви можете.

А чи зробите – Правнук не знає. Хоч, може, й волів би того понад усе...

Бо сила – не в правді... Тут Брат, ані перший, ані другий, не правий... Сила – в єднанні... Але ж це ви і без мене добре знаєте...

Бо атака в ім'я їжі і тепла була вічною політикою вашої колишньої імперії... Та імперія, велика "тюрма народів", ще не згинула, але вам вже, мабуть, пора визначитись, нарешті, – чим для вас стала ця земля, з ким ви, за кого, чи проти кого?...

Знову ж таки не Правнуку вас звинувачувати у вашій природі, згаданій вище – верблюда не змусиш ловити рибу. Але ж ви не верблюди і не амеби без мозку. Для чогось Бог дав людям той розум... Хоча й не всі, визнаю, кому він давав, його взяли...

Тож більша частина з вас повинна усвідомлювати, що або ми – через російську мову – відтворюємо і будуємо тут Росію, або – через українську – відроджуємо і будуємо Україну...

Бо інакше просто скотимось в межі східного прислів'я: "Якщо ти зустрів гадину – не думай про те, що батько в неї був гадом, що мати в неї була гадина, що все своє життя вона бачила навколо себе тільки гадів. Не думай про це – а просто вбий її"...

Вам-то, може, й все-одно, з вашим менталітетом, а нам от ні, не байдуже... Занадто вже великі попередні втрати в рамках колись спільної імперії...

Тому і Мазепу, і Різуна ви й досі вважаєте зрадниками... Себе вже чомусь мислите "украинцами", а їх – зрадниками... Бо, навіть знехотя змінивши громадянство і паспорт, не спроможні змінити свою справжню суть... Суть нащадків професійних агресорів... Які вважають образою власної гідності вчити мову народу, закабаленого колись їхніми предками...

Дехто з вас підходить простіше: "Що ми такого поганого зробили, що ви не хочете зробити для нашої мови виняток стосовно статусу? Нас же так багато!"...

Не сперечаюсь – багато... А якщо зробити той виняток – то стане ще більше... Стане дуже багато... Стане так багато, що не буде кому з часом перечитати "Тигроловів" Багряного – бо ж воно українською...

Погоджуюсь – ви особисто нічого не зробили... Ви особисто – непричетні... Можливо... Ще... А ті, хто розмовляв російською до вас?...

Це ж який емоційний слід мусили залишити на цій землі ті, що говорили російською, і кого, навіть, деякий час рахували визволителями, щоб, попри сховані в архівах сусідньої держави (чому їх не публікуєте, пане Хандусенко?), просто знищені або сфальсифіковані радянською історіографією документи, це в'їлося в генетичну пам'ять українців, які вціліли...

Так, не всі нащадки тих українців задумуються над причинами цієї, м'яко кажучи, неприязні... Але вона існує... Не Правнук її вигадав... І її не загасиш горілкою...

Бо щось в глибині українського (якщо ти, певна річ, українець) єства органічно, або, як ви любите казати – зоологічно, не сприймає мови столітнього окупанта в якості державної...

Що тут вдієш? Може, влаштувати для тих, кого ви називаєте "свідомими" черговий етноцид? Як для курдів? І таким чином зняти проблему? Голодомор же вже забувся... Та й ви особисто до нього непричетні...

А якщо непричетні, то бодай для себе визнайте, що вам у війні за статус мови (без того, який вже є, статусу, що, не розмовляється? І книжка з рук випадає?) потрібна не мова... Бо нічого тій вашій мові не загрожує – і ви це чудово знаєте... Вам потрібен – як прапор – сам статус... Щоб той прапор утвердити на Говерлі чи Софіївській площі... Поряд з українським... Або – голуба, як небо, мрія – замість українського... Щоб не було нестерпно боляче за змарновані в цій безглуздій війні роки... Щоб перемога була повноцінною...

Але будь-яка перемога (крім, звичайно, тієї, що над собою) – це не тільки насолода від досягнення поставленої мети...

Це ще й чиясь поразка... Чиясь гіркота від тієї поразки... Чиясь, може, й алогічна, але непотамована образа... Чиєсь приниження... Чиясь озлобленість...

Цілі століття українська мова заміняла українську державність. Відсутність цієї державності де-факто і де-юре дозволяла всім, кому не ліньки, використовувати українців, як гарматне м'ясо, для своїх кулінарних та гастрономічних потреб. Винищувала їх фізично.

І реальна загроза заміщення української нації через заміщення її мови зараз, в час формальної державності, державності де-юре, але все ще не де-факто, породжує той ризик і неминучість громадянського конфлікту, про який автор згадував вище. Це заміщення винищить їх духовно – і те згадане де-факто вже просто не знадобиться...

А замістити українську здатна лише російська – в силу давно всім відомих і зрозумілих причин... Сьогодні і зараз – російська... Хоча завтра може бути і китайська чи урду...

І тому нація мусить себе захищати не тільки сьогодні, а й думати про завтра...

Ви можете не поважати цю країну, але, якщо хочете, щоб тут жили ваші діти, то мусите подбати, щоб вони не мали в своєму майбутньому проблем конфліктного характеру на мовному грунті... Ви мусите подбати про це самі і сьогодні – а не перекладати цю турботу на джина з пляшки, що прокинеться завтра...

Хоч можете і їх виховувати на тій зневазі до української, якою самі живитесь... Думаю, така лінія обов'язково принесе свої плоди і ваші нащадки будуть вам безмежно вдячні за збереження для них перспективи Югославії...

Комусь із вас мої слова обов'язково здадуться агресивними – що ж, так і є, і я не хочу виглядати кращим, як є... Але, вважаючи мене потворою, не шукайте Джавдета біля Сухого струмка... Його там немає...

Пошукайте його краще в російсько-українській історії... Або назвіть це в черговий раз "националистическим бредом" і спіть спокійно... Якщо, звичайно, зможете, панове "непричетні особисто"...

А ви, звичайно, зможете... Бо ми дивна нація...

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua