Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/politics/473c2091f01ad/

Грузія: маленька країна – великий народ

Віктор Вірний | 15.11.2007 12:33

Грузія – маленька країна, проте великим є дух народу її.

Минулого тижня увага всього цивілізованого світу була прикута до Грузії, де подій набули критичного розвитку. Президент Грузії Михаїл Саакашвілі – зірковий проект США з просування демократії на пострадянському просторі – за допомогою сльозогінного газу, водометів, кийків і гумових куль розігнав мітингувальників від опозиції, закрив опозиційні телекомпанії "Імедіа" і "Кавкасія", наголосив, що "зараз не час для мітингів і маніфестацій", і запровадив надзвичайний стан по всій країні.

Захід шокований. З різкими заявами виступають Євросоюз і Парламентська Асамблея Ради Європи, США і НАТО. Український Президент Віктор Ющенко, кум грузинського президента, відбувається загальними словами. МЗС України затверджує позицію Глави держави: "Всі дії сторін мають відбуватися відповідно до конституційних рамок та з дотриманням демократичних норм і стандартів". "Закликаємо до стриманості та уникнення кроків, які провокують ескалацію напруженості. Лише встановлення і розвиток конструктивного діалогу між всіма сторонами має стати ключем до виправлення ситуації, сприяти забезпеченню стабільності та спокою в країні. Події в Грузії є винятково її внутрішньою справою", – говориться в заяві МЗС України. Претендент на прем'єрську посаду і лідерка БЮТ Юлія Тимошенко аплодує кийкам Саакашвілі: "Демократичні сили повинні продовжити наведення порядку в Грузії".

Євроатлантична спільнота активно долучається до процесу врегулювання ситуації. Посол США у Грузії Джон Тефт зустрічається з об'єднаною опозицією, намагається наставити протягом п'яти годин Саакашвілі і примусити того піти на поступки опозиції і скасувати надзвичайний стан. Тривалість переговорів Михаїла Саакашвілі із США через посла в Грузії, ігнорування Президентом Грузії вимог щодо скасування режиму надзвичайного стану і цензури, кримінальне переслідування лідерів опозиції, так зване погодження йти на дострокові президентські вибори, проте на своїх умовах – 5 січня 2008 року, аби позбавити опозицію реального шансу на перемогу – багато про що говорять. Тим не менш вогонь, що вже палав, здається, "сів". Пристрасті, якщо і не вщухли, однак під контролем. Контроль над ситуацією вдалося взяти завдяки втручання Православної Церкви Грузії (ПЦГ), зокрема Іллі II, Католікосу-Патріарху всієї Грузії, архієпископу Мцхетскому і Тбіліському.

Це свого роду відповідь тим, хто нав'язував думку про руйнівну роль грузинського етнонаціоналізму, як політичного явища, що багато в чому заважає спроможності Грузії як держави. Можна сказати, що етнічний націоналізм і православ'я – два ідеологічні стовпи грузинської державності. Тріада "мова – вітчизна – віра" була висунута Іллею Чавчавадзе ще у другій половині XIX сторіччя. (Ілля Чавчавадзе – видатний грузинський письменник і громадський діяч, визнаний Грузинською Церквою святим).

Відновлення ролі і ваги Православної Церкви Грузії стало найважливішою складовою політичної ідеології незалежної Грузії. "Вільна, демократична, християнська Грузія!" – гасло, що з незначними варіантами визначає всі програми грузинського національного руху.

Гасла релігійного відродження займали не останнє місце в системі цінностей націонал-демократів, що очолили боротьбу Грузії за незалежність. Всі лідери грузинських етнонаціоналістів кінця 1980-х – початку 1990-х рр. – Звіад Гамсахурдіа, Мераб Костава, Гія Чантурія – підкреслювали свою релігійність і зверталися до образу Грузії як форпосту православного християнства на Великому Кавказі.

Тим часом критики "православного Ренесансу" говорять про міфічність гомогенності "християнської Грузії", адже якщо країна такою і була, то лише за часів Давида Будівника і цариці Тамари. "Сьогоднішня Грузія – це поліетнічне і поліконфесійне суспільство, яке неможливо об'єднати в єдине ціле на основі принципів Чавчавадзе. Самі ці принципи містять конфліктність", – наполягають вони. І на підтвердження приводять, що більш ніж 400 тис. жителів Грузії сповідають іслам. Це азербайджанці Квемо Картлі, жителі Аджарії і 40 відсотків абхазів. Крім того, представники вірменської общини в Джавахеті й інших областях Грузії відносяться до Вірменської апостольської церкви.

Проте принцип "бути грузином – означає бути православним" таки став постулатом суспільного життя країни. Православна релігія повернула свої позиції і стала одним з найважливіших компонентів національної ідеології і етнонаціональної ідентифікації грузин.

З відновленням духовних цінностей традиція апелювати до ПЦГ як до вищого духовного авторитету і головного ідеологічного союзника світської влади стала нормою. Після Звіада Гамсахурдії присягу Президента на Біблії приносив колишній перший секретар ЦК КП Грузії Едуард Шеварднадзе. Михаїл Саакашвілі провів першу частину своєї інавгурації у храмі Гелаті в Кутаїсі, де покоїться прах царя Давида Будівника.

У Конституції Грузії 1995 р. зафіксовані такі важливі норми як незалежність церкви від держави, свобода совісті, законодавча рівність представників всіх конфесій, заборона на дискримінацію за конфесійною ознакою. Проте в Статті 9 Основного закону Грузії йдеться про виняткову роль Православної Церкви в історії країни. У березні 2001 р. парламент Грузії вніс доповнення в Конституцію, відповідно до якого між державою і Церквою встановлювалися конкордатні відносини. Ці відносини регламентуються спеціальною "Конституційною угодою між державою Грузія і Автокефальною Православною Апостольською Церквою Грузії", яка ратифікована (203 голосами проти 1-го) у жовтні 2002 р.

Така угода унікальна для колишнього Радянського Союзу, проте достатньо типова для Європи, в якій за часів понтифіка Іоана Павла ІІ Ватикан уклав біля шістдесяти з європейськими партнерами. Конституційний угода повторює тезу про свободу совісті і віросповідання в Грузії, відзначає особливі заслуги Православної Церкви в історії країни і те, "що Православна Апостольська Церква існує в Грузії дві тисячі років, з V сторіччя має статус автокефальної".

Угода передбачає такі принципові пункти: духовні особи не призиваються в армію, "держава гарантує збереження церковного таїнства. Представники духовенства мають право не давати показів по фактам, які їм довірили як духовним наставникам чи які їм стали відомі". За Угодою держава визнає брак, зареєстрований церквою; засновується інститут військових священиків і капеланів у тюрмах. Ряд пунктів присвячено церковно-культурній спадщині країни.

Одне з положень Угоди проголошує зобов'язання держави по частковій реституції і гарантує ПЦГ відшкодування збитків, понесених від більшовицької політики державного атеїзму. Певні преференції ПЦГ надає і Податковий кодекс Грузії – ряд пільг для грузинської Патріархії, але не для інших конфесій. У Законі "Про освіту" держава надає Патріархії право на участь в розробці освітніх програм.

Сьогодні Грузинська Патріархія перетворилася на могутню суспільно-політичну силу, а Католікос-Патріарх всієї Грузії Ілля II (Гудушаурі-Шиолашвілі) – є найвпливовішою особою, до якої дослухаються політики, і думка якого є вагомою для пересічних громадян.

Водночас у суспільстві зберігається певне протистояння Влади і Церкви, адже ті політичні сили, що знаходяться при владі, декларують свою прихильність західноєвропейського курсу, говорять про необхідність розбудови в Грузії правової держави і громадянського суспільства на основі ліберальних цінностей, а православна спільнота вважає Європу головною загрозою православної Грузії. Владі не подобається православна єдність. Ліберальна частина грузинського суспільства звертає увагу на діаметральну позицію держави і церкви щодо інтеграції до Європи: в той час, як грузинська держава стала членом ООН і Ради Європи, Церква полишила їх європейські еквіваленти.

У протоколах засідання Синоду Грузинської Православної Церкви можна знайти доволі цікаві речі. Так у протоколі засідання Синоду від 18 серпня 2003 року зазначається: "Церква завжди активно приймала участь у суспільному житті, і зі своєї сторони, громадськість виявляла особливу прихильність до Матері-церкви. Цей процес продовжується і зараз, але, нажаль, іноді громадськість втручається у внутрішні діла Церкви. Одна з цих причин – створення у сучасному суспільстві нових громадянських відносин. Природно, прагнення до високої громадянської відповідальності згідно з християнським вченням, проте деякі особи і організації перевищують свої повноваження. Певні недержавні організації за допомогою мас-медіа на протязі останнього часу вели брехливу і лайливу кампанію проти Грузинської Православної Церкви. Нажаль таке негативне дійство прийняло цілеспрямований і організований характер, що може стати причиною серйозного протистояння у суспільстві".

Сьогодні керівник Центру проблем глобалізації, доктор політичних наук Олександр Чачія звертає увагу, що "за минулі п'ятнадцять років США вдалося створити в Грузії глибоко ешелоновану політичну опозицію, яка готова під різними гаслами, які торкаються внутрішніх проблем, зміняти одна одну. "Усі солідні політичні сили Грузії фінансуються США, політична і громадська еліта сформована за допомогою створення мережі НДО (недержавних організацій – ред.), куди утягується більш-менш здібна молодь. Після трансформації світогляду у потрібному напрямку вона являється джерелом поповнення владних структур. Росія у політичних процесах не приймає участь. Як видно, їй це не цікаво. У самій Грузії у тих реально мислячих людей, які знають і розуміють бажання і прагнення грузинського населення, ресурси для трансляції своїх політичних поглядів у широкі маси відсутні. Для цього потрібні кошти. Грузія маленька і бідна країна. Тут можуть мати кошти для широкої політичної діяльності тільки владні структури і ті опозиційні сили, які живляться ззовні. Інших джерел фінансування політичної діяльності в Грузії бути не може, що добре зрозуміли американці, які працюють у цьому напрямку п'ятнадцять років", – наголошує політолог.

Православна Церква Грузії в особі Святішого і Блаженнійшого Іллі ІІ опинилася над подіями, але не поза подіями цієї осені. Церква виявила себе справжнім носієм національних цінностей в противагу учасникам протистояння. Водночас, аби розібрати ситуацію, треба зрозуміти мотивацію Михаїла Саакашвілі зі застосування сили проти мітингувальників. Для цього, спочатку, слід здійснити екскурс в історію, до першої частини вже згаданої інавгурації Михаїла Саакашвілі у храмі Гелаті в Кутаїсі, де покоїться прах царя Давида Агмашенебелі (Будівника), який в історичних хроніках згадується як "цар Грузії і Абхазії". Тоді, у 2004 році, Михаїл Саакашвілі дає клятву відновити сильну і єдину Грузію.

Аналітик і експерт з Грузії Сергій Маркєдонов визначає: "Для Саакашвілі демократія – це такий же інструмент, як для тесляра рубанок чи молоток. Не буде ж тесляр молотком "зачищати поверхню", а рубанком забивати цвяхи. Усьому свій час і своє місце. А тому демократія потрібна для пошуку зовнішньої підтримки (без якої про Абхазію можна було би забути), а для супротивників усередині країни необхідні надзвичайний стан, водомети і війська, навчені американськими "демократами" у формі національних збройних сил цієї країни. Коли б не було цього зовнішнього обмежувача, "Мішико" ніколи не пішов би на вибори 5 січня. Він довів би "справу до кінця". Чого-чого, а послідовності йому не займати. "Грона гніву" ніхто не уникнув би. Однак оскільки від Штатів залежить хоча б наближення до, як нам здається, фантомної мети "єдиної Грузії", Глава Грузії буде використовувати демократичний інструмент".

На наш погляд це спрощене сприйняття Михаїла Саакашвілі і лише до певної міри відповідає дійсності. Так, демократія була лише інструментом для зовнішньої легітимації державного перевороту під назвою "революція троянд". Це розуміли в США, як і те, що потенціал амбітного непрогонозованого Саакашвілі слід буде обмежити. Необхідно було почекати слушної нагоди. Домовившись з підприємцем і медіа-магнатом Бадрі Патаркацишвілі, у якості тарана режиму Сакашвілі використовують ображеного на Мішико його колишнього соратника і екс-міністра оборони Іраклія Окруашвілі.

Попри низьку правову і моральну оцінку подій, Президент Грузії Михаїл Саакашвілі здійснив політично ефективний крок. Він не тільки довів США, що з ним потрібно рахуватися, а й одним махом позбавився конкурентів. Це принесло йому тактичний успіх, хоча і створило чимало проблем на майбутнє. Стратегічне наступне Мішико у спробі консолідувати націю, що можливо лише за умов зовнішньої загрози. Зрозуміло кого на роль ворога номіновано.

Навряд гордовитий грузинський народ ладен забути насилля, побиття жінок і дітей. Однак, внутрішньополітичний розклад поки-таки контролює Саакашвілі. Сьогодні грузинське суспільство у пошуках національного лідера і воно його знаходить в особі Католікоса-Патріарха Іллі II. Він засуджує силові дії влади проти опозиції, називає їх неприйнятними і виступає посередником між ворогуючими сторонами. Переговори розпочинаються в його резиденції. Цікаво, що опоненти за стіл переговорів не сідають доки не зустрінуться з Патріархом. Спочатку в резиденцію входить Глава парламенту Грузії Ніно Бурджанадзе, потім з Патріархом зустрічаються представники опозиції. Розмова проходить без журналістів і телекамер. Але після зустрічі сторони роблять декілька заяв.

"Ми одержали благословення Католікоса-Патріарха, і ми готові до діалогу. Патріарх сказав, що сповістить нас про зустріч. У будь-який час ми готові зустрітися з Патріархом, він скаже нам, що і як робити далі. Наша готовність непорушна, ми хочемо вийти із цієї ситуації шляхом діалогу", – заявила журналістам представник від опозиції екс-міністр МЗС Грузії Саломе Зурабішвілі. У свою чергу, готовність до діалогу від імені правлячої більшості підтвердила спікер парламенту Ніно Бурджанадзе. На думку як опозиції, так і більшості, перша зустріч в рамках діалогу повинна відбуватися саме у резиденції Іллі ІІ.

Тоді ж Ніно Бурджанадзе говорить, що "немає проблеми у тому, щоб Президент подав до виборів у відставку. Прийдеться виконувати його обов'язки". "Я думаю, що у будь-якому випадку, таке рішення буде справедливим", – підсумовує спікер.

Католікос-Патріарх всієї Грузії Святіший і Блаженнійший Ілля ІІ називає "своєчасним і мудрим" рішення Михаїла Саакашвілі про проведення дострокових президентських виборів і плебісциту з визначення дати виборів у парламент. Він закликає населення Грузії "зберігати спокій і бути коректним один до одного".

Він послідовний у своїх прагненнях і діях. Напередодні подій 7-8 листопада, а саме 5-го, Католікос-Патріарх закликав і представників грузинської влади, і "об'єднану опозицію" проявляти добру волю і зробити все можливе для того, аби процеси не набули некерованого характеру і не вийшли за конституційні рамки". Святіший і Блаженнійший Ілля ІІ підкреслював: "Ми всі повинні пам'ятати, що за нами наша родина, і наші дії, в першу чергу, повинні виходити з інтересів країни".

"Я дуже сподіваюсь, що зустріч з Патріархом буде результативної і плідною. Саме завдяки заклику Патріарха вдалося стабілізувати ситуацію, – наголошує спікер Ніно Бурджанадзе. – Ми повинні постаратися всі разом вийти з кризи. Я на протязі 45 днів буду виконувати обов'язки президента Грузії і беру на себе зобов'язання, що передвиборча кампанія відбудеться у спокійній обстановці".

"Було отримано благословення Патріарху для того, щоб почати діалог. Ми отримали ту моральну легітимність, яка була необхідна для того, аби, як би це не було складно, почати діалог з представниками влади", – сказав журналістам один з лідерів опозиції Давид Гамкрелідзе.

Православна Церква Грузії вкотре довела, що вона посланець дипломатії миру. Її роль у житті країни є визначальною, як і вирішальною у збереженні традицій і самобутності грузинського народу. А Православ'я являється духовним стрижнем нації.

"В останні дні ми стали свідками протистояння десятків тисяч, і навіть більше, людей, що вийшли на вулиці. У ці тяжкі дні Грузинська Церква ще раз показала, наскільки сильною вона є духовно, і зробила все, аби протистояння не перейшло у збройну боротьбу", – наголосив Католікос-Патріарх Ілля ІІ на недільній проповіді.

США воліє перетворення Грузії на політичний форпост Заходу в регіоні. Католікос-Патріарх всіх грузин Святіший і Блаженнійший Ілля ІІ проти духовної агресії. В умовах крайнього матеріального неблагополуччя і росту цін, різкого зубожіння і розшарування населення, політичних репресій і корупційних поборів, топтання Влади по національним і православним традиціям, попри постійне паразитування на міфі про російську загрозу грузинський народ повертається до істинних цінностей. Грузія – маленька країна, проте великим є дух народу її.

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"



© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua