Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

А може шлях до порозуміння – відмова від спекуляцій на мовному питанні?

Олег Гриць | 14.07.2007 23:00

7
Рейтинг
7


Голосов "за"
12

Голосов "против"
5

Таке враження, що в деяких колах панує думка, що саме мовне питання є найгострішою проблемою сьогодення. І дійсно, якщо спитати найрадикальніших політиків з обох боків політичного спектру, в цьому твердженні є сенс.

А може шлях до порозуміння – відмова від спекуляцій на мовному питанні?
Преставники Російського Блоку взагалі б обурилися на саму постановку питання, оскільки на їх думку "вигаданий австрійцями діалект" їм під багнетами нав'язують, та ще в Криму та Донецьку. Наталія Володимирівна Вітренко теж не забарилася би звинуватити бандерівців та НАТОвців в нав'язуванні єдиному народу "галицького недосуржика" і дискримінації російської мови. Представники політичних сил, з часом діаметрально протилежними поглядами, такі як пан Тягнибок взагалі обурюються, чому ще "мова окупантів" присутня в Україні взагалі.

Цікаво, що спекуляції на мовних питаннях починаються якраз перед активізацією політичного життя в країні та перед виборами. На чому б ще нагріли руки недалекоглядні та маргінальні політики України? Але ж, проблема в тому, що окрім радикальних елементів українського суспільства на мовному питанні починають спекулювати і представники так званих поміркованих прихильників зміни мовного status quo.

Здається, що Віктор Янукович почав цікавитися мовним питанням, тільки коли пішов в велику політику. До цього, а ні в Донецькій адміністрації, а ні на посту прем'єр мінстра він про статус російської мови чомусь не згадував. Навіть не існує свідчень того, що Віктор Федорович, після призначення на посаду Кучмою, докоряв президенту про зраду виборців і невиконанні обіцянки про підвищення статусу російської мови. Всі ті роки "теперішній борець" за права російськомовних мовчки виконував усі розпорядження з адміністрації президента і чомусь не виявляв аж такої турботи про статус російської мови.

Не диво, що мовні спекуляції починаються з початком передвиборної боротьби, але чи склалася ситуація навколо російської мови тільки зараз, чи тільки коли теперішні політики згадали про електорат? Дійсно, деякі зловживання з українізацією в Донецьку і Харківській області таки відбулися. Адміністративно і совковим методом деякі російські школи були закриті і це викликало незадоволення певної частини населення. Але згадайте, чи то з Києва давали вказівки закривати ті школи, чи то не місцеві бюрократи приймали ці рішення і як завжди ігнорували думкою людей?

У 2004 р. новоявлені борці за права російськомовних звинуватили у всьому якщо не бандерівців, то Ющенка і його "заокеанських бонз". Також цікаво, що найбільше галасу і жалісливих стонів "пригнічених російськомовних" лунало якраз з тих регіонів, де проникнення української мови мінімальне. Якщо вірити вереску деяких, то часом здавалося, що всі російськомовні школи в Криму забили цвяхами, а всіх учнів під багнетами загнали в існуючі дві україномовні школи на півострові злісні бандеровці. При чому, цього галасу та криків "ґвалт" не спостерігалося ані коли десятиліттями в Криму не було жодного українського класу, ані коли усі дружно голосували в Раді за Конституцію з таким визначенням державної мови. Прозріння, якщо воно насправді колись існувало, виникає на диво тільки в певних ситуаціях, і як правило у догоду певним політичним силам.

Це коливання і безкінечне обслуговування окремих політичних сил навколо мовного питання стало настільки очевидним, що більшість населення країни воно взагалі перестало цікавити. За даними досліджень, з рейтингу 30 найважливіших суспільних проблем мовне питання займає ледве не передостаннє 26-те місце, і воно цікавить аж 8 відсотків населення країни. І не треба бути генієм, щоб здогадатися, в яких регіонах машкають ті 8% і які політичні сили вони підтримуватимуть на нових виборах.

Основний аргумент прихильників зміни статусу російської мови, це те що збереження status quo ніби роз'єднує Україну по Дніпру і ніби занадто розхитує наш спільний човен. Цікаво, що таких побоювань за майже повної монополії російської мови 16 років тому не було. Ні Дніпро, ні щонебудь інше не роз'єднувало. Побоювання в єдності країни виникли тільки тоді, коли якогось харків'янина чи донечанина примусили виповнити якийсь бланк українською мовою. Чомусь вважається, що такі політики, як Вітренко, які, як кажуть "зуби з'їли" на експлуатації мовного питання, якраз намагаються об'єднати Україну та не розхитувати човна. Нацьковування однієї частини населення на іншу заради політичного зиску чомусь вважаєтья "пошуком вирішення мовного питання".

Зразком вирішення мовного питання нам пропонують Фінляндію та Канаду, де статус різних мов закріплений законодавчо, але оминають приклади, де державні мови взагалі не визначені. Яскравий приклад – Сполучені Штати Америки. Англійська мова, хоч і пануюча, не має державного статусу і в різних регіонах країни широкі права надані різним мовам. В Сан-Франциско та Сіетлі цілі квартали майже китайськомовного населення, яке має доступ до всіх необхідних послуг рідною мовою. В Маямі, політично споріднені до Вітренко, радикальні американські політики б'ють на спалах, що англійську мову витіснює з повсякденного обігу мова іспанська. І на диво, ніхто не спекулює на мовних питаннях ні на президентських, ні на парламентських виборах.

Видається, що всі розмови про утиски російської мови є результатом демократичного ділетантизму на недорозвинутості досвіду політичного життя країни. Першочерговою увагою кожного більш-менш розсудливого громадянина своєї країни мусить бути не розхитування спільного човна скигленням про зміну статусу російської мови, а прагнення розширити права кожного громадянина країни і надати йому можливість самореалізуватися в усіх галузях, в тому чисі і в мовній. Якщо б в країні дійсно запанувала демократія, то уряд Кучми не посмів би позакривати російські школи в Харківській області і в Криму було б не дві укрїнські школи, а відповідно до 33% етнічних українців на півострові. Отже об'єднання країни трапиться не тоді, коли зміниться якась стаття Конституції і черговий бюрократ почне закривати школи українські, а коли донечанин зможе без перешкод спілкуватися з представниками своєї влади російською, киянин укрїнською, а мукачевець угорською. Майбутнє країни мусить бути не в новій кількості законів, а в повновладді кожного громадянина, якою мовою він не розмовляв би.

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua