Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Індустрія пам'яті

Олег Гриць | 10.07.2007 20:26

9
Рейтинг
9


Голосов "за"
15

Голосов "против"
6

Чи офіційне визнання Голодомору в Україні та цілому світі – це те, чого б хотіли його жертви? Звідки взялася ця традиція вимагати від інших співчуття і що сталося з нашим власним ставленням до трагедії минулого?

Індустрія пам'яті
Колись у своєму радянському дитинстві я зробив помилку, про яку пам'ятаю ще й досі. Під враженням чи то Шолоховської "Піднятої цілини" чи то недолугих радянських фільмів про "героїчну класову боротьбу" попросив свою бабусю, яка пережила колективізацію і Голодомор розказати про куркулів. Ще й досі пам'ятаю як змінилося її обличчя і яку відповідь я отримав: "Не знаю я ніяких куркулів". І більше нічого. Тільки пізніше від мами я взнав, якою трагедією була насправді колективізація в її родині – за відмову добровільно вступити в колгосп її чоловіка засудили до таборів у Воркуті, від трагедії втрати всього нажитого тяжкою працею і від ганьби наклав на себе руки свекор, а його дружина від горя збожеволіла; брат від розпачу покинув дружину з дітьми і подався один на Далекий Схід. Все це загартувало її і мабуть таким чином дозволило пережити Голодомор декілька років потому. І незважаючи ні на що, ні про колективізацію ні про Голодомор бабуся не любила говорити – травма була настільки глибокою, що копирсання в ній знову принесло б тільки новий біль.

Чомусь зараз відношення до трагедій нашого минулого змінилося. Три дні тому у провідних засобах масової інформації повідомили, що нарешті Перу визнав Голодомор в Україні 1932-1933 років геноцидом українців. Мабуть є привід для радості, але чомусь сумно і соромно. Визнання Голодомору іншими народами та ще на державному рівні стало своєрідним підтвердженням значущості трагедії для українців. Але чи треба для цього визнання Перу чи Буркіна-Фасо? Звідки це хизування власними трагедіями та вимоги визнати їх? Якої народної традиції сягає корінням це нововведення?

Здається що нічого українського в цьому немає – ми знову по недолугому та бездумно копіюємо інших. Напевно комусь не дає спокій статус єврейського Голокосту в світі і комусь аж так хочеться, щоб Голодомор опинився разом з ним. Але чи усвідомлюють ті хто хоче зрівняти Голокост з Голодомором, чого власне вони прагнуть і яке насправді в світі відношення до єврейської трагедії Голокосту? Так, вшанування Голокосту поставлене майже на індустріальну основу – існують численні музеї, виставки, в майже усіх підручниках світу Голокост чи не найбільша трагедія Другої Світової Війни, майже при всіх провідних університетах світу існують кафедри дослідження Голокосту. Більше того, непогодження з офіційною версією Голокоста, чи сумнів щодо кількості загиблих – річ небезпечна: заперечення його існування може призвести не тільки до звинувачення в антисемітизмі, втрати робочого місця, але в деяких країнах й до тюремного ув'язнення. Ті, хто вважає, що увесь цей цирк навколо Голокосту є щастям та благом євреїв жорстоко помиляються.

Значна частина євреїв в Сполучених Штатах та Ізраїлі вважають ці спекуляції на найбільшій трагедії власного народу чи не найбільшою ганьбою. Американський політолог, син жертв трагедії Норман Фінкельштейн назвав свою книгу про таке відношення до пам'яті – "Індустрія Голокосту". В ній він піддав нищівній критиці таку комерціалізацію трагедії, яка на його думку, опошлює та знецінює страждання єврейського народу. Багатьом євреям болить, що від їх імені, та імені загиблих, нечисті руки використовують Голокост для виправдування злочинів Ізраїлю на Близькому Сході та для справжнього рекету мільйонів доларів компенсації від німців та інших народів. Переслідування інакодумців та масове, майже індустріальне поширення офіційного вшанування Голокосту призводить до того, що дедалі більше людей починають вважати цілу трагедію якщо не продуктом масової офіційної культури, то вигадкою створеною заради збагачення. На думку декотрих, така бездумна експлуатація трагічної пам'яті євреїв завдала більшої шкоди ніж зиску. Чи цього також прагнуть ті, хто хоче зробити це саме з Голодомором?

Невже загиблим, якби вони були живі, було приємно, що їх страждання визнали в Перу чи Мозамбіку і що за відмову його визнати геноцидом своєю свободою поплатився литовець, узбек чи росіянин? В традиції українського народу немає такої звички кричати ґвалт та вимагати співчуття на дев'ятий день чи сороковини. Трагедії та смерть близьких у нас споминають зі смиренним благоговінням, а не речистими промовами та офіційними заходами. Пам'ять не мусить бути засобом політичної боротьби та процесом створення нових ідолів. Прикро, що часом позбувшись старих ідолів ми поспішаємо створювати нових.

Ледве-но ми знесли пам'ятник кату Леніну, то неодмінно на його місце треба поставити пам'ятник Шевченку. Ніби крім Кобзаря в Україні більш нема кому пам'ятники ставити. Мабуть сам би Тарас обурився, якби взнав що на його постатях тепер сидять голуби по багатьох містах і селах не тільки України, але й цілого світу. Спорудження пам'ятника неодмінно Шевченку, а не Лесі Українці, Павлу Тичині чи Івану Франку – це не те, що Кобзар мав на увазі написавши: "В сем'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим тихим словом". Геній Шевченка неодмінно треба відмічати, але чи таким чином? Мабуть все ж таки краще незлим, тихим словом.

Чи спорудження пам'ятників та перейменування вулиць – єдине чим ми можемо вшанувати наших героїв і віддати їм борг пам'яті? Імена катів та нелюдей – Леніна, Урицького, Дзержинського неодмінно треба забрати з вулиць наших міст і сіл, але чи треба на їх місце обов'язково ставити вулиці генерала Шухевича чи митрополита Лепківського? Чи це найкраще чим ми можемо спом'янути цих людей? Та ще й однаково у багатьох містах і селах країни! Що трапилося просто з вулицею Каштановою, Індустріальною, вулицею Щастя, Добра, Любові? Чому ніхто не хоче жити просто на вулиці Пам'яті?

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua