Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Чи потрібна школі неукраїнська християнська етика?

Юрій Самсон | 4.06.2007 09:56

4
Рейтинг
4


Голосов "за"
12

Голосов "против"
8

У школах планують, а подекуди здійснили вже такий задум, запровадити уроки "християнської етики". Апологети такої новації стверджують, що до запровадження християнства українці ледь не на деревах жили, не знаючи, що таке культура, писемність тощо.

Чи потрібна школі неукраїнська християнська етика?
Парадоксальна ситуація в системі освіти України. Лише поодинокі вчителі та викладачі намагаються давати об'єктивні відомості з історії України, культури, історії мови і літератури. Тим більш вона є парадоксальною, що за це вони можуть бути покарані! Адже й досі, нібито в незалежній країні, освіта не є українською, а державна влада або закриває на це очі, або прямо потурає вихованню молодого покоління на основі вигаданих ще імперською шовіністичною пропагандою, що знайшла своє продовження у "совєтських" догматах, стереотипах та прямо сфальсифікованих даних. Чекати якихось зрушень, мабуть, найближчим часом марно. Коаліція у нас відомо яка, міністр освіти – соціаліст, а Президент говорить одне, а робить інше, або ж взагалі не вважає за потрібне щось робити.

У школах планують, а подекуди здійснили вже такий задум, запровадити уроки "християнської етики". Апологети такої новації стверджують, що до запровадження християнства українці ледь не на деревах жили, не знаючи, що таке культура, писемність тощо. У одному підручнику читаю: "Це [хрещення Русі] поставило українській народ та його культуру в один ряд з іншими високо розвинутими народами та культурами Європи і світу" (Культурологія/ За ред. М.М. Заковича. – К.: Знання, 2006. – С. 310). Постає логічне питання до авторів: а де ж була українська культура до того? Невже нижче отого "ряду", у який його поставили.

Сучасні т.з. українські викладачі дозволяють собі під впливом більшовицької ідеології (чи власної обмеженості, чи просто незнання) замовчувати і фальсифікувати правду про дохристиянські вірування, міфологію, етнографію, народні прикмети тощо. А ставити ці складники нашої культури треба в центр уваги української освіти. По-перше, тому, що вони найстародавніші, це витоки, першоджерела, корені нашої культури. По-друге, вони є найчистішими, бо найменше зазнали впливу цивілізації. По-третє, це є найкраща альтернатива сучасності: аби показати, що неукраїнське не має наслідуватись, бо то є зло. Повинні наші діти і молодь мати альтернативу. Не знімати їм шапки, не заробляти перші мільярди з руками по лікоть у крові!

Культури народу ми не збагнемо без вивчення народної віри. А в основі народної віри українців лежить віра дохристиянська.

Українські початкові вірування тісно пов'язані з життям – з природою, працею, побутом, мовою, з піснею. Значить, це була віра натуральна, практична, хліборобська, а в цілому це була релігія реального життя!

Прадавня українська релігія була анімістичною (від. лат. animus – душа, живе): наші пращури вірили, що все навколо них (рослини, тварини, небесні тіла, атмосферні явища) почуває, розуміє, має свої бажання. А якщо так, то і сонце, і дуб, і квітка, і блискавка, і всяка тварина, птахи – взагалі все довкілля – це все живі істоти, і їх треба обожнювати і задобрювати, бо ти від них залежиш.

Анімістичний погляд на довкілля відбився і у нашій мові: ми говоримо "сонце сходить, заходить, вітер свистить, грім ударив" тощо. Анімізм знаходимо ледь не в кожній казці, легенді, прислів'ях і приказках. Для наших пращурів то не була метафора, а правда. Такий підхід, до прикладу, пронизує і "Слово про похід Ігорів": усе тут живе, наприклад, дерево з туги до землі схилилося, трава никне від жалощів, а Ярославна з вітром і Дніпром, і Сонцем розмовляє. Донець промовляє до Ігоря, кричать теліги, дятли вказують шлях до річки...

Стародавні релігійні уявлення супроводжували наших предків упродовж усього життя. І справа тут не лише у календарі й у фольклорному віддзеркаленні цих вірувань, а в тому передусім, що вони пронизували все єство людини. І нині пронизують! І мине ще не одне тисячоліття християнства, але первісні вірування не зникнуть повністю ніколи.

Прадавня віра була конкретною, в конкретні предмети і явища, які людина споглядала на власні очі. І тому так міцно вірили тоді у своїх богів, вірили та трепетно шанували. Прикметно, що автор "Слова про похід Ігоря", напевно, християнин, а про Дажбога, Велеса говорить з пошаною. Боян для нього – Велесів онук.

До речі, щодо Велеса і "Велесової книги". Велес – одне з багатьох імен всевишнього бога праукраїнців. Наші пращури порівнювали Велеса з Богом Сонця, що є водночас покровителем земних благ. Як головний Бог-оракул, Велес мав багато присвячених йому храмів по всі Русі. "Велесова книга" ж є живим свідченням язичеських уявлень. Книга засвідчує велич духу русичів, їх вірність поглядам та діянням предків. Понад усе для русичів були інтереси рідної землі, рідного народу. Світосприйняття русичів сповнене волелюбності, гуманізму і гідності: "Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо життя... І краще нам зникнути, але ніколи не бути в рабстві..." (Велесова книга, с. 82).

Язичницьке минуле українців – багата і цілісна духовна культура, в якій відчутні особлива гармонія, велична єдність Неба, Води і Сонця, природи, людей і богів, віри, народної мудрості, етики совісті та людської гідності.

А тепер порівняйте це все з християнською мораллю. Наприклад, "всі ми рабі Божі". Православна церква прагне мати рабів, адже згідно їхнього догмату – "священослужителі є представниками бога на землі". Отже, можуть і керувати ціми рабами. Наприклад, вказувати за кого голосувати на виборах... Можна також згадати католицьку інквізицію, боротьбу за землі, хрестові каральні походи. А чого варті сучасні висловлювання папи Бенедикта XVI: мусульманофобія, заява в Бразилії, що аборигени-індіанці "з радістю" сприйняли навернення в "цивілізоване християнство"! Думаю, якими були методи цього навернення не треба нагадувати.

Та й в Україні нині ми можемо спостерігати доволі "дивну" поведінку православних служителів культу. Свої приходи вони перетворили на бізнес, звичайний паразитизм і спекуляцію на вірі простих українців. За нормалне явище сприймається вже й те, що батюшки тримають по селах магазини, навіть генделики! Ось таке напутнє слово проповідують вони серед молоді, яка, стаючи часто на шлях злочинний, добуває гроші на випивку.

А що таке анафема? Це ж фактично прокльон! Ось так вони одних проклинають, а у вільний час відвідують сауни, вечірки друзів-бандюків.

Стосовно освіти, то всім також відомо, як у церковних школах практикувалося фізичне покарання за будь що, чи то просто не вивчений на пам'ять уривок з "Євангелія", чи за власну думку. Невже на основі отакої "християнської етики" в школах виховуватимуть нове покоління українців?

Безперечно, що діяльність церкви не зводиться лише до таких ганебних фактів. Зрештою були і Йосип Сліпий, і Іван Огієнко. Можна згадати і діяльність церкви у підпіллі... Але треба розуміти, що християнство – віра для українців чужа, принесена на цю землю силою. В її основі лежить виховання рабів, які можуть бути покарані за "гріхи". Все життя вони повинні жити в страху, що може наступити судний день, і в пекло їм тоді дорога, адже "хто не без гріха, нехай кине в мене камінь".

Для наших пращурів на першому місці стояли питання громади, держави, своїє честі і гідності. Ні перед ким вони не хотіли схиляти голову, захищаючи рідну землю від численних набігів ворогів. Але, на жаль, не маючи змогу перемогти силою, їм вдалося підступно підкрастися з іншої сторони. 988 рік став початком поневолення свідомості українців. І як же могли боротися з загарбниками, якщо ті у своїй більшості були "братами-православними"?

Я не агітую за заборону християнської віри в жодному разі. Чи насильницького навернення до язичництва. Але нехай кожен робить свідомий вибір. Не можна зі шкільних лав нав'язувати дітям оту "християнську етику". Адже зрозуміло, що "ухил" на тих уроках буде саме на православ'я. Але ж діти у школах навчаються і з протестанських, і з мусульманських, і з католицьких, і з юдейських, і з рідновірівських родин. Невже така агітація за одну конфесію потрібна зараз українській школі? Хоча, оскільки освіта у нас все ще неукраїнська, то такий експеримент над юними душами цілком можливий.

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua