"Собори душ своїх бережіть"

Привітавши Олеся Гончара з творчим успіхом Григір Тютюнник писав в листі: "Щойно прочитав "Собор". Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота ретроградська гидь, упізнавши сама себе, яке невдоволення Вами висловлять...". І от автора "ретельно" розкритиковано, а "Собор" на 20 років став забороненим, викликаючи цим ЩЕ БІЛЬШИЙ читацький інтерес...

я сама також читала...дуже сподобалось...

чудова підбірка фото...

Катерина:
Дуже дякую, Катрусю.
Я й сама прочитала роман лише рік тому, і він справив на мене неабияке враження (щоправда зовсім інше, ніж на Івана Бокия, що написав передмову на одну з останніх, чи навіть останню редакцію "Собору"). Власне, мала бути стаття, яку я задумала днів десять тому, проте для якої мені дечого забракло. Але трохи згодом це станеться таки. Адже, необов"язково до певної дати? Це лише головнокомандувачі радянської армії брали великі рубежі неодмінно до червоних днів радянського календаря, покладаючи на цю "святу" справу сотні і тисячі нічим не виправданих втрат людських життів. Ми просто напишемо, що думаємо, і що відчули. Можете і Ви зробити те ж саме. Бувайте!

Цікаво, як він сприймав оточуюче його життя.

На момент написання "Собору" – здебільшого позитивно (це моє власне враження від прочитаного, саме про те й збиралась писати). А під час чи після цькування роману – те спийняття він, мабуть, забрав із собою в могилу.

Питання мучить – "Кому так не сподобалося, що три мінуси поставили?"

Киянин:
Жодного стосунку до Гончара – людини або пам"ятника, Киянине.
То лише я така непринадна...
Нічого особистого:)