Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Капелан   Перемога   Священник

Найголовнiша проповiдь – це життя для Бога i Украiни.

Дубатовк | 2.05.2018 19:39

0
Рейтинг
0


Голосов "за"
0

Голосов "против"
0

Дай Бог так жити i вмерти, щоб не соромно було пiсля смертi!

Найголовнiша проповiдь – це життя для Бога i Украiни.
"Найголовніша проповідь – твоє життя" 

ієромонах Савва, бойовий капелан "Східного Корпусу", поет, громадський діяч

"Ти бачиш, Боже, Я ще в дорозі.

В дорозі зі страшної війни.

Побув в матусі на порозі, не знаю дальше куди йти.

Бо після року жаху й муки немає спокою мені. 

Подай же, Боже, Твою руку. Ти – поруч, це явно, а не уві сні. 

Моя форма, – як решето, а на тілі жодного шраму.

Хтось каже: "Просто повезло!"

"Божа милість!", – сказала мама.

Вдень сонце світить, як в Раю.

А в ніч – війна в моєму сні.

І знову наче на краю. 

Чому так тяжко? Тут мені Сказав Господь:

"Душа твоя втомилась не просто від війни,

а більше від зради". Тепер вже явно все відкрилось,

Що прийшли до влади злі жиди. 

Знову Святую Правду розпинають,

Брехнею, як багном, все залили. 

На християнській крові заробляють.

Я кожен день до вас звертаюсь:

"Коли прокинетесь, коли? Хіба не видно, хто на троні?

Жид в москві і в Києві сидить!

Москалям не дивно, що вони в поклоні,

А дивно козакові – як він терпить?"

Почув же я той голос дивний,

Що в душу ясно говорив:

"Молю Тебе, мій Боже Сильний,

Щоб Ти мене благословив.

Ще рано нам складати зброю.

З неба нас кличуть Гонта й Залізняк.

За Бога й Україну покладу душу свою

Скажіть, брати, козак я чи не козак?!".

- З чого розпочалося Ваше життя, Ваша сильна й глибока християнська віра?

Бог так дав, що родився я на Західній Україні, в Калуші, у віруючій сім'ї і тому шлях до Бога в мене був із дитинства. В мене ніколи не виникало сумнівів у відношенні до віри, до Бога. До армії я, як мама казала, "літав за хмарами". Вона завжди говорила: "Ти отримай диплом, щоб я була спокійною, а дальше – вибереш собі дорогу".

Я закінчив енергетичний технікум у Бурштині і приніс мамі диплом. А на той час ще не бачив свого, як то кажуть, поклику, хоча він у мене в душі був. І коли я перечитував свої вірші, які я в юності написав, я це розумів.

- Про що ці вірші були?

Про поклик. Я йшов по невідомих мені дорогах. І чийсь відомий голос із висоти мене вів і я знав, що треба щось зробити. Але не знав, хто мені це підказує. І якраз ця тема поклику в мене була з юності. Якщо сказати тими дитячими словами, то хотів "боротися зі злом". Під час армії я був на першому з'їзді Руху і з рухівцями-журналістами спілкувався. Навіть думав, що після армії стану журналістом і викриватиму неправду. Але, побачивши велику залежність від цього життя, від світу, від матеріального, – відмовився. Бог мені дав побачити в армії такого монаха (я в Борисполі служив, в авіації), який в радянські часи нічого не боявся, тому це мене найбільше і полонило. Монах після революції, коли його спробували шантажувати, каже: "заберете в мене майно, – а я дав обітницю нічого не збирати. Будете мучити мене, лишати самого життя – послух мені зробите. Тому що я не знаю чи попаду в Царство Небесне, а якщо ви мене за віру замучите, то рай гарантований". 

- За це тоді стаття була?

Так! Його переслідували, його висилали з одного місця на інше. Але він нічого не боявся, проповідував, допомагав людям. Люди за ним йшли і це стало для мене прикладом. Тому після армії я вирішив вибрати такий шлях. Мені казали: "В тебе є дві дороги: можеш женитися, можеш не женитися. Коли женешся – пожалієш. Коли ти підеш по цій божій дорозі, а ти від утроби матері до цього призваний, то не пожалієш". 

Коли я підійшов до однієї людини в Києві (це була блаженна людина), вона мені сказала: "Перехрести мене!". А я відповідаю: "Як?! Я з армії прийшов, ще й в погонах можу Вас перехрестити?" Вона ж мені відказала: "Така воля Божа!" Я її і перехрестив. І вона каже: "Тепер будеш ієромонахом".

- У Вас є духовна освіта?

Я вчився у Київській семінарії, а потім мене запросили на навчання і я в Америці закінчив Нью-Йоркський університет факультет теології.

- А як Ви туди потрапили?

Прочитали мої роботи і мене запросив сам ректор. Нині – уже покійний митрополит Лавр, родом із Закарпаття, близький мені по духу. Я екстерном вступив туди на п'ятий курс, через рік закінчив і отримав диплом. Моя дипломна робота "Християнська психологія". 

- Маючи такий високий чин, Ви самі вибрали чи Вас направили в таке забуте Богом село (скит в Зеленому Яру, куди надто важко дібратися)?

Господь мені так дав, що, отримавши в Америці диплом, я прослужив у Єрусалимі 4 роки. Моя мрія, як і мрія кожного монаха, є свята гора Афон. І я дуже хотів своє життя там і завершити. Але старці звідти мені сказали: "Де родився, там і пригодився". Я ж відповідаю їм: "Та в мене там нічого немає". А вони мені: "Знайди таке глухе місце (тому що "слово – ісіхія" у перекладі з грецької означає "тишина"), і там спробуй зупинитися. Тому "ісіхаст" це – людина, яка живе в тишині, в мирі, з Богом і займається непристанною Ісусовою молитвою". І тому я вибрав це місце, взявши благословення з гори Афон, і просив благословення за штатом, адже офіційно не належу до єпархії, що дає мені змогу відчути себе більш вільною людиною. Я можу поїхати на передову, можу бути капеланом, на що я також маю благословення. Бог дав, що час від часу мене ще запрошують і в Єрусалим, і в Грецію на гору Афон.

- З яких духовних джерел літератури Ви черпаєте сили для себе і рекомендуєте це іншим, особливо у такий непростий час для держави?

Коли ми читаємо Павла Алепського, який з Патріархом Макарієм подорожував по визволеній від ярма землі під час гетьманування Богдана Хмельницького, – "Україна – країна козаків". 

Іван Вишенський писав дуже змістовні роботи, які піднімали дух народу, тому що чим вищий дух народу, тим народ тяжче поневолити і які б зовнішні фактори не були, якщо є дух, то він – як те зерно, яке проростає і пробиває і асфальт, і бетон. Звичайно, Іван Вишенський в його заповітах дуже мені близький. Наскільки актуальні слова преподобного Івана Вишенського і зараз: "Князі твої Божому закону не покоряються, обітниці даючи татям [тать = злодій], люблячи мзду, гонячись за хабарями, сиротам не сприяючи і на суд удовиць не зважаючи! Чи не про таке говорить владика господь Саваоф: "О горе сильним і начальним у цій землі! Не припиниться бо ярість моя на супротивність їхню і суд на лукавства їхні! Я спротив свій над ними учиню, і наведу руку мою на них, і розпалю бідами та випробуванням у чистоту. А тих, хто покаятися не хоче і від тих лихих звичаїв відійти, я до решти погублю і пам'ять імені їхнього навіки знищу і відніму всіх беззаконних від тебе, і всіх гордих смирю. І буде їхня міць, як згрібна солома, і діла їхні, як вогненні іскри. І спаляться беззаконники та грішники вкупі, і не пригаситься той вогонь".

- Яке Ваше ставлення зараз до ситуації в державі?

Років три тому назад я говорив: "Не потрібно спати!" і я попереджав, що прийде цей час, що буде війна. А на мене дивилися і не розуміли, "як ти отець і говориш такі речі". А я би не говорив це, якби Бог мені не дав родитися на цій землі, бо коли цю землю поневолили євреї і поляки (поляки віддали на відкуп євреям), то піднявся тоді отець Іван (по козацькому прозвиську "Муха"), і (тут біля Калуша є село Грабівка, де стоїть йому пам'ятник) він очолив повстання, і в кожному селі кожен священик став отаманом. Це відбувалося в той час, коли Богдан Хмельницький стояв під Львовом, а тут – о.Іван Муха. І в кожному селі священик, як духовний авторитет, виступив за волю від поневолення. І коли козаки відступили (а отцям куди відступати, в них тут своя церква, своя парафія), то на калуській площі о.Івана Муху четвертували, священиків замордували. Також на цій площі не раз страчували наших борців за волю і за часів УПА, тут же народився і виріс Степан Бандера, чиїм духом я з дитинства проникнутий. Мої дід і баба, які також родом звідси, розповідали неодноразово, що брат мого діда живим не здався. Рвонув під собою гранату, віддавши своє життя державі та Господу. 

- У блогах пишуть про Вас "бойовий капелан", чому?

Тому що в червні, 2014 року Бог привів мене на гору Карачун і я там зустрів з Луцька ієромонаха Макарія, ми з ним прийшли до такого рішення, що коли особисто нам загрожує небезпека на війні,то ми цього боятися не повинні. Ми надіємося на Бога. Хрест і молитва – наш щит. І ті бронежилети, які давали нам, я віддавав іншим. Якщо куля чи осколок влучить і буде на те Воля Божа, то готовий душу і тіло покласти за Бога і за Україну. Але коли на моїх очах моєму побратимові загрожує смерть, то я зобов'язаний взяти до рук зброю і захистити мого побратима. Слава Богу, що не довелося стрiляти,Бог дав захищати тільки хрестом і молитвою. 

- У Ваших підрозділах траплялися люди, які, напевне, не знали української чи були іншої віри. Чи Ви себе в таких випадках поводили?

Бог мені дав у житті дуже хороших наставників. Старі монахи вчили, що священик-духовник має бути садівником, який повинен відчути прагнення кожного дерева. Відчувати те, що йому Бог дав, а не підлаштовувати під себе. Найголовніша проповідь – це твоє життя. Коли побратими бачать, що ти несеш ту ж службу, що й вони, коли їх треба підмінити, щоб вони поспали. Тоді появляється довіра. Святий Паїсій казав: "Краще Богові говорити за людину, ніж людині – за Бога". І коли ти Богові говориш за людину, то Бог всі твої почуття і думки вкладає назад в серце цієї людини. Нав'язувати віру неможливо і цього робити не потрібно. І для мене, в першу чергу, переді мною були ті, які вийшли на захист України і це нас всіх об'єднувало, не дивлячись, що ми всі різних конфесій і різних вір. Нас зблизило ще на Майдані, де Бог нам дозволив плече в плече стояти. Згодом одні мої хороші знайомі хлопці стали батальйоном імені Кульчицького, то досі ми підтримуємо цю дружбу. Але Бог мене також привів у батальйон Східного Корпусу. Там є такі, які шанують Перуна. По дорозі на передову один побратим каже: "В мене – Перун, я Ісуса Христа не признаю". Я нічого йому не доводив, а через тиждень він мене зустрічає і каже: "Слава Ісусу Христу!". А я йому: "Як так?!" Він відповів: "На війні невіруючих немає. Я відчуваю і бачу від кого йде поміч Божа".

Тому це найкраща проповідь, коли ти своїм життям і духом Божим доводиш. І цей дух Божий, як казали святі отці, якої б нації людина не була, душа людини по природі – християнка. Тому з Божою допомогою до кожної душі достукатися не тяжко. Треба просто відчувати глибину цієї душі, а всі верхні нашарування – вітер війни це все змітає в один момент. Людина залишається чиста, як листок паперу, як образ Божий, який є в неї всередині. І кожен із нас несе цей образ, бо Бог нас так створив, що коли ми хрестимося "Во ім'я Отця" – Отець освячує наш розум; "і Сина" – Син освячує наше серце і почуття; Святий Дух укріплює нашу волю,щоби все, що ми робимо, було від Святого Духа, а не від злого; коли при поклоні кажемо "Амінь", то в той час Трійця Свята освячує наш розум і наше серце. І тоді наша воля з'єднується з волею Божою. А мета лукавого і все, що зараз робиться, – роз'єднати, щоб ми втратили подобу Божу. Людина, яка зберігає образ і подобу Божу, – непереможна. Тому що Ісус Христос казав: не бійтеся тих, хто вбивають тіло, бо душу вбити не можуть

- Яким повинно бути життя справжнього християнина?

Останніх 20 років я як говорив, так і говоритиму до останнього свого подиху: "дай, Боже, так жити і вмерти, щоб не соромно було після смерті". Адже після смерті ми повинні подивитися в очі дідам і прадідам, нашим славним гетьманам, отаманам, козакам, лицарям УПА, які за незалежність України стояли. Дерево без кореня засихає. Дивитися в корінь – дуже просто. 

- В чому, на Вашу думку, помилка сьогоднішнього напрямку України?

Вона пішла шляхом Винниченка і Грушевського. Адже перший універсал – автономія України у складі Росії. Як ми можемо покласти фундамент дому на цих постановах?! Це закладена бомба, яка підриває наш дім. І саме тому варто пам'ятати, якщо ми йтимемо тим шляхом, який описаний у Дмитра Донцова "Дух нашої давнини", то з Божою допомогою у нас все налагодиться. В першу чергу це – віра, в другу – козацький дух, який не терпить беззаконня, неправди й лукавства. Козацька щира душа не візьме в цьому участі. Хитрість лукавого і тих, хто йому служить (вони ж не в змозі нас перебороти, вони тільки можуть нас запакостити). Ми повинні йти безкомпромісним шляхом, не входити в їхню брехню. Як Хмельницький визволив Україну? Україну поділив на полки. Зараз ми повинні ввести таке воєнне положення, як за Хмельницького. Тому що одні свою кров проливають, а інші – по барах сидять. І тому коли хлопці приходять, у них страшне розчарування. Не те воєнне положення, яке вони хочуть зробити (панувати, царювати, не робити перевибори). Їхнє воєнне положення – мрія ще більше нас закабалити, щоб ми втратили волю. А іменно те воєнне положення, що було за Хмельницького, коли кожна людина зможе сказати "отаману": "Ти забрехався!", висипати попіл на голову, болото на груди і прогнати. І коли ми житимемо за козацьким звичаєм, яким проникнута армія УПА; коли ми пам'ятатимемо Романа Шухевича і тих, хто йшов цим духом; коли ми візьмемо це за основу, а не їхні закони, які захищають підлість і обман. Наше українське повинно бути вище їхнього закону! А це записано в Конституції. Воля народу вище всіх законів. Є право кожного народу скидувати негідників, які псують нашу землю, зневіряють наш народ. Ісус Христос пролив за нас свою кров, чим нас визволив, тому ми не повинні бути рабами чогось лукавого. А якщо ми служимо чомусь лукавому, то які ж ми тоді Божі діти? Які ми українці?

Над інтерв'ю працювала: Мар'яна Атаманчук

Аудіоматеріали – передача Володимира Безгачнюка "Духом живий голос" із радіоциклу "Хто ми на цій землі".










© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua