Заповіт отаманів Холодного Яру українським нащадкам (Цитата 2)

...про те як розбудовувалася радянська влада в Україні у 1917-1920 рр... і чи добре нам зараз через те живеться...

Марченко, кучерявий чорнявий хлопець, усміхнувся:

-Звичайна історія. Прийшла в Олександрівку 60-та червона дивізія. Приїжджають до нас у село два вершники – шукають "товаріща Багдана". Ведемо їх до Богдана. Виявляється, що привезли пакет зі штабу дивізії. Адресовано: "Командиру революционной повстанческо-крестьянской дивизий товарищу Богдану". Видно, хтось сказав їм, що підчас повстання проти Денікіна Богдан водив тисяч п'ять народу. Начальник і воєнком дивізії запрошують його листом приїхати на вечірку, яку влаштовує "політпросвєт" дивізії. Буде виступ місцевого хору і п'єса "Паризька комуна", доповіді про міжнародне і внутрішнє становище.

Відсилає відповідь, що приїде. Казали, щоб не їхав, може, яка засідка. Жінка молода – в плач, але ти ж знаєш його!

Зібрали чоловік двадцять "почесного конвою" на конях, Богдан на своїй тачанці – приїжджаємо до театру. Половина хлопців із парою "Люїсів" зосталися надворі, його візник тачанку поставив так, щоб "Кольта" добре було бити, за міномет хлопець сів, Богдан "Люїса" на плече – заходимо всередину. Оркестр нам зараз марш врізав, дивізійне начальство дрібним чортом розсипається: "Таваріщ Баґдан, таваріщ Баґдан, как би там насчьот аб'єдінєнія абєїх дівізій?"

Посадили нас у першому ряду. Виходить на сцену воєнком:

- Товаріщі! Зараз місцевий хор виконає "Інтернаціонал". Попрошу всіх встати!

Підняли завісу. Богдан встає і "Люїсом" до підлоги як гримне!

- Чому "Інтернаціонал" напочатку? Ви в Україні, а наш народний гімн "Ще не вмерла..."

Підняли галас:

- Товаришу Богдан! Це ж контрреволюційна пісня, як можна?

- Як "контрреволюційна"? При царі за неї в тюрму садили і при радянській владі співати не можна? Від імені селянської дивізії, від імені дванадцяти тисяч озброєних революційних селян (а "товаріщів" в Олександрівці чоловік триста!) вимагаю, щоб було виконано наш народний гімн, інакше нам із вами не по дорозі!

Пошепталися, погоджуються... Ну, а хор наш просвітянський як врізав, аж стіни трясуться.

Скінчили. Воєнком знову виходить:

-А тепер, товаріщі, буде виконаний гімн трудящихся всіх націй!

Богдан "Люїса" на плече:

- А то вже хай олександрівські жидки послухають, мені він не подобається!

Публіка так і завмерла. Ми вийшли, скочили на коней і, поки "товаріщі" схаменулися, були вже за Олександрівкою...

- Як вам, панове, відомо, в довколишніх районах, де юридично вже існує совєтська влада, вона дуже слабка.

Організовують владу прислані комуністи, переважно москалі та жиди. Вони за всяку ціну стараються затягнути до праці в установах, особливо в хлібо- і продуктозаготовчих, місцевих большевиків, не кажучи вже про технічний персонал і урядовців, яких вони мусять наймати з місцевих людей. Перш за все "товаріщам" треба, щоб хоч трохи виглядало, нібито совєтська влада є "справжня українська влада". По-друге, щоб опанувати становище, їм необхідні люди, які знають населення, обставини і умови. Вони радо приймають до себе і видають партійні білети шкурникам, що пхаються до влади задля власного добробуту, незважаючи на їхнє буржуйське чи "куркульське" походження. Враховують те, що коли хто з них і не є ідейним большевиком, то, споріднившись із владою кров'ю і насильством над українським населенням, буде потім змушений триматися її. Бо в разі нашої перемоги його дожидає перша куля.

Мусимо втиснути до органів влади якнайбільше своїх людей, свідомих мети і відданих нам. Тоді будемо завчасно дізнаватися про плани влади щодо нас. А коли почнеться повстання, матимемо ще й активну допомогу всередині ворожого стану.

Дуже важливо мати своїх людей у міліції та чрезвичайках. Боротися з большевиками, лише підставляючи груди, неможливо. Треба вживати їхні методи...