Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
жадібність   лінивство   порушення законів   абсолютне лідерство   утримування влади   образ ворога   примазування   обдурювання   паразитування

"Сила дужого"


3
Рейтинг
3


Голосов "за"
6

Голосов "против"
3

Про вічні особливості людської натури у суспільстві.
Шкода, яку завдає суспільство само собі своєю пасивністю щодо осіб, котрі порушують соціальні норми.
Крім того – все це також і в одному з творів американського письменника Джека Лондона -
оповідка про становлення, розвиток і занепад первісного племені.


Людина у суспільстві...

Кожна особа суміщає в собі чітку тягу до суспільного та явно егоїстичну тягу індивідуального. Така людська природа. Людська психологія влаштована таким чином, що її "Я" реалізується в повній мірі лише в структурі загальноприйнятих суспільних відносин, які потім те ж "Я" відсуває набік задля (правильніше – в ім'я) індивідуального розвитку, щоб потім влитися в суспільний процес зі своїми ідеями з наміром зайняти "своє" місце.

Люди є різні за своєю психофізіологією. Різною є і їх інстинктивне прагнення зайняти якесь-то важливе для нього іміджеве місце в суспільстві. Для деяких осіб намагання встановити лідерство у суспільстві є типовим. Типовою є і поведінка: претендент на лідерство, намагаючись "набрати вагу", користуючись обставинами, робить невеликий "укол" і спостерігає – яка буде реакція, і так далі...

Соціальні норми (енцикл.) – зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам. За сферою вияву, офіційним статусом та санкціями в разі невиконання розрізняють моральні, естетичні, правові, релігійні.

Претенденти на абсолютне лідерство намагаються встановити ієрархічні нормативні відносини в суспільстві, перекроївши існуючі соціальні норми (правові – наприклад) під себе.

Коли у суспільстві якийсь індивід з претензіями намагатиметься поставити себе вище всього суспільства, то йому слід вживати заходів, причому доволі жорстких – пасивна і пристосувальницька позиція веде до паразитування на суспільстві не лише самого лідера (перебування якого на верхівці в наш час є тимчасовим, що й погіршує стан справ), а й наближених до нього.

після написаного:

Я розумію, що вищенаписане надто сухе для "вживання")), тож для "змащення" читачам пропоную оповідку відомого їм (хто ж його не знає?) американського письменника Джека Лондона – "Сила дужого", де якраз описані наслідки пасивної і пристосувальницької поведінки суспільства.

Джек Лондон подає оповідку в ретроспективі – про відносини всередині суспільної групи на їх землі – вустами того, хто пережив створення, розквіт, занепад і загибель свого племені, – як науку своїм нащадкам, щоб не повторювали помилок.

Написано трохи скорочено, але скорочував тільки не надто істотні деталі... При бажанні кожен може легко знайти відповідну книжку цього автора в найближчій бібліотеці.

З певними варіаціями оповідку можна віднести як прояв людської натури в суспілній формації в межах району, області і країни; в цей час, тисячу років в минулому і в час прийдешній – людська натура майже не змінюється з відстанню і часом...

Примітка: назва пісні Коротуна є випадковим збігом з будь-якими теперішніми асоціаціями і значення не має, оскільки важливим є мотиваційний зміст вчинків, а не форма слів.

Оце таке я пам'ятаю про Морську Долину. Ми були безглуздою юрбою. Ми не знали, що таке сила. Кожна родина жила сама собою і тільки про себе дбала. Нас було тридцять родин, але сили від того нам не прибувало. Ми весь час боялися один одного. Ніхто ні з ким не спілкувався. У верховітті свого дерева ми робили курінь з трави, а на помості клали купу каміння – на голови тих, хто наважився б прийти до нас. Ми ніколи не ходили під дерева інших родин. Раз мій брат пішов під дерево старого Бу-у, йому пробили голову, і то був його кінець.

Не знали ми, як треба об'єднати сили і стати дужими. Але і ми навчились розуму, і трапилось це ось як: м'ясоїди, що жили у Великій Долині, по той бік вододілу, трималися гурту – полювали разом, рибу ловили разом і разом воювали. Якось прийшли вони в нашу долину. Наші родини позалазили кожна в свою печеру або на своє дерево. Було тільки десять м'ясоїдів, але вони билися разом, а ми билися – кожна родина нарізно. Нас було шістдесят чоловік. І ми були дуже сильні, тільки не знали цього. Отож ми тільки дивились, як десять чоловік кинулись на дерево Бу-у. Він добре бився, але йому не пощастило. Ми бачили це. Коли кілька м'ясоїдів пробували видертися на дерево, Бу-у мусив виглянути, щоб кинути їм на голови каміння; тоді інші м'ясоїди, які цього тільки й чекали, прошили його стрілами. То був кінець Бу-у.

Потім м'ясоїди перемогли Одноока з родиною. Вони розпалили багаття коло печери і викурили його звідти. Тоді полізли до Шестипалого на дерево й убили його разом з дорослим сином, а решта нас тим часом повтікали.

Тоді ми позлазили додолу і, може, тому, що полякалися і відчували потребу один в одному, – заговорили про всі події. То була наша перша рада – наша перша справжня рада. І на цій раді ми утворили наше перше плем'я, бо вже дечого навчилися. З десяти м'ясоїдів кожен мав силу десятьох, бо десятеро билися, як один. Вони з'єднали свої сили. А наші тридцять родин, тобто шістдесят чоловік, мали силу одного, бо билися окремо.

То була довга і важка розмова, бо тоді ми не мали стільки слів, як тепер. Але врешті ми погодилися згуртувати свої сили і бути, як один, коли м'ясоїди прийдуть до нас через вододіл. І це вже було плем'я.

Ми поставили на кряжі двох чоловіків – одного на день, а другого на ніч, щоб стерегти, коли прийдуть вороги. То були очі племені. А ще десятеро вдень і вночі були напоготові з зброєю в руках. Раніше коли хто ходив здобувати їжу, то брав з собою зброю і тільки половину часу працював, бо другу половинувартував, боячись нападу на нього. Тепер усе змінилося. Чоловіки виходили без зброї і весь час здобували їжу. Коли жінки йшли в гори по коріння і ягоди, п'ятеро чоловік із десятийшли з ними, щоб охороняти їх. А очі племені вдень і вночі стежили з вершини кряжа.

Та знову почалися прикрощі. Чоловіки домагалися чужого і часто билися. Коли один з вартових був на вершині кряжа, викрадали його жінку, і він спускався відбивати її. Другий вартовий, побоюючись, що відберуть і його жінку, не йшов на варту.

Отож плем'я лишалося без очей, або вартових. Ми не мали сили шістдесяти. Ми зовсім не мали сили. Тим-то ми зібрали раду й утворили наші перші закони. Ми сказали: щоб бути дужими, ми не повинні вбивати один одного, і встановили закон: коли хто вб'є людину з племені, його повинне вбити плем'я. Встановили й другий закон: коли хто вкраде чужу жінку, його теж мусить убити плем'я. Ми сказали: якщо хто-небудь буде надто дужий і кривдитиме своїх братів по племені, його треба вбити, щоб його сила більш не шкодила. Якщо він житеме, брати його боятимуться, племя розпадеться, і ми знову будемо такі безсилі, як тоді, коли вороги вперше на нас напали і вбили Бу-у.

Суглоб-Кістка був сильний, дуже сильний, і не визнавав ніякого закону. Знав тільки власну силу і відібрав жінку в Тричерепашного. Тричерепашний спробував битися, але Суглоб-Кістка вибив йому мозок з голови. Одначе Суглоб-Кістка забув, що ми всі згуртувалися, щоб додержуватися закону серед нас, і ми вбили його під його ж деревом, а тіло повісили на гілляці як пересторогу, що закон сильніший за одну людину. Ніхто не вищий за встановлений закон.

Були ще інші прикрощі, бо знайте, що нелегко утворити плем'я. Багато було справ, усяких справ, через які ми мусили скликати всіх чоловіків на раду. Ми збирали ради ранками, опівдні, ввечері і серед ночі. Через ті ради нам бракувало часу здобувати їжу, бо щоразу треба було було щось владнати: призначити двох нових вартових, які мали стати на кряжі замість попередніх, або визначити, яка пайка їжі має перепасти тим охоронцям, що не мали змоги здобувати собі їжу.

Нам потрібен був старший, що робив би все це, був би голосом нашої ради і звітував би перед радою про все, що зробить. Отож ми обрали Фіс-Фіс ватагом. Він був сильний, дуже сильний, і дуже хитрий.

Триногий дістав насіння дикого зерна й посіяв його в долині. Він також пробував садити товсті корені та інші їстівні рослини. І землю, що належала усім, поділили. Почав це Триногий, коли посіяв зерно і обмежував землю кам'яною огорожею. Ми думали – що це було безглуздо – межувати її кам'яними огорожами. Їжі ми мали вдосталь, так чого ж на ще треба було?

Ось чому тільки дехто з на мав землю, а триногий мав її найбільше. Інші, що взяли собі землі, позичали її тим, хто працював, і за те платили їм зерном, товстими корінцями, ведмежими шкурами і рибою, яку хлібороби вимінювали на зерно. І от ми довідались, що землі вже немає.

Це було тоді, коли Фіс-Фіс помер, а ватагом став Собачий Зуб – його син.

Собачий Зуб домагався, щоб його будь-що обрали ватагом, бо доти ватагував його батько. Собачий Зуб вважав себе кращим від батька. Спершу він був добрим ватагом, працював багато, і рада мала щораз менше роботи. Тоді піднявся новий голос у Морській Долині. То був Кривогуб. Ми на нього не зважали, аж поки він не почав говорити з духами померлих. Пізніше ми прозвали його Гладким Здоровилом, бо він надміру їв, нічого не робив і все гладшав. Одного дня він оповістив нас, що знає таємниці мертвих і що він – голос бога. Він потоваришував із Собачим Зубом, який наказав нам зробити Гладкому Здоровилу курінь. І Гладкий Здоровило заборонив без дозволу підходити до того куреня і став тримати там свого бога.

Все більшала і більшала сила собачого Зуба над радою, а коли рада ремствувала і хотіла обрати іншого ватага, Гладкий Здоровило (Кривогуб) промовляв голосом бога й казав "ні". Триногий та інші, хто мав землю, стояли за Собачого Зуба. Але найдужчим у раді був Морский Лев, і йому власники землі тайкома дали землі та іншого майна. Тим-то Морський Лев сказав, що голос Гладкого Здоровила – це справді голос божий, і всі мусять йому коритися. Після того Морського Лева назвали голосом Собачого Зуба, і він промовляв за нього.

Іще був Мале Пузо – невеличкий чоловік, худющий, наче зроду не мав доволі їжі. У гирлі річки він зробив велику загату на рибу. Доти ніхто не бачив і навіть гадки не мав про таку загату. Він довго працював, а ми сміялися з його роботи. Проте, завершивши загату, першого ж дня він зловив риби більше, ніж плем'я за цілий тиждень – і то була велика радість. Ще тільки одне місце залишалося у річці для другої такої загати, але коло мій батько, я й десятеро інших чоловіків взялися робити ту дуже велику загату, прийшла варта з того великого куреня, що ми збудували Собачому Зубові. І вона відігнала нас своїми списами, бо там з дозволу Морського Лева, котрий був голосом Собачого Зуба, мав спорудити собі загату Мале Пузо.

Люди дуже ремствували, і мій батько зібрав раду. Та, коли він підвівся, щоб говорити, Морський Лев пробив йому списом горло, і він помер. І Собачий зуб, і Мале Пузо, і Триногий, і всі, хто мав землю, сказали, що це добре. А Гладкий Здоровило сказав, що це божа воля. Після того всі боялися виступити в раді, і більше ради вже не було.

З'явилися гроші. Собачий Зуб, Морський Лев і Гладкий Здоровило – оті троє від усього в Морській Долині мали свою пайку. Їм належав кожен третій кошик зерна, третя рибина й третя тварина. За це вони годували охорону й вартових, а решта лишалася їм. Часом, коли ловилося багато риби, вони не знали, що з своєю рибою робити. Тоді придумали гроші.

Гладкий Здоровило – голос бога – узяв за помічника Перебите Ребро, настановив його жерцем, і той став голосом Гладкого Здоровила й мусив за нього говорити. Обидва вони мали людей, які їм слугували. Так само і інші багатії мали людей, котрі вилежувалися на сонці навколо їхніх куренів, були їм за посланців і виконували їхні накази. І все більше і більше людей відривалося від праці, а тим, хто далі працював, поважчало в роботі. Бачачи це, люди не хотіли працювати й намагалися робити якось так, щоб на них працювали інші. Косоокий знайшов такий спосіб: він перший зварив із зерна вогненний напій. І відтоді більше не працював, бо, потай переговоривши з Собачим Зубом, Гладким Здоровилом та іншими умовився, що тільки він один варитиме вогненний напій. Щоправда, Косоокий не сам варив. Варили люди, яким він платив грішми. За гроші ж Косоокий продавав вогненний напій, а люди купували. І багато грошей віддав він Собачому Зубові, Морському Левові та всім іншим владарям.

Гладкий Здоровило та Перебите Ребро підтримали Собачого Зуба, коли той брав собі другу, а потім і третю жінку. Вони сказали, що Собачий Зуб не такий, як інші люди, а другий після бога; Собачий Зуб теж так сказав і хотів довідатись, хто це ремствував, що він узяв собі кілька жінок.

Собачий Зуб велів зробити великого човна й відірвав від роботи чимало людей, які потім нічого не робили, тільки гребли замість Собачого Зуба, коли він сідав у човен. Він поставив Тигрячу Морду старшим над охоронцями; Тигряча Морда став його правою рукою, і коли хтось не подобався Собачому Зубові, Тигряча Морда вбивав його. Згодом Тигряча Морда і собі вибрав помічника, який виконував його накази і вбивав замість нього.

Та диво дивне: дні минали, ми працювали тяжче й тяжче, а харчів мали щораз менше. Ми здобували їжі багато, а одержували мало. Ми були дурні. Собаки Собачого Зуба обжиралися м'ясом, його помічники вилежувалися на сонці, нічого не робили й обростали жиром, а тим часом малі діти аж заходились плачем з голоду.

Коли ми ремствували, Гладкий Здоровило вставав і голосом бога говорив, що бог примітив мудрих людей і дав їм у володіння і землю, й кіз, і загату, й вогненний напій і що без тих мудрих людей ми б і досі були звірі, як тоді, коли жили на деревах.

Тоді знайшовся ще один, що став співцем пісень у владаря. Люди його називали Коротуном, бо він був малий, поганий, незграбний і ледачий та боязкий. Він любив найситніші кістки з мозком, добірну рибу, тепле козяче молоко, найліпше стигле зерно й затишне місце коло вогню. Отак і жив собі у владаря під боком той співець, бо вигадав свій спосіб не працювати й гладшати. А коли люди дедалі більше ремствували й дехто почав кидати каміння в курені владарів, Коротун співав пісень про те, як добре бути рибоїдом. Він співав, що рибоїди – обранці божі. Співав, що м'ясоїди – мов ті свині й вороння, і що добре рибоїдам битися з ними і в бою вмирати, бо тим вони виконують волю бога, який велить нищити м'ясоїдів. Слова його пісні були нам як вогонь, і ми вимагали, щоб нас вели на м'ясоїдів. Ми забували про свій голод та нарікання і тішилися, коли Тигряча Морда водив нас за кряж, де ми вбивали м'ясоїдів.

Але життя в Морській Долині не легшало. Щоб дістати їжу, був тільки один спосіб: працювати на багатіїв, бо тепер уже не було землі, де можна б посіяти собі зерно. І часто робочих рук виявлялося більше, ніж багатії потребували. А хто не мав роботи, голодував разом із жінкою, дітьми й старими матерями. Тигряча Морда казав, щоб вони, коли хочуть, ішли до нього в охорону, і чимало їх погоджувалося на це; відтоді вони знали тільки одне – колоти списами тих, хто працював і ремствував, що стільки є ледачих дармоїдів.

А коли ми знову нарікали, Коротун співав нових пісень. Він співав про те, що Триногий, Свиняча Щелепа та інші – дужі люди, тим-то вони мають усього багато. Він співав, що ми повинні радіти, маючи в себе таких дужих людей, бо якби не вони, ми загинули б від власної нікчемності та від м'ясоїдів. Ми повинні тільки радіти, що такі дужі люди наклали на все свою руку. І всі багатії Морської Долини казали, що то правда.

- Гаразд, – мовив Довгоіклий, – тоді і я буду дужий.

І він добув зерна, зварив вогненний напій і почав продавати. І коли Косоокий нарікав, Довгоіклий говорив, що теж дужий і якщо Косоокий здійматиме бучу, то він розчерепить йому голову. Тоді Косоокий злякався, пішов і перемовився з Триногим та Свинячою Щелепою. І всі троє пішли радитися з Собачим Зубом. Собачий Зуб поговорив з Морським Левом, а Морський Лев спровадив посланця з дорученням до Тигрячої Морди. Тигряча Морда послав свою охорону, і та спалила курінь Довгоіклого разом з його вогненним напоєм. Убили вони і його самого, і всю родину. Гладкий Здоровило похвалив убивців, а Коротун заспівав нових пісень про те, як добре додержуватися закону, який прегарний край Морська Долина і кожен, хто її любить, мусить іти й убивати поганих м'ясоїдів. І знову його пісня була як нам вогонь, і ми забували свої нарікання.

Творилося щось дивне – коли Мале Пузо ловив так багато риби, що її довелося б дешево продавати, – він чимало її кидав назад у море, щоб за решту платили дорожче. Триногий часто залишав великі лани незасіяними, щоб одержати за своє зерно більше грошей. То була дивна річ – оті гроші. Вони – як і пісні Коротунові. Здавалося – усе гаразд, але насправді було не так, і поволі ми це розуміли. Собачий Зуб почав збирати гроші в себе. Він складав їх на великі купи в курені, що його вночі і вдень стерегли вартові. І що більше він нагромаджував грошей, то вони дорожчали, і людина мусила працювати довше, ніж раніше, щоб одержати стільки само грошей.

Ми не повстали всі разом проти багатіїв, бо цього не розуміли. Та й варта колола нас списами, а Гладкий Здоровило говорив про бога, а Коротун співав нових пісень. І коли хто придумував щось розумне і казав про це, Тигряча Морда разом з охоронцями хапала того мудрія і під час відпливу прив'язували до скелі, а як починався приплив, вода підіймалась і поглинала його.

Жив тоді Перебийніс. Він завжди казав, що ми живемо не так як слід. Він казав, що ми й справді подужчали, коли об'єднали наші сили. І, утворивши плем'я, правильно вирішили позбавляти життя тих, чия сила була на шкоду племені. А тепер, казав він, плем'я не дужчає, а слабшає, бо в нас є люди з такою силою, що шкодить племені: ті люди мають силу від землі, як от Триногий; від рибної загати, як Мале Пузо; від усього козиного м'яса, як Свиняча Щелепа.

Найперше, казав Перебийніс, треба позбавити тих людей їхньої сили, треба примусити їх працювати, – і не давати їсти тим, хто не працює.

А Коротун співав нової пісні – про таких людей, як Перебийніс, які хочуть повернути все назад, щоб люди знову поселились на деревах.

Але Перебийніс не казав такого: він хотів не повертатися назад, а йти вперед; він казав, що ми дужчі тоді, коли об'єднуємо силу, і якби вони об'єднали свою силу з силою сусіднього племені, то не стало б вартових і охоронців, і що якби працювали усі, було б стільки харчів, що кожен мусив би працювати лише зо дві години на день.

Тоді Коротун знову заспівав; і співав він про те, що Перебийніс ледащо, і співав він також "Пісню про бджіл". То була дивна пісня, і хто її слухав, ставав нестямний, наче напився міцного вогненного напою. Він співав про рій бджіл та розбійницю-осу, що прилетіла до них жити і крала їхній мед. Вона була ледача і намовляла їх не працювати; вона закликала також заприязнитися з ведмедями, котрі, мовляв, не медокради, а найкращі їхні приятелі. Співав Коротун натяками, але хто його слухав, то знав, хто є хто в пісні. Коли Коротун співав, що рій, послухавшись оси, мало не загинув, люди гнівались, а коли він заспівав, що нарешті добрі бджоли повстали й насмерть зажалили осу, всі, похапавши каменюки, на смерть забили Перебийноса. Було серед убивців і багато бідаків, що тяжко працювали і не мали вдосталь харчів.

А коли загинув Перебийніс, лишився тільки один, хто насмілився сказати, що він думає, і звався він Волохань. "Де сила дужого? – запитав він. – Гуртом ми сильніші за всіх тих, хто не працює, а багато їсть і душить нас своєю лихою силою. Лише невільники не мають сили. Якби той, хто перший виявив суть і користь вогню, скористався б із своєї сили, ми б стали його рабами, як тепер раби Малого Пуза, який виявив суть і користь загати для риби, і раби того, хто виявив суть і користь землі, та худоби, та вогненного напою. Колись, брати мої, жили ми на деревах, і всім загрожувала небезпека. Та ми вже не воюємо один з одним. Ми об'єднали наші сили. Не воюймо ж і з м'ясоїдами. Об'єднаймо нашу силу з їхньою силою. Тоді мит справді будемо найдужчі. Ми будемо ходити разом на тигрів, левів і вовків і всюди будемо пасти наших тварин по пагорбах, і сіяти зерно і товсте коріння по всіх гірських долинах, і відтоді станемо такі дужі, що всі хижаки повтікають або загинуть. І ніхто не встоїть перед нами, бо сила одного буде силою всіх людей світу".

Так говорив Волохань, і люди вбили його – вони сказали, що він дикий і хоче повернути всіх до життя на деревах. То було дуже дивно. Тільки-но з'являвся чоловік, який хотів вести всіх уперед, як ті, хто не хотів ніяких змін, казали, що він тягне всіх назад, і його вбивали. А бідний дурний люд допомагав убивати його камінням. Ми всі були дурні, крім тих, хто гладшав і нічого не робив.

Дурних називали мудрими, а мудрих убивали камінням. Ті, хто працював, діставали мало їжі, а нероби об'їдалися.

Плем'я знесилювалось. Діти росли кволі й хворобливі. А що їли ми не вдосталь, то поширились у нас незнанні хвороби, і ми мерли, як ті мухи. І тоді м'ясоїди пішли на нас. Тигряча Морда часто водив нас через кряж убивати їх. А тепер вони прийшли відплатити за свою кров. Ми були занадто кволі й недужі, щоб захистити велику стіну. І вони повбивали нас – всіх повбивали, тільки деяких жінок забрали з собою. Ми з Коротуном утекли; я сховався в найдикішій місцині, став мисливцем, і більше не голодував.

А Коротун пішов жити до м'ясоїдів і співав пісень їхньому владареві. Тепер він уже старий, але співає тих самих дивних пісень, а коли хтось повстає і хоче іти вперед, Коротун співає, ніби він тягне всіх назад, до життя на деревах.

Колись люди порозумнішають і рушать уперед. Сила дужого буде їхньою силою, всі вони об'єднаються, і ніхто не битиметься один з одним. Тоді не лишиться ні охорони, ні вартових на мурі. І всіх лютих звірів повбивають, і всі пагорби стануть пасовищами, а всі гірські долини засіються і засадяться. Всі люди побратаються, і ніхто не ледарюватиме, не вилежуватиметься на сонечку, щоб їх годували їхні товариші. І все це станеться тоді, коли дурні повмирають і коли вже не буде співців, які співають "Пісню про бджіл". Бджоли – не люди.


Цебто люди робитимуть висновки і не даватимуть себе дурити знову і знову... Мрія...

Але все в руках людей...

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua