Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Гумільов та "гумилевцы"

ЗаХар | 18.01.2009 12:09

10
Рейтинг
10


Голосов "за"
12

Голосов "против"
2

Як суто наукову гіпотезу поставили на службу "Возрождению Великой России"

Нещодавно на сторінках НП з'явився дуже цікавий допис "Украина без NATO" или "Украина без КРЫМА"? автора Александр Ластенко. На жаль, багато хто, повівшись на провокативний заголовок, накидав йому зовсім незаслужених мінусів, не дочитавшись до авторського висновку -"Україна без НАТО -це і є Україна без Криму". Але я про інше. Мій спротив викликало твердження автора:

Теория этногенеза не была принята советским научным сообществом, мало того, была признана социально опасной и после смерти автора в 1992 году официальная наука её постарались побыстрее забыть

3 арешти, 14 років радянських таборів привчили Лева Миколайовича Гумільова до обережності. Думок політичних не висловлював а для підтвердження власної благонадійності і класовий підхід декларував... Але все рівно ідеологи радянські йому не вірили. Надто вже його праці не відповідали канонам комуністичної історіографії. Не припали дослідження Гумільова до смаку і будівничим Росії демократичної. По-перше вони побачили в його теоріях певне обґрунтування російського ізоляціонізму, а по-друге в поглядах Лева Миколайовича на історію Хазарію знайшли елементи антисемітизму. (Правда про його відношення до "єврейського питання" -тут) Лише академік Д.Лихачов мав на ті часи мужність високо оцінити праці Гумільова. Натомість перспективність для себе оригінальних гіпотез історика відразу відчули прихильники особого пути Росії – почвенники – які, хоч і не надто полюбляли комуністів, але вважали їх значно меншим злом, ніж прозахідні демократи. Вони залюбки почали надавати йому сторінки власного друкованого органу "Наш современник". Люди з відповідними політичними настроями потяглись до вченого. Звичайно, 90-ті роки були для них не найкращим часом і вони, дійсно, займались наукою, намагаючись з позицій вчителя проаналізувати історію Ірану чи, скажімо, В'єтнаму.

Ситуація змінилась з увладненням в Росії В.В. Путіна. Навіть творець і перший голова "Фонда Л.Н Гумилева", єдиний, в дисертації якого вказане наукове керівництво нею Лева Миколайовича, В.Ю. Єрмолаєв відійшов від "однодумців", як зазначено в інформації Фонду, "в силу определенных личных обстоятельств и отношений" Звичайно, дізнатись які там особисті обставини ми не можемо, але те що погляди Єрмолаєва на відносини з колишніми "братніми" республіками принципово відрізняються від поглядів основної маси сьогоднішніх "гумільовців" та значно ближчі до позиції творця пасіонарної теорії етногенезу факт, який важко заперечити. Ні, В'ячеслав Юрієвич жодним чином не може бути запідозреним в проукраїнстві чи, наприклад, прогрузинстві. На українців він дивиться як на ворохобників, котрі завжди лише заважали будівництву потужної Росії а грузинів взагалі вважає балансуючими на межі обскурації та гомеостазу. Проте... Втім -судіть самі.

Згідно вчення Гумільова приєднання України до московського суперетносу сталось лише на акматичній стадії розвитку останнього. З цих позицій відпадання нас від Москви є не лише виправданим, а логічно обґрунтованим. Саме таким є підхід і Єрмолаєва, котрий в роботі "Украина – Россия: исчезнувшее единство" твердить:

"При всех проблемах, экономических и политических, самостоятельная Украина для Российской Федерации скорее безусловное благо, и вот почему. Если существует "вiльна" Украина (а наряду с ней Финляндия, Польша, государства т.н. Балтии), то Россия находится в своих естественных суперэтнических границах с Западной Европой...

В фазовом переходе от надлома к инерции просто нельзя ставить и решать задачи, присущие акматической фазе. Одна попытка их решения неизбежно окончится для России катастрофой. Сегодня дефицитную российскую пассионарность Москве нужно тратить не на восстановление прежнего единства с Украиной, которого уже нет, а на сохранение нынешнего единства России, которое еще есть Нравится нашим патриотам очередной выбор "братского народа" в пользу "общеевропейского дома" или не нравится – не суть важно. Российская власть обязана уважать этот выбор как данность, а власть украинская – принять как данность естественные последствия этого выбора"


Аналогічно -і щодо Грузії ("Грузинские коллизии: что дальше?")

"Единственно приемлемым выходом для России смотрится разумная модернизация того формата отношений, какой имел место до Георгиевского трактата. Сохранение нормальных дипломатических контактов, обоюдное твердое невмешательство во внутренние дела, минимизация всякого рода политических связей, сворачивание экономической и военной помощи, жесткое ограничение взаимных инвестиций вполне способны оградить Россию от непредсказуемых грузинских коллизий".

То більше – навіть модна евразійкість російсько – казахського типу викликає неприйняття з його боку. Ось що говорить автор в статті "Сумерки на голубом небе: Казахстан и "евразийские" легенды"

"Для России любая интеграция с Казахстаном неизбежно выльется в дополнительные затраты российской пассионарности на компенсацию казахской обскурации. Такие затраты в условиях фазового перехода к инерции могут оказаться критическими. Значит, России пора отбросить ненужные "евразийские" сантименты, потому что в противном случае ценой стабилизации Казахстана вполне может стать дестабилизация России".

На підтвердженням того, що саме Єрмолаєва слід вважати справжнім продовжувачем ідей Гумільова в питанні майбутнього Росії можна звернутись до їх спільної роботи 1992 року "Горе от иллюзий".

"Сегодня процесс распада, по-видимому, стал необратимым, и сделанного не вернуть... В одном можно быть уверенным "на все сто": если национальная политика России вновь будет партийной политикой, если эта политика вновь поставит своей целью построение очередной утопии – за развалом Союза последует развал России"

Однак не ідеї Єрмолаєва стали домінантними в середовищі сьогоднішніх російських "гумільовців". Використовуючи назовні його понятійний апарат пропагують вони погляди, які аж ніяк зі вчення Лева Миколайовича не витікають. Найяскравішим представником цієї групи слід вважати В.А. Мічуріна (1965-2006). Володимир Аскольдович був не лише вченим але (і в першу чергу!) російським чиновником, який з1993 року і до самої смерті працював в Федеральній міграційній службі Ленінградської області. Можливо, на його праці не варто було б особливо звертати увагу якби не одне але... Знайомлячись з роботами Мічуріна важко позбутись думки, що це не наукові статті а інструкції для російських бюрократів. Інструкції, які в сьогоднішній Росії виконуються! Маячня? Давайте читати. Спочатку "Россия после надлома"

"Выход России из надлома мы связываем с торжеством прагматического", то есть неидеологизированного отношения к жизни у большинства жителей страны.

...Наиболее вредный из внедряемых фантомов – так называемое "построение гражданского общества" (опять что-то "строим". Не надоело?). Данный фантом есть стремление навязать населению России чуждый для нее тип правосознания, характерный для представителей Западного суперэтноса,


На цьому етапі Мічурін ще практично не відхиляється від гумільовської характеристики періоду переходу від злому до акматичної фази

"Крамоле нет места в заново организованном коллективе, потому что только что миновавшая эпоха так скомпрометировала насилие, что подавляющее большинство предпочитает любую регламентацию, позволяющую надеяться на защиту от произвола сильных. После пережитых потрясений люди хотят не успеха, а покоя."

Продовжимо:

"Особенно важен вопрос воссоединения России с искусственно отделенной ее частью – Белоруссией.... На этом фоне разумной представляется реализованная президентом Владимиром Путиным идея введения генерал-губернаторств или создания укрупненных губерний (Урал, Сибирь, Северный Кавказ и т.п.), по своему "весу" не уступающих Белоруссии".

Втім, цю інструкцією хай аналізує Лукашенко. Для нас значно цікавіша інша: "Центральная Евразия: две перспективы для России"

"Целью глобального политического игрока современности – Запада во главе с США – является превращение России в зависимую от него, относительно стабильную региональную державу, не имеющую никаких потенциальных возможностей всерьез влиять на ситуацию в Евразии и в мире в целом. Россия, приносящая прибыль, и не имеющая возможности даже помышлять о "великодержавных амбициях" (читай: геополитической независимости) – вот мечта Запада".

Ворог визначений, далі -значно легше.

"Плохо то, что Россия будет вытеснена из районов проживания своего коренного населения, находящихся в пределах ее естественных этноландшафтных границ (прежде всего, это так называемые "Северный Казахстан" и "Восточная Украина")

Если Россия сумеет сначала умело создать, а затем не менее умело заполнить геополитический вакуум в центре евразийского континента, то выгнать ее потом оттуда будет достаточно сложно... России надо будет поделить влияние на центральную Евразию с Ираном и (очень осторожно) с Китаем, активно используя жупел исламского фундаментализма, оправдывающий силовое вмешательство России. Нужно сделать все, чтобы руководства государств центральной Евразии поняли реальность его угрозы"


Ну і як висновок -конкретні вказівки:

"1) СНГ хотя не следует формально распускать, но надо его "заморозить", отношения с его членами строить на двухсторонней основе;

2) Государства СНГ надо поделить на "хорошие" и "плохие" по отношению к России, причем "хорошим" Россия должна приносить реальную пользу, а "плохим" – реальный вред.

3) Наладить предельно прочную координацию действий с Ираном и Арменией, являющимися естественными союзниками в регионе.

4) Основная цель – контроль над Азербайджаном, возможно, совместный с Ираном, одновременно – ослабление режимов государств Центральной Азии, прежде всего, недопущение преобладания Узбекистана.

5) Недопущение существования стабильно прозападной Грузии".


(Виконується дуже ретельно!)

"России надо понять свою основную стратегическую цель на столетия вперед – выход на геополитическую границу, максимально совпадающую (в некоторых точках выходящую за ее пределы с учетом военно-стратегических моментов) с этноландшафтной границей Российского суперэтноса (мы считаем, что это северная граница пустынной зоны в центральной Азии, контролируемый Кавказ, этническая граница с китайцами на Дальнем Востоке и западными по своей ментальности народами – прибалтами, западными украинцами – на западе). Эта граница должна быть окружена "буфером" из неподконтрольных посторонним центрам силы государств, вынужденных считаться с интересами нашей страны.

Не маю особливого бажання відповідати авторові інструкції. Лише процитую людину, котру він називає своїм вчителем:

"В этой фазе этнос, как Антей, теряет связь с почвой, т.е. с жизнью, и наступает неизбежный упадок. Облик этого упадка обманчив. На него надета маска благополучия и процветания, которые современникам представляются вечными, потому что они тешат себя иллюзией о неисчерпаемости природных богатств. Но это – утешительный самообман, рассеивающийся после того, как наступает последний, и на этот раз роковой фазовый переход. Последняя фаза этногенеза деструктивна. Члены этноса, неспособные по закону необратимости эволюции вернуться к контакту с биосферой, переходят к хищничеству, но оно их не спасает."

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua