Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Дума про вмираючі озера нашої юні

verbicky | 10.10.2015 23:24

0
Рейтинг
0


Голосов "за"
0

Голосов "против"
0

Коли уЧернігові дачники почали нищити урочище Святе, де колись у Стрижні хрестили їх предків, громада ледь не розігнала міськраду і тепер там порядок.нала Міськраду і тепер там порядок Де тепер славетні озера Львова, якими він славився при Цісарю? Де Львівська громада, коли прихватизували і нищать її озера?

Дума про вмираючі озера нашої юні
ПРОЩАННЯ З ОЗЕРАМИ ЮНОСТІ

До Львова я вперше приїхав в травні 1965. Тоді я працював (за розподілом після закінчення КТІХП) техноруком Костопільського райхарчокомбiнату і мені випало двотижневе відрядження в Раднаргосп, який був у Львові. Не пам'ятаю мети того відрядження. Пам'ятаю тільки, що в готелях місць не було і жив я в гуртожитку облспоживспілки, куди прийняла мене однокурсниця Вірочка Чорномаз. За ту Вірочкіну гостинність мені довелося розплачуватися. До Львова тоді якраз приїхав Перший Заступник Голови Ради Міністрів УРСР Іван Грушецький. Першим секретарем обкому був його висуванець Василь Куцевол. От і вирішив Куцевол піднести своєму патрону такий подарунок, який запам'ятався б на довго. Він мобілізував усіх комсомольців міста на розчищення озера у Винниках і перетворення його в краще у Львові місце масового відпочинку. А ще в честь Грушецького комсомольці посадили на лівому березі озера яблуневий сад http://s020.radikal.ru/i703/1509/ff/f9728adae0e5.jpg (2), що не поступається старовинним саду Закревських http://s018.radikal.ru/i509/1509/0f/6394ff8aac38.jpg, створенному тут пару століть тому (3). Старі яблуні вже не родять, але під цими величезними деревами виросли молоді, які й всипають землю переспілими плодами (3). http://s010.radikal.ru/i312/1509/06/b980289fc7e0.jpg Загребли з гуртожитку вранці і мене. Сад той ми, що жили на той час в гуртожитку, садили, а ось купатися в каламутній воді озера, що розчищалось, не наважувалися.

Весна в тому році була рання, спекотна, сонячна. Хоч у гірських струмках-річечках, що живлять озера, вода була крижана, але в озерах прогрівалася так, що ми тоді купалися вже в травні. До тих Вінніков добиралися електричкою з Личакова, а ось до Зубри, де тоді було величезної Піонерське озеро, йшов автобус, що зупиняється під Вірочкіним гуртожитком. Так що після суботника ми поверталися в гуртожиток, приймали душ, а вже недільним ранком їхали купатися на Піонерське. Живила озеро річечка Зубра з кришталево чистою водою. На березі стояв павільйон http://s016.radikal.ru/i335/1509/34/d6bbe0e9608c.jpg, (фото 4), в якому торгували напоями та чудовим львівським морозивом. Ті два тижні пролетіли як одна година. Я повернувся в Костопіль, як з раю... Через кілька місяців мене, на вимогу КДБ прибрали з Костополя, за передрук моїх віршів у Канаді та читання їх на "Свободі". Вірочка, після трирічної відпрацювання у Львівському облспоживспілки, повернулася в Полтаву, працювала там в кооперативному інституті. У 1974 я вступив до аспірантури Львівського торгово-економічного. У 1975 вже я приймав влітку Вірочку в гуртожитку ЛТЕІ. Ми ще з'їздили купатися на Піонерське озеро. Але воно вже почало міліти, а вода в Зубрі стала каламутною від сміття. Вище озера на Стрийській побудували величезний автозавод (на 60000 робочих місць) і десяток гуртожитків і багатоквартирних будинків при ньому. При заводі, як і належить, обладнали величезне бомбосховище, що врізалося в водоносний шар, з якого живилася річка Зубра. Річка перетворилася на невеликий, брудний струмок. Озеро стало міліти, а незабаром зовсім зникло. З 1992 я живу біля Сихівського гаю Зубра, загораю в долині, яка колись була дном озера (http://s020.radikal.ru/i720/1509/ce/8f69b005f604.jpg (5). Ті великі дерева на горбку виросли на руїнах фундаменту того знаменитого павільйончика. Немає давно того Піонерського озера, а місце спочатку називалося Піонерським урочищем, а тепер Зубрівським гаєм. Озерце, зате з лебедями, є тільки біля палацу місцевого нардепука, який побудував його на колишніх берегах того прекрасного озера. Палац – копія першого Львівського залізничного вокзалу, відкритого 8 листопада 1861 (фото 6). Кажуть, у того вокзалу теж один час було озерці з лебедями. http://s017.radikal.ru/i428/1509/fc/db20d881869f.jpg Від тієї колишньої річечки, що живилась водою Козячого болота залишився тільки брудний струмок, перекритий в цьому місці трубами http://s020.radikal.ru/i712/1509/24/03aa2d8eb13c.jpg (фото 7). На місці Козячого болота, що живило річечку Зубру, тепер величезний, найбільший на Україні, продовольчий оптовий ринок. Нардепук проклав з Сихова до свого маєтку шикарну, спочатку асфальтову, а біля маєтку, вимощену цеглою, дорогу. Сиховчани по ній доходять до маєтку нардепука, а потім вже розбитою ґрунтовкою по Зубрівська долині йдуть до Шувару. Перед ринком їх зустрічає величезний рів, викопаний, щоб не заїжджали машини через цей нелегальний вхід. Минулі роки замість рову був шлагбаум, який замикається на замок. Один з http://s017.radikal.ru/i426/1509/15/9ae870624546.jpg охоронців, звільнившись, не здав ключ від його замку і на базар стали безкоштовно проникати машини з фруктами. Замість того щоб зрізати старий замок і поставити новий, вирили рів. Пенсіонери, після безуспішних спроб перестрибнути його, витоптали стежинку через кущі. Ця стежинка в гущавині і є наше нинішнє життя http://s017.radikal.ru/i415/1509/c9/d673b22a8907.jpg (фото 8)...

Але повернемося до Комсомольського озера. Аж до горбачовської перебудови, студентів під керівництвом молодих викладачів львівських вузів ганяли на комсомольські суботники чистити і приводити його в порядок до пляжного сезону. Коли я з 1974 був аспірантом ЛТЕІ, то керував Літерклубом, в якому було близько сотні студентів. Правда, дехто стверджував, що назва Літерклуб походить не від слова Література, а від ємності – літр. Ми не пропускали жодного суботника на озері. А після праці збиралися (в посадженому нашими викладачами і мною) саду і під квітучими яблунями й аличею поети читали свої вірші, а барди під гітару (фото 5) співали свої пісні, які слухали і розбирали не тільки ми, літерклубівци, а й хлопці з інших вузів, фани наших красунь. Звичайно, і по літру вина і пива теж було. Адже алкоголь сприяє віршам. А потім щасливі і втомлені ми робили марш-кидок у рідний гуртожиток. Стежкою біля потоку Пасіки http://s45.radikal.ru/i109/1509/dc/74f620a8700f.jpg (10) піднімалися від Озера до вулиці Пасічної. http://i003.radikal.ru/1509/65/a657946b331e.jpg (9) Це якихось два кілометри. Перетинали Пасічну і спускалися в центральну алею парку Погулянка і йшли по ній http://s017.radikal.ru/i424/1509/49/3200b2dd9c7a.jpg (10) ще стільки ж, піднімаючись потім на вулицю Зелену біля стадіону "Дружба". А по іншій стороні стадіону, через вулицю вже і був наш гуртожиток по Тернопільській 8. Нам найбільше подобались не декламації віршів під вино над озером, а саме ці марш-кидки. Дівчата вдавали з себе страшенно втомлених, а хлопці мужньо підставляли їм свої спини. Було весело дивитися, як товстуху Люду Сіренко, вагою з центнер, тягне на спині худий очкарик з Політехнічного із зігнутими, розбіжними ногами. Наш Гуртожиткові ді – джей Ігор Малицький з форсом не на спині, а на руках тягнув якусь симпатичну кішечку вагою кошеняти. До гуртожитку добиралися, коли вже темніло. Я переконував вахтера, що у нас сьогодні запланований Літерклуб і це всі його члени, так що записувати всіх потрібно на мене. Він розуміюче посміхався і нікого не виганяв, і не записував. Звичайно, ніхто з нас уже ні на які засідання був не здатен і парочки розбрелися по своїх кімнатах і падали в романтику! З тих пір пройшло більше третини століття.

Я вже давно на пенсії. Тростинки -дівчатка з Літерклуба давно вже стали бабусями і зустрічаємося тільки в"Однокласниках". Вірочка Чорномаз запрошувала мене до себе в гості в Полтаву, але я все відкладав і відкладав. У 2013 її не стало. Тепер мене ніхто нікуди не запрошує...

У 1991 я отримав останню в інституті державну квартиру. Живемо ми з тих пір в Сихові. Діти з 2011 не живуть з нами. Порожніми, жаркими, літніми днями їздимо засмагати на озера. Раніше поруч з нашим будинком була зупинка автобуса до Брюховичів і ми з дружиною їздили http://s013.radikal.ru/i324/1509/5c/933677e3bcd2.jpg відпочивати туди (11 фото 2009 року). Тепер цей маршрут скасували і їздимо двома маршрутками на Винниківське озеро http://s017.radikal.ru/i401/1509/d4/b79b21ef9b6d.jpg (12 фото 2009 року). Воно вже не Комсомольське. Просто – Озеро. Відпочивальники тут навіть не знають ні про Куцевола, ні легенд, пов'язаних з історією цього Озера. А колись літерклубовци розпитували тутешніх старожилів і ми в нашій стінгазеті (фото13 я під стінгазетою) http://s018.radikal.ru/i523/1509/c0/298dc7450edc.jpg поміщали їх легенди про це озеро. Спробую їх коротко переказати-

Історія тутешніх місць сягає сивої давнини. Жили в тутешніх місцях мирні горяни племені карпів. Потім сюди увірвалися войовничі кельтські племена галатів і, поглинувши карпів, стали називатися Карпатами-Хорватами, а сам гірський край став називатися Карпатами. Коли найбільший воїн http://s009.radikal.ru/i310/1509/3a/6e8e13b31249.jpg Київської Русі Свентослав Хоробрий (на мал.14), завоював Болгарське царство, він захотів заснувати тут нову столицю Русі і заявив матері Ользі (за легендами дочки Болгарського імператора Симеона Великого): "Не любо сидіти мені в Києві. Хочу жити в Переяславці на Дунаї. Там середина землі моєї. Туди стікається все добре: від греків – золото, тканини, вина, овочі різні; від чехів та угорців – срібло й коні, із Русі – хутра, віск і мед." Злякавшись такого могутнього сусіда, візантійський імператор Никифор Фока підмовив печенігів і угрів, щоб ті напали на Київ, що залишився без дружини. Чернігівський воєвода Претич відбив цей напад, проте кияни написали Свентославу лист: "Ти, княже, чужу землю шукаєш і бережеш її, а свою покинув, мало не забрали нас печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо не прийдеш і не захистиш нас і знову нас візьмуть, то невже тобі не шкода ні матері старої своєї, ні дітей твоїх ". Отримавши це послання, Свентослав з основною дружиною кинувся до Києва громити печенігів, залишивши в Болгарії молоду дружину під керівництвом воєводи Вовка і його радника волхва Мальва. Але поки Свентослав громив тих печенігів і угрів, в 968 повстали, подговорені імператором Никифором Фокою, християни Болгарських міст. З Преслава (Переяславця) дружинники на чолі з воєводою Вовком вирвалися на волю і через лимани попливли до Дніпра на Русь. З інших міст руські дружини, під керівництвом волхва Мальва лісовими стежками пробилися в Карпати і осіли в Прикарпатті, поріднившись з хорватським плем'ям Білих Клобуків. Їх столиця – Стольне, руїни якої знаходяться по дорозі Львів-Миколаїв перед райцентром Миколаїв. http://i058.radikal.ru/1509/18/fbb2d3776086.jpg (на мал.15) в ті часи була в 25 разів більше тодішнього Києва та займала площу в 250гектар, а довжина оборонних мурів фортеці була більше 10 кілометрів! Царство на Заході межувало з Великою Моравією, на Сході – з Київською Руссю. Правили в ньому не царі, а Рада Друїдів – найвідоміших чаклунів того часу. Волхв Мальв теж був чаклуном. Друїди ділилися на дві касти – чорну і білу. Чорна – управляла природою, керувала війнами, могла викликати бурі і грози. http://s50.radikal.ru/i130/1509/20/6a042e6027f6.jpg Біла – були знахарі, що вміли лікувати людей або наводити порчу. Руський волхв Мальв вмів і бурі насилати, і хмари зупиняти, людей і худобу лікувати, а якщо потрібно, то і псування наслати. http://s52.radikal.ru/i138/1509/a8/c78687c86299.jpg Не захотів він жити у Стольному з друїдами, а оселився на Давидової гряді в лісах біля чатів скель (фото 18). http://s019.radikal.ru/i641/1509/25/67ebeb7ef13f.jpg. Тут жили воїни, що охороняють царство від набігів з півдня і сходу. Це, здебільшого було дружинники Свентослава, які добре знали свого волхва. Так минуло чверть століття. А потім син Свентослава Володимир пішов походом на хорватів і спалив їх столицю Стольне. Частина людей перейшла через Карпати й оселилася в благодатній Паннонії, інших Володимир забрав з собою і розселив в побудованих їм містах. Друїдів він наказав посадити на кіл, тому бігли вони сюди, до чатів скель, де правил могутній волхв Мальв. Так друїди поріднилися з волхвами і влилися в їх братство. Мальв передав свою владу і мистецтво спадкоємцю, а у того вже спадкоємцем був друїд, і володарів гір вже стали називати не Мальвами, а мольфар. Яке відношення вони мають до озера? Саме безпосереднє! Не будь мольфарів, не було б і озера. Ось як це було. Мольфари з часів Володимира Красне Сонечко жили в цьому краю і ніхто не смів ображати волхвів Свентослава Хороброго та їхніх спадкоємців. Київську Русь змінила Галицька, ту Русь-Литва, що об'єдналася в Річ Посполиту, розідрану імперіями-переможницями – Росією, Австрією і Пруссією на три частини, з передачею Карпатського краю Австрії. Коли Австрійська імперія розпалася, Галичина, побувши кілька років у складі України, була віддана Петлюрою Пілсудському. У 1939, тут – у Винниках, поляками була підписана капітуляція Львова і Галичина віддана СРСР. Ось тоді для мольфарів вперше в їхньому житті настали чорні часи. Перший секретар ВКПУ (б) Хрущов оголосив війну релігії і забобонам. Мольфарів почали переслідувати, відправляти у ГУЛАГ, а то й просто розстрілювати на місці. Але Радянська влада тут протрималася менше 2 років. Комуністів змінили їхні колишні союзники, а тепер вороги – фашисти. Глава СС Гіммлер цікавився стародавніми релігіями. За згодою та за дорученням Гітлера, ним була створена надсекретна організація Ананербе, що розшукує і досліджує знання Древніх. До цих Давнім фашистами були віднесені і Мольфари, які вміють навіть керувати погодою http://s020.radikal.ru/i702/1509/c9/ebf1fd1f77cd.jpg (рис. 19) У З лісах на чатів скелях есесівці розшукали трьох не знайдених НКВДистами мольфарів і стали з ними працювати в лабораторії Ананербе. Її побудували в мальовничій долині між гір на краю старовинного урочища Забава. У місці, де тоді ще в повноводну річечку Марунька, http://s017.radikal.ru/i401/1509/e4/e18db768a0d5.jpg під величезним садом графів Закревських, вливався Потік Пасіки (20). вигляду це був великий одноповерховий будинок, але ось під ним було ще кілька поверхів, в яких і знаходилися різні лабораторії, де і експериментували з мольфарами. Чим вони там займалися, не знав ніхто. Мій батько, майор Василь Сиротенко, офіцер оперативного відділу штабу армії Конєва, який брав участь у плануванні http://s014.radikal.ru/i327/1509/8c/fe0bd3b3e528.jpg Львівсько-Сандомирської операції (21) і розгрому дивізії СС Галичина під Бродами, розповідав, що тоді під Винниками ніякого озера не було. Про надсекретному об'єкті СС в лісі під Винниками він чув, але подробиць про нього не знає. Він розповідав, що розпочата 4 березня операція по настанню у Тернопільському напрямку, закінчилася тим, що в ніч на 10 березня, 252 штрафна рота 15 стрілецького корпусу 60-ї армії за підтримки батареї САУ тринадцятої http://s017.radikal.ru/i425/1509/25/e5b06729e4bc.jpg гвардійської бригади 4 гвардійського корпусу, несподівано не тільки для німців, але й для себе, захопили більшу частину Тернополя з Півночі. Тут же в Тернопіль був кинутий третій батальйон 4-го полку дивізії ваффен СС Галичина і 543 батальйон народного ополчення. Усього близько 1200 багнетів. Ось разом з ними з тієї надсекретної лабораторії Ананербе під Винниками і був посланий один з мольфарів. Він знав весь величезний підземний Тернопіль, тому і допоміг коменданту Тернополя Фон Найлдорфу відкрити продовольчі склади в захопленій Червоною Армією частині міста. На станції в цей час виявився склад з цистернами спирту, відвантаженими місцевим спиртозаводом. Ось мольфар і порадив розвести ці цистерни в різні частини міста. Розвозив їх цивільний машиніст, який і повідомив нашим солдатам про вміст цистерн. Природно, солдати, які місили грязюку з 4 березня, позбавлені постачання, які вирішили, що раз Тернопіль узятий, то можна і відпочити, спочатку штрафники, а потім вже і решта накинулися на продовольство і спирт.

До ранку всі червоноармійці, що захопили місто, спали, мов мертві, тож дивізійники з ополченцями, тихо проведені в місто мольфаром за спинами наступаючих, перебили їх без єдиного пострілу, відвоювавши звільнену частину міста. Тоді ж потрапив у засідку і отримав бандерівську кулю в куприк генерал Ватутін, командувач 1-м українським фронтом, який керував звільненням Тернополю. Якби це був звичайний офіцер, він би потрапив в польовий госпіталь і через місяць був би вже в строю. Командира такого рангу могли лікувати тільки в столиці. Ось і потрапив він до столичного Київського госпіталю, де і був благополучно залікований академіком Вишневським до смерті. Наступальну операцію взяв у свої руки маршал Жуков, прозваний "м'ясником". У Фон Найлдорфа було близько 3500 солдатів з різних частин, плюс дивізійники і ополчення, і один мольфар, який робив так, що над Тернополем весь час були хмари, які зробили застосування бомбардувальників неможливим. Однак, Жуков зміг обійти Тернопіль із Північно-Заходу і Південного Заходу, замкнувши оточення. Правда, щоб знову взяти місто, довелося витратити цілих півтора місяця і буквально стерти місто з лиця землі важкою артилерією (на фото 22). Бомбили місто, захищається від авіації мольфаром, наші "Нічні відьми" на фанерних У-2. З міста вдалося вирватися тільки 55 німецьким солдатам. Решта були знищені або здалися в полон. Однак, куди поділися дивізійники, ополченці http://s018.radikal.ru/i507/1509/68/b3117f544c11.jpg і мольфар (фото 23), а це 1 201 особа, ніхто не знає дотепер і навряд чи коли дізнається...

На виручку своїм частинам в Тернополі Гітлер наказав кинути свою кращу 1-у танкову армію з дивізією "Адольф Гітлер", 7 танковою дивізією і 359 піхотною дивізією. У відповідь Жуков кинув війська на Чернівців та Коломиї і під Кам'янцем-Подільським повністю заблокував цю танкову армію німців. У величезному котлі виявилися дві танкові дивізії – "Адольф Гітлер" і "Дас Рейх", а також ще 23 танкових і піхотні дивізії! Ось туди і був посланий другий мольфар. Відомими тільки йому лісовими дорогами, відсутніми на найбільш докладних картах, він з 6 по 18 квітня, під носом у Жукова, виводив цю масу військ від Скелі Подільської до Бучача, http://s015.radikal.ru/i332/1509/19/57a2e7d70a36.jpg (рис.24) де вони і вийшли з оточення! Куди потім подівся цей мольфар, ніхто не знає і вже не дізнається.

Третій мольфар 25 червня пішов з дивізією СС "Галичина" під Броди, де вона посіла другу лінію оборони у складі 13 армійського корпусу німців. Дивізія тоді нараховувала 15299 осіб + 1 мольфар. 18 липня маршалу Конєву вдалося замкнути Бродівську угрупування в котел, а потім і знищити. Тільки 500 дивізійникам під командуванням штандартенфюрера Фрайтага вдалося вирватися з котла і приєднається до німців. Інші були знищені, оскільки в полон їх не брали. Але от 2 999 дивізійників розчинилися навколишніх лісах http://s018.radikal.ru/i524/1509/f7/6ab16e257868.jpg разом з тим (фото 25). Чи не з'являлися вони більше серед німців й НКВДисти їх також не знайшли...

Так закінчилася історія трьох мольфарів з лабораторії Ананербе на Бурегу річечки Марунька там, де зараз знаходиться Винниківське озеро. Лабораторії перебувала в 10 м від острівця до центру озера. Там зараз найглибше місце. Я і зараз, коли блукаю по шию у воді біля того місця, натикаюся на шматки каменів і арматури. На знімку з літака (26) це http://s017.radikal.ru/i412/1509/39/39f91d2f062d.jpg місце знаходиться між острівцем і спускною (зливною) шахтою...

Цікавий факт. Львів був залишений німцями без бою 20 липня і узятий Конєвим 27 липня 1944, а ось в урочищі, де знаходилася лабораторія Ананербе, єгері протрималися до кінця серпня, після чого, підірвавши лабораторію, зникли в лісах

Цікавий факт. Львів був залишений німцями без бою 20 липня і узятий Конєвим 27 липня 1944, а ось в урочищі, де знаходилася лабораторія Ананербе, єгері протрималися до кінця серпня, після чого, підірвавши лабораторію, зникли в лісах гряди... Берія, як і Гіммлер, захоплювався містикою. Він послав у Вінники співробітників спец. відділу МГБ. Вони досліджували руїни лабораторії Ананербе, особливо цікавилися підвалами (фото 27). Але в самий розпал досліджень http://s018.radikal.ru/i517/1509/1b/9a9616870ae7.jpg\, коли майже всі чекісти знаходилися в підвалах, пролунав могутній вибух і на місці руїн утворився величезний котлован, куди відразу ж поринули води Марунька і потоку Пасіки. Вода безслідно зникала в котловані. Але ось наступної весною вона виринула звідси могутнім потоком, несучись по долині, змітаючи будинку околиці Вінників – Забави. Жили там переважно робітники тютюнової фабрики. Дирекція фабрики допомогла їм ліквідувати руйнування. Але наступної весни такий же потоп повторився знову і став регулярним. Справа в тому, що води, що потрапили з річки Марунька і Потоку Пасіки, потрапляли у величезну карстову порожнину. Туди ж навесні сходилися потоки з численних гірських джерел. Весною, переповнена порожнина викидала скупчені води могутнім потоком, змітаючи все на своєму шляху. Дирекція тютюнової фабрики вже не мала грошей для ліквідації наслідків повеней. Тоді жителі околиці Забава звернулися з колективним листом до першого секретаря Львівського обкому партії Грушецького (фото28). Це відбувалося в жорсткі Сталінські часи. Не зреагувати на звернення трудящих, це ризикувати опинитися переведеним в Сибір чи на Камчатку. Тому, отримавши колективний лист, Грушецький тут же зателефонував своєму приятелю, голові Львівського облвиконкому Миколі Козирєву (фото29) і, порадившись з ним, зібрав у себе через два тижні закриту нараду провідних вчених області з питання, що робити в Вінниківськими повенями. Справа в тому, що Козирєв був начальником оперативної групи з постачання Південного фронту і знав про ту таємничої лабораторії Ананербе та обставини її підриву, чого чомусь не знав Грушецький, колишній член Військової Ради 2-го Українського фронту. Нарада була закритою, тож і коло вчених було обмеженим. Пропозицію молодого завідувача кафедри енергетики політехнічного інституту – побудувати там гідроелектростанцію, яка і буде регулювати скидання води, було висміяно геологами та економістами львівського держуніверситету. Вони вказали на нестабільність водних потоків і наявність карстових порожнин у цій місцевості, що перекреслює можливість такого будівництва. Зрештою, прийняли рішення заповнити порожнину на місці вибуху камінням, будівельним сміттям, з розвалин зруйнованих будинків міста, потім залити бетоном. Після виїзду на місце, вирішили, що найкращим варіантом буде створення тут місця відпочинку з озером, відгородженим від долини греблею, яка і буде регулювати водоскид. У Наприкінці 1948 року Грушецького послали вчитися на курси ПРИ ЦК ВКП (б), а Козирєв раптово помер (25.01.1949) і роботи зі спорудження дамби були тимчасово припинені. Коли Грушецький в 1950 повернувся з курсів, він першим ділом зобов'язав не тільки директора тютюнової фабрики, але й директорів підприємств Личаківського району виділяти робітників і техніку для чистки дна майбутнього озера і вирівнювання рельєфу, особливо на місці вибуху. Будівництво греблі планувалося здійснити після того, як буде закінчена підготовка ложа для озера. Це вже відбулося при першому секретарі обкому Зіновії Сердюка (фото 30), який і відкрив у 1953 урочисто Комсомольське озеро. Назвали його так тому, що для завершення робіт з його благоустрою та розчистки були мобілізовані комсомольці усього Львова, що виконували ці роботи безкоштовно, у вихідні дні – "суботники". Сердюка забрали секретарем ЦК Молдавії і в +1961 першим секретарем обкому до Львова повернувся Грушецький. Йдучи до Ради Міністрів України, він рекомендував на своє місце першого секретаря міськкому партії Василя Куцевола (фото 31), який і пробув на цьому місці без перерви цілих 11 років. Це завдяки йому над озером весною розквітав, а восени радував урожаєм яблук сад, над яким став шефствувати ректор сільгоспінституту, розташованого в Дублянах, академік http://s004.radikal.ru/i206/1509/13/e33125f90690.jpg Михайло Тимофійович Гончар (фото32). Звичайно, він і в Дублянах на землях сільгоспінституту посадив сад. Але тут вирощували і спостерігали за кісточковими, горіхоплідних деревами та ягідниками, а дослідженнями розвитку зерняткових займалися в Винниківському саду, завдяки чому він підтримувався в ідеальному порядку. Поставками яблук Державі інститут не займався, тому їх закладали на зберігання в Дублянського складах з підвалами і холодильниками для вивчення процесів, що протікають під час тривалого зберігання. Під час війни Гончар воював командиром бомбардувальника і нічого, і нікого не боявся. Коли йому потрібно було щось для сільгоспінституту або для саду, він не соромився заходити до першого секретаря обкому і не і не просити, а вимагати потрібне. Нехай це був прагматичний Куцевол, толерантний Сердюк або сам Добрик, дружина якого наводила жах на все львівське начальство. Мало того, завдяки Добрику він ухитрився провести через облвиконком безкоштовний проїзд студентам і співробітникам інституту автобусними маршрутами і електричками від Дублян до Винників! Потрібно сказати, що Добрик (фото 33) пробув найдовше на посади першого секретаря Львівського обкому партії (1973-1987) і вивів Львівську область на перше місце у всьому СРСР з модернізації промисловості. Це він був ініціатором КСУКП – комплексної системи управління якістю продукції і ще десятка прекрасних ідей. Куцевол розбив на берегах озера сад, завершив будівництво багатьох гігантів Радянської індустрії, які ініціював ненависний Хрущовим кращий господарник СРСР http://s58.radikal.ru/i162/1509/f5/faf5296b3588.jpg Лаврентій Берія (фото 34), а ось, завдяки Добрику, продукція львівських заводів стала відомою в усьому світі. Сьогодні, дивлячись на всіх наших прем'єрів, міністрів і губернаторів за час Незалежності, яких навіть не запам'ятаєш, бо вони нічого путнього не створили і не зробили, починаєш розуміти, що в радянські часи було більше хорошого, ніж поганого. Так, були дурні заборони, не було свободи слова, не можна було вільно побувати за кордоном, скрізь і в усьому панувала жорстка цензура. Так, мого діда і дядька розстріляли, як ворогів народу. Але було й прекрасне – ми будували Майбутнє, якого у нас тепер немає. Працювали на Держава, а не на пана. При наявності предків – "ворогів народу", я поступив і закінчив інститут і аспірантуру, захистив дисертацію, був запрошений працювати на підприємство Кремлівського РайПО, обслуговуюче Кремлівських старців...

Добрик мав доступ і до Щербицького, і до самого Брежнєву, а ось Горбачову припав не двору. Занадто самостійного Секретаря Львівського обкому, прибрали зі Львова у 1987. Замість його поставили секретаря ЦК КПУ Якова Погребняка. Яків Петрович був м'якою, інтелігентною людиною. Його дочка, за його згодою, вийшла заміж за відомого дисидента-письменника Леся Бердника. Він прекрасно розумів, що курс Горбачова веде СРСР в нікуди, але перешкодити цьому не міг. Він взагалі нічого не міг. Розробив 15 соціальних програм щодо поліпшення забезпечення населення області продовольчими, промисловими товарами та послугами, але жодну з них так і не дали здійснити. Відмовився перекладати обком партії в вибудувану для цього багатоповерхівку на Стрийській 35, віддавши будівлю під медичний комплекс, але і це скасували, передавши будівлю податкової інспекції. Коли ж 12.04.1990 був обраний главою Львівського Облради дисидент В'ячеслав Чорновіл (фото 35), на 14.04 був скликаний пленум обкому партії і Якова Петровича змусили написати заяву про звільнення на пенсію. На його місце був "обраний" Секретарюк (всі інші претенденти взяли самовідвід) який через рік вигнаний був львів'яни разом з компартією. Як бачимо, Погребняку (36) було не до Винників та інших проблем. Максимум, чого він зміг добитися, це скасування будівництва двох хімічних гігантів на Львівщині, які створили б загрозу екологічної катастрофи, подібною тій, якою загрожували відстійники Ново-Яворівського комбінату Сірка...

Саме тоді й настали для Комсомольського озера чорні часи. Сад Львівського агроуніверситету, його новий ректор Роман Тринько, який боявся всього і всіх, зіпхнув місту, мовляв, надто вже цей сад віддалений від Дублян, а в інституті закінчуються кошти на утримання власного автопарку (на той час право у студентів і співробітників вузу на безкоштовний проїзд від Дублян до Винників було забуто). У Винниківській райраді не було ні фахівців, ні грошей. Сад став бездоглядним, а коли за пляшкою "Біловезької пущі" на трьох Єльцин, Кравчук і Шушкевич пропили СРСР, бездоглядним виявилося і Винниківське озеро, яке відносилося до Личаківської райраді Львова. Сад дичавів. Навіть яблука ніхто не збирав і не збирає й вони всіюють землю під деревами. Набережна озера почала нагадувати сміттєзвалище і відхоже місце. Зникла служба порятунку, розтягнули човни та інший інвентар. Озеру загрожувала доля зниклого Піонерського озера. Може, щоб не порівнювати ці озера, його тоді і перейменували з Комсовмольского в Винниківське. Але це було єдиним, що зробила влада вже самостійної України для Озера. Одне за іншим закривалися львівські підприємства. Збанкрутувала тютюнова фабрика й стала змінювати господарів одного за іншим. Щоб відродити озеро (37 фото 2002) http://s011.radikal.ru/i315/1509/87/1ceec8d55ebf.jpg потрібні були гроші і люди. А ні того, ні іншого, ні у Винниках, ні у Личаківському райвиконкомі не було. І тут озеру пощастило. За часів пізнього Кучми стало модним вкладати гроші в об'єкти, обслуговуючі відпочинок населення. Дозволили здачу в довгострокову оренду пляжів і озер. Найвідомішими в ті часи були дві озерних комплексу – в Брюховичах і у Винниках. Звичайно, в самому місті Львові є кілька десятків озер і озёрец, які за часів Цісаря Франца Йосифа http://s017.radikal.ru/i418/1509/12/0cd89e06503e.jpg (фото 38 його пам'ятника) були прекрасними місцями відпочинку Львів'ян. Але для повернення цього потрібно, щоб знайшовся насамперед Господар. Прихватизаційних власників у нас багато, а от Господарів з головою – мало. Тому відпочиваючі й не купаються в численних міських озерах Львова...

У 2002 були здані в довгострокову оренду два озерних комплекси. Хто конкретно прихватизував Брюховицькому озера говорити не буду. Цей міліцейський генерал знову при владі. З такими зв'язуватися – собі дорожче http://forumtp.net/vsjo-o/itemlist/category/60-vasilij-pisnyj-vasil-pisnij А ось Винниківське озер відкрито взяв у довгострокову оренду колишній працівник транспортної прокуратури, який став після цього директором Привокзального ринку. Після ринку- керівником общепита, а вже в роки Незалежності, пробувши 5 років директором державного госпрозрахункового підприємства Екоплод, зміг на конкурсних засадах очолити центральний ринок Львова. Це – Володимир Кожан http://s017.radikal.ru/i410/1509/bd/2527bfcd4e68.jpg (фото 39). Випускник агрономічного факультету мого Львівського сільгоспінституту і товарознавчого факультету мого торговельно-економічного інститу. Особистий ворог братів Медведчуків. Самородок з села Гута Буського району Львівщини.

Я антикомуніст, чиє дитинство пройшло в бандитському районі Чернігова Лісковиці. За вірші про комуністів, передруковані в Канадській газеті і зачитані на Свободі в 1965 вилетів з випускного курсу Київського держуніверситету. У радянські часи критикував радянських чиновників в "Правді", "Соціалістичній Індустрії", "Радянській Росії" і з задоволенням дізнавався, що вони вилітають зі своїх місць. Але ось зараз переконався, що занадто мало новоукраїнців можуть змагатися з ними по працездатності та знанню своєї справи. Володимир Кожан саме один з таких людей. Відслуживши армію в званні рядового, не маючи військової освіти, з 2002 він є Командувачем Галицького козацького округу Українського реєстрового козацтва, генерал-полковником УРК, почесним доктором університету Львівський Ставропігіон, почесним консулом республіки Казахстан у Львові. 2002 це останні роки владарювання Кучми і його всесильного голови адміністрації, кума самого Путіна- Віктора Медведчука. І ось знаходиться людина, яка відводить у брата Медчука лакомий кусочок – Центральний ринок і додатково бере в довгострокову оренду перлину Львівщини – Вінниківське озеро!

Я раніше їздив з дружиною на Брюховицькі озера (фото 40). Справа в тому, що поруч з моєю багатоповерхівкою була кінцева зупинка автобуса N86 до Брюховичів. Можу порівнювати, що зробили господарі одного й іншого озер. У Брюховичах огородили озера дротяною сіткою, поставили душ і туалет, привезли десяток самоскидів піску на берег, огородили дитячий пляж, поставили причал для рятувальника, купили пару човнів і катамаранів, які стали здавати в прокат і на цьому все закінчили. Хочеш випити води, що-небудь поїсти – виходь в магазин за озерами або в чебуречних. Мало того, найперше озеро біля дороги господарі навіть не стали використовувати під. пляж. Відгородили від http://s017.radikal.ru/i435/1509/f6/5f42a44af752.jpg усіх, поставили замок на хвіртці і влаштували там риболовлю для ВІП-клієнтів (судді, прокурори, держчиновники, бандити, http://s018.radikal.ru/i511/1509/de/7cdcac4ab5c4.jpg (фото 41) рекетири, шахраї і т. Д) фешенебельного мотелю "Колиба" біля озера. Якщо ж віп-гостям не пощастить у рибній ловлі на великому озері, до їх послуг басейн в дворику "Колиби" з осетрами і фореллю http://s016.radikal.ru/i334/1509/3d/8ba3373e04e5.jpg (фото 42). Але мажори приносять не прибуток, а зв'язки. Найбільшу прибуток приносять відкриті будиночки з мангалами. У 2012 побудували їх на пляжі з пів десятка. З ранку до вечора в них було повно народу. Так що прибутки вони приносили більше, ніж сам мотель!

В кінці 2013 гримнув Майдан, а в лютому стара влада разом з Януковичем втекла. Настав безвладдя, бо Майданівці поїхали захищати цілісність Держави, що не подбавши взяти владу в свої руки. Генерала забрали назад до Києва. Озеро і Колиба, приватизована в 2007, залишилися за дружиною, з якою він про всяк випадок розлучився. Тепер це не його власність і він знову чесний і жебрак держчиновник, який має доступ до розподілу грошових потоків. Пішов один з таких потоків на будівництво замість мотелю трьох п'ятиповерхівок http://s019.radikal.ru/i614/1509/86/c30048fd8618.jpg з підземними гаражами та власним водопостачанням http://s019.radikal.ru/i636/1509/50/dfc10782e373.jpg (фото43) Природно, жителі Брюховичів, не захотіли повторення історії Сихова, де озеро висохло, а в лісі зникли гриби. Адже водоносний шар порушили такі ж новобудови з підземними гаражами та артезіанськими свердловинами. Люди стали писати в усі інстанції, від губернатора до Президента. На жаль, це в Сталінські часи за не реагування на листи трудящих можна було і в Сибір загриміти. Зараз всі листи скидаються тим, на кого люди скаржаться. Ось і піднялися Брюховчане на місцевий Майдан, і мало не розігнали місцеву раду, що дав згоду на будівництво п'ятиповерхівок з підземними гаражами в рекреаційній зоні озера. Новий Господар (генерал адже тепер у Києві і йому не до озера і мотелю), а їм числиться Ольга Скіра, колишній директор Колиби, погодилася замість п'ятиповерхівок побудувати кілька пентхаусів без підземних гаражів. Мало що може пообіцяти перелякана жінка! Що ж, багатоповерхівок не буде. Але і зони відпочинку Брюховічан на цих озерах більше не буде. На фото http://s018.radikal.ru/i504/1509/16/291c60df9bfd.jpg (44) я в серпні 2011 загораю на найширшій частині пляжу озера. За лівим плечем у мене сітчаста огорожа баскетбольного майданчика. Зараз вхід на озеро закритий. Зміг сфотографувати це місце тільки з того спортмайданчика http://s020.radikal.ru/i711/1509/47/53c8a6931b4b.jpg (45). Розговорився з роботягою, копошаться там. Він "не знає" ні хто господар, ні чи будуть пускати на озеро коли-небудь простих відпочиваючих. А споруджують роботяги фундаменти для одноповерхових будиночків, які стоятимуть суцільною стіною, замість нинішньої дротяної огорожі верхнього берега озера. Через зовнішні двері потрапляєш в коридор, з одного боку якого буде кухня, з іншого туалет і ванна. Коридор веде до вітальні-спальні з балконом, через який і можна вийти на пляж. Ця світла смужка біля сітки і є ті фундаменти, а пісок не для пляжу, а для будівництва! Минулі роки Брюховічане, у яких відібрали і "прихватизували" їх озеро, могли тут безкоштовно купатися, пред'явивши паспорт з місцевою пропискою. Після завершення будівництва цих будиночків, навряд чи вони зможу купатися в озері. Для них залишається тільки невелике озёрце, яке колись було біля знаменитої чебуречній, поступово перетворюється на болото. У 2013 його взяв в оренду молодий хлопець Володимир Омеляновський, що не мав поняття про бізнес на відпочинку. Першим ділом огородив озерці від людей, потім додумався вкласти майже всі свої гроші в будівництво фешенебельній лазні (фото 46) – http://s018.radikal.ru/i521/1509/94/1e9083d92f94.jpg симбіозу фінської сауни і російської лазні. Розраховував, що саме ця розкішна лазня (по 300 гривень за годину користування) принесе основний прибуток! Ну навіщо, наприклад мені, пертися в ті Брюховичі з Сихова, коли під боком є кілька таких лазень і поруч зі мною є басейни, де води більше, ніж в цьому озерці! До того ж сусід орендар, щоб збільшити площу своєї ділянки засипав частина озера будівельним сміттям, зменшивши і так малесеньку зону відпочинку http://s015.radikal.ru/i330/1509/49/73c2260cdd36.jpg (фото 47). Що ж, хлопчина тепер продає все це кумі того забудовника. Щоб покупка була рентабельною, тієї доведеться зробити платним відвідування озера і для жителів Брюховичів. Так що на Брюховчіскіх озерах, як зоні відпочинку, доведеться поставити хрест. Так, думаю, і на самих цих озерах скоро доведеться поставити хрест. Адже живить озера потік, що виринає з болітця, затиснутого між чебуречною, вулицями Крутою і Львівською. Це болітце живе за рахунок джерел, що живляться водоносним шаром передгір'я. Але ось кілька років тому там почали споруджувати "Поле чудес" – квартал для багатіїв, подібний Московській Рубльовці. http://s018.radikal.ru/i509/1509/6f/a41ef47b1e98.jpg Там не ділянки землі, а маєтки, огороджені високими цегляними парканами. У кожному маєтку пентхаус з підземним гаражем та сауною, а у дворі – садок з басейном або фонтаном http://s017.radikal.ru/i439/1509/3d/52d11a1fdd6f.jpg (48). Багатії не стануть користуватися водогінною водою, яка відповідає вимогою СЕС, але нормальні люди її не п'ють. http://s019.radikal.ru/i602/1509/88/572d329b080b.jpg Багатії мають у своїх дворах артезіанські свердловини. І все це у водоносному шарі, що живить болітце і озера. Вони живуть своїм життям, а прості люди Вінніков інший, зовсім не схожою на ту – райське! Після тяжкої роботи їм хочеться провести вихідні, як у старі часи, на своєму озері. Озеро ще є, але на нього їм вже не потрапити! Залишилося тільки маленьке озерці біля чебуречних. Однак і його скоро не буде! Відбирають багатії воду у водоносному шарі і болітце починає висихати. Дивлячись на брудну річечку, що витікає із болітця http://s019.radikal.ru/i607/1509/08/018d03f26534.jpg в озера за дорогою, бачиш, що ніхто її не розчищає, та й за станом болітця не дивиться. До стану самих озер зараз нікому немає діла. Усохне болітце, зникнуть Озера. Господар Озера не постраждає. Він удома продасть за великі гроші. А адже гроші – головна мета життя і нинішніх властей, і нинішніх олігархів і всіх "нинішніх тимчасових правителів". Де матрос Желєзняк і його "Хто тут тимчасові – Злазь! Зкінчився вже ваш час!"...

Доводиться погодитися з тим, що Львів'яни можуть нині і в найближчому майбутньому, відпочивати на єдиному озері – Винниківському.

Я вже писав про те, що Брюховицька і Винниківське озера були прихватизовані (тепер це називається, взяті в довгострокову оренду) в 2002. Одне – генералом міліції, друге директором Краківського ринку Кожиним. Кожин навчався в обох Львівських вузах, в яких працював я. Мало того, він так нагадує нашого улюбленого героя, турецького підданого, що я не скажу про нього нічого поганого. Краще, просто розповім про різні підходи до бізнесу на відпочинку. Сьогодні ринок Краківський не порівняти ні з шикарним ринком-містом "Південний" Петра Писарчука, ні з зростаючими громадинами павільйонів ринку "Шувар" Романа Федишина. На Краківському ринку досі панують намети, а не павільйони-палаци, як на цих ринках. Але запитайте у будь-якого господаря ринку – що приносить більше прибутку і швидше окупповується – намет або розкішний павільйон? Відповідь ясна сама собою. Палаци це великий, ліквідний капітал, але максимальний, притому важко підраховуваний, прибуток дають саме намети!

Я не знаю особисто ні Володимира Кожана, ні Романа Федишина, хоч вони і вчилися у Комерційній Академії, де я працював. Я тоді мотався по всьому Союзу, впроваджуючи свої розробки, до того ж бізнес мене ніколи не цікавив. Але тут, на прикладі озер і ринків, видно різний ринковий підхід і різний інтерес. Генерал, Писарчук та Федишин вкладають гроші в дорогі проекти з тривалим терміном окупності, що забезпечать мільярди їхнім дітям і онукам. Кажан – бізнесмен-політик. Він вкладає гроші в те, що окупиться ще за його життя і прославить зараз. Про мільярди нехай думають нащадки. Адже в нинішній ситуації, коли не знаєш, хто при владі буде завтра і які фортелі викине наступна влада, майбутнє непередбачуване і довгострокові проекти затівати не варто. Ось і підійшов до проблеми озера він не як бізнесмен-стратег, а як бізнесмен-тактик! Окупність зони відпочинку тим вище і швидше, чим більше відвідувачів. А їх тим більше, чим краще налагоджена інфраструктура. Ось і зайнявся він інфраструктурою. На огорожу озера йому не довелося витрачатися. Просто, на центральному вході, збереженому ще з радянських часів, поставив білетера http://s017.radikal.ru/i408/1509/20/af28ccef06c7.jpg (на фото50) з місцевих жителів. На 4 проходу з боку дач поставив сторожів. Головну прибуток дають численні намети, кафешки і павільони http://s017.radikal.ru/i408/1509/87/75731274e6bd.jpg (якщо вдивитеся в фото пляжу http://i003.radikal.ru/1509/e6/4894dc2031ab.jpg (51), то побачите, що все узбережжя заставлено ними). Близько півсотні павільйонів і кафешок приносять http://s001.radikal.ru/i195/1509/a0/1718d49ff260.jpg Господарю пляжу за сезон солідний прибуток (по 15-30 тисяч за оренду павільйону чи кафешки кожний). Кожен будиночок з мангалом здається на раз по 100-300 грн (залежно від розміру) В'язка дров для шашлику, нарубаних з дерев http://s003.radikal.ru/i202/1509/27/19f99f9bd0fc.jpg цього ж лісу (фото 52). Як в підручнику – максимум доходу при мінімумі витрат! На лівому березі будиночків з мангалами менше але тут головними фішками є розваги – човни на прокат, батути, вишки http://s010.radikal.ru/i313/1509/7c/00b76d8517b7.jpg для стрибків з водяного трампліну, кулі, в яких діти можут ходити по воді http://i024.radikal.ru/1509/0e/2d094c912779.jpg (на фото 53). Озеро було приватизовано в 2002. Вже з перших же років там були поставлені намети, павільйони та будиночки-навіси з мангалами. Але ось самі багатотисячні натовпи відпочивальників були там з 2009 по 2013, коли до Винників ходили десятки маршрутів, розцвітав середній і малий бізнес, а у людей були гроші.

На жаль, перед кінцем Януковича, Росія влаштувала "торгові війни", а наш уряд почав тиснути малий і середній бізнес, який і повстав Майданом. Майдан закінчився бунтом силовиків і тітушек в Донбасі. Майданівці пішли воювати туди за цілісність України, не подбавши взяти владу в свої руки. Влада залишилася та ж, змінивши тільки морди. Тиск на середній і малий бізнес посилився вдвічі, ніж при Януковичі. Схожий на солітера прем'єр, щоб догодити МВФ, за особистою ініціативою форсував різке підвищення тарифів на комунальні послуги та енергоносії, ліквідацію соціальних пільг. Людям стало не до відпочинку, та тут ще постійна загроза, що твоїх дітей мобілізують в армію і кинуть вмирати за бізнес-інтереси вищого керівництва країни. Відпочиваючих на озері все ще багато, адже більше засмагати ніде, але не так, як у минулі роки...

Потрібно сказати, що я на Винниківське озеро ходив не так купатися, як за солодкою водою, що була тільки в цьому джерелці під греблею за територією озера http://s011.radikal.ru/i318/1509/70/eaa4acff6025.jpg. Його крижану воду з солодкувато-весняним медовим присмаком п'єш і не можеш напитися! Я, як і багато відвідувачів, набирав її в 10 літровий бутель і тягнув 2 км. до автобуса на гірку. Адже Львівську водопровідну воду пити неможливо. Пара років і у тебе будуть камені в нирках! Ця ж ті камені вимиває! Ось і шикувалася біля джерела черга, а люди похилого віку, набираючи воду, прагнули стати не на брили, а на дно, занурюючи ноги в крижану воду. За тиждень таких ванн проходили артрози і артрити...

А ще я любив милуватися романтичним http://s017.radikal.ru/i430/1509/3a/a8f070e01264.jpg озёрцем (на фото 55) праворуч від входу. Там весь час мешкали дикі качки. Я майже щороку фотографував їх. http://s017.radikal.ru/i404/1509/f8/b2c784bad627.jpg (56) Фотографував зі стежки до озера від дач, не дивлячись на незадоволення хлопців-охоронців, що спостерігають, щоб цією стежкою не проскочив ніхто безкоштовно. Але такої краси навряд чи де ще побачиш. Та й диких качок з каченятами, котрі плавають, не боячись тебе http://s016.radikal.ru/i335/1509/aa/54646cd027de.jpg, зовсім поруч, теж побачиш рідко. Ось і полишив я в ті роки їздити в Брюховичі, відпочиваючи тільки н вінниківському озері. Мені подобалася природа. Любив бродити садом і згадувати молодість з Літерклубовскими суботниками тут в саду над озером. Подобалося, що тут не вимагають у місцевих паспорт з пропискою, як в Брюховичах. Тут білетери знають всіх своїх в обличчя – адже вони живуть тут! Місцеві вільно проходять і навіть рибу ловлять. Їх корови на обіднє доїння і ввечері поважно простують лівим берегом, додому, під захоплені крики дітвори відпочиваючих http://i069.radikal.ru/1509/c0/4437eeb16169.jpg (58) Обстановка якась сімейна. Відпочивають тут роками і тому знають один одного. Це, як би, рідне село у величезному місті або повернення в далеке-далеке дитинство, коли всі навколо були рідними і близькими...

У 2014 я не відпочивав на Львівських озерах. Запросили родичі в Бердянськ і ми відпочивали там до пізньої осені. http://s012.radikal.ru/i320/1509/fd/7b3f1e806edb.jpg Погодьтеся – Азовське море біля Бердянська побільше і чистіше, ніж Винниківське озеро. До того ж газети писали, що СЕС закрила його через 40-кратне перевищення місту у воді кишкової палички. Літо в цьому, 2015 було типово Львівським. Пара сонячних тижнів у квітні і травні при дощових і похмурих червні-липні. Так що їздити розпочав у серпні. Пам'ятаючи, що у вихідні дні вода тут каламутна від маси купаються, ходжу з раннього ранку в понеділки та середи, коли народу мінімум. Після того, як до 3 радянським вигрібних туалетів додали біотуалети http://s008.radikal.ru/i305/1509/62/aceb0763c350.jpg (фото 60), неприємний запах зменшився, але не зник зовсім. Я теж, швидше за все в осяжному пір не буду їздити на Винниківське озеро. Та й не тільки я – Ніхто не буде! Винниківське озеро ризикує повторити історію Піонерського. Висихає воно. Та інакше і бути не може. Адже живлять озеро численні лісові струмочки та річечка Марунька і потік Пасічний. Але ось подивіться на фото з майданчика під автобусною зупинкою в 2010 році http://s017.radikal.ru/i434/1509/e6/a19f5f83ea16.jpg (фото 61). А тепер подивіться на фото з того ж місця, зроблене в цьому році http://s017.radikal.ru/i434/1509/e6/a19f5f83ea16.jpg (фото 62), побачите кілька нових дач, схожих на триповерхові пентхауси. У них, як і у пентхаусів, підземні гаражі і сауни, власне водопостачання з артезіанських свердловин. Взагалі, за минулі 5 років тут в лісопарковій зоні, в долині, де колись протікала річка Марунька, що брала початок біля нинішнього дрожзавода "Ензим" виросло більше http://s43.radikal.ru/i101/1509/cb/32c3e098caca.jpg (63) півсотні таких дач, забирающих воду біля озера. Навіть дорога до цих дач з'явилася. Дорога з'явилася, а Марунька зовсім зникла, з'являючись тільки в паводки. Зникла, коли зникли джерельця, що живлять її. Пам'ятайте джерело з солодкою водою з талим, медовим присмаком. З його труби могутнім потоком виривалася вода. Так було раніше. Немає більше в його трубі води http://s013.radikal.ru/i325/1509/08/9fc4f515433d.jpg (65). Зате з'явилася на майданчику над Джерелом нова дача з "висячим садом", зрошуваних водою, яка йшла раніше в цей Джерело http://i011.radikal.ru/1509/5f/a4a886d17f1b.jpg (66) Та й не тільки цього джерела позбавили нас багатії. Пам'ятайте вид на романтичне озерцеhttp://s017.radikal.ru/i430/1509/3a/a8f070e01264.jpg (55). Інше тепер відкривається видовище http://i056.radikal.ru/1509/5c/b17bb8b44a00.jpg (67). Навіщось спиляли вікове дерево, та й кинули так. Озерце висохло http://s50.radikal.ru/i130/1509/be/452ab58ced08.jpg і заросло різнотрав'ям (68). Це те ж саме місце, що і на фото 56 Скоро на цю землю знайдеться "справжній Хазяїн" і побудує тут такий же казковий замок, як цей за дамбою http://s019.radikal.ru/i609/1509/35/c1afb2c080fe.jpg (69). Я намагався дізнатися, хто ж побудував цей замок, але крім "бандюган" іншої відповіді не отримав...

Але не тільки "бандюган" і місцеві нувориші ставлять біля озера свої пентхауси-замки, забираючи у озера воду. Ось подивіться на фото з озера, зроблене з протилежних http://s017.radikal.ru/i432/1509/f6/dae5f440eaf6.jpg від входу воріт. На знімку видно багатоповерхівка поруч з церквою. Церква побудована кілька років тому на вулиці Пасічній. Церква нікому не заважає і ніщо не зачіпає. Але гляньте на дев'ятиповерхівку зліва від церкви, на ліс за нею http://s020.radikal.ru/i702/1509/e9/19a91c28c626.jpg, що приховує озеро (71). Саме від цієї дев'ятиповерхівки веде стежка до озера. Вчора, рано вранці 2 вересня 2015, я пішов цією http://s010.radikal.ru/i312/1509/3c/19fda7576991.jpg стежинкою (72), якою ми, Літерклубовці ходили сорок років тому. Немає в мене фотографій тих років. Адже за 17 років, прожитих в інститутському гуртожитку з вічно тимчасовими сусідами, їх не збережеш. Є тільки нинішні. Стежка одразу ж виходить на дорогу від дев'ятиповерхівки http://s019.radikal.ru/i604/1509/bb/6cfb277708d0.jpg до новобудов внизу (73). Раніше тут був ліс, зараз з боків встають дачі. І не тільки дачі. Ця новобудова над долиною явно не схожа на http://i056.radikal.ru/1509/ac/b5d9bc86237a.jpg дачу (74). Вище, над нею, видна наша дев'ятиповерхівка. Звідси спускаюся крутою стежкою в долину потоку Пасіки http://i056.radikal.ru/1509/ce/a9fd18013776.jpg (76). http://s018.radikal.ru/i523/1509/9f/5d8c1b9a81eb.jpg. На дереві в долині покажчик – Мототрек і Джерело. http://s018.radikal.ru/i519/1509/d3/7fa69f12d8c1.jpg (77). Заходжу на майданчик Джерела http://i004.radikal.ru/1509/96/6759490dd782.jpg (78) з якого й починається потік Пасіки. Пробую воду. Знаєте, з кожної труби тече вода з різним присмаком. Найсмачніша з нижньої трубки, що тече зовсім тоненькою цівкою. Колись всі труби були такі, як велика ліва труба і вода текла такими бурхливими потоками, що приходили сюди міщани тільки з відрами – набрати цілющої води. Тепер Джерела вичерпуються. Беруть початок з водносного шару під новим кварталом, де розташована наша дев'ятиповерхівка, взагалі пересохли і струмочок від них став стежинкою http://s016.radikal.ru/i335/1509/9e/71873871754d.jpg (фото 79) біля струмка Потоку Пасіки. Та й Потік Пасіки вже не потік, а струмок. Новобудова над урвищем висушила головне Джерело. Це саме та трубка з найсмачнішою водою! Вода крижана, блискуча з якимось медовим відтінком кольору і присмаку. Його дають пісковики, з яких складені гори. Саме тому потік називається Пасіки, а вулиця вгорі – Пасічною. Бурхливий колись потік Пасіки тепер нагадує брудний струмочок, повноводний тільки під час дощів. Спускаюся до озера тієї старої Літерклубовской стежкою, що залишилася в пам'яті. У молодості ми нею бігли. Тепер не те що бігти, йти ледве можу. І не від старості, а від того, що стежка стала малопрохідною http://i057.radikal.ru/1509/55/3718bcd8c011.jpg (фото80) Нарешті виходжу на дорогу, що виводить мене до озера. І тут мене зустрічає приємний сюрприз. Немає вже романтичного озерця і болітця, де тулилися качки. Але самі качки нікуди не зникли. Вони, http://s42.radikal.ru/i097/1509/31/9c80eba5a884.jpg просто, перебралися на основне озеро http://s017.radikal.ru/i417/1509/0d/cbac18fc4923.jpп (81). Вдивіться, вони внизу на березі! Вдень, коли тут повно відпочиваючих, вони відлітають на відомі тільки їм лісові болітця-озерця. Зараз тихо-розкошують тут. http://s017.radikal.ru/i422/1509/b5/35fa2dfe0726.jpg Хочеться вірити, що будуть жити тут ще багато-багато років вони та їхні нащадки!

Але ось що мене мучить. Десятки років тому я разом із десятками тисяч Львів'ян упорядковував це озеро. Десяток років ми їздили влітку на суботники його упорядковувати. Але ось закінчилася Радянська влада і озеро, яке було тоді загальним, як стверджують нинішні "корифеї" влади – нічийним, знайшло свого Власника. Поки його орендарем був Кожин, воно мало Господаря. Але скоро йому стукне 70. Роки забирають працездатність, приносять хвороби. Турботу про озеро він вже перекинув на виконавчого директора пляжу Романа Таратута. Якщо про Кожин можна сказати – Бізнесмен, то про Таратута цього не скажеш. Один з основних законів бізнесу каже – не наймай на роботу своїх родичів, бо втратиш контроль і управління. Таратута на всі посади прийняв своїх родичів. Останні роки за вхід платиш, а ніяких квитків не отримуєш. Звичайно, невраховані гроші йдуть в кишеню Сім'ї й сторожі з білетерами за пару сезонів можуть купити машину. Але до озера є десятки http://s017.radikal.ru/i401/1509/06/6700d7af5066.jpg проходів через ліс. Якщо у відвідувачів немає квитків, то як відрізниш заплатившого від зайця? Робочі пляжу також всі родичі директора. Працюють упівсили. Навіть сміття з урн не вивозиться тижнями http://s020.radikal.ru/i704/1509/b4/7c19193ee714.jpg (фото 51). Втрачає пляж керованість, втрачає відвідувачів. Втративши керованість і популярність, вже нічого не зможе довести чиновникам і ті зможуть поступати з землями у пляжу так, як захоче той, хто більше їм заплатить. Землі належать Винниківському райвиконкому, а саме озеро – Личаківському. Якщо генерал міліції може продати свою Колибу і забудови у Брховічського озера, то Кожин нічого продати не може. Два райвиконкому навіть йому не здолати!

Я розповів сумну історію двох Львівських озер. Озер моєї Юності. Я сам з Чернігова. Моїх однокласників розкидало по всьому світу. Зараз, коли більшість вже відійшли в інший світ, став регулярно скайпувати з ще живими. Питаю їх і про їх пляжі на річках і озерах. Скрізь одне і те ж. Скрізь пляжі знайшли Власника, але рідко де- Господаря!

.Про все це сказано в "Книзі буття українського народу", написаної членами Києво-Мефодіївського братства – Миколою Гулаком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем та Опанасом Марковичем в далекому 1847: п.56. Вимислили відщепенці нового бога, найсильнішого над усіма Дрібними боженятами, а той бог називається по французькому егоїзм, або інтерес". Ось і губимо ми природу, а живемо все гірше і гірше тому, що править в нашій Україні цей бог – егоїзм!

Прощайте озера Дитинства і Юності!

Відходите ви в минуле, в пам'ять, як пішли наші щасливі Дитинство і Юність...

Я, незважаючи ні на що – оптиміст. Моя Батьківщина зараз, як киплячий котел з закритою діями влади кришкою. Може, вибухне революцією, а може, відкриється запобіжний клапан нової некоррумпованої влади і заживемо по Законам. Законам, розробленим і затвердженим не безграмотними живоглотами-нардепуками з нинішньої калоліціі, а обраними нами, а не виборчкомами, народними депутатами. І буде "Все таке заможне, чесне і родинне – Юність моя світла- Русь моя Вкраїна!"

К.т.н. Володимир Сиротенко (Вербицький)










© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua