Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Шлюб

Правнук | 22.04.2008 10:56

6
Рейтинг
6


Голосов "за"
8

Голосов "против"
2

Він вже потроху став забувати смак червоного борща і вареників з вишнями... Тож якось переживе і відсутність в меню пампушок з часником...

Хто сказав тобі, що немає на світі любові вічної, вірної, справжньої?... Хай відріжуть брехуну його паршивий язик... Переклад, звісно... З відомого твору письменника, якого зробили Великим Українцем... Бо він тут жив... Хоча й ненавидів все українське...

... І ось – Україна переживає ейфорію свободи, Росія – печаль самотності. Олекса Косар.

Це був шлюб з розрахунку... Не по любові... Таке часто буває в житті...

Вона була по-жіночому м'якою, поступливою і мрійливою... І любила поговорити... Завжди любила поговорити... Ну, коли, певна річ, не співала...

Він був черствим, часто жорстоким, байдужим до сліз і дуже рідко, практично ніколи, ласкавим...

Вона була щиросердою і не вірила в лихі наміри... Вміла читати, читала Шевченка – і не вірила... І яка була їй користь з того, що читати вміла?...

Він мав багато коханок і без жалю оплачував їхні забаганки за рахунок сімейного бюджету... Бо був, як і більшість чоловіків, полігамним, а коханки не завжди були просто наложницями... Але від неї він завжди вимагав беззастережної вірності...

Вона народжувала йому дітей, а він забирав їх на війну і часто повертав каліками... Або не повертав... Зовсім не повертав...

А коли війни не було – він її створював... Бо він дуже любив воювати...

Коли ж створити війну ще не вистачало ресурсів – він полював... Бо нудився – до землі не лежала душа... І тому був затятим мисливцем... В кожній кімнаті, не кажучи вже про технічні приміщення, тримав мисливського сейфа зі зброєю... І набої до неї у кожнім кутку...

Він назавжди позбавив її дівочих ілюзій і навчив перевагам подвійної моралі...

Навчив – бо дуже любив повчати... І не менше любив виховувати... За своєю унікальною методикою...

Про яку можна написати сотні дисертацій, а можна і дуже коротко: він був суворим і жорстким у вихованні дітей... Іноді просто жорстоким... Занадто часто жорстоким... Не терпів жодної сваволі...

Так порядні люди не чинять навіть з чужими дітьми... Навіть з дітьми ворогів... А він жорстокістю виховував власних...

Вважав це виправданим і правильним... Вірив, що людина мусить жити в тюрмі, звідки випускають на вихідні... Інакше вона впадає у вседозволеність і не цінує свободи... Не може збагнути її справжньої ціни... Або ще гірше – впадає у приватну ініціативу... Де для нього залишається мало місця... Де його диктаторська влада щезає, як вода у піску...

І тому перетворив спільний дім у тюрму... А вихідні відмінив зовсім... Або замінив суботниками... Бо був схильний до крайнощів...

Саме тому в цьому шлюбі були дні, коли він, закривши всі комори, не давав їй їжі... І дітям її не давав... І в сусідню хату втекти не давав... І сусідської допомоги прийняти їй не давав... Але давав її дітям померти від голоду... Бо чомусь дуже не любив її дітей...

Може, тому, що знав: її вони люблять – а його бояться... Чи зважають на брутальну силу... Чи просто ненавидять... Але, що не люблять – в цьому не сумнівався... Твердо і достеменно знав... Розумів... Усвідомлював...

І то була правда... Деякі її діти його дійсно дуже не любили... А деякі взагалі не вважали за батька... Хтось думав, що це діти від іншого, позашлюбні... Вона ж знала точно, що всі вони були її дітьми... Однієї з нею крові... І любила всіх своїх дітей однаково... І давала всім їм те, що могла...

Вона давала їм те, що могла... Так, не всі були вдячні, не всі тим задовольнялись, не всі про неї дбали у відповідь, не всі були чемними дітьми... Траплялись і виродки... І зараз трапляються... Таке теж досить часто буває у сім'ях... Особливо, якщо сім'я велика, а в сусідських кошенят хвости довші... Чи здається, що довші...

Багато дітей відреклися від неї... Або забули про неї, потішені батьківськими подарунками... І, згадуючи її, називали матерью... Бо людина слабка – а оточення тисне... Так і вироджується занедбаний сад, заростаючи дичками...

Що ж – є багато недоглянутих могил...

Прикро, що вона не подумала з самого початку – з цього шлюбу не буде пуття... Бо російською шлюб зветься брак... А хіба щось путнє, вдале чи добре назвуть браком?...

Врешті-решт, вони, все-таки розлучились... Розійшлися по кімнатам колись спільної квартири... Не тому, що він пив, а її за це бив... А тому, що бракувало в цьому шлюбі любові... І ще тому, що він з самого початку був густо замішаний на обмані...

Звичайно ж, він повівся не по-лицарськи... Таке теж досить часто буває в житті... Бо дуже рідко буває інакше... Забрав собі майже все і залишив права ще й на кухню... Щоб мати можливість заглядати у кастрюлі колишньої дружини...

Бо чоловіки вважають нормальним кидати жінок, але чомусь впадають у ступор або алогічний гнів, коли жінки кидають їх... Така природа розірваних сімейних стосунків...

Його колишні вихованці зараз керують її дітьми... Так вже воно склалось... І тому він не полишає ні на хвилину спроб виховувати й зараз її дітей... Виховувати в ненависті до неї... Так, до лицаря чи до джентльмена йому ще дуже далеко, нічого не вдієш... Бо інших він виховувати вмів, а сам до виховання був інертним...

Але зате він дуже дбав за репутацію... Того, що скажуть: "Зерно гноїть, а сім'ю голодом морить, нехристь..." – не боявся... А того, що скажуть: "Поганий господар – навіть на чорноземі у нього не родить... Треба б його сім'ї допомогти..." – боявся...

Бо вважав себе дуже добрим господарем... Найкращим в світі... Все ж до хати ніс... І все або програвав, або пропивав, або просто так марнував... Ну, не сільської душі людина був... Самодур...

Тож все у нього, про людське око, родило... І в неї родило... Бо в неї не могло не родити... Не ті руки, і не та земля, щоб вічно пусткою стояла...

Розлучаючись, він встиг прописати в її кімнаті прижитих від інших жінок дітей, своїх племінників і декого з дуже далеких родичів... Щоб потім захищати їхні права... Щоб куди не гляне – згадувала про нього...

Вони розірвали свій шлюб офіційно, але він не поспішає з'їхати остаточно... Все на щось сподівається... Чи просто боїться самостійного, без міцного тилу життя... Але нічого вже не зміниш... Все-одно це станеться...

Він забере з її (колись просто кімнати, а тепер уже хати) свої сейфи і, нарешті, перестане човгати по кухні...

Попереду довге окреме життя... Пора вже до нього звикати, а не чекати, що вони знов поберуться...

Він вже потроху став забувати смак червоного борща і вареників з вишнями... Тож якось переживе і відсутність в меню пампушок з часником...

Деякий час вони самі ще будуть згадувати події спільного минулого життя... Бо ж треба щось згадувати... Щоб не було нестерпно боляче за змарновані в тому спільному існуванні роки...

Їхні діти – вже рідше... Бо мул осяде – і прогляне гола правда... А голе – це не завжди глянцеве і гламурне, не завжди призначене для публічної демонстрації на міжнародних виставках і не завжди для спільного вжитку чи масових гулянь... Голе – це часто інтимне... Тільки твоє... Про що не завжди треба говорити... Хоча для себе є не зайвим пам'ятати...

Його вихованці і родичі стануть потроху дивитись на нього збоку... І колись перестануть без міри легковірно зважати на його слова про неї...

Він, здається, вже вгледів для себе нову обранку... Заміну... З трохи незвичним кольором шкіри і нестримним прагненням заселити своїми нащадками рештки цієї тверді під небесами... Але він не расист... Головне, щоб вона була руською...

Правда, ця його нова пасія менше схильна до сентиментів, але теж досить вправна на кухні... Та й залицяння сприймає поблажливо... Ховаючи в звичну посмішку справжню суть свого власного розрахунку... Коли рахують і планують не на п'ять чи сім років... Коли рахують на століття й тисячоліття вперед...

Вона, скоріше за все, теж візьме новий шлюб... Хоч би як він цьому не опирався... Мабуть, цей новий шлюб буде теж з розрахунку... І таке теж дуже часто буває в житті...

Бо любові величезний дефіцит в цьому світі... Її практично нема... Окремі краплинки цього голоду за людиною ще спалахують в суцільній ночі світлячками, але що ти збудуєш на світлячках?...

А цей новий досить заможний, привабливий і сильний... Теж не без недоліків, звичайно... Теж на щось розраховує... Бо ближчий до прагматика, ніж до філантропа... Але ж у всіх є недоліки... То ж вона з цим недоліком змириться... Не з такими мирилась...

Бо їй треба думати про майбутнє... Майбутнє своїх дітей... Яких вона любить... Не тією любов'ю, якої катастрофічний дефіцит, а тією, яка вічна... Материнською... Жертовною... Хоча діти не завжди таке розуміють...

Дехто з її дітей проти цього нового шлюбу... Однозначно проти більшість його родичів, племінників і байстрюків... Проти – бо ще не чули, або не усвідомили змісту простої української приказки: якби мені той розум до, який в моєї жінки після...

Тож це знову буде шлюб з розрахунку... Шлюб на перспективу...

В надії, що хтось із дітей повернеться в материнську хату... Щоб поставити новий паркан і підправити дах...

В надії, що в хаті цій, нарешті, з'явиться свій, справжній господар...

В надії, що в хаті цій житимуть внуки, а не заблудлі цигани...

В надії, що в хаті цій житимуть, а не існуватимуть...

В надії... Яка завжди посміхається смерті останньою...

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua