Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
щоденне життя   побутовий екстрим   добровільний екстрим   мова

Я пропоную вам екстрим...

Правнук | 28.01.2008 15:52

9
Рейтинг
9


Голосов "за"
13

Голосов "против"
4

Світлій пам'яті Анатолія Погрібного присвячується...

В житті завжди є місце для екстриму. С.Островський. З щоденника про практику на сталеливарному виробництві.

- Пане, не пийте води з криниці – москалі її отруїли!... – Что ты говоришь? Я не понимаю... – Кажу, пийте, пане, пийте... Тільки горло не застудіть – вода ж бо холодна... Схоже на бандерівський анекдот. Але не анекдот.

Коли Ви востаннє червоніли?...

А були до тремтіння в руках збентежені чи схвильовані?... А хололи від страху?... А збирали всі наявні душевні сили, щоб відстояти прийняте напередодні рішення?... Наприклад, кинути палити...

Всупереч всім обставинам... У яких, здається, єдине призначенння – тиснути і провокувати Вас порушити дане собі слово... Коли Ви взагалі давали собі якесь слово?... Коли це було востаннє?...

Відповідь не має значення...

Хіба що, може, для Вас особисто...

І Вам особисто я пропоную це дуже далеке від стандарту випробування...

Зауважте: ніколи більше – тільки в цю історичну мить!... І ніде більше – тільки в Україні!... І при цьому, екстрим не для кожного – тільки для обраних!... Але обираєте Ви... Якщо Ви – російськомовний українець... Тільки тут потрібні справжня мужність і сила духу – і тільки тут Ви зможете перевершити усіх!... В тім числі і себе... Цього майже напевне не зможе Чак Норіс чи Стівен Сігал, Ван Дам чи Дакаскос, але, можливо, зможете Ви!... Це страшно, як стрибок без парашута, і екзотично, як поїздка в Таїланд!...

Тож тільки Вам я пропоную цей екстрим... Причому не якихось там швидкоплинних тридцять хвилин чи годину гострих вражень, а цілий день... Наповнений під зав'язку емоціями день...

Ви можете організувати його, не затративши й копійки... І майже задурно пригадати або відчути вперше весь букет людських емоцій... Від найпримітивніших до найвитонченіших... Можливо, й не весь букет, але те, що цей день не залишить у Вашій душі глибокого сліду, – дуже і дуже сумнівно...

Щоб вистояти цей день, не треба попередньо проходити курси самозахисту чи самооборони... Хоча й вони можуть виявитись зовсім не зайвими...

В цьому екстримі Вам навряд-чи знадобиться вміння стріляти без промаху, по-македонськи, двома руками по двом рухливим мішеням, в темряві і на звук... Але, безперечно, стане в нагоді інший, значно тихіший спосіб струшування повітря... Що зветься словами... Більше того – сказати їх Ви можете, навіть, пошепки...

Претендентам на цей іспит не треба в експрес-режимі опановувати мистецтво капоейри чи дзю-до... Не треба шукати альпіністське спорядження чи купувати акваланг... Не обов'язково вміти плавати взагалі...

Можна не вміти цього всього – і вистояти...

А можна вміти все – і набагато більше – і спасувати... Взагалі не наважитися на цей простенький, примітивненький екстрим... Бо це для декого виглядає жахливішим, ніж стрибок з надзвукового літака без парашута, знаючи, що внизу не вода і, навіть, не пісок, а голе каміння...

Це просто один день українською...

А тепер, раз я Вам це запропонував, то сам же спробую і віднадити...

Щоб Ви зайве не мучились, підшукуючи варіант відмови, запропоную, для початку, кілька своїх...

Ви можете сказати ту чарівну фразу, що заміняє культурним людям посилання під три чорти: "Не вчіть мене жити – краще підтримайте матеріально"... І будете цілком праві – матерія первинна... І одночасно неправі – бо дух сильніший...

Чи можете скористатись тією фразою відмови, що дуже імпонує самому автору: пропозиція з вдячністю відхиляється... Що в перекладі означає – матерія виявилась ще й сильнішою...

Хоча, пропонуючи свої варіанти, я Вас не обмежую – Ви вправі вигадати і щось власне... Чи скористатись досягненнями російського фольклору... І пристойність при цьому зберігати не обов'язково – автор не зомліє від Ваших слів... Бо він їх не почує...

Форма чи причина Вашої відмови для мене особисто, врешті-решт, не має жодного значення... Ви ж відмовляєте не мені... Я не підписую з Вами контракту і не спитаю за його невиконання... Про Вашу відмову я, зрештою, й не знатиму... Так що можете відмовитись і мовчки... Головне, щоб ця форма влаштовувала Вас особисто... Щоб приховалася суть...

Бо Ви, власне, будете не єдиним, кого від такої пропозиції знудить...

Дуже багато з тих, хто читає цю статтю, а в побуті спілкується російською, ніколи не наважаться на подібний екстрим... Просто не наважаться – і край...

Що вже казати про Вас, якщо хлопці, що відбули строкову (чи й позастрокову) службу в так званих "гарячих точках" і не раз пройшлися паралельними стежками зі смертю, чомусь від такої пропозиції мнуться, згасають, бліднуть, ніяковіють, зіскакують на жарт або з військовою винахідливістю майже миттєво знаходять привід відмовитись від подібного екстриму... Спробуйте комусь з російськомовних українців це запропонувати і співставте отриману реакцію з тим, що щойно прочитали... Ви переконаєтесь, що Правнук, хоча й дуже-дуже рідко, але буває правий...

Бо не буде зайвим нагадати, що в Україні є місця (не хотілось би називати їх регіонами), де розмовляти українською небезпечно... Тож зважайте на цю обставину самі – Вам краще знати, де можна пити воду...

Хоча, в принципі, це набагато легше, ніж розвантажити самому вагон піску дитячою лопаткою чи відсидіти день в окопі під час бомбардування... Згадуючи "Отче наш!" і ковтаючи пилюку і сльози...

Це набагато легше, ніж вистояти зміну біля мартена чи відбути її в забої шахти... Де на іскру від скреготу Ваших зубів чекає, як на кохану, той клятий метан...

І, в той же час, це незрівнянно важче...

Тому, що просто бракує сміливості... Бо це не гачка на автоматі тиснути з рішуче-злісним виразом на обличчі чи трощити комусь щелепу прийомом таеквондо...

Тут потрібна справжня, непідробна і не показна присутність духу... Бо далеко не кожен на цій грішній землі може змиритись із думкою, що з нього можуть посміятись... А іноді й не тільки посміятись...

Бо далеко не завжди людина людині – друг і товариш... Іноді ця людина – майже брат... І цей брат, може, саме зараз, почувши від Вас мелодію українського слова, захоче саме з Вами звести рахунки, саме від Вас отримати детальний звіт і спитати саме з Вас за Севастопіль...

Бо кожен бореться з нудьгою по-своєму...

Тож вирішуйте самі – чи по кишені Вам такий екстрим... Прийняти цю пропозицію – чи послати автора під три чорти... Чи й не послати, і не прийняти... Це – Ваш вибір... Про нього ніхто не знатиме... Окрім Вас особисто...

А я особисто ні до чого Вас не змушую... І не вчу Вас жити... Я пропоную...

І ще, щоб Вам було легше мені відмовити...

Досі, спілкуючись російською, Ви не чули за це на свою адресу жодного лайливого слова?... То у Вас є шанс, сказавши публічно кілька слів ще однією зрозумілою майже всім в Україні мовою, почути на цю саму адресу одразу кілька тих слів... А, можливо, навіть, і речень... Серед яких "бандеровец" буде майже ласкавим... Майже ніжним... А Ви ж не нищили радянських агітаторів і про схрони чули тільки з байок...

Звичайно ж, Ви можете сказати, що не боїтесь нікого і нічого, а відмовляєтесь з інших причин... Що ж, спробую вгадати інші приблизні варіанти Вашою відмови...

В своєму першому пориві, який майже завжди віддає перевагу задоволенню перед зусиллям і лінощам перед працею, Ви можете сказати, що не бачите в цьому жодного сенсу... Що це безглуздо... Що це нікому не треба... Що це неможливо в тому середовищі, де Ви живете...

Скажете – бо такою є людська природа... Біологічна природа двуногих лежачих камінчиків, під які не хоче текти і вода...

Тому три перших Ваших відмовки я легко зрозумію і сприйму... Тому четверта викличе у мене спротив і я спробую Вас переконати, що це можливо...

300 спартанців... Хлопці під Крутами... Холодний Яр... УПА... Сотні тисяч бійців українського Опору...

Так, як і всі вони – без підтримки держави... Всупереч частині оточення, яка не проти скоритись обставинам... Без всяких сподівань на нагороду... Без надії на негайний результат... Часто взагалі без надії...

"Хмари наших стріл закриють сонце!" – "Що ж, ми будем битися в тіні"...

А ти не можеш вистояти один день, щоб не збитися на російську, бо тобі так зручніше?...

То чверть копійки тобі ціна в базарний день і нема тобі віри!... Який же ти тоді, трясця твоїй мамі, патріот?... І чий ти тоді, в біса, патріот?...

Перемога або смерть! – таким був їхній девіз і єдиний наказ... Смерть після перемоги! – таким мусить бути твій...

Не напружуйтесь зайве... Не бентежтесь, не стискайте зуби і не хапайтесь роздратовано за клавіатуру, угледівши згадку про УПА...

Втамуйте свої почуття і бажання вилити їх словесно в коментар, люто вдавлюючи клавіші до поверхні стола, – ці слова автор каже не Вам...

Собі ви можете сказати зовсім інші слова... І вони можуть бути якими завгодно... Наприклад, ось ці, вже широко відомі, чудово підійдуть: Іmpossible is nothing – немає нічого неможливого... Або just do it – просто зроби це... Думаю, що лозунги компанії "Adidas" і фірми "Nike" не викличуть у Вас асоціацій з УПА... І є висока доля ймовірності, що за їх використання (та ще й подумки) Вас не притягнуть до суду, звинувативши у плагіаті та зазіханні на девізи...

Бо ніхто й не знатиме, що вони стали Вашими...

Тож не бентежтесь – ті слова про спартанців і нижче автор каже не Вам... Ті слова автор сказав колись собі... Десь там, в минулому, дуже давно... В один із днів свого попереднього життя... Точна дата теж не має значення...

Але автор не обмежився одним днем... Бо такої мети і не ставив... Автор пішов далі...

Відтоді цей екстрим став буднями його життя і автор давно вже звик до реакції оточуючих, розважаючи їх час від часу словами, які вони з подивом впізнають і, виявляється, знають...

Були і зустрічаються досі в тих буднях неприємні хвилини... Хоча частіше, все-таки, обходиться без них...

І досить приємно іноді бачити на деяких обличчях посмішку, яка зрушила губи, чи почути короткий сміх мимовільної втіхи... Саме від почутого несподівано українського слова...

Звичайно ж, Ви можете не ломитися в цей екстрим без підготовки... Звичайно ж, Ви вправі не марнувати свої дорогоцінні нерви на цю дурню... Звичайно ж, Ви можете почекати часів, коли з'являться безкоштовні курси української мови... Або держава почне примусово роздавати словники і доплачувати за знання державної...

І раз цього всього держава не робить – то це ще одна (і яка, до речі, пристойна!) причина для відмови...

Але... Погодьтесь: враховуючи, що держава у нас все ще не українська, чекати Ви можете до Судного дня... Це по-перше... А по-друге, якщо таке диво все ж станеться і на все вищезгадане держава раптом знайде гроші, і всі рвонуть за тією доплатою через ті курси, то, погодьтесь ще раз: – це вже перестане бути екстримом... А скоріше навпаки – стане нудьгою, рутиною і сіренькими буднями...

Тож, це – екстрим тільки зараз, в цю історичну мить... Інших шансів не буде...

Цей шанс Ви маєте тільки тут, сьогодні і майже задурно... Вам, як і Вашим одноліткам інших часів, буде що розповісти нащадкам... Якщо Ви, звичайно, після цього екстриму виживете і вони у Вас будуть...

Можливо, ніщо не постраждає, окрім почуттів... А, можливо, Ви втратите роботу, яку маєте, щоб довго й нудно шукати іншу... Але ніхто Вам і не обіцяє брязкальце на груди за цей подвиг... Бо це – не подвиг... Це – екстрим... Де нагороди, відзнаки і призи не передбачено... Але передбачено ризик...

Бо найбільшою нагородою за цей день можуть бути лише сказані самому собі наодинці, без свідків, у дзеркалі слова: "Я зміг... Хай би там що – а я зміг"...

Про цю нагороду можна нікому не казати... Це – тільки Ваше... Ваша маленька особиста Говерла... Чи Сапун-гора... Чи, можливо, Шипка...

Можливо, після цього дня у стосунках з людьми Ви будете почуватися, як Марадона в молодості на футбольному полі з м'ячем... А, може, навпаки – стискатимете кулаки, угледівши зелений газон... То тому він і зветься екстримом, що не завжди отримуєш те, що чекаєш...

В цій лотереї наслідків Вам може знадобитись вся Ваша мужність і всі вміння... Ви вийдете з цього дня іншою людиною – можливо, збагаченою неабияким досвідом, а, можливо – спустошеною морально... Спустошеною більше, ніж лимон, якому випала солодка доля на хвильку потрапити до рук податківця... Яким Ви вийдете – залежить від Вашої сутності... Але те, що Ви вже не залишитесь вчорашнім, гарантує сама суть екстриму...

Не виключено, що це Вам сподобається... Може, відчувши українське слово на дотик і смак, Ви вже не зможете покинути цієї дурної звички – спілкуватися українською...

Ніхто не знає, як воно буде, в той день... І після нього... Ви й самі ще не знаєте... Бо ніхто нічого не взнає, доки не спробує... Власне, тому це і зветься екстримом...

Можливо, Ви наважитесь на цей екстрим після того, як спіткнетесь об український переклад Богомила Райнова, бо отримаєте від того перекладу насолоду... Чи, бодай, зовсім інше задоволення...

Чи, навпаки, на другий після такого екстриму день Ви схочете перечитати Діка Френсіса саме в українському перекладі... Бо саме той, гарантовано незабутній, день знадить мову карпатських полонин і херсонських степів несподівано запанувати у Вашому серці...

А, може, Ви після першого ж емоційного збурення проклянете і автора, і те, що купились на цю авантюру... Проклянете свою легковажність (щоб не сказати дурість) і полегшено зітхнете, замовивши каву так, як Ви звикли... По-людськи...

І будете надалі роздратовано відкидати будь-який текст українською чи вперто бігати пальцями по приладу, який врешті-решт таки відучить Вас ходити, доки не знайдете канал винятково російською... Чи яка там для Вас, українця, вже рідна... Канал, де української не може бути в принципі... І наступного дня на дві години довше будете вигулювати свого двіртер'єра, дивуючи знайомих, яких не здибали вчора, своїм дещо похмурим виглядом...

Не вважайте це своїм програшем... Чи поразкою... Чи капітуляцією з усіма належними висновками і наслідками... Трибуналу не буде... Вас не спровадять до Сибіру...

Бо про це фіаско ніхто й ніколи не дізнається... Та й не можете Ви програти самому собі... У себе Ви можете тільки виграти... Бо суддя у Вас свій, домашній... Їсть з Ваших рук...

Можливо, Ви скажете авторові "Дякую!" за цю краплину, яка змусила повнісіньку склянку Ваших попередніх бажань перейти у повсякденному спілкуванні на українську, нарешті, перелитися через край... Бо ж це так цікаво, коли щось відбувається вперше...

А, можливо, не скажете... Врешті-решт, Ви нікому й нічого не обіцяли, тим більше публічно – тож Вам ніхто і не дотне... Обіцянка собі не рахується – з собою Ви завжди домовитесь...

Бо це тільки Ваш вибір: плисти за течією далі – чи внести в сірі будні життя несподівані фарби...

Ваш – і нічий більше... Один з варіантів того вічного людського вибору, що Ви робите щохвилини і щодня: змусити себе жити – або померти...

Не кажіть собі, що це Ваш громадянський обов'язок – не тільки знати, а й вміти спілкуватись державною мовою країни, в якій живеш... Просто спробуйте це зробити – хай і методом екстриму...

Цей вчинок не зробить Вас багатшим... Матеріально... В грошових знаках... Можливо, навіть, і навпаки... Але ж за більшість розваг теж треба платити... Пам'ятаєте: "Бери все, що хочеш, – сказав Господь. – Бери. Але плати за це"?...

Ваша плата може виявитись мізерною... Якщо Ви наважитесь... Або Ви не втратите зовсім нічого – нічого, правда, і не придбавши... Якщо не наважитесь...

Навіть, не служивши у війську, Ви зможете тут перевершити тих, хто маючи бойовий досвід в тих "гарячих точках", ніколи не зважиться на подібний екстрим... Добровільно, без наказу, за "так"... А Ви змогли – і за "так"...

Ні, брешу, не за "так"... За дрібну крихту самоповаги... Яку, навіть, нікому буде продемонструвати... Лишень знову самому собі у дзеркалі...

Можливо, Ви ніколи більше не наважитесь повторити цей експеримент... Якщо емоційний негатив переважить позитив... І Ваш негативний досвід згине в невідомості – бо про нього ніхто не дізнається... А, можливо, наважитесь... Можливо, Ви вже не зможете без цього жити... Але про це вже, напевне, дізнаються...

А коли дізнаються – то Ви з подивом виявите, що до Вас стали ставитися інакше... Ви ж практично не змінилися, Ви той же самий, всі Ваші достоїнства і недоліки на місці, – а ставитись до Вас стали інакше...

Як інакше? – зовсім інше питання, для зовсім іншої розмови, але інакше...

Тому, що Ви збагнете – мова міняє людину... Вносить в неї іншу якість... І, навіть, якщо Ви не помітили цих змін самі – їх помічають навколо...

Не вступати в словесні баталії стосовно законності існування своєї мови і свого власного існування, а просто зробити практичний крок... Сьогодні... Один...

А завтра – ще один... Step by step... З цих кроків складеться твоя стежина... І вона обов'язково перетнеться з іншими такими ж стежинами... Щоб породити шлях... І цей шлях вже ніхто не затопче... Тому, що шлях неможливо затоптати...

Тож агітації і контрагітації, мабуть, більше не буде... Ви живете в Україні, розмовляєте російською, розумієте українську... Скоріше всього, навіть, є етнічним українцем – і цього факту вже не змінити до кінця життя... Залишилось наважитись на цей екстрим і подолати страх виглядати не так, як усі...

В чім суть пропозиції?... Ви вже знаєте, бо прочитали це вище, в самому початку... Вона проста – Ви приймаєте рішення (і, звичайно ж, його виконуєте) весь наступний день розмовляти українською... Лише українською... З усіма... Без винятку... Навіть, по телефону...

Не ставлячи нікого до відома, що Ви збираєтесь це зробити... Нікому не пояснюючи мотивів такої поведінки... Просто один день свого життя – українською...

Це буде повний екстрим, якщо Ви не їдете з міста і не йдете у відпустку... А йдете на роботу... І полегшений – якщо такий день Ви сплануєте під час відпочинку чи десь за межами звичного оточення...

Але що це в будь-якому випадку буде екстримом – не сумнівайтесь... Якщо, звичайно, Ви мову більш-менш знаєте, але просто нею чомусь не спілкуєтесь...

Якщо ж Ви, живучи в Україні, української мови чомусь ще й не знаєте... То тоді у Правнука немає до Вас пропозицій... І вже не буде... А є питання – як Ви дочитали до цього місця?...

Ви вже україномовні, але теж хотіли б якоїсь ризикованої екзотики?... Отут без питань... Автор попутно, раз Ви почали читати цю статтю, надіючись знайти невідомий Вам спосіб небезпечної розваги, може запропонувати ще один, значно жахливіший, її варіант...Ось він, перевірений віками рецепт: один день всім, кому не пощастило трапитись Вам на дорозі, казати правду, лише правду і нічого, окрім правди... Не сповзаючи на мовчання... І хай допоможе Вам Господь!...

Тож, якщо Ви наважились, то ось він, приблизний початок...

Мовчки... Нікого не попереджаючи... Нікому нічого не пояснюючи наперед... Вранці підвестися з ліжка і, ще напівсонним, замість звичного для Ваших родичів "Доброе утро!" сказати "Доброго ранку!"...

І коли Вашу маму чи дружину відпустить перший шок і вони, спершу приклавши Вам долоню до чола – чи не гаряче?, зможуть сказати якесь слово у відповідь (яке, безумовно, буде питанням), незворушно додайте: "У мене сьогодні український настрій – начитався Правнука... Це не заразно, мабуть, безпечно і повинно швидко пройти"... Може, Ви в чомусь і збрешете, але хіба Ви ніколи не брехали раніше?...

Зате в той мізерний проміжок часу між Вашим вітанням і миттю, коли Ваші родичі ошелешено спроможуться на відповідь, у Вас вже буде неабиякий досвід в емоційному набутку цього довгого дня... Досвід, який ні за які гроші не купиш, а придбавши, уже не проп'єш...

Ці, прочитані Вами на обличчі близької людини емоції, розбурхають засипане буденним мотлохом сенсорне сховище спогадів і закинуть Вас не на одну, вже давно занедбану, вуличку пам'яті... Можливо, Ви згадаєте і відчуєте те, що ніколи б більше не хотіли згадувати чи відчувати... А, можливо, й навпаки – це будуть спогади, солодкі до знемоги...

Які вони будуть?... Автор не знає... Знатимете лише Ви... Це – тільки Ваш екстрим... Персональний... Єдиний і неповторний, як рідна мати... Як перше кохання... Як візерунок білих хмарок на небі в мить Вашої появи на світ...

Коли Ви свідомо сказали в тролейбусі "Дякую" замість звичного "Спасибо", і пасажир, якому дісталось це слово підводить очі і вдивляється Вам в обличчя – чи не почулось, бува? – подумайте: може, Ви зробили щось не те?... Може, Ви, це сказавши, ще й пукнули?...

Коли ж він потім відводить погляд і здивовано каже: "Та нема за що", чи невдоволено буркає: "Не за что", а потім всю дорогу теліпає язичок "блискавки" на сумці, чомусь посміхаючись, чи вперто і похмуро всю дорогу дивиться в вікно, стуливши губи, усвідомте ще одне – Ви не тільки для себе влаштували цей екстрим...

А якщо при цьому ще й хтось відірве погляд від газети, спідлоба глянувши на Вас, а хтось, хто стояв до Вас спиною, чомусь розправить плечі, знайте: цей пущений Вами бумеранг українського слова може боляче вдарити Вас по потилиці... Тож будьте до цього морально готові... Авторові сьогодні не закинуть, що він не знає, про що пише... Бо знає він про це не з чужих слів... І зовсім не даремно назвав це екстримом... І, до речі, автор не обіцяв, що цей іспит буде безпечним... Згадайте, хоча би, епіграф...

Скільки майже однакових питань Ви почуєте від своїх колег і знайомих за день?... І на них нечемно не відповісти... А Ви вчора навіщось дали собі слово – лише українською... І якої ж це біди Вас понесло в той день на той сайт?... Та гори той Правнук синім полум'ям в чорному диму без золи!... Чи-то Вам, врешті-решт, найбільше треба?...

Здивування, розчарування, співчуття, захват – ці та море інших виразів на обличчях Ваших знайомих зроблять Вас неабияким знавцем фізіогноміки до кінця цього довгого дня... Незнайомі, звичайно, реагуватимуть інакше, але на те вони і незнайомі... Хоча й серед них Вам пощастить наштовхнутися на презирство, зневагу, відразу, поблажливість, вдячність, розуміння чи відверту ненависть... Ви безоплатно навчитесь читати відтінки гри мімічних м'язів співрозмовника не гірше розвідника ЦРУ... Але безоплатно лише в грошах...

Бо не раз і не два Ви здригнетесь за день від споглядання цих згаданих та інших почуттів... Не всі ж бо знають, що в цілому Ви пристойна і порядна людина... А це просто розважаєтесь, згадавши, що живете в країні, де є своя мова...

Здригнетесь – якщо, звичайно, під час цього марафону не знайдете якоїсь шпаринки... На зразок: "Тільки з шефом розмовлятиму російською, а з рештою – як вирішив напередодні"... А коли знайдете ту шпаринку, то просто вставте цю ногу у двері – а далі вже піде легше, бо там, де шеф – там підлеглі...

...Можливі, звичайно, і варіанти... Ви можете закинути пробного камінчика під час відпустки – щоб повернутись з неї іншою людиною... А можете не чіпати й цього камінчика – "Буду я собі псувати відпустку!"...

Що, що, а знайти для себе виправдання будь-яка людина зможе в момент... Незалежно від національності і соціального статусу... Не мені Вам підказувати чи вчити... Бо людина найчастіше мириться з тим, що є і до чого вона звикла, якщо щось інше чи краще вимагає зусиль... Тому вибір лише за Вами...

Бо для того, щоб почухати сідницю чи якусь точку навпроти, потрібен палець (себто, інструмент) і воля до дії... З інструментом у Вас, вочевидь, проблем не виникне... Якщо Ви вже розмовляєте російською чи суржиком, то, мабуть, маєте язика і ним володієте... Залишилось впрягти волю до дії...

Чи впряжете – я не знатиму... Бо я не кличу Вас на барикади – я просто пропоную Вам екстрим... Недорого, з масою гострих відчуттів, з можливістю безмежного вдосконалення на цьому шляху і потенційною можливістю створення єдності людей, які розмовляють лише українською... Своєрідний клуб україномовних українців в Україні – як би смішно і парадоксально це не звучало... І як воно, почуватись українцем серед украинцев Ви повною мірою збагнете і оціните лише під кінець цього довгого дня... Якщо його, певна річ, ще подужаєте...

Але, повторюсь, я не нав'язую... Я, лишень, пропоную... Вирішувати Вам...

Кажу "вирішувати", щоб не повторювати рекламний слоган: "Рішай і вирушай!"... Бо "рішають" кабана перед Різдвом... Тобто, винісши вирок і приговоривши до страти, приносять його в жертву... Щоб потім з'їсти ту беззахисну тварину... А Ви не "рішаєте", Ви – вирішуєте... Тобто, приймаєте рішення... Тобто, все зваживши, наважуєтесь... А вже потім Ви рушаєте... Тобто, вирушаєте... Вирушаєте втілити в життя своє рішення... Може, й порішивши таки те нещасне створіння перед тим рішенням...

Ні, так не можна... Аж в голові запаморочилось від цього руху... Ще подумають, що ти вчителька і оцінки зараз будеш ставити...

Ось Вам Правнук і ще одну відмовочку підкинув – таке враження, що сам же хоче Вас від того екстриму і віднадити... Ну, як завжди, – повна відсутність логіки... Принципово...

А, може, він її просто шкодує, цю українську мову?... Ні з ким більше не хоче ділитися?... Жаба його давить, що хтось ще з українців українською заговорить?...

...Ну, тоді передостання спроба... Можете, взагалі, обрати суперм'який, але вже не одноденний варіант цього екстриму – час від часу вкидати в звичну розмову окремі українські слова (можна, як найбільш безболісно, і кумедні), які Вам, наприклад, особливо смакують... І поступово розширювати свою лексику, коли оточуючі до Вашого "дивацтва" вже звикнуть...

А за словами – словосполучення, короткі речення, прислів'я і приказки, слова подяки чи приязні... Крок за кроком... Скрадаючись, як ніндзя вертикальною стіною, на вершину власної досконалості і самоповаги... Розтягнувши, раз вже не можна інакше, щоб не доводити оточуючих до сказу, цей день на місяці чи роки... І, як подарунок, виявивши на якомусь дні, що Ви й самі вже для когось є прикладом...

Не виключено, що виникне потреба вмотивувати свою "дивну" поведінку... То ніхто не заборонить Вам згадати святе – дітей... Ви ж думаєте про їхнє майбутнє?... То невже Ваше звичне (в тому числі й робоче) оточення не зрозуміє Вашої турботи про перспективи для того майбутнього?... Не варто так вже наперед чекати поразки там, де Ви несподівано для себе можете знайти однодумців...

Хоча всі мої слова – лише канва... Намисто на цій нитці Ви можете створити лиш самі... І воно буде абсолютно індивідуальним і неповторним, як і Ви самі...

Але, хоч раз не занурившись у воду, ти ніколи не попливеш... Хоч, можливо, в теорії будеш визнаним і провідним фахівцем з того плавання...

Бо якщо ти ставиш собі за мету українською розмовляти, то хто чи що тобі може завадити?... Хто чи що, крім тебе ж самого, може зробити це неможливим?... Якщо ти вже знаєш, куди пливеш – то будь-який вітерець буде в спину... Якщо ж ти не знаєш, не хочеш чи просто боїшся пливти – то і штиль буде в лоб...

Так, це далеко не завжди буде приємно... Особливо спочатку... Але хто сказав, що буде легко?... Що ти зможеш стати сильним, не переступивши через біль чи страждання?... Що ти взагалі щось зможеш, не доклавши і найменших зусиль?...

Чому ти маєш вічно жити так, як кажуть сусіди, і ніколи нічого не скажеш собі сам?... Хто ти: аморфне тло, чиясь іграшка, тріска, що пливе течією, чи Боже творіння з правом вибору?...

І яким є той твій вибір – свідомим чи нав'язаним?... Ти вважаєш, що цей вибір нав'язую я?... Ну, тоді ти просто не помітив, що щойно його зробив... Обравши те, що нав'язали обставини...

Ну, й останній цвяшок в домовину Вашого непростого, зовсім непростого, вибору...

Щоб російськомовні не вважали мене аж таким закоренелым ненавистником русских, вже вкотре цитата російською і без перекладу... Від забутого автором автора... До речі, молодої дівчини...

Російською – але визнаймо і погодьмось: не все те, що не наше, є таке вже й погане...

Лише жук і ягуар вдаються природі завжди... Все решта – як вийде...

Але гарне природа творить саме для того, щоб ти бачив перед собою в житті якусь мету і мав до чого прагнути, а не просто перевів на оргдобриво два вагони добротної їжі...

Тож ось він, цей віршик, написаний молодим дівчам... Імені якого Правнук в пам'яті, на жаль, не зберіг... Бо був тоді, коли його вперше побачив, теж молодий і значно дурніший, як зараз...

Сами ставим себе задачи

Унизительные, как робость...

А потом ещё просим сдачи -

Наша доблесть...


Отака-от моя, висловлена в кількох фразах, непристойна пропозиція... Зазнати гострих, несподіваних вражень в мирний час у завжди доступній для Вас стихії мови... Я мушу сказати "мови", бо так воно по-народному і по-науковому... Хоч, насправді, не мови, ні! – музики...

Тож я не кличу Вас на інші барикади... Нема там що робити ні в таку погоду, ні в будь-яку іншу... Та й взагалі нема там що робити...

Я просто пропоную Вам екстрим... На Вашій власній, персональній барикаді... Єдиній і неповторній...

Як ідентифікаційний код...

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua