Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2017-2018 рр. НОВОЗНАЙДЕНИЙ ГЕРБ ПИЛИПА ОРЛИКА

РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2017-2018 рр. НОВОЗНАЙДЕНИЙ ГЕРБ ПИЛИПА ОРЛИКА

museum-ukraine | 13.10.2018 11:25

0
Рейтинг
0


Голосов "за"
0

Голосов "против"
0

Під час війни в Україні умови для проведення розкопок у м. Батурині Чернігівської области лишаються несприятливими. Незважаючи на це історико-археологічні дослідження міста протягом 2017-18 рр. зробили значний проґрес.
18 років Батуринський проєкт спонсорують Канадський Інститут Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні


РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2017-2018 рр. НОВОЗНАЙДЕНИЙ ГЕРБ ПИЛИПА ОРЛИКА
Спеціяльно для "Гомону України"

Опубліковано в Гомоні України, Рік LXХ, N38 (3746), Торонто, за 9 жовтня 2018 р., с. 5-9.

Проф. Зенон Когут (КІУС),

Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),

Юрій Ситий (Чернігівський університет)

Під час війни в Україні умови для проведення розкопок у м. Батурині Чернігівської области лишаються несприятливими. Незважаючи на це історико-археологічні дослідження міста протягом 2017-18 рр. зробили значний проґрес.

18 років Батуринський проєкт спонсорують Канадський Інститут Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні, Понтифікальний Інститут Середньовічних Студій Торонтського університету та Дослідний Інститут "Україніка" у м. Торонті. 2017 р. КІУС підтримав вивчення Батурина козацької доби ґрантом з Вічного Фонду ім. д-р Івана Іванцева та д-р Мирослави Мисько-Іванців. Колишній директор цього інституту, провідний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут є засновником і академічним дорадником Батуринського проєкту. Президентом Дослідного Інституту "Україніка" є виконавчий директор Крайової Управи Ліґи Українців Канади мґр Орест Стеців.

Щира подяка належиться Східньоевропейському Дослідному Інститутові ім. Вячеслава Липинського у м. Філядельфії та Фондові Катедр Українознавства при Гарвардському університеті за щедрі ґранти на археологічні дослідження Батурина 2016-18 рр. У 2005-17 рр. Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла субсидії на розкопки цього міста.

З приємністю відзначимо найщедріших меценатів вивчення батуринських старожитностей, поетесу гетьманського роду Володимиру Василишин (літературні псевдоніми Міра Гармаш та Ї. Жак) і її чоловіка, мистця Романа Василишина з Філядельфії. Письменниця Лидія Палій з Торонта, яка щорічно підтримує розкопки у Батурині з 2001 р., склала надзвичайно щедру пожертву на їхнє продовження цього року.

У 2017-18 рр. історико-археологічні студії Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Роман Медик), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонті (голова Борис Михайлець), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), Союз Українок Канади – відділ ім. св. княгині Ольги при Українській Православній Катедрі св. Володимира у Торонті (голова Віра Мельник), Кредитова Спілка "Будучність" (персональні подяки головній управительці Оксані Процюк та менеджерці кадрів Христині Бідяк), Фундація "Прометей" (голова мґр Марія Шкамбара), Українська Кредитова Спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), український ресторан "Золотий Лев" (власниця Анна Кісіль) та аптека "Healing Source Integrative Pharmacy" (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонті.

З пошаною оприлюднюємо імена приватних осіб у Канаді й Сполучених Штатах Америки, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2017-18 рр. Це є вельмишановні д-р Юрій Іванчишин і д-р Вільгельміна Дегрот, Оленка й Славка Негрич, мґр Анна Троян, д-р Юрій Рева, Мирон і Олена Дилинські, д-р Ернест Еващук, Роман та Дарія Пількови, Михайло Гуцман, Віра Мельник, Володимир і Христина Кудрики, Євгенія та Богдан Мельничуки, Іван і Наталя Ємці, Галина Кудла, Стефанія й Михайло Ходани, д-р Віктор Палис (Торонто), д-р Юрій Лисик (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монтреаль), Андрій Малецький і Мотря Кизич (Нью-Йорк), Алекс Столярський (Омага, Небраска), Майкл-Стівен Хумніцький (Мюр---фрісборо, Тенессі) та Оксана Салдит (Денвер, Кольорадо). Багато з вищеназваних організацій, фундацій, кредитівок, компаній та високоповажних добродіїв підтримують дослідження Батурина 15-18 років.

Щиро дякуємо голові редакційної колеґії Гомону України д-р Олегові Романишинові, редакторці газети Оксані Соколик, мовній редакторці Софії Сосняк та комп'ютерному дизайнерові Михайлові Гуцманові за публікацію об'ємних і багатоілюстрованих статтей про вивчення Батурина у цій поважній газеті 17 років, а також семи буклетів. Д-р О. Романишин та мґр О. Стеців всебічно підтримують Батуринський проєкт у громаді та надають цінні поради.

У 2011-13 рр. КІУС і "Україніка" спільно фундували видання трьох гарно ілюстрованих брошур Зенона Когута, Володимира Мезенцева, Володимира Коваленка та Юрія Ситого про результати розкопок Батурина 2010-12 рр., архітектурно-археологічні дослідження й реконструкції гетьманських резиденцій і культуру козацької еліти Мазепиного двору. Висловлюємо глибоку подяку Кредитовій Спілці "Будучність" (персонально головній управительці О. Процюк і менеджерці кадрів Х. Бідяк) та Дослідному Інститутові "Україніка" і його президентові О. Стецеву за покриття коштів публікації чотирьох буклетів у 2015-18 рр. Ґрант на друкування останньої (сьомої) брошури цієї серії названих авторів Розкопки у Батурині 2017 року. Реконструкції герба Пилипа Орлика (Торонто: Видавництво "Гомін України", 2018) надала Фундація BCU Foundation (голова Ради Директорів Р. Медик).

Буклети мають 24-36 стор. українською мовою, 50-80 кольорових ілюстрацій та видані на ґлянсованому папері. Ці науково-популярні історико-археологічні праці вказаних дослідників Батурина розраховані на широке коло читачів і вчених та рекомендуються усім шанувальникам української старовини. Останні чотири буклети можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонті за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg.com). Шість брошур розповсюджує Видавництво КІУСу в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta. ca; http:// www.ciuspress. com/catalogue/history/ 325/sadeibi-ivana-maziepi-u-baturini; http://www. ciuspress.com/ catalogue /history/333/kul%27tura-kozats%27ko yi-ieliti maziepinogheo-devoru; http://www.ciuspress.com/ catalogue/history/347 /palatsi-ivana-maziepi-ta-kirila-rozumovs'kogheo; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/356/rozkopki-u-baturini-2015-roku; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/361/arhaieologheichni-deoslidei-baturina-2016-r; https://tinyurl.com/ baturyn-booklet-seven).

* * *



У розкопках Батурина 2017-18 рр. разом брало участь 95 студентів та викладачів Національного університету "Чернігівський колегіум" (Чернігівський університет) і Глухівського національного університету, учні школи N6 м. Глухова, співробітники Інституту археології Національної академії наук України (НАНУ), Чернігівського обласного історичного музею та добровольці з різних міст України. Очільниками Батуринської археологічної експедиції є старші наукові співробітники Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя Чернігівського університету д-р Вячеслав Скороход і його заступник Юрій Ситий (науковий керівник експедиції).

Завідувач науково-дослідним відділом Національного заповідника "Глухів" і викладач археології України у Глухівському університеті мґр Юрій Коваленко очолює групу студентів зі свого навчального закладу в складі Батуринської експедиції. Д-р Володимир Мезенцев є науковим працівником КІУСу і канадським виконавчим директором Батуринського проєкту, відповідальним за його фінансування, публікації, публічні лекції та рекляму в Північній Америці.

Дирекція і співробітники Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" активно співпрацюють з дослідниками Батурина в Україні та Канаді. Діяльність заповідника сприяла перетворенню цього міста на один з популярних центрів туризму, просвіти й патріотичного виховання українців, особливо молоді. 2017 р. музеї та архітектурні пам'ятки Батурина загалом оглянуло понад 175 тис. туристів з України і з-за кордону. У порівнянні до 2016 р. число відвідувачів міста збільшилось на 27 тис., а від 2014 р. – на 46 тис.

* * *



Археологічні дослідження території Батурина встановили, що зародком міста була дерево-земляна фортеця, яку побудували для захисту південно-східніх кордонів чернігівського князівства наприкінці XI ст. До минулого року археологи вважали, що після її зруйнування монголами у 1239 р. життя там завмерло до XVII ст. Проте розкопки Батурина 2017 р. дозволили Ю. Ситому уточнити, що поселення на терені міста відродилось у другій половині XIII ст. Але досі відсутні археологічні дані про заселення основної території Батурина у XIV-XVI ст.

Під час володіння Чернігово-Сіверщиною Великим князівством Литовським в XIV-XV ст. та Московською державою у 1503-1618 рр. фортецю й місто там не відновляли. Це відбулось після переходу Північного Лівобережжя під владу Речі Посполитої у 1618-48 рр. У той період поляки, литвини й білоруси активно переселялись на Чернігово-Сіверщину. Відбудова Батурина пов'язана з цією колонізацією та державними заходами Речі Посполитої оборонити її східні креси від експансії Московії.

За дорученням польського короля Сигізмунда ІІІ Вази, 1625 р. на високому березі р. Сейм, на місці городища княжої доби, спорудили замок Батурин площею 1.3 га. Тоді поновили вали й рови XI ст., звели дерев'яні стіни, вежі й браму. У замку ("дворі панському") знаходились зрубні резиденція польських маґнатів, управи королівських осадчих і каштелянів та приміщення для жовнірів і козаків ґарнізону.

У 1630-40-х рр. з напільного боку від замку-цитаделі королівська адміністрація і маґнати побудували велику на ті часи дерево-земляну фортецю площею 26.4 га. На південний схід від фортеці вздовж високого берега Сейму та у його заплаві, на подолі, почали формуватись неукріплені торгово-ремісничі посади. Розкопки на південно-східній околиці, Гончарівці, виявили залишки слободи гончарів другої чверти XVII ст.

1635 р. Батурин згадується у польських джерелах вже як значне укріплене поселення. Він був важливим військово-адміністративним і колонізаційним центром Речі Посполитої на Посем'ї і форпостом на неспокійних кордонах з Московією. За писемними джерелами, маґнати, шляхта, жовніри та ремісники з Польщі, Литви й Білорусі переселялись на ці східні креси. 1625 р. король Сигізмунд призначив осадчого Дригало (Довгялло), мабуть, литвина, володіти Батурином, а 1631-35 рр. Батуринською волостю управляв староста білоруського міста Бобруйська Петро Тризна.

Дослідники керамічних пічних кахлів XVII-XVIII ст., масово знайдених під час розкопок у Батурині та інших поселеннях Чернігівщини, вбачають у їхній орнаментації і технології впливи таких виробів Литви й Білорусі того часу. Краніологічні обстеження 108 черепів з поховань батуринців XVII-XVIII ст., ексгумованих археологами у 2005-09 рр. та 2015 р., дозволили фахівцеві з фізичної антропології Юрієві Долженкові (Інститут археології НАНУ) виявити спорідненість антропологічних типів жінок Батурина та Латвії. Між чоловіками міста і балтами такої подібности не зафіксовано. Це вказує на проникнення до середовища місцевого українського населення Батурина балтського етнічного елементу, вірогідно, разом з польськими й білоруськими колоністами. 1561 р. північно-східню Латвію (Лівонію) приєднали до Великого князівства Литовського. У 1569-1629 рр. вона була у складі Речі Посполитої, а пізніше – Шведської імперії.

За Ю. Ситим, 1648 р., коли розпочалась національно-визвольна революція під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.), місцеві козаки повстали й звільнили Батурин від польсько-литовських маґнатів та залоги. Археологічні досліди показали, що тоді спалили "двір панський", а слобода гончарів на Гончарівці припинила існування у середині XVII ст. Під час тої війни деякі колоністи залишились на боці Речі Посполитої чи втекли, як, наприклад, польський шляхтич Криштоф Силич, що володів землею під Батурином. Однак, очевидно, частина польсько-литовських колоністів, включно з шляхтою, залишилась у Батурині, прийняла православ'я і згодом асимілювалась переважаючим українським населенням. Чимало річпосполитських шляхтичів Чернігівщини, зокрема рід Силичів, увійшли до складу козацької старшини в другій половині XVII-XVIII ст. Правдоподібно, що жінки, вихідці з Великого князівства Литовського і Лівонії, у більшій кількості, ніж чоловіки-військовики, пережили війну Хмельницького та Руїну й інтеґрувалися в українську спільноту Батурина. Цим можна пояснити простежену Ю. Долженком схожість краніологічних типів батуринських і балтських жінок XVII-XVIII ст. Нижче покажемо нові археологічні знахідки у Батурині, що свідчать про його торговельні контакти з Латвією/Лівонією того часу.

На підставі порівняльних антропологічних досліджень Ю. Долженко зробив висновки про те, що основне населення ранньомодерного Батурина належало до корінної української людности Чернігово-Сіверщини (центральноукраїнського краніологічного типу) і було спорідненим з мешканцями Київщини, Черкащини, Полтавщини, Сумщини, особливо Волині й Поділля козацького періоду. Це узгоджується з відомостями історичних джерел про інтенсивну міґрацію з Правобережжя у Лівобережну Україну в другій половині XVII ст., особливо за Руїни. Наприклад, серед гетьманів, полковників і урядовців Гетьманщини, які мешкали у Батурині до його розорення 1708 р., було багато переселенців із західніх українських земель, що лишались тоді під польським пануванням. Гетьман Пилип Орлик, котрий почав свою кар'єру писарем у Мазепиній столиці, народився і навчався у Литві до вступу до Києво-Могилянської Академії. Тож останні фізико-антропологічні студії вагомо доповнюють історико-археологічне вивчення населення ранньомодерного Батурина, його походження, склад та етнічні, економічні й культурні зв'язки з людністю інших реґіонів України, Речі Посполитої та Східньої Прибалтики.

У 1669-1708 рр. Батурин був столицею козацької держави і досягнув апогею свого територіяльного, демографічного, господарчого й культурного розвитку. Тоді на північний захід від фортеці виріс торгово-ремісничий посад Побожівка. Найбільш розлогий південно-східній посад розтягнувся вздовж високого берега Сейму на 2 км до околиці Гончарівка.

Піднесенню міста сприяли розміщення там гетьманських резиденцій і війська, державної скарбниці, генеральних канцелярії і суду, накопичення капіталів від збирання податків, зосередження у столиці багатих урядовців, козацької старшини, шляхти, духовної еліти, купців, західніх інженерів, майстрів, архітектів та будівельників. Незлічені скарби гетьманів Івана Самойловича (1672-87 рр.) та Івана Мазепи (1687-1709 рр.), що зберігались у Батурині, промовисто описані у козацьких літописах і документах. Процвітання гетьманської столиці також стимулювали її комерційні й культурні відносини з Західньою, Північною і Східньою Европою, які відзначимо нижче. Батурин став відомим на Заході як головне, потужно укріплене й багате місто козацької України та метрополіс найбільш авторитетного у Европі гетьмана і князя Мазепи.

1708 р. він уклав альянс зі Швецією і підняв повстання за непідлеглість Гетьманщини та Запоріжжя самовладній Російській імперії. Проте шведсько-українська армія не встигла прийти на допомогу повсталому Батурину.

За наказом царя Петра І, московське військо під орудою генерала Олександра Меншикова, у складі 24 тис. піхоти та 6 тис. кінноти, напало на Батурин раніше підходу Мазепи з союзниками. Сили нападників учетверо переважали батуринський ґарнізон, що нараховував 7.5-8 тис. козаків і сердюків гетьманської ґвардії. 1 листопада російське військо безуспішно і з тяжкими втратами штурмувало міську фортецю, але вночі йому вдалось її захопити за допомогою зрадника.

Видатний український історик XIX ст. Микола Костомаров наводить унікальні й вражаючі відомості про участь в обороні Батурина, окрім вояків, міщан разом з духовенством і жінками, про їхній патріотизм та героїзм. Коли царське військо вдерлось до фортеці, останніх захисників очолив диякон та його донька, які обидвоє полягли у битві. В описі Батурина 1760 р. також згадується замковий священик о. Василь Пісковський, котрий брав участь у повстанні Мазепи й загинув.

М. Костомаров твердить, що історичні джерела та народні перекази одностайно говорять, що військо Меншикова по-варварському поголовно вирізало усіх батуринців від старого до малого, пограбувало й спалило місто дотла. Вість про цілковите знищення гетьманської столиці разом з її мешканцями зтероризувала і деморалізувала цілу Україну, тяжко вразила Мазепу та його соратників.

За переконливими підрахунками провідного дослідника цієї трагедії, історика Сергія Павленка (Чернігів), у захопленому Батурині вигубили 11-14 тис. українських військовиків та цивільних громадян. Нові археологічні дані про розорення Мазепиної столиці розглянемо наприкінці статті.

Через півстоліття руїни й запустіння Батурина останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський (1750-64 рр.) привласнив і відбудував місто та повернув йому статус столиці козацької держави. 1764 р. Російська імперія скасувала Гетьманат. Проте Розумовський продовжував розбудовувати й заселяти Батурин і розвивати його промисловість до кінця свого життя у 1803 р.

На околицях міста він заснував кілька мануфактур і господарчих підприємств, лісопильню, цеглярню та виробництво інших будівельних і декоративних матеріялів. За В. Мезенцевим, у 1751-53 рр. на північно-західній периферії гетьман спорудив великий дерев'яний одноповерховий палац з домовою церквою і фліґелями для прислуги та гостей у пізньобарокковому стилі за проєктом архітектів Андрія Квасова та, ймовірно, італійця Антоніо Рінальді. Площа цього маєтку Розумовського з садом була 8.6 га. Дерев'яну гетьманську резиденцію розібрали 1821 р. Більш розлогу інформацію про перший осідок Розумовського у Батурині та графічну реконструкцію його втраченого палацу представлено у нашому буклеті 2015 р.

На південній околиці Теплівка Розумовський у 1799-1803 рр. побудував свій найбільш амбітний мурований триповерховий палац з двома двоярусними фліґелями. Дизайнером цього шедевру нео-клясичної архітектури був шотляндський архітект світової слави Чарльз Камерон. Оформлення і малювання інтер'єрів палацу приписують знаному італійському архітектові й декораторові Джакомо Кваренґі.

Завдяки капітальній реставрації палацового комплексу Розумовського державним коштом у 2005-09 рр., він зберігся до нашого часу. Це єдина резиденція правителів козацької держави в Україні, яка дійшла до нас і нагадує нащадкам про їхню славну історію і про останнє піднесення гетьманської столиці як відблиск її минулого маєстату. Палац Розумовського є перлиною архітектури Батурина та його головною атракцією для туристів. Там розміщується адміністрація заповідника "Гетьманська столиця", його сховища і картинна ґалерія. Навколо палацового ансамблю відновлено "французький парк" з алеями, клюмбами і ґазонами реґулярного пляну. Ця садиба займала площу 13.3 га.

Після свого останнього піднесення за Розумовського колишня столиця Гетьманщини занепала й почала відроджуватись у незалежній Україні.

* * *

За дослідженнями В. Мезенцева, між 1696 р. і 1700 р. Мазепа спорудив мурований триповерховий пишно оздоблений палац на околиці Гончарівка, що знаходиться за 2 км від фортеці Батурина. У той час південно-східній посад підходив до меж його садиби.

Свою головну резиденцію на Гончарівці гетьман побудував і прикрасив загалом за стилем зрілого центральноевропейського барокко. Але західній декор її фасадів збагатили керамічними полив'яними різнобарвними розетками, типовими для сакральної архітектури Києва XVII-XVIII ст.

Цьогоріч знавець середньовічної і модерної фортифікації д-р Олександер Бондар (Чернігівський історичний музей) опублікував важливу статтю про оборонні споруди, плянування й забудову цієї Мазепиної садиби. Він також підготував реконструктивні плян і малюнки цілого комплексу, двох бастіонів та садибної церкви.

Вірогідно, укріплення маєтку спорудили одночасно з гетьманським палацом. Фортеця Гончарівки розташована на плято високого берега Сейму і має п'ятикутну форму в пляні. Її площа є біля 9 га. Але археологи виявили й дослідили забудову тільки у північно-східній частині, площею біля 2.5 га, де льокалізується подвір'я Мазепи. Решта території городища лишилась незаселеною у XVII-XVIII ст. і відводилась під різні посадки.

З півночі маєток захищав рівчак зі струмком, а з північного сходу – стрімкі схили берегової тераси. З боку поля, з заходу й південного заходу, його укріпили ровом з ґлясісом, валом та п'ятьма земляними бастіонами переважно п'ятикутної форми. О. Бондар гадає, що замість дерев'яних стін і веж на валах та бастіонах насипали земляні бруствери, які розмились від опадів. При загрозі нападу на бруствери могли горизонтально встановити колоди (рогатки), рясно обсаджені кілками, або великі кошики, забиті ґрунтом. Вони прикривали мушкетерів на валах і гармашів з гарматами на бастіонах та перешкоджали подоланню цих укріплень штурмуючими.

О. Бондар зробив висновок про те, що полігональні земляні оборонні споруди Гончарівки побудували на кшталт бастіонних реґулярних фортець Голляндії, які вважались взірцевими в Европі XVII ст. Вищеописані бастіонні укріплення головної резиденції Мазепи у Батурині є найранішими відомими у Лівобережній Україні. Підсилення їх ґлясісом також було новим запозиченням з тогочасного західнього воєнно-інженерного мистецтва.

Дослідник вважає садибу Гончарівки першим у Гетьманщині зразком палацово-оборонного комплексу, т. зв. palazzo e fortezza ("палац і фортеця"), що виник в Італії у XVI ст. і прийшов на зміну середньовічним мурованим та дерев'яним замкам. Такі комплекси поєднували ранньомодерну цивільну палацову архітектуру, яку репрезентували Мазепині покої на Гончарівці, з переважно бастіонними фортифікаціями. З кінця XVI ст. цей тип італійських укріплених вілл поширився у Західній Европі та Речі Посполитій. В Західній Україні він з'явився на початку XVII ст.

За графічною реконструкцією гетьманської садиби на Гончарівці О. Бондаря, усі її доріжки, що з'єднували браму з бастіонами й спорудами, були прямі. Вони ділили територію маєтку на ділянки майже правильних геометричних форм: підпрямокутну, трикутні та трапецієвидні. Між алеями вчений здогадно розмістив фруктовий сад, березовий гай та орне поле, відомі там за описами Батурина XVIII ст. Він відзначив, що відтворена ним мережа доріжок Мазепиної садиби нагадує реґулярне розплянування т. зв. "французьких парків", яке, наприклад, відновили у палацово-парковому ансамблі Розумовського на Теплівці. Дизайн таких насаджених парків і садів з геометричними формами клюмб і ґазонів та прямими чи фігурними алеями був модним у Франції в добу барокко й походить з ренесансної Італії. За О. Бондарем, виявлене ним реґулярне плянування гончарівської садиби Мазепи з садом і гаєм є найранішим відомим зразком у Центральній Україні.

Його графічна реконструкція дозволяє у світлі останніх досліджень візуально уявити головну резиденцію володаря України з її передовими для Гетьманщини кінця XVII ст. бастіонними полігональними земляними укріпленнями, реґулярним розплянуванням палацово-оборонного й садового комплексу та будівлями, розкопаними натепер археологами. Мазепа міг замовити створити свій осідок на Гончарівці за взірцями тогочасних фортець і бароккових палацово-паркових ансамблів Заходу. Він бачив їх під час його служби при королівському дворі у Польщі та дипломатичних місій, навчання й подорожів до Німеччини, Голляндії, Франції та Італії у 1650-60-х рр.

Багаторічні археологічні дослідження не виявили на Гончарівці слідів бойових дій і людських останків. На думку В. Мезенцева, ґарнізон Батурина перед нападом переважаючого російського війська лишився недостатнім для оборони фортеці міста і окремо садиби Мазепи на Гончарівці. Тому усіх захисників зосередили на одній фортеці. Тим більше, що вона була просторішою і саме там Мазепа зберігав арсенали зброї, військового спорядження та запаси провіянту, зокрема розкопані археологами великі зерносховища, на випадок облоги і для підтримки виснаженої союзної шведської армії.

Частина сердюків-охоронців і слуг гетьманського маєтку на Гончарівці та козацьких старшин пішла з Мазепою до шведської армії. Решта, як гадаємо, до облоги перейшла до фортеці й перевезла туди гармати, іншу зброю та боєприпаси і там загинула разом з захисниками й міщанами Батурина. О. Бондар твердить, що артилерійський обстріл з бастіонів був основою оборони укріплень Гончарівки. Ю. Ситий також вважає, що перед нападом Меншикова гармати звідти вивезли і без них захистити такі бастіонні земляні фортифікації було неможливо. Тож археологи одностайно гадають, що московське військо зайняло обезлюднену садибу Мазепи на Гончарівці без бою, пограбувало й спалило його багатий палац.

Писемні джерела неодноразово повідомляють про дерев'яну церкву цього маєтку. Її побудували перед 1700 р. Після розорення Мазепиної резиденції храм більше не діяв і стояв пусткою серед руїн порожнього двору до 1760 р. Відтоді згадки про нього у документах зникають.

Археологи розкопали залишки тої церкви в 2011-15 рр. та гіпотетично відтворили її плян. Вона стояла приблизно за 30 м на північний захід від палацу і мала середні розміри, не менше 19 х 11 м.

2018 р. О. Бондар підготував гіпотетичну графічну реконструкцію об'єму церкви Мазепиної садиби. Вона створена на основі пляну розкопаного храму з урахунком аналогічних форм дерев'яної архітектури первинної Успенської церкви 1709 р. у с. Сваричівці Ічнянського р-ну та Воскресенської церкви в смт. Любечі Ріпкінського р-ну Чернігівської обл., спорудженої за сприянням Мазепи 1694 р.

Згідно реконструкції О. Бондаря, храм Гончарівки був тридільним, одноверхим і вежоподібним й складався з вівтарної частини, центрального восьмигранного зруба з заломом, банею і ліхтарем та прямокутного бабинця. Він мав п'ятигранну вівтарну апсиду, орієнтовану на північний схід. З боків до неї прилягали малі підквадратні жертовник і паламарня. Очевидно, стіни склали з брусів й обшили шалівкою. Так, дизайн церкви головної Мазепиної резиденції у Батурині належав до народньої дерев'яної монументальної культової архітектури Чернігівщини рубежу XVII-XVIII ст.

Однак цей храм мав незвичайне для дерев'яних споруд геральдичне оформлення, що зображено на реконструкції О. Бондаря. Вірогідно, на його фасаді понад входом встановили масивну керамічну плиту з рельєфним гербом і монограмою Мазепи у рослинно-квітковому облямуванні та кириличним написом, де відзначено фундацію ним церкви і дату її побудови чи освячення. Герб там міг бути позолоченим, а тло плити побіленим. Великий уламок цієї деталі знайшли під час розкопок на південь від палацу Гончарівки у 2011 р.

Вона була подібною до цілої прямокутної керамічної меморіяльної заставної дошки розміром 68 х 58.5 х 5 см, яка прикрашала фасаду над входом до мурованої церкви св. Іоанна Предтечі Чернігівського колеґіюму XVIII ст. На ній добре збереглись майстерні рельєфні герб і монограма Мазепи та повний напис, що прославляє гетьмана за фінансування спорудження храму колеґіюму в 1700-02 рр. Зараз ця меморіяльна дошка експонується на виставці ікон та портретів Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній". 2012 р. член Батуринської археологічної експедиції, художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів) і В. Мезенцев опублікували їхню комп'ютерну реконструкцію її первинного вигляду з позолоченим гербом Мазепи, вписаним у вибагливий теракотовий вінок з соковитим квітковим орнаментом та побіленим фоном. Опорядження храму Гончарівки подібним рідкісним дорогим геральдичним барельєфом з рослинно-квітковим декором і ктиторським написом говорить про непересічне значення церкви головної гетьманської столичної резиденції, незалежно від її дерев'яної народньої архітектури.

Раніше дослідники уявляли, що палац був єдиною мурованою спорудою Мазепиного подвір'я на Гончарівці, а інші його будинки були зрубними. Однак минулого року археологи відкрили там рештки досі невідомої цегляної будівлі.

За 19 м на захід від місця палацу знаходиться овальна у пляні западина від засипаного колодязя гетьманської садиби, довжиною 13 м, шириною 6 м і глибиною 1.7-2 м. 2017 р. за 3.5 м на північ від краю западини археологи розкопали фундамент. В пляні він має підквадратну форму, розміри 2.5 х 2.7 х 0.5 м і заглиблений у культурний шар до материка. Фундамент муровано технікою бутової кладки з битої цегли, залитої вапняковим розчином. У товщі кладки виявили залишки горизонтально покладеної деревини від субструкцій. Зазвичай їх використовували у муруванні підмурків і стін середньовічних та ранньомодерних монументальних будинків.

Ю. Ситий датує спорудження фундаменту кінцем XVII – початком XVIII ст. і відносить цю будівлю до комплексу Мазепиної садиби. Дослідники міркують, що розкопана кладка була фундаментом одної з кількох потужних опор-пілонів перекриття колодязя, які оточували його навколо. Подальші археологічні дослідження решток цієї споруди перевірять і уточнять попередню версію про її конструкцію, атрибуцію, час побудови та руйнації.

2018 р. на дні западини засипаного колодязя експедиція розкопала залишки двох поздовжніх стін коридору, складених з цілої цегли Мазепиного часу. Внутрішня ширина коридору біля 2 м, і його стіни відкрили на довжину 5 м. Ю. Ситий гадає, що він тягнувся з заходу на схід на 7 м до колодязя. Товщина стін коридору 60-90 см, і в їхній підошві виявлені виступи на місці дверей. З коридору східці-бруси вели вниз до шахти колодязя. Біля сходів цегляні стіни збереглись на 1.3 м заввишки. У південній стіні там розкопали частину арки, мабуть, від входу до підземелля. Ю. Ситий припускає, що то був мурований склепінчастий потаємний підземний хід, який сполучався з колодязем і підвалом сусіднього будинку Мазепиного маєтку. Археологічні досліди решток цієї загадкової споруди і визначення її призначення та зв'язку з іншими будівлями гетьманського двору будуть продовжені.

Пилип Орлик був особистим секретарем, найближчим помічником і дорадником Мазепи й користувався його особливою прихильністю та довірою. У доносах генерального судді Василя Кочубея царським властям на Мазепу 1707-08 рр. донощик звинувачує Орлика як найбільш заанґажованого у таємну дипломатичну підготовку зриву гетьмана з Москвою. В 1700-07 рр. Орлик працював старшим канцеляристом Генеральної військової канцелярії у Батурині, а 1707-08 рр. – генеральним писарем (канцлером) в уряді Мазепи. Він продовжував вірно служити гетьманові під час повстання і еміґрував з ним до Молдови. Після смерти Мазепи у 1709 р. Орлика одностайно обрали наступним гетьманом у екзилі (1710-42 рр.). Він очолив першу українську політичну еміґрацію і до скону самовіддано боровся за самостійну конституційну Україну в союзі з европейськими державами.

Мазепа пожалував Орликові двори, млини та інші маєтності у Батурині, його околицях та різних землях Гетьманщини. Описи Батурина 1726 р. і 1760 р. згадують подвір'я "зрадника Орлика", що стояли у пустці без огорожі від погрому міста 1708 р. до середини XVIII ст. За Розумовського ті пустирі зайняли нові поселенці. В описі міста 1750 р. зустрічаємо "місцевість Орликівщину", "передмістя Орликівщину" і "ліс Орликівський", де, імовірно, були резиденція й земельні володіння родини Орлика у Батурині та околицях до 1708 р. Однак за цими писемними повідомленнями не було можливим льокалізувати його садибу.

Торік археологи уперше виявили залишки великої згорілої споруди, яку надійно ідентифікували з житлом знаменитого українського державника, дипломата і літератора. Воно знаходилось на північно-західньому посаді Батурина, що у XVIII ст. називався Побожівкою, на городі садиби по вул. Тараса Шевченка, 13.

У 2017-18 рр. там частково розкопали фундамент шириною біля 1 м, споруджений з битої цегли на вапняковому розчині. Верхній шар фундаменту і цоколь змурували з цілої цегли, яку після руйнації будівлі майже повністю розібрали для перевикористання. Виявлено поділ на дві кімнати, що розділяла внутрішня дерев'яна стіна. Наступні розкопки решток цього житла встановлять його плян і параметри.

Очевидно, воно мало зрубні стіни та один поверх без підкліту. Прикладом подібної заможної одноповерхової хати, складеної з брусів на цегляному цоколі й потинькованої, є садибний будинок середини XVIII ст. полковника Київського козацького полку Юхима Дарагана та його дружини Віри, сестри гетьмана Розумовського. Вказана пам'ятка збереглась у Покорщині, околиці смт. Козельця Чернігівської обл.

За розмірами цегли і пічними кахлями, Ю. Ситий датує розкопане житло Орлика 1700-08 рр. Під час розкопок його залишків 2017-18 рр. та археологічних розвідок на цій місцині, проведених Ю. Коваленком 2016 р., знайшли багато уламків кахлів. Ю. Ситий вважає їх продукцією ремісників Батурина початку XVIII ст. На його оцінку, досконалий технічний і художній рівень кахлів груб господи Орлика наближається до якости таких деталів палацу Мазепи на Гончарівці. Але вони не копіювали гетьманські зразки і відзначаються ориґінальністю декору. Тож кахлі, знайдені на резиденції Орлика, є цінними творами керамічного ужиткового і геральдичного мистецтва Мазепиної столиці.

Аналіза фраґментів цих кахлів дозволила Ю. Коваленкові припустити, що покої Орлика мали дві чи більше огрівальних печей. Одна була облицьована дорогими кахлями з вишуканими рельєфними рослинно-квітковими орнаментами, забарвленими білою, зеленою, синьою та жовтою поливою. Другу грубу прикрашали теракотові кахлі без емалі зі схо-жими чепурними рельєфними рослинними візерунками і слідами побілки. На деяких кахлях ґлязура обгоріла. Це свідчить про спалення резиденції Орлика, очевидно, під час розгрому Батурина московським військом.

Її печі оздоблювали фризи, складені з великих кахлів з рельєфними гербами Орлика і Мазепи. У 2014 р. та 2016-18 рр. знайшли чимало уламків теракотових та полив'яних поліхромних кахлів з їхніми геральдичними емблемами своєрідних художніх дизайнів.

Тут уперше надруковано фото найбільшого фраґменту кахлі з родовим гербом Орлика "Новина", знайденого минулого літа, та промальовку його рельєфних зображень, виготовлену С. Дмитрієнком. У центрі композиції знаходиться фігурний щит із зображенням стилізованої ручки від казана. Між дугами ручки вертикально вставлено оголений меч. Щит увінчує корона, над якою поставлено зігнуту в коліні ногу лицаря у броні з острогом. На кахлі щит з обох боків облямовують пальмові гілки, котрі перехрещуються під ним. Ці геральдичні символи вписані в овал, що утворює рясний рослинний орнамент бароккового стилю. Він заповнює кути й краї квадратової кахлі як декоративний картуш.

Над короною обабіч ноги лицаря розміщено ініціяли Пилипа (Филипа) Орлика латинськими/польськими літерами: F. O. На гербах шляхтичів і можновладців Гетьманщини у ґравюрах нерідко також знаходимо монограми та інші написи латиною й польською мовою, окрім кириличних текстів.

Кахля вкрита різнобарвною ґлязурою, що обгоріла. В. Мезенцев і С. Дмитрієнко готують реконструкцію цього герба Орлика технікою комп'ютерної графіки з відтвореними кольорами поливи. Її опублікуємо наступного року в буклеті про розкопки Батурина 2018 р. Підкреслимо, що це є надзвичайно важлива знахідка найранішого відомого керамічного шляхетського герба Орлика, котрий він вживав, як служив старшим канцеляристом та згодом генеральним писарем до розорення Батурина 1708 р. Дотепер були відомі тільки дві сургучні відбитки з його печаток на листах 1716 р. і 1719 р., що зберігаються у Швеції. Там зображено родовий герб Орлика, коли він був гетьманом на еміґрації, з гетьманськими клейнодами, відмінними композиціями та декором і без монограми.

Уламки кахлів з гербом Мазепи, знайдені на місці житла Орлика 2018 р., мають рельєфні зображення фігурного щита з якоро-подібним хрестом, шестикутною зіркою та півмісяцем. Щит фланкують фанфари, прапори, списи, протазан і стволи гармат. У 2016 р. Ю. Коваленко там знайшов фраґмент полив'яної кахлі з рельєфом жерла гармати, а 2017 р. – уламок теракотової кахлі з рельєфними зображеннями частин пірнача, козацької корогви, можливо, бунчука (штандарта козацького війська і символа гетьманської влади) та листа аканту. Цей дослідник справедливо твердить, що вони походять від декоративної арматури (зброї, козацьких клейнодів і військового обладунку) на кахлях з Мазепиним гербом.

Таку інтерпретацію сюжетів на знайдених геральдичних кахлях підтримали й розвинули В. Мезенцев та С. Дмитрієнко. Вони підготували промальовки обох фраґментів кахлів з арматурою, знайдених 2016-17 рр., і на основі більших новознайдених уламків обгорілого керамічного герба Мазепи готують його кольорову комп'ю-терну реконструкцію для друку в буклеті наступного року.

Подібні зображення гармат, списів, пірначів, булав та іншого озброєння, військової амуніції, труб, барабанів, прапорів, корогов, бунчуків і броней були досить поширеними в оформленні гербів української шляхти, гетьманів, полковників та козацької старшини у другій половині XVII-XVIII ст. Найбільше такої арматури бачимо на їхніх геральдичних емблемах на ґравюрах та на деяких срібних і позолочених окладах ікон і шатах кіотів.

Однак В. Мезенцев відзначив, що вона невідома на інших ранньомодерних пічних кахлях України, Речі Посполитої та Московії. Численні зображення там гербів не комбінували з арматурою. Так само не зустрічаємо її на гербах еліти Гетьманщини, зокрема Мазепиних, виконаних на дереві, гаптуванні, литих гарматах і дзвонах, кухлях та на спорудах у техніці керамічних чи тинькових барельєфів. Показово, що арматура відсутня у пишних композиціях герба Мазепи на масивних керамічних плитах, котрі прикрашали фасади церкви св. Іоанна Чернігівського колеґіюму та палацу Гончарівки, а також на різьблених дерев'яних дверях 1694 р., знайдених на Чернігівщині. Це дозволяє В. Мезенцеву вважати, що мотив арматури на кахлях з Мазепиним гербом, які замовив Орлик для груб своїх покоїв, є унікальним і не має аналогій серед кахлів та інших керамічних виробів України й польсько-литовської держави Нового часу. Але відомо, що саме той гетьман новаторські запровадив зображення зброї і клейнодів на печатках зі своїм родовим гербом та емблемою Війська Запорізького.

Так, після еміграції до Швеції у 1715 р. Орлик замовив там дві печатки з трохи відмінними дизайнами свого шляхетського герба "Новина". На них він додав зображення двох булав обабіч геральдичного щита і так відзначив свій статус відповідними інсиґніями гетьманської влади. Опубліковані відбитки цих печаток 1716 р. та 1719 р. згадувались вище.

Для затвердження офіційних державних документів Орлик вживав печатку Війська Запорізького з образом козака з мушкетом на плечі. Вона схожа на державну печатку Мазепи зразків 1687 р. та 1705 р. Однак до 1713 р. у нижній частині тої печатки, під ногами козака, Орлик уперше додав арматуру: спис, пірнач, булаву, корогви, бунчук і гармату. Схожий мотив також з'являється на деяких печатках з гербами шляхти Гетьманщини і Речі Посполитої від другої половини XVII ст.

Звернемо увагу на те, що ті самі види зброї та клейноди, які зображено на державній військовій печатці гетьмана Орлика, виявлено на фраґментах кахлів з його оселі у Батурині. Це дає підстави В. Мезенцеву вважати, що Орлик раніше застосував подібну арматуру для оформлення Мазепиного герба на кахлях груб своєї батуринської резиденції 1700-08 рр. Замовник чи кахляр могли взоруватися на геральдичні емблеми Мазепи в обрамленні зброї, військового спорядження і клейнодів, котрі відомі на численних ґравюрах та деяких срібних шатах кіотів ікон, фундованих гетьманом. Проте, як вказувалось вище, на ранньомодерних керамічних кахлях України та її сусідів сюжет арматури був неприйнятим, і новація Орлика не дістала продовження й розповсюдження у їхній орнаментації. Археологічні дослідження решток садиби найвидатнішого мазепинця і автора першої української конституції 1710 р. відновляться наступного літа.

У 2017-18 рр. експедиція продовжила розкопки на маєтку генерального судді В. Кочубея на південно-західній околиці Батурина. З кінця XVII ст. там збереглась цегляна одноповерхова резиденція цього високопосадовця, де зараз міститься Музей дому В. Кочубея заповідника "Гетьманська столиця". До XIX ст. кам'яниця мала параметри 9.8 х 15 м. У другій половині XVIII ст. Розумовський тимчасово володів тим маєтком й проводив там будівництво.

2004-05 рр. Ю. Ситий розкопав рештки найбільшої прямокутної споруди, яку гетьман прибудував до південно-західньої стіни Кочубеєвої палати. Археолог визначив плян прибудови, довжину 25.2 м й ширину 14.1 м. Вона була цілковито дерев'яною, без цегляних фундаментів.

Ю. Ситий гадає, що там знаходилось чотири чи п'ять огрівальних печей. Їх обличкували дорогими керамічними кахлями, розписаними кобальтовою і білою поливою з квітковими орнаментами й стилізованими зображеннями птахів та европейської архітектури у голляндській пізньобарокковій манері. Вони подібні до ошатних пічних кахлів обох палаців Розумовського у Батурині. Вірогідно, гетьман імпортував їх з Нідерляндів.

У 2016-17 рр. експедиція розкопала значну частину фундаментів меншої прямокутної споруди розміром 10 х 15 м, що Розумовський прибудував з південного заходу до вищеописаного дерев'яного дому. Кам'яниця Кочубея та дві зрубні суміжні прибудови до неї, очевидно, з'єднувались входами у єдиний комплекс.

Фундамент південної прибудови спорудили у підошві бутовою кладкою з битої цегли, залитої розчином. Його верхній обріз і цоколь змурували порядовою кладкою з цілої цегли. Збереглось до дев'яти рядів цегли у висоту. Цей солідний фундамент має ширину 1.2-1.3 м. Стіни, підлога й покрівля споруди були дерев'яними.

За Ю. Ситим, південна менша прибудова, як і господа Кочубея, мала три груби, оздоблені керамічними кахлями. В процесі розкопок залишків тої прибудови знайшли цілі й багато побитих зразків двох типів. Кахлі, розписані синьою, білою і бронзовою ґлязурою з вигадливими рослинними візерунками на картушах, правдоподібно, є українськими чи російськими імітаціями модної у XVIII ст. артистичної голляндської майоліки. Знайдені простіші кахлі здебільша без орнаментів, вкриті соковитою жовтою, білою, брунатною, синьою і бежевою емаллю, могли виготовити у керамічному цеху Розумовського в Батурині.

Ю. Ситий датує повністю дерев'яну найбільшу прибудову до кам'яниці Кочубея серединою XVIII ст. Спорудження південної прибудови та опорядження її груб описаними вище кахлями він відносить до третьої чверти того століття, коли Розумовський відновив виробництво цегли й кахлів у Батурині.

В 2017-18 рр. археологи частково розкопали рештки його третьої споруди на Кочубеєвій садибі. Вона стояла окремо на південний схід від обох прибудов. Техніка цегляної кладки її фундаментів, що підтримували зрубні стіни, та знайдені різновиди пічних кахлів подібні до виявлених в одночасній південній прибудові. Однак товщина зовнішнього фундаменту там вужча, біля 0.5 м. Ю. Ситий припускає, що одна кімната цього будинку була кухнею, а друга – їдальнею. Він мав довжину приблизно 12 м та ширину 10 м. Остаточно його габарити, плян і призначення встановлять нові археологічні дослідження.

Ю. Ситий вважає, що усі три розкопані будівлі були одноповерховими, не мали підвалів і разом з колишньою оселею В. Кочубея слугували управами адміністрації останнього гетьмана. За документами другої половини XVIII ст., тоді у Батурині знаходились генеральна та сотенна канцелярії, генеральний і земський суди, архів, караульні та інші управлінські, військові й правоохоронні структури Гетьманщини. На жаль, жодна з тих дерев'яних службових споруд не збереглась до нашого часу. Зразком державних будинків доби Розумовського є існуюча досі мурована двоярусна канцелярія Київського козацького полку, що спорудили в стилі українського барокко з елементами рококо 1756-65 рр. в Козельці.

У другій половині XIX ст. родина Кочубеїв відкупила свій колишній маєток у Батурині. Тоді господарі розібрали усі дерев'яні споруди Розумовського і відремонтували й розширили кам'яницю В. Кочубея. Археологічні досліди залишків урядових будинків останнього гетьмана будуть продовжені.

2017 р. на Кочубеєвому подвір'ї знайшли дорогий малий срібний натільний хрест. Ю. Коваленко датує його 1740-50-и рр. і гадає, що він належав якійсь дитині з родини козацької еліти. Дослідник відносить цей артефакт до місцевих виробів і твердить, що на той час така форма, стиль та ґравірований орнамент на задньому боці хреста були модними у Гетьманщині.

На лицьовій стороні артефакту відтиснуто восьмикінцевий православний Голгофський хрест. Згідно інтерпретації В. Мезенцева, на завершеннях трьох рамен викарбувано ініціяли Ісуса Христа, Царя, за змішаною візантійсько-слов'янською іконографічною традицією. Там грецькі літери IC та X є канонічною абревіятурою імени Христа, а кирилична літера Ц, очевидно, означає Його титул: Цар. Така коротка монограма імени й титулу Христа, лише з чотирьох літер (ІС, Х, Ц), надзвичайно рідко зустрічається на православних хрестах з греко-кириличними написами Нового часу. Більш поширені там довші монограми для імени Христа (ІС, ХС) та його титулу (Цар Слави). Мабуть, таке скорочення звичайної монограми обумовлено малим розміром цього дитячого хреста.

В ході торішніх розкопок у колишній фортеці Батурина знайшли більший бронзовий натільний хрест. На перехресті він має стилізований терновий вінець з радіяльними променями між раменами. На лицьовій стороні у центрі є рельєфне зображення вписаного восьмикінцевого православного хреста з мініятюрним терновим вінцем.

Ю. Коваленко переконаний, що цей дешевший бронзовий хрест відлили у Московії в XVII ст. й привезли до Батурина у гетьманський період. Подібні хрести-тільники носили старообрядці. Їх переслідували в Росії і багато з них знайшло притулок від релігійних гонінь у козацькій державі. Як видно, старовіри та їхні культові предмети проникали й до гетьманської столиці.

На фортеці 2017 р. Ю. Коваленко знайшов раритетний бронзовий перстень з печаткою на октаґональній скляній вставці кінця XVII – початку XVIII ст. С. Дмитрієнко детально обстежив мініятюрні рельєфні зображення на печатці, зробив з неї відбитки на воску, їхні промальовку та макрофотографії. На печатці бачимо стилізоване зображення фортечного мура з двома вежами. Над фортецею летить орел, який бореться зі змієм чи драконом з лапами.

Дослідники артефакту В. Мезенцев та Ю. Коваленко одностайно твердять, що фортеця на печатці символізує Константинопіль. Там показано мітичний двобій двох названих істот у небі над містом. Таке видіння описано у повісті про захоплення візантійської столиці турками в 1453 р. російського автора Нестора Іскандера. У його творі кінця XV ст. орел уособлює християнство, а змій – мусулманство. Їхня леґендарна боротьба була витлумачена візантійськими пророками таким чином, що наприкінці християнство переможе й знову запанує у Царгороді.

Ілюстрації цієї леґенди були популярні у декоративному мистецтві Московії XVII ст. Золоті, срібні й бронзові персні-печатки того часу зі схожими композиціями знайшли в Тульській області та Мордовії РФ і на місці Богородицької фортеці XVII-XVIIІ ст., яка знаходилась на території м. Дніпра. 1687 р. царські власті спорудили її для російського ґарнізону, що контролював Запорізьку Січ. Поза цим в Україні нам невідомі ранньомодерні печатки з таким візантійським мотивом. Вони переважно мають геральдичні емблеми. Описаний сюжет також не зустрічається на гербах гетьманів, козацької старшини і шляхти та на бароккових ґравюрах України.

Це дозволяє В. Мезенцеву і Ю. Коваленкові гадати, що перстень-печатку, знайдену в Батурині, привезли туди з Московії за Мазепи. Такою не-геральдичною печаткою міг користуватись освічений козацький офіцер, державний службовець, писар чи священик, який не мав шляхетського походження і свого герба. Але її власник, напевно, знав візантійську леґенду, зображену на печатці, радше, за повістю Іскандера про падіння Царгороду, і мав культурні або церковні зв'язки з Московією.

Під час розкопок 2017 р. на батуринській фортеці, передмістях Побожівка й Гончарівка та на садибі Кочубея також знайшли дві керамічні полив'яні іграшки, виготовлені у народній манері (рідкісне мале горнятко і звичайний свищик у формі стилізованого птаха), три фраґменти орнаментованих теракотових козацьких люльок, дві залізні поясні пряжки, два мідяні ґудзики, три олов'яні (свинцеві) мушкетні кулі, різні залізні ремісничі й господарчі знаряддя місцевого виробництва XVII-XVIII ст. Знайдено дев'ять срібних польсько-литовських і три мідні російські монети того часу, два срібні шилінґи шведської королеви Христини Вази, карбовані у Ризі в Лівонії 1635-54 рр., та срібний солід XVII ст. з Лівонії у складі Шведської імперії.

За останніми археологічними дослідами Ю. Ситого, південно-східній посадський ремісничий район, що знаходився між маєтками Мазепи на Гончарівці та Розумовського на Теплівці, знищило російське військо під час розгрому Батурина 1708 р. Лише через півстоліття там відродилась слобода гончарів і цеглярів, коли останній гетьман зно-ву заселив спустошене місто.

Минулого літа на північ від Мазепиної садиби археологи розкопали залишки дерев'яного житла, можливо, гончара, яке спалили під час того нападу. У котловані хати знайшли осколки вибухового чавунного ядра від гарматного обстрілу Батурина царським військом.

Так, у 2017-18 рр. археологічна експедиція в Батурині відкрила цегляні фундменти чотирьох, досі невідомих, споруд доби Мазепи і Розумовського. Почались розкопки решток резиденції Орлика. Там знайшли фраґменти пічних кахлів з найранішим відомим гербом Орлика та гербом Мазепи своєрідного дизайну, які будуть графічно реконструйовані.

Останні археологічні студії показують динамічний розвиток мурованого будівництва, ремесла, керамічного декоративного і геральдичного мистецтва українського барокко та широкі торгові й культурні контакти столиці козацької держави з Голляндією, Річчю Посполитою, Шведською Лівонією та Московією. Вперше у Батурині знайшли імпортний перстень-печатку з візантійським художнім сюжетом. Виявлено нові археологічні свідчення про розорення ремісничих районів Мазепиної столиці армією царя Петра. Результати розкопок Батурина 2018 р. будуть детальніше розглянуті у буклеті та статтях наступного року.

13 листопада 2017 р. Батуринський заповідник гідно відзначив річницю загибелі Мазепиної столиці. У меморіяльному заході взяло участь біля 450 батуринців і гостей з Чернігівської й Сумської областей, Києва та інших міст України. Встановлена у Батурині багатолітня традиція відзначення роковин цієї трагедії вселяє віру в те, що розголос про неї почують усі українці й світ і людство її не забуде.

* * *

Наступного літа наша археологічна експедиція відновить польові дослідження у Батурині. Однак, через бюджетні скорочення, невідомо, чи зможе Чернігівська обласна державна адміністрація надалі фінансувати там розкопки. За таких умов в Україні благодійна підтримка українців у Канаді та Сполучених Штатах Америки уможливить продовження Батуринського археологічного проєкту.

Його учасники звертаються до українських організацій, фундацій, компаній, громад і доброчинців діяспори з проханням надалі підтримувати розкопки гетьманської столиці й публікацію їхніх результатів. Канадських громадян ласкаво просимо надіслати Ваші чеки з пожертвами на адресу: Orest Steciw, M.A., President, Ucrainica Research Institute, 9 Plastics Ave., Toronto, ON, Canada M8Z 4B6. Просимо виписати Ваші чеки на: Ucrainica Research Institute (memo: Baturyn Project).

Мешканцям США радимо надіслати пожертви на адресу: Mr. Stan Kamski, Treasurer, Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 59 Queen's Park Cr. E., Toronto, ON, Canada M5S 2C4. Будь ласка, випишіть Ваші чеки на: Pontifical Institute of Mediaeval Studies (memo: Baturyn Project). Ці наукові інститути надішлють канадським і американським громадянам відповідні офіційні посвідки для звільнення внесків від оподаткування. Мешканці США отримають посвідки для сплачування податків від американського філіялу Понтифікального Інституту Середньовічних Студій Торонта. Усім установам і жертводавцям буде висловлено подяку в пов'язаних з проєктом публікаціях та публічних доповідях.

Додаткову інформацію про Батуринський проєкт у Північній Америці можна отримати від його канадського виконавчого директора д-р Володимира Мезенцева за телефоном (416) 766-1408 чи email: v.mezentsev@utoronto.ca. Науковці щиро дякують українцям Канади та США за щедру багаторічну підтримку історико-археологічних досліджень столиці козацької держави. З Вашою допомогою ми збережемо й продовжимо цей проєкт в ускладнених умовах воєнного часу в Україні.

ПІДПИСИ ДО ІЛЮСТРАЦІЙ

Бл. п. Володимира (†2011) та Роман Василишини (Філядельфія), щедрі меценати Батуринського проєкту.

Територія колишньої фортеці Батурина з цитаделею XVII ст. та подолом на березі р. Сейм. Усі аерофото Н. Ребрової, 2017 р.

Укріплення, Воскресенська церква, первинна гетьманська резиденція та скарбниця замку-цитаделі XVII ст., реконструйовані 2008 р. на основі археологічних досліджень.

Новий буклет авторів цієї статті, опублікований Видавництвом "Гомін України" 2018 р. (32 стор., 62 кольорові ілюстрації).

Портрет гетьмана Івана Самойловича XVIII ст. Україна – козацька держава, 2 вид. (Київ, 2007), с. 390.

Реставрований палац Розумовського 1799 р. з двома фліґелями і реґулярним парком у Батурині.

Укріплена садиба Мазепи на околиці Гончарівка та сусідній південно-східній посад Батурина до розорення 1708 р. Гіпотетична реконструкція О. Бондаря, 2018 р.

Залишки валу й рову Мазепиного маєтку на Гончарівці. Світлина Ю. Ситого.

Земляний бастіон, рів та вал з колодами-рогатками, що захищали гетьманську резиденцію на Гончарівці. Реконструктивний малюнок О. Бондаря, 2018 р.

Укріплення Мазепиної садиби та їхня оборона гарматним і мушкетним вогнем. Комп'ютерна графіка С. Дмитрієнка за реконструкціями О. Бондаря, 2018 р.

Мурований палац Мазепи на Гончарівці до 1708 р. Гіпотетична реконструкція В. Мезенцева, комп'ютерна графіка С. Дмитрієнка, 2016 р.

Дерев'яна церква Мазепиного двору на Гончарівці (перед 1700 р.). Гіпотетична реконструкція О. Бондаря, 2018 р.

Розкопки цегляного бутового фундамента (до 1708 р.) біля колодязя гетьманської садиби на Гончарівці. Знімки розкопок Батурина 2017 р. Ю. Ситого.

Гетьман Пилип Орлик, творець першої української конституції. Художник Артур Орльонов (Київ). Публікується за дозволом автора.

Цегляний фундамент резиденції Орлика у Батурині 1700-08 рр. Розкопки 2017 р.

Частина керамічної полив'яної пічної кахлі з найранішим відомим родовим гербом та ініціялами Орлика, знайдена на його оселі 2018 р. Фото Т. Кербут. Промальовка рельєфних зображень С. Дмитрієнка.

Фраґмент, що походить від теракотової кахлі з гербом Мазепи початку XVIII ст., знайдений на подвір'ї Орлика 2017 р. Знімок Ю. Ситого. Промальовка рельєфних зображень і гіпотетична реконструкція частин пірнача, корогви, бунчука та листа аканту В. Мезенцева і С. Дмитрієнка, 2018 р.

Мазепин герб, облямований рельєфними зображеннями зброї, військового обладунку, бунчуків та знамен, на срібних позолочених шатах кіоту ікони Троїцько-Іллінської Богородиці 1695 р. Чернігівський історичний музей. Фото В. Мезенцева.

Розкопки цегляних фундаментів південної прибудови третьої чверти XVIII ст. до комплексу адміністративних споруд Розумовського на маєтку В. Кочубея у Батурині 2017 р.

Мурована канцелярія Київського козацького полку 1756 р. в смт. Козельці Чернігівської обл. Світлина В. Мезенцева.

Керамічна пічна кахля, розписана ґлязурою на кшталт голляндської художньої майоліки другої половини XVIII ст., з розкопок решток південної прибудови до урядових споруд Розумовського. Фото археологічних знахідок 2017 р. Ю. Ситого.

Бронзовий та срібний натільні хрести з рельєфними й ґравірованими орнаментами і літерами XVII-XVIII ст. Розкопки на фортеці (лівий хрест) та Кочубеєвому подвір'ї 2017 р.

Бронзовий перстень зі скляною печаткою кінця XVII – початку XVIII ст., знайдений на фортеці 2017 р. Макрофото відбитків печатки на воску та промальовка рельєфного зображення С. Дмитрієнка.

Зліва і в центрі: срібні шилінґи шведської королеви Христини Вази, карбовані у Ризі в Лівонії 1635-54 рр. Справа: срібний солід Шведської Лівонії (після 1644 р). Знахідки у Батурині 2017 р.

Керамічні полив'яні народні іграшки XVII-XVIII ст., знайдені у Батурині минулого року.

Археологічні дослідження на південно-східньому посаді 2017 р.

Відзначення річниці загибелі Мазепиної столиці у цитаделі Батурина 13 листопада 2017 р. Тут і далі знімки В. Кошмала.

Учасники меморіяльного заходу, молодіжний хор "Народна криниця" Ніжинського училища культури і мистецтв.

Виступ народнього артиста України, лавреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Василя Нечепи біля пам'ятника жертвам Батуринської трагедії у цитаделі.










© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua