Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/history/5444a0d5dff5d/

Чверть століття тому Українська Греко-Католицька Церква вийшла із підпілля

Ігор Бурдяк | 20.10.2014 08:42

Коротка історія виходу Церкви із підпілля, і репортаж про вчорашні святкування

Чверть століття тому Українська Греко-Католицька Церква вийшла із підпілля
Вчора, 19 жовтня, у Львові від храму св. Архистратига Михаїла пройшла багатотисячна молитовна хода з нагоди 25-ї річниці виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля. Йдучи вулицями міста, люди молилися на вервиці за мир та свободу усіх народів.

Історія виходу Церкви із підпілля.

Осередком, що взяв на себе відповідальність і фактично очолив боротьбу за легалізацію, став Комітет захисту Української Католицької Церкви (УКЦ – назва Церкви, яка використовувалася українськими греко-католиками в діаспорі), заснований ще у вересні 1982 р. українським релігійним правозахисником Йосипом Терелею. Наприкінці 1987 р. вже в умовах радянської "перебудови і гласності" очолив Комітет колишній політв'язень Іван Гель. Активний дисидент і суспільно-політичний діяч зумів винести проблему легалізації УГКЦ на якісно новий рівень. Практично від кінця 1987 р. "уніатське питання" стало однією з головних тем для обговорення у владних структурах Радянського Союзу і політичних колах західного світу. Ефективною і найбільш впливовою формою боротьби новий очільник Комітету вважав проведення масових акцій, приурочених до важливих релігійно-національних і політичних подій. Такий підхід дозволяв не лише мобілізовувати віруючих, але й наочно демонструвати радянській владі ставлення населення до її політики в релігійній сфері.

У 1988-1989 рр. більшість молитовних акцій були присвячені 1000-літтю Хрещення Русі. Так, зокрема, 10 липня 1988 р. в с. Грушів на Львівщині представники Комітету організували ювілейне богослужіння за участі бл. 6 тисяч вірних. Підпільний єпископ Павло Василик у співпраці з греко-католицькими активістами 16-17 липня 1988 р. провів аналогічний захід у с. Зарваниця на Тернопільщині, зібравши на ньому бл. 20 тисяч вірних (за офіційною статистикою – більше 2 тис. віруючих з Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей).

Святкування у Грушеві та Зарваниці викликали мультиплікативний ефект. У багатьох селах і містах протягом 1988-1989 рр. відбувалися ювілейні відправи і встановлення хрестів. Радянська пропаганда у відповідь прагнула представити святкування греко-католиків як провокацію з боку антирадянських сил. Наприклад, львівська газета "Вільна Україна" наприкінці 1988 р. надрукувала велику статтю присвячену ювілею Хрещення, в якій автор намагався порівняти вшанування історичної події різними силами: офіційне святкування ювілею – з радянськими патріотичними гаслами (концерти, промови і покладання квітів до пам'ятників радянських воїнів) та неофіційне -інспіроване та профінансоване "клерикалами і буржуазними націоналістами" на Заході. Окрім цього радянські можновладці діяли звичними для них брутальними методами "стримування релігійності". Так, ювілейний хрест у Грушеві був знищений. Іван Гель подав свій протест до Львівського облвиконкому, але, зрозуміло, жодної відповіді не отримав.

Серед інших акцій греко-католиків необхідно згадати поминальні служби за січовими стрільцями та воїнами УПА, жертвами сталінських репресій, національними героями на цвинтарях у містах і селах Західної України. Із травня 1989 р. у центрі Львова, біля колишнього монастиря кармелітів-босих та неподалік від будинку Львівської обласної ради, греко-католицькі священики почали щонеділі служити літургії.

Наприкінці літа – на початку осені 1989 р. тиск греко-католиків на місцеві органи влади ще більше посилився. Їхні мирянські лідери почали все активніше вимагати від представників партійно-державної адміністрації конструктивних рішень. За спостереженням місцевих чиновників, віруючі "позбувалися страху", оскільки члени Комітету про заплановані акції не боялися інформувати привселюдно. Ю. Решетило, уповноважений Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР у Львівській області, у звіті від 24 серпня 1989 р. повідомив, що І. Гель на мітингу 3 серпня 1989 р. на стадіоні "Дружба" у Львові в ультимативній формі попередив радянську владу про неприпустимість подальшого затягування з легалізацією УГКЦ. За словами дисидента, таке нехтування вимог тисячі віруючих може привести останніх до радикальних дій. Тому він пообіцяв зібрати стотисячну маніфестацію у Львові, провести її вулицями міста і захопити собор св. Юра.

Станом на серпень 1989 р. на Львівщині у багатьох містах і селах греко-католикам вдавалося регулярно проводити свої богослужіння. У 10 населених пунктах такі служби проводилися в православних храмах (Березець, Мости Городоцького району, Монастирець Золочівського району, Боянець, Купич Воля Нестерівського району, Сусолів і Долобів Самбірського району, Стара Сіль, Стара Ропа і Тарнавка Старосамбірського району); у багатьох інших містах і селах області греко-католицькі моління відбувалися біля діючих церков (Львів, Дрогобич, Червоноград, Мшана і Кліцко Городоцького району, Сілець Сокальського району, Мужиловичі Яворівського району, Яворів) або на цвинтарях та у скверах (Львів, Стрий, Самбір). Окремі греко-католицькі діячі, наприклад владика Павло Василик, почали висловлювати попередження, що в разі подальшого зволікання віруючі почнуть захоплювати православні храми.

Комітет захисту УКЦ наприкінці серпня 1989 р. від словесних погроз перейшов до активної фази їх виконання. Так 27 серпня 1989 р. під час мітингу на стадіоні "Дружба" у Львові І. Гель оголосив про проведення маніфестацій за офіційне визнання УГКЦ у Львові (17 вересня), Івано-Франківську (1 жовтня) і Тернополі (15 жовтня). Такими масовими дійствами, греко-католики прагнули привернути увагу Ватикану і керівництва держави до проблеми легалізації УГКЦ
Джерело

16 травня 1989, напередодні З'їзду народних депутатів СРСР, в Москву знову прибула делегація в складі єпископів Павла Василика, Софрона Дмитерка, Филимона Курчаби, священиків Г. Сімкайла, В. Війтишина (нині митрополит Івано-Франківський), Т. Сеньківа (нині апостольський адміністратор Стрийської єпархії, Ігора Возьняка (нині митрополит Львівський) та багатьох віруючих, щоб зустрітися з Президією Верховної Ради СРСР.

Після того, як представники влади 17 травня не з'явилися на призначену зустріч, єпископи, священики і вірні у Москві почали голодування, яке привернуло увагу іноземних телевізійних медіа і потрапило на перші шпальти газет. 18 травня делегацію прийняв представник Президії ВР СРСР, якому передали звернення до М.Горбачова. Після від'їзду делегації, різні групи греко-католиків по черзі проводили голодування протягом 4 місяців. Ці голодування супроводжувалися публічними молитвами та агітацією українських делегатів З'їзду народних депутатів СРСР, деякі з яких безуспішно намагалися підняти питання легалізації УГКЦ на сесіях Ради. Діяльність українських греко-католиків в Москві привернула увагу не лише міжнародної громадськості, але й отримала підтримку російських православних дисидентів і демократичних кіл. Але найбільшим досягненням голодувальників у Москві стало прихильне висвітлення подій реформаторською газетою "Московские новости". Уперше газета піддала сумніву офіційну радянську версію про "об'єднання уніатів" і звинуватила Російську Православну Церкву в підтримці репресивних методів Сталіна щодо прихильників Греко-Католицької Церкви.



Інститут історії Церкви пропонує Аудіо-уривок інтерв'ю з митрополитом Ігорем Возьняком (з Архіву інституту).

Основною подією, що змогла послабити спротив легалізації Греко-католицької церкви, стала безпрецедентна демонстрація 17 вересня 1989 у Львові, у якій, за офіційними даними, взяли участь близько 100 тисяч прихильників Греко-католицької церкви.



Великі демонстрації проходили і в інших містах Західної України. Рух за легалізацію, очолюваний Іваном Гелем, був підсилений українською міською інтелігенцією, що організовувалася в різних неформальних товариствах, в тому числі у Народному русі України за перебудову.

26 листопада, за тиждень до зустрічі Горбачова з папою Іваном Павлом II в Римі, у Львові відбулася демонстрація з вимогами повернення Собору святого Юра греко-католикам за участі понад 100 тис. вірян УГКЦ.

Зустріч Горбачова з Папою 1 грудня 1989 означила зближення між Ватиканом і Кремлем. Папа Римський вкотре виразив прагнення можливості вільного віросповідання для римо- і греко-католиків, а Горбачов запевнив Івана Павла II, що майбутній закон про свободу совісті дасть усім релігійну свободу. В підсумку досягнуто порозуміння щодо встановлення двосторонніх дипломатичних відносин, а Папа прийняв запрошення Горбачова відвідати СРСР. Стверджуючи, що відверта легалізація уніатської церкви спричинила би релігійний неспокій в Західній Україні і довела б до конфлікту з Московським патріархатом, Горбачов відмовився покласти на владу безпосередню відповідальність за вирішення проблеми УГКЦ, залишаючи ці питання для опрацювання на засадах екуменічного діалогу між Московським патріархатом і Ватиканом.

1 грудня 1989 радянське прес-агентство "Новости" і засоби масової інформації в Західній Україні стисло виклали "Декларацію Ради в справах релігій, скеровану до Ради Міністрів УРСР", датовану 20 листопада. Львівська преса назвала "Декларацію" фактичним визнанням прав досі забороненої Української Греко-Католицької Церкви. Проте ще деякий час невирішеним залишалися питання з культовими спорудами, які у 1946 році захопила РПЦ.

До речі, незважаючи на розвінчання міфу про ліквідацію УГКЦ на львівському псевдособорі у 1946 році, РПЦ до тепер не дезавуювала її скандальну ратифікацію у 1971 році:

3. Отметить выдающиеся исторические события в жизни Русской Православной Церкви – возвращение в Православие в 1946 и 1949 годах греко-католиков Галиции и Закарпатья и прекращение Брест-Литовской и Ужгородской уний, в свое время насажденных силою.

Відеорепортаж про вчорашню молитовну ходу з нагоди 25-ї річниці виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля.

Молитовна хода завершилася молебнем за мир біля Собору святого Юра, який очолив Митрополит Львівський Ігор Возьняк.


© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua