Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Генрі Геллей про Римо-Католицьку Церкву

Верієць | 14.02.2012 18:04

0
Рейтинг
0


Голосов "за"
3

Голосов "против"
3

ГЕНРІ Г. ГЕЛЛЕЙ. Біблійний довідник Геллея.
Коротка історія церкви. Всесвітня християнська місія.Торонто, 1985р. (стор. 767 – 773, вибірково)


Генрі Геллей про Римо-Католицьку Церкву
Найсмутніший період папства

Адріан ІІ (867-872), Іван VIII (872-882), Маріній (882-884) – за цих пап почалися найбільш смутні часи папства 870 – 1050рр.

Двохсотлітній період між владою Миколи І та Григорія VII був названий істориками "непроглядною темрявою середньовіччя". Хабарництво, корупція, аморальність і кровопролиття цього періоду зробили його найсмутнішим у всій історії Церкви.

"Влада повій"

Казали, що папа Сергій ІІІ (904-911 рр.) мав коханку Морозію, яка разом з своєю матірю Теодорою та її сестрами "наповнили папське місце коханками і байстрюками та зробили з папського палацу печеру розбійників". Цей період в історії називається "пануванням повій" (904 – 963).

Папа Іван Х (914-928) був прикликаним Теодорою з Равенни в Рим і назначений папою, бо це їй було вигідно для задоволення своїх пристрастей. Морозія задушила його, а потім по черзі садовила одного за іншим на папський престол: Лева VІ (928-929), Стефана VІІ (929-931) та Івана ХІ (931-936), – свого позашлюбного сина. Другий її син призначив чотирьох наступних пап: Лева VII (936-939), Стефана VIII (939-942), Мартина ІІІ (942-946) і Агапета ІІ (946-955). Іван ХІІ, – онук Морозії був винний у багатьох злочинах, він гвалтував незайманих дівчат та вдів, жив з коханкою свого батька, зробив з папського палацу дім розпусти, був убитий в момент перелюбу розлюченим мужем цієї жінки.

Глибина папської аморальності

Бонфас VII (984-985), убив папу Івана ХІV і тримався на закривавленому папському троні щедрим роздаванням накрадених грошей. Єпископ Орлеану, вказуючи на папів: Івана ХІІ, Лева VIII і Боніфаса VІІ, називав їх "виродками гріха, смердючі кров'ю та болотом, антихристами, сидячими в храмі Божому"

Папа Бенедикт VIII (1012-1024) купив посаду папи відкритим хабарництвом.

Папа Іван ХІХ (1024-1033) теж купив папство та здобув усі клерикальні ступені за один день.

Папа Бенедикт ІХ (1033-1045) був призначений папою коли йому виповнилося 12 років за гроші впливових людей, які того часу правили Римом. Він перевершив злими вчинками свого попередника – Івана ХІІ, вбивав людей, займався перелюбом в білий день, обкрадав паломників на гробах мучеників, огидний золчинець, якого люди вигнали з Риму. Дехто з істориків зачисляє його до найгірших пап...

Папа Григорій VI (1045-1046) купив собі папський трон. За трьох конкуруючих папів – Бенедикта ІХ, Григорія VI, Сильвестра ІІІ Рим кишів найманими вбивцями та порушенням цнотливості паломників.

Климент ІІ (1046-1047) був призначений папою німецьким імператором Генрі ІІІ, тому, що "в той час не можна було знайти римського священика, який би був вільний від симонії та перелюбства"

Зеніт папської влади

Папа Інокентій ІІІ (1198-1216) був найсильнішим з усіх пап. Він претендував на титул "намісника Бога", "найвищого володаря церкви і світу". Цей папа претендував на право усувати королів і принців, кажучи, що "усе на небі, на землі і в пеклі підлягає наміснокові Христа."

З цього часу Церква почала домінувати над державою. Королі Німеччини, Франції, Англії і практично всієї Європи підкорялися його волі. Він навіть мав контроль над Візантійською імперією. Ніколи в історії не мав один чоловік стільки влади у своїх руках. Він організував два хрестових походи, видав декрет про перевтілення, підтвердив таємну сповідь, заявив про те, що є наслідником Петра і тому "ніколи і в ніякому випадку не може відхилитися від католицької віри" Цей папа висунув догму про папську непомильність. Він осудив Велику хартію вольностей, заборонив читання Біблії на народній мові, дав розпорядження нищити єретиків. Інокентій ІІІ установив інквізицію та назвав її святою, наказав масово знищувати альбігойців. Під його керівництвом та найлижчих його наступників було пролито більше крові, ніж в будь-який інший період історії Церкви, крім, звичайно, намагання папства придушити Реформацію ХVI-ХVII стол., так, що можна було подумати, що озвірілий Нерон знову ожив...

Заснована папою Інокентієм ІІІ свята інквізиція була удосконалена папою Григорієм ІХ. Це був церковний суд для пошуку та покарання єретиків, за яким кожен громадянин був зобов'язаний доносити на єретиків. Особа, яку запідозрили в єресі, підлягала тортурам. Суд був таємним, коли ім'я донощика трималося в таємниці. Інквізитор оголошував свій вирок і передавав жертву світській владі, яка запроторювала обвинувачуваного досмертно у в'язницю або спалювала. Майно жертви сконфісковувалося і половину забирала церква, а половину – держава.

В період після папи Інокентія ІІІ інквізиція зробила свою найбільш нищівну роботу проти альбігойців, а також принесла багато жертв в Іспанії, Німеччині та Голландії.

Пізніше інквізиція стала головною агенцією папських намагань придушити Реформацію. На думку дослідників, за період від 1540 по 1570 рр. було знищено біля 900 000 протестантів.

Уявіть собі монахів та священиків, зодягнених у святий одяг, як учасників у цій жорстокій та брутальній нелюдяності, керуючих тортурами, спалюванням живцем невинних чоловіків та жінок, які робили це в імені Христа, виконуючи прямий наказ "намісника Христа"

Інквізиція стала найбільш ганебною і диявольською подією в історії людства. Вона була задумана папами і вживалася ними на протязі 500 років для збереження своєї влади. Незважаючи на це жахливе минуле, ні один з наступних "святих" та "непомильних" пап не вибачився за звірства інквізиції.

Початок занепаду папства

Боніфас VІІІ (1254-1261) у своїй відомій буллі "Unam sanctam" заявив: "Ми заявляємо, підтверджуємо, встановлюємо та проголошуємо, що для того, щоб спастися, кожне створіння мусить підлягати папі римському." Однак сам папа був настільки розпусний, що Данте, відвідавши Рим під час його панування, назвав Ватикан "помийною ямою морального розкладу" та вважав, що папі Боніфасу разом з папами Миколою ІІІ та Климентом V місце у найнижчому відділі пекла.

Боніфацій прийняв папство, коли воно було у самому розквіті, але він зустрівся із достойним та грізним суперником – Филипом Чесним, королем Франції, який принизив папство до найнижчого рівня і з того часу розпочався період занепаду папської влади.

Французький контроль папства

Під час перебування на папському престолі Бенедикта ХІ (1303-1304), король Франції Филип Чесний став найвидатнішим монархом Європи.

Серед французького народу поширювався дух національної незалежності, це було частково наслідком брутального винищення папами альбігойців у ХІІІ столітті. Король Франції Филип розпочав боротьбу проти папства. Його кнфлікт розпочався з папою Боніфацієм VIII, стосовно оподаткування французького священства. Згодом папство було доведене до тотального підпорядкування державі. Після смерті папи Бенедикта ХІ, папський двір був перенесений з Рима до Авіньйону, на півдні Франції, впродовж 70 років папство було лише знаряддям у руках французького королівського двору.

"Вавілонська неволя" папства

Сімдесят років 1305-1377рр. папський двір знаходився в Авіньйоні. Папи римські – Климент V (1305-1314), Іван ХХІІ (1316-1334), Бенедикт ХІІ (1334-1342), Климент VІ (1342-1352), Інокентій VI (1352-1362), Урбан V (1362-1370) та Григорій ХІ (1370-1378) займали папський престол у цей період.

Пожадливість авіньйонських папів не мала міри, вони накладали великі податки, кожна церковна посада продавалася за гроші й було створено багато нових посад для продажу, щоб наповнювати папську казну та утримувати розкішний і аморальний папський двір. Петрарка звинувачував папський двір у гвалтуваннях, перелюбі та повній розбещеності. В багатьох парафіях мужчини настоювали на тому, щоб священики утримували коханок та не бігали за жінками членів своєї парафії. "Вавілонська неволя" в Авіньйоні дуже понизила папський престиж.

Папська схизма

Протягом 40 років – (1377-1417) було одночасно два папи: один у Римі, а інший – в Авіньйоні і кожен з них претендував на титул "намісника Христа на землі", проклинаючи один одного.

Урбан VІ (1378-1389), за якого папський двір знову був перенесений до Рима. Боніфацій ІХ (1389-1404), Інокентій VII (1404-1406), Григорій ХІІ (1406-1409) та Олександр V (1409-1410).

Папа Іван ХХІІІ (1410-1415), якого дехто вважає найбільш порочним злочинцем, який будь-коли сидів на папському троні, був винний у багатьох злочинах: коли він був ще кардиналом в Болонії, то 200 дівчат, монахинь та замужніх жінок впали жертвою його любовних інтриг. А коли він став папою, то гвалтував невинних дівчат і монахинь, жив в перелюбі з жінкою свого брата, був винний у педерастії та інших сексуальних збоченнях. Він купив собі папський престол, продавав кардинальські посади дітям з багатих родин та відкрито признавався у невірстві в загробне життя.

Папи періоду відродження

Микола V (1447-1455) дозволив королю Португалії воювати з африканськими народами, грабувати їхнє майно та поневолювати людей.

Калікстас ІІІ (1455-1458) – папа, який жив безпорочним життям.

Пій ІІ (1458-1464), був батьком багатьох позашлюбних дітей, відкрито говорив про свої методи зваблювання жінок, заохочував молодих чоловіків до цього та навіть був готовий давати їм лекції про методи задоволення своїх похотей.

Павло ІІ (1464-1471) – "наповнив свій дім коханками".

Сикстус ІV (1471-1484) – схвалив інспанську інквізицію, видав декрет про те, що гроші викупляють душі з чистилища, був замішаний у змові вбивства Лоренцо Медічі та інших, які не погоджувалися з його діями. Він вживав папство для своєї наживи та для наживи своїх родичів. Влаштував своїх вісьмох племінників кардиналами, коли деякі з них були ще хлопчиками... Розкошами і пишними бенкетами він перевищив імператорів. Багатством та пишнотою він та його родичі перевершили давні римські роди.

Інокентій VIII (1484-1492) – мав 16 дітей з різними замужніми жінками. Розмножив церковні посади і продавав їх за великі гроші, оголосив знищення вальденсів і послав проти них військо. Назначив брутального Томаса з Торквемади генерал-інквізитором Іспанії і наказав усім правителям приводити єретиків до нього. Дозволив бій биків на площі св. Петра та став причиною критики Савонароли проти папської корупції.

Олександр VI (1492-1503), якого звуть найбільш аморальним папою Ренесансу, був розпусний, зажерливий, розбещений. Він купив папський престол за гроші, влаштував багатьох кардиналів, мав багато позашлюбних дітей, яких він відкрито признавав за своїх і надавав їм високі церковні посади, коли вони були ще дітьми. Він разом із своїми дітьми повбивав кардиналів та інших осіб, які стояли на його дорозі. Його коханкою була сестра кардинала, який став його наступником – папою Пієм ІІІ.

Папи періоду Лютера

Папа Юлій ІІ (1503-1513) – був найбагатшим з кардиналів, мав великі доходи з численних єпархій та церковних маєтків, купив собі папський престол. Ще будучи кардиналом, відкрито сміявся з целібатства. Він часто втягувався у різні суперечки за володіння містами і князівствами, тому утримував та особисто очолював велику армію, так, що його стали називати папою-воїном. Видавав індульгенції за гроші. Мартін Лютер відвідав Рим якраз в період правління папи Юлія ІІ і був вражений тим, що там побачив...

Лев Х (1513-1521) був папою, коли М.Лютер розпочав протестантську реформацію. Цей папа був призначений архиєпископом у віці 8 років, а кардиналом – у 13. Папа Юлій ІІ був призначений на 27 різних церковних посад ще тоді, коли йому не виповнилося й 13 років. Ці посади приносили йому великий дохід. Він торгувався за папський престол та продавав церковні почесті Всі церковні посади продавалися і було створено багато нових. Лев Х призначав кардиналами навіть семилітніх хлопчиків. Постійно вів переговори з королями та принцами, в гонитві за світською владою, цілком не цікавлячись духовним станом Церкви. Його папський двір був найпишнішим у Європі. Лев Х видавав індульгенції по умовних цінах і оголосив, що спалювання єретиків є угодне Богові.

Папа Павло ІІІ (1534-1549) мав багато позашлюбних дітей та був запеклим ворогом протестантів й навіть запропонував Карлові V армію, щоб їх знищити.

Новітні папи

Урбан VІІІ (1623-1644) – за допомогою єзуїтів знищив протестантів в Богемії.

Климент ХІ (1700-1721) – оголосив, що королі можуть правити тільки за його згодою та видав буллу проти читання Біблії.

Папа Пій VII (1800-1820) – видав буллу проти Біблійних товариств і відновив Товариство єзуїтів.

Лев ХІІ (1821-1829) – осудив всяку релігійну свободу, толерантність, Біблійні товариства і переклади Біблії, оголосив, що "кожний, хто відійшов від католицької церкви, навіть якщо він є високоморальною людиною – не має уділу у вічному житті".

Пій VІІІ (1829-1830) – оголосив недійсними свободу сумління та Біблійні товариства.

Григорій ХVІ (1831-1846) - палкий оборонець папської непомильності, визнавав непридатними Біблійні товариства.

Пій ІХ (1846-1878) – втратив папські князівства, видав декрет про папську непомильність, оголосив право придушувати єресі силою, осудив відокремлення церкви від держави, наказав католикам слухати голову церкви, а не світських правителів, оголосив недійсними свободу совісті, свободу богослужіння, свободу слова, свободу преси... Він видав декрет про непорочне зачаття та божественність Діви Марії, осудив Біблійні товариства, оголосив, що протестанство "не є формою християнської релігії" і що "кожна догма католицької церкви була продиктована Христом через Його намісників на землі."

Папська непомильність

Ідея папської непомильності не виринала впродовж 600 років існування християнства, вона появилася лише з появою фальшивих декретів і стала відомою через папські домагання під час хрестових походів і під час конфліктів папів з імператорами.

Багато папів, починаючи з папи Інокентія ІІІ (1198-1216) підтримували цю ідею. Проте собори в Пізі (1409), Констанції (1414) та Базелі (1431) виразно проголосили, що папи підлягають рішенням соборів.

Пій ІХ (1854) сам від себе, без згоди собору, оголосив доктрину про непорочне зачаття Діви Марії, ніби цим хотів дізнатися про реакцію католицького світу. А позитивна реакція на доктрину про непорочне зачаття надала йому сміливості скликати Ватиканський собор у 1870 році на якому він проголосив себе непомильним. Цей собор, завдяки вмілим маніпуляціям папи визнав папу "непомильним". В декреті про непомильність сказано: "божественно відкрито", що коли папа говорить "із-за кафедри" то він є непомильним, встановлюючи доктрини віри та моралі" та що "такі визначення доктрин є незмінними".

Втрата світської влади

Від 754 року папи були світськими правителями королівства, яке називалося "папською державою", що включала велику частину Італії з столицею в Римі.Чимало папів більше цікавилися поширенням границь та його багатством, ніж духовним станом церкви. Папська корупція процвітала у їхньому світському королівстві так само як і в духовному. У ньому звичним явищем були продажність урядовців, злочини, здирства та фальшування монетної та лотерейної систем.

Папа Пій ІХ правив Римом при допомозі 10 тисячної армії французьких солдат. В 1870 р., на початку війни між Францією та Німеччиною це військо було відкликане. Тоді король Італії Віктор Еммануїл забрав Рим і силою приєднав папські князівства до італійської держави; громадяни проголосували за приєднання Рима до уряду Італії наступним чином: за – 133 648, а проти – 1 507.

Таким чином, папа не тільки втратив своє світське королівство, але й став підданим іншого короля, що для нього стало великим приниженням, бо він претендував на верховне правління над усіми королями Європи.

У 1929 році світська папська влада була відновлена в мініатюрному маштабі диктатором Мусоліні і хоча Ватикан мав всього 40 гектарів території, але папа знову став володатер свого маленького незалежного королівства.

Сучасні папи

Папа Лев ХІІІ (1878-1903) претендував на те, щоб бути головою всіх земних правителів та хотів зайняти місце Всемогутнього Бога. Він підтвердив доктрину про "папську непомильність" та оголосив протестантів ворогами всього християнства.

Заявив, що эдиний метод кооперації – повне підпорядкування папі та осудив "американізм" та масонство.

Пій Х (1903-1914) – оголосив лідерів Реформації ворогами Ісуса Христа.

Пій ХІ (1922-1939) – підтвердив, що католицька церква є єдиною Церквою Христа та що об'єднання всього християнства неможливе без підпорядкування Римові.

Хоча папство носить релігійний характер, проте воно не є церквою, а політичною структурою. Воно виринуло з руїн Римської імперії і в ім'я Христа засіло на троні римських імператорів. Папство захопило контроль над церквою і присвоїло собі право бути посередником між Богом та людьми. Незважаючи на характер та методи папства, на їхню світську криваву історію, "святі отці" насмілювалися претендувати на те, що вони є "намісниками Христа на землі", "непомильні" та займають на землі місце Всемогутнього Бога та що підпорядкування їм дає людям спасіння.

Папство та Біблія

Папа Гільдебранд заборонив жителям Богемії читати Біблію. Інокентій ІІІ заборонив людям читати Біблію на їхній рідній мові. Григорій ІХ заборонив мирянам мати Біблію і забороняв її перекладати. Знайдені серед альбігойців та вальденсів переклади Біблії були спалені разом із тими людьми, які їх переховували. Папа Павло ІV забороняв мати Біблії без дозволу інквізиції.

Папи Лев ХІІ, Пій VІІІ та Григорій ХVI осуджували Біблійні товариства.










© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua