Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Епізод


5
Рейтинг
5


Голосов "за"
5

Голосов "против"
0

Долі заарештованих місцевих жителів до війни, і тих, що мали стосунок той чи інший...

Епізод
Жив-був собі у Золочеві чоловік.

Ніколи нічим таким політичним не цікавився...

У 1941-му йому виповнилося 17 років. Якось роздобув він зо два десятки різних газет – польських і українських. У господарстві газета – вельми корисна штука, особливо зимою, коли взуванка промерзає. Тримав він ті газети за п´єцом, аж тут нагодилися "асвабадітєлі" з обшуком.

Ті як зобачили газети, то забрали хлопця у замок, де була тюрма – як "враґа народа" (якого?). Це зовсім не означає, що ті чекісти, що шукали серед народу його "враґов" (самі будучи оними), вміли читати (принаймі – по-нашому). Просто на знайдених газетах не було "апщепрінятих" серпасто-молоткастого-зіркового знака і портретів "вождів", що в очах чекістів було доказом неблагонадійності маючого ті газети. Малюнки-то чекісти розрізняти мабуть уміли...

Тримали його там більше тижня, як кільку в діжці.

Почалася війна. Оскільки арештованих було багато, то частину з них відправили під конвоєм на Тернопіль (той чоловік в т.ч.). Політичних арешованих, бо кримінал випустили – ворона вороні дзьобата...

У замку залишилося стільки, скільки чекісти могли "опрацювати".

По дорозі на Тернопіль біля с. Зарваниця (7 км від Золочева) на конвой зчинили напад бандерівці, внаслідок чого частина заарештованих втекла. Втекли не всі, бо чекісти стали стріляти по втікачах, а в арештованих мабуть було наївне сподівання, що їх все-ж випустять на волю – надія ж помирає останньою...

Невдовзі зі замку на поміч конвоїрам надбігли енкаведисти, бандерівці відступили – їх було мало і патронів в той час вони багато не мали.

Енкаведисти добили поранених арештантів, решту погнали далі за призначенням.

Тому чоловіку (Юкало його прізвище) пощастило втекти, і

внаслідок

"звєрского нападенія на мірный конвой мєстных жітєлей, которыє любєзно сопровождалі корєнных жітєлєй к месту іх нового обітанія"

він прожив довге життя, і 8-м місяців назад помер, залишивши по собі двох дочок, чотирьох внучок (-ів) і наразі одно правнука.

І за це нащадки енкаведистів завжди будуть клясти бандерівців...

- Доля тих арештантів, кого повели далі, не надто відрізняється від долі тих, хто залишився в замку. А тих (в експозиції музею бачив цифру – 1783 людини*) – доля така:


Частину убитих – після розкопок німцями могили – тих, що рідня впізнала, позабирали, решту – в трьох братських могилах на цвинтарі, в одній з яких – 613 людей лежить.

- Ще до того, як німці вступили до міста, а росіяни вже втекли, одна чотирнадцятилітня дівчина пішла у замок шукати своїх батьків-вчителів. Щоб зайти на подвір´я, їй довелося на перейти калюжу крові убитих, яка загусла зверху і порепалася – тієї крові було їй по коліна.

Обійшла вона каземати, шукаючи рідних серед тих, кого спішно убили на місці. Тата не знайшла.

А маму – знайшла, прив´язаною до решітки за руки – голою, з виколотими очима, відрізаними грудьми і розпореним животом.

Вийшла та дівчина звідти сива, але розповісти тітці, у якої жила, про побачене змогла лише через два місяці, до того часу не промовила й слова...

Померла років п´ять чи шість назад...

- Німці.

При вступі на Україну вони повсюдно стикалися з такою "господарською" діяльністю комуністів. Причому займалися могилами, і бачили горе людей солдати нижчої ланки, старші офіцери не хотіли стикатися з неприємними враженнями.

Так жахливі в своїй суті явища перетворювалися в суху статистику, ставали зручним інструментом для вирішення багатьох проблем, не зачіпаючи совість наділених владою.

Так виник Бабин Яр, Гостра Могила і т.д...

- Бандерівці.

Долі їх різні – як не смерть, то тюрма.

Дехто загинув у бою з німцями**, більше – внаслідок акцій НКВД.

Тих загиблих, кого знайшли, перепоховали на таких цвинтарах:


Варто написати про один цікавий епізод раптової зустрічі бандерівців і тих, хто їх шукав.

Зі слів жителя с. Вороняки Мединського (у нього на господарці криївка є з закрученим входом. Такий вхід робили, щоб "шукачі" не знайшли):

Якось темного зимового вечора шістнадцять енкаведистів йшли в ліс шукати бандерівців. Падав сильний сніг, не було добре видно. Їм назустріч йшли п´ятеро, також у масхалатах.

Енкаведисти собі щось не подумали, розгледіли – хто, лише коли зблизилися впритул.

А то йшли хлопці з лісу у село на вечерю. Озброєні були фест, крім автоматів, ще гранатами обвішані, до сутички завжди готові. Та настрою битися не мали, тож минули енкаведистів, мовби непомічаючи, лиш краєм ока пасучи, що робитимуть.

Для енкаведистів та зустріч була настільки несподіваною, що ті втягнули голови в плечі і теж пройшли мимо. Лише крайній, той що виявився найближче до бандерівців, видав у прострації:

- Здраствуйтє, бандьори...

Ті відповіли:

- Добрий вечір, москалі!

Так і минулися, позираючи краєм ока один на одного...

Обидві сторони розуміли, що якщо б хто схопився за зброю, то навряд чи хто залишився б живий – кількість врівноважувала якість.

А ще мабуть свою роль відіграло те, що командир енкаведистів, пославши солдат у ліс, замість того, щоб піти з ними – пішов до коханки.
На жаль, така "мирна зустріч" була лише раз...

- Енкаведисти.

Зазвичай вони не гинули на фронтах – вони не відігравали функції "гарматного м´яса".

На фронтах вони хіба по своїх стріляли, тих, хто насмілився спробувати відступити.

Тобто по війні їх по пуляція була збережена, і дала відповідне потомство (мається на увазі не генетичні особливости, а світоглядні). От найбільше ненавидять все українське якраз і нащадки цієї популяції – внаслідок набутого комплексу неповноцінності...

Яка доля в ката?

Про одного я знаю – коли був ще дошкільням, то батьки якось шепталися, що здох той кагебіст, що на замку людям в голови цвяхи забивав, за що до кінця життя був спецутриманні – за "заслуги" перед родіной.

Тоді, почувши, я не міг збагнути – як це може бути, для чого...

Той жив у Золочеві. Але ж не він один людей убивав...



Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua