Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Німці, росіяни і кінь українця


8
Рейтинг
8


Голосов "за"
8

Голосов "против"
0

Доля коня у у обох експропріаторів

Німці, росіяни і кінь українця
Війна.

Сколівщина, село Завадка в гірській долині.


З одного боку на полонині – німці, з другого – росіяни.

Пострілювали, тож люди у селі поховалися. Вадюни мали коня, а його треба пасти. Дідо відрядив малого Юрка вище по долині, де було безпечніше. Пасе пацан коня, аж тут над'їхали п'ятеро німців на конях і забрали собі шостого коня та й поїхали.

Юрко прибіг до діда, розказує..., дідо вислухав і звелів, щоб Юрко робив що хоче, але коня щоб повернув. Сім'я була велика дев'ять душ, і втратити коня – це була голодна смерть.

І Юра пішов туди, куди німці поїхали. Вб'ють то вб'ють, принаймі це буде швидше, ніж вмирати від голоду. Через сім кілометрів трапився німецький патруль:

-Halt!

Хлопець давай їм пояснювати, що йому треба, а німці його зупинили і покликали перекладача. Розказав хлопець про коня перекладачеві, той – патрульним. Німці щось по-дер-ґерркали між собою і сказали хлопцеві, щоб йшов у сусіднє село. По дорозі йому трапилося ще два патрулі. Прийшов у село, питає офіцерів. Завели його німці до потрібної хати, там було троє старих сивих офіцерів, один з них розмовляв по-польськи. Йому й розповів Юрко про пригоду і сказав, що якщо він назад коня не приведе, то вся сім'я повмирає з голоду. Розказав, яка форма була у тих, що забрали коня, і які значки.

Офіцери вислухали суть справи, схилилися над картою, по-дер-ґерркали.

Тоді один офіцер встав, взяв хлопця за комір і вивів на вулицю, наказавши постояти біля вартового, а сам десь пішов. Хлопець думав, що все, амба, розстріляють, але ні.

Той офіцер під'їхав на мотоциклі, кивнув хлопцеві, щоб сів у коляску, і поїхали.

Їхали довго, заїхали аж в Турківський район, кілометрів з двадцять п'ять.

Заїхали в село, де були великі стайні. Там офіцер знайшов "інтенданта", переговорив з ним, вірніше – посварив. "Інтендант" скривився, спохмурнів, кивнув, пішов у стайню, вивів коня і дав хлопцеві.

Того самого "реквізованого" коня, почищеного, нагодованого і підкованого.

Офіцер ще черкнув записку хлопцеві, щоб патрулям показав, і поїхав.

Фронт прокотився назад. Прийшли росіяни, побачили коня і реквізували для потреб ЧА. Тільки цього разу коня повернути не довелося, бо у росіян якщо щось приберуть до рук, то з копитами...

Сім'ї було дуже важко, але вона вижила, бо дітиска вже були доросліші.


Зараз Юрію 85 років, але працює він настільки багато, що жоден з тих, хто читає цю статтю, за ним не вженеться. Тримає бичка, корову, курей, коня. Собаки не тримає, бо у село зимою мають звичку вовки навідуватися, і якщо собаку наніч не зачинити у стайні, то на ранок залишиться лише голова у нашийнику.

Службу собаки у нього править когут. Так само територію стереже і повідомляє про гостей.

Тільки б хтось чужий на подвір'я зайшов, то одразу стає об'єктом несамовитої півнячої атаки...

Курей годує сиром, а корові пити з водою дає її ж сметану – молока є вдосталь.


- Цікавим є перший у житті випадок, коли Юрій Вадюн пішов до лікара.

Завелася в нього в зубі дирка від карієсу. Ну, оскільки дядько-майстер, то вирішив обійтися своїми силами...

Застругав кілочка з дерева, і заладнав дірку...

А дерево-то має гігроскопічну властивість – при зволожені набухає. в даному випадку багато не треба, і описати муки внаслідок цьогь"не ґут експерименту" не є можливо (це можна лише пережити)). Заледве дочекався ранку. Районний стоматолог, старша людина, сказав, що такого ще не бачив і не чув...

- Вдруге до лікара Юрій потрапив, коли зламав ногу.

Зламав, коли через річку коня з фірою дров переводив – там річка швидка, і коня ведеться за вуздечку. Зі зламаною ногою перетягнув, приїхав додому, розвантажив фіру, розпріг коня, обтер його і запорав, і аж тоді дався відвезти себе до лікарні.

У лікарні на другий день, замість того, щоб у ліжку лежати, на другому поверсі вчив хворих повстанських пісень співати. Навіть лікарів навчив.

Приїзджайте до нього в гості – навчить і Вас. Він гості любить. На прощання наладує сумку масла, сиру і сметани – відчуєте себе справжнім фріцем після відвідин нерозкуркуленого українського села...

- А ще зимою 1962 року до його хати приходили енкаведисти шукати у п'єці замурований кулемет.

Розвалили п'єц – у 20-градусний мороз, кулемета не знайшли (таке вдома не тримається, таке римається в лісі!), залишили дітисок мерзнути і пішли...

Пішли, правда, не з пустими руками, забрали з собою копчену полядвицю. Їм навіть на думку не спало, що, може, то дітям би залишити їх же...

Певно, запідозрили цю полядвицю у зв'язках з націоналістичним підпілям, і взяли для допиту...

Не знаю, чи та полядвиця щось енкаведистам сказала на допиті, адіть – назад додому не повернулася...

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua