Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Лицарі Нації: Володимир Великий

Максим 'Вихор' | 22.11.2008 20:10

4
Рейтинг
4


Голосов "за"
9

Голосов "против"
5

Луганська "Свобода" продовжує інформаційну акцію "Лицарі Нації"

25 липня 2005 року до Києво-Печерської лаври привезли мощі святого князя Володимира. 1015 року він пішов із цього життя. Його тіло поклали у мармуровий саркофаг і поставили у Десятинній церкві, збудованій ним самим на знак утвердження християнської зірки держави у світі. 1240 року монголо-татари зруйнували храм, а 1635 року, під час розкопок церкви, ініційованих київським митрополитом Петром Могилою, було знайдено останки князя Володимира. На жаль, мощі великого князя з XVII століття були в Успенському соборі Кремля у Москві. І лише нині останки Володимира повернулися до Києва.

Кожен правитель покликаний виконати своє призначення на певному етапі державного існування. Володимир Великий – правитель, котрий утвердив мир на Русі. Успадкована від Святослава держава за часів його правління була не лише об'єднана, остаточно централізована, а й розширена. За часів правління Володимира Київська держава сформувалася як імперія, до складу якої увійшли різні народи.

З чого ж почав Володимир, посівши велику київську посаду? Зі збирання держави. Він зрозумів, що має згуртувати Русь, перетворити державне тіло в єдиний міцний організм. Тільки за такої умови можлива її подальша міць. Володимир здійснив ряд військових походів у ті землі, де бували Олег, Ігор і Святослав, підкреслюючи спадкоємність своєї влади в очах прилучених земель і утверджуючи їхню остаточну приналежність до складу єдиної держави. Володимир фактично був першим серед київських князів, хто зовнішню політику держави почав формувати із Заходу після низки походів, приєднав Перемишль, Червен та інші міста. Боротьба на сході так само була успішною. Передусім Володимир встановлював лад і стабільність у відносинах між Києвом та тими племенами, які складали єдине державне тіло. Так формувалися ті геополітичні виміри Русі, що надалі складатимуть державу Київська Русь. Князь Володимир не просто долучав ці землі до Києва, а ставив собі за мету ліквідувати тут будь-яку незалежну владу. Київський володар стояв на тому, що джерело влади має бути єдиним для всієї Русі.

Аби бути впевненим у тому, що якесь плем'я не забажає незалежності, протягом свого життя Володимир посадив своїх синів, як свідчить літопис, у таких містах Русі: Вишеслава, а потім Ярослава – у Новгороді, Судислава – у Пскові, Ізяслава – у Полоцьку, Станіслава – у Смоленську, Святополка – у Турові, Всеволода – у Володимирі (волинські землі, включаючи Карпатську Русь і польське пограниччя), Мстислава – у Тмутаракані (землі понад Доном, кримські та кавказькі), Ярослава, а потім Бориса у Ростові, Гліба – у Муромі. Безпосередньо під владою Володимира перебувало Середнє Подніпров'я, тобто землі полян, сіверян, радимичів, а також в'ятичі. Отже, територіальні межі Русі часів Володимира були такими: Новгород, Псков, Смоленськ, Туров, Володимир, Тмутаракань, Ростов, Муром. Він розширив межі Русі, завоювавши землі новгородські над берегами річок Волхови, Неви, Мсти, Луги, а також землі білозерські, ростовські, смоленські у верхів'ях Дніпра і Волги, землі полоцькі на Двіні, землі сіверські над Десною і Сеймом, землі древлянські, а також не виключено, що й західну Волинь.

Державні амбіції стимулювали прийняття нової релігії, яку сповідувала вся розвинена Європа. Це було питання міжнародного престижу. Безперечно, до 988 року на Русі були християни, зокрема, княгиня Ольга та її найближче оточення. Але офіційно на державному рівні нову релігію запровадив Володимир. Рішення великого київського князя відповідало не тільки суспільно-політичним інтересам Русі, а й гармоніювало із загальним світоглядом самого князя як мислителя і державника. Іларіон у "Слові про Закон і Благодать" говорить, що Володимир дійшов до пізнання правди, себто до усвідомлення суті християнства та істинного Бога, через просвітлення розуму і серця. Загалом же Володимир прийняв християнство як із цілком раціональних спонук і державної потреби, так і керуючись власними духовними шуканнями.

Певно, що володар Русі прагнув до того, аби руська церква була так само незалежною від Візантії, як і болгарська. Остання підтримувала стосунки з Царгородом, користувалася його духовними і культурними традиціями, але залишала за собою право не відрікатися від добрих відносин із Римом. Так само мислив і Володимир. Він не був зацікавлений у тому, аби Русь визначила для себе тільки східний напрям політики, себто той, на якому домінувала Візантія. Йому потрібні були контакти і з Заходом. Повернувшись до Києва з Корсуня (Херсонесу,Севастополя),він велів звергнути всіх язичницьких кумирів, їх нещадно рубали і палили На зміну Володимирові-завойовнику приходить Володимир-будівничий. Він подібний до візантійського імператора Костянтина і царя Соломона. Володимир почав будувати міста на берегах Десни, Остра, Трубежу, Сули, Стугни. Русь піднімалася. На місцях старих поганських кумирів і капищ за наказом великого князя Володимира зводилися християнські храми. Першими постали церква святого Василія, церква Господнього Преображення у Василеві біля Києва, Десятинна церква у Києві.

Водночас виростали і палаци великого князя, його резиденції. Величний ансамбль споруд князівського центру постав на київському дитинці. Навпроти Десятинної церкви було збудовано головний палац, де жив Володимир зі своєю родиною. Вісь центрального приміщення у вигляді башти точно збігалася з віссю Десятинної церкви. То була гармонія влади і церкви, закладена в архітектурі.

Після запровадження нової релігії князь Володимир почав карбувати гроші. На золотих монетах – златниках – сам він зображений із короною на голові. Існує легенда, що Володимир внаслідок свого переможного походу на Корсунь змусив візантійських імператорів прислати йому разом із рукою княжни Анни і королівські відзнаки. Історик церкви Атанасій Великий обґрунтовує думку про те, що Володимир був коронований патріархом. Християнство стимулювало розвиток законодавства на Русі. Часами Володимира датується "Церковний Устав князя Володимира" – збірник законів і церковно-правових норм. Устав Володимира народився під впливом юридичних пам'яток східних і західних, але в основі його – староруське звичаєве право.

На монетах князя Володимира вперше бачимо тризуб – це не особиста емблема Володимира, а родовий знак Рюриковичів, що був поширений ще за часів язичництва. Прийнявши християнство, Володимир усе ж не відмовився від старого родового символу, що був для нього й оберегом. Володимир пристосував тризуб до нової релігії. Старий герб роду Рюриковичів прижився. Нашому малому державному гербу вже більше тисячі років: золотий сокіл, склавши крила, каменем падає на ворогів. Це наш Тризуб.

Епоха князя Володимира – це золота доба Київської Русі. Він здійснив низку успішних походів на Захід, Балкани, Чорне море, результатом чого стали величні перемоги і територіальні здобутки. Запроваджена ним нова християнська релігія відкрила вихід Русі на світову арену. Володимир був талановитим державником і дипломатом.

Матеріал наданий прес-службою ЛОО ВО "Свобода" для газети "Вечірній Луганськ"










© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua