Кримська війна. Післямова?
Аж ніяк не цікаво протягом двох тижнів втретє повертатися до однієї теми. Втім, мушу це зробити, бо за останні дні відбулися кілька подій, пов'язаних зі збереженням культурної спадщини, й, зокрема, знов у Севастополі.
По-перше, після нічної зливи в Балаклаві у генуезькій фортеці Чембало, що входить до складу Національного заповідника "Херсонес Таврійський", завалилася частина башти. За доступною інформацією, – бо офіційного визначення розмірів збитків поки що не існує, – майже третина донжону впала в одну мить. Ця фортеця є пам'яткою національної категорії, тобто вважається однією з найцінніших та має бути під особливим наглядом й опікою держави. До долі Чембало повернемося трохи пізніше.
Друга нагода – велика стаття, а точніше – програмний маніфест міністра культури і туризму В. Вовкуна в останньому "Дзеркалі тижня". Міністр, нагадаю, є, окрім іншого, керівником центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто – першим пам'яткоохоронцем. Саме він має персонально відповідати за стан справ у галузі. П'ять місяців свого керування Мінкультом пан Вовкун мужньо відмовчувався щодо проблем охорони пам'яток (його недавній спіч стосовно фресок Михайлівського собору будемо вважати не необізнаністю, а суто технічною помилкою). Але "нове стратегічне бачення", враховуючи компетенцію цього міністерства, повинно, як я розумію, торкатися й цієї делікатної сфери.
Отже, що пропонує Мінкульт? З усього великого матеріалу я збагнув єдине – міністерство планує подати до Верховної Ради проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини". Було сумно – стало ще сумніше... Бо пан Вовкун та "нова команда" міністерства так і не спромоглися зрозуміти, що проблема передусім у хронічному невиконанні органами охорони законодавства та своїх безпосередніх обов'язків. А "вдосконалювати" закони можна до споконвіку – і цікаво, і відповідальності немає. Та ще й Верховна Рада працює дуже плідно. З цієї нагоди згадаю, що пів сотні нормативних документів до створення яких Верховна Рада зовсім непотрібна, але передбачені пам'яткоохоронним та музейним законом, як не існувало, так і не існує.
Повертаємося до Чембало. На перший погляд – це лише трагічний випадок, такий собі неприємний збіг обставин. Нажаль, ні. Якщо уважно проаналізувати події навколо фортеці за останні кілька років, то стає зрозуміло – це ще тільки початок.
Фортеця Чембало через те, що за радянські часи Балаклава була одним з найбільш закритих місць Радянського Союзу, ніколи не реставрувалася. Необхідність реставраційних робіт розуміли всі фахівці. Ця ідея 2004 року набула підтримки держави у вигляді фінансування. А далі почався справжній цирк! Протягом двох років реставраційні роботи неодноразово призупинялися за вимогою тих самих спеціалістів, що наполягали на їх проведенні. Зрештою їх зупинили зовсім. Що ж сталося?
Директор заповідника "Херсонес Таврійський" Л. Марченко залучив до реставраційних робіт місцеву фірму "Стандартбуд". Формально нібито все в порядку – в Державній службі з охорони національної спадщини переконані, що фірма має ліцензію на проведення реставраційних робіт (хоча мої розшуки в Інтернеті показали лише такі види діяльності, як будівництво, ремонт, реконструкція, проектування та будівництво). Але справа навіть не в ліцензії – фірма абсолютно нездатна проводити будь-якої реставрації. Ось на першому фото ми бачимо таку-собі жахливу бетонну "пломбу", ніби витвір стоматолога-невдахи радянських часів.
Багатьом відомо, що бетон має одну характерну властивість – він гігроскопічний, тобто натягує вологість. Для древньої кладки це смерть. До речі, в свій час експерти ЮНЕСКО, котрі перевіряли Херсонес щодо відповідності критеріям Списку всесвітньої спадщини, були шоковані тим, що за радянські часи вся реставрація там проводилася з використанням бетону. В світовій реставраційній практиці таке вважається неприпустимим.
На другому знімку ми бачимо нішу в стіні фортеці. Насправді це не ніша, це – вивалюється кладка стіни, "відреставрованої" "Стандартбудом". Таким чином, роботи в Чембало були зупинені й незакінчені, хоча чималі кошти "засвоєні".
Сьогодні ця історія дивним чином набуває продовження. Міське начальство оперативно (віддамо належне!) відреагувало на подію з баштою та створило комісію. Хоча й тут не обійшлося без сюрпризів. Для початку незрозуміло, чому цю комісію створює міська влада, адже Чембало входить до складу заповідника, що підпорядковується безпосередньо Мінкульту. Далі, чому це до комісії включено директора вже згаданого "Стандартбуду" пана А. Григор'єва? Й можете не сумніватися – незабаром більшість членів цієї комісії схилятимуся до думки, що реставрацію має проводити саме "Стандартбуд"!
Якість відбору реставраційної установи залежить від директора заповідника Л. Марченка та голови вже згаданої Держслужби М. Кучерука. Останній, зауважу, фаховий архітектор. Правда, від нього вже нелегко буде отримати пояснення через чутки, що пан Кучерук "сидить на валізах". З іншого боку, розмови про такий стан голови Держслужби точаться вже котрий рік... Може ще встигнемо?
Спроби знайти Л. Марченка поки що також невдалі. За збігом обставин, як тільки-но розпочалися розмови щодо знищення пам'яток у місті (див. першу частину), пан Марченко, який на той час перебував у Києві та знав про порушені питання, хутко "застрелився в невідомому напрямку", тобто перебуває на лікарняному. Хочу щиро побажати йому швидкого одужання, бо питань, на котрі безпосередньо він має відповісти, аж забагато.
Згадавши директора заповідника, повинен вибачитися за певні упущення. В другій частині я написав, що терасуванням під тенісні корти на території стародавнього Херсонесу було знищено античний храм. Й насправді, фрагмент, античного вівтаря з дівою на квадризі, що його знайдено у відвалах, свідчать про цей злочин. Але йдеться не про терасування, а про справжнє капітальне будівництво! Ось вам третя фотографія, де видно обсяги робіт.
Оскільки охорона пам'яток, як завжди, відмовчується, мушу взяти на себе почесний тягар з'ясування обставин. Тенісні корти, що відносяться до непояснимого з точки зору національного заповідника яхт-клубу, побудував дехто В. Демчук, директор ПП "Хімагромаркетинг". Уся його бурхлива діяльність викликана, буцімто, тим, що пан Марченко запропонував йому навести порядок на занедбаній території. Сьогодні будівництво ведеться між яхт-клубом та кортами та практично закриває останні підходи до берега в цій частині заповідника (див. наступні дві фотографії).
Але на берег тут вже не пускають, кажуть – приватна територія. Нагадую – пам'ятки археології та їх землі не підлягають приватизації!
Знов дивимось фотографії (фото 5). Що це там за дві споруди на землях заповідника, що претендує на включення до переліку ЮНЕСКО?
Може це якісь лабораторії, фондосховища або приміщення для роботи науковців? Ні, якраз навпаки! Одна будівля – чиясь "дачка", інша – т.зв. "голографічна лабораторія" (насправді також дачка), якою заправляє дехто І. Явтушенко – постать відома в музейних колах, але варта окремої розмови.
Усе це навальне приватне будівництво та захоплення землі відбувається на одній з найвідоміших у країні пам'яток археології, буквально в двох кроках від південно-східного оборонного муру! Хіба треба ще щось додавати?
Наостаннє я б лише звернувся до міністра культури і туризму. Шановний пане міністре! Я дуже не хочу знов продовжувати цю тему. Ну зверніть, будь ласка, увагу на охорону культурної спадщини! Якщо Ви вважаєте, що культура – це "збереження своєї сутності й одночасно розвиток", то зробіть хоч що-небудь! Ви цікаво написали про Ваші плани щодо розвитку національного туризму. Коли наш південний сусід Туреччина збагнула роль культурної спадщини в туристичній галузі, вона вжила надзвичайних та потужних заходів. Там кожен клаптик старовини ретельно вивчається та дбайливо зберігається. Саме тому Туреччина не потребує будівництва сучасних декорацій в стилі псевдо уявлень про минуле. Але турки спромоглися за дванадцять років збільшити кількість іноземних туристів на порядок – до 24 мільйонів на рік! Бажаю й Вам успіхів...
Музейний простір України
ANONIM 
