Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Агент КДБ (Уривок із спогадів)


11
Рейтинг
11


Голосов "за"
11

Голосов "против"
0

У сибірському таборі зі мною "дружив" колишній співробітник КДБ. Та от вся іронія в тому, що колишніх співробітників КДБ не буває!

"Ну что, тяжело на "шпале?"

При виході на роботу щодня грав марші сформований з числа в'язнів духовий оркестр. Так само було у нацистських таборах смерті. Цікаво, хто від кого цей досвід перейняв: наша влада від гітлерівських катів чи вони від наших комуністів?

Виходимо під революційні марші на роботу. Дивлюсь: через відчинені двері столярки видно свіжу труну. І думка: Хто наступний? Може, я?...

Який священик, яке відспівування покійника може бути у соціалістичних виправно-трудових таборах? Зарили поза табором, як собаку, й табличку із порядковим номером прибили. От і весь ритуал...

Якось "Абрам" в радіорубці запитав – Ну что, тяжело на "шпале"?

- Не хочеться жити, – відповідаю.

- А что, я скажу Рахимчику и он выдаст тебе кусок крепкого кабеля!...

І я помітив як злі вогники блиснули в його очах.

"Закосити" під шизофреніка...

Іншого разу він був у доброму настрої. Став умовляти, щоб я "закосив" під ненормального "Я расскажу симптомы шизофрении и дам таблеток в день приезда комиссии... Чем здесь подыхать – лучше "тащиться" в Хабаровской психбольнице... А там, гляди, и домой отпустят..."

Я рішуче відмовився. Умовляв другого та третього дня, але я не погоджувався. Не погоджувався бо розумів: комітетники планують зробити мене психічно хворим, та ще й хочуть, щоб я сам їм у цьому допоміг! Тільки справді психічно хвора людина могла погодитись на подібне безумство.

Я відчув той неповторний кайф, ту вигоду, котру відчуває кожна продажна тварюка.

Через декілька днів "Абрам" став настирно пропонувати, щоб я написав "поміловку" у Верховну Раду. Час був дуже важкий, потрібно було маневрувати – погодився. Каявся, що пішов проти влади і, щоб показати свою щирість... видав свого Іуду – описав, як той агітував мене проти антинародного режиму. "Абрам" знав багато подробиць моєї справи, але такого не підозрював і тому це "одкровення" стало йому приємним сюрпризом, результатом перемоги. Він був дуже радий, що я видав товариша, однодумця, із котрим їв з однієї миски, спав під однією ковдрою. Продавши "спільника", я відчув той неповторний кайф, ту вигоду, котру відчуває кожна продажна тварюка. Декілька днів цей комітетник був мені як батько рідний: усіляко догоджав, говорив компліменти, на столі парував справжній індійський чай, лежали шоколадні цукерки, мед, масло, білий хліб. Довірливо розповідав про батька свого – партійного діяча. Розповідав з огидою та болем "Всю жизнь на партийной работе. Ничего ведь урод не умел, кроме как залезать на трибуну и орать во все горло "Под знаменем марксизма-ленинизма вперёд к победе коммунизма! Вперёд к новым трудовым свершеньям, товарищи!". А сядет за стол, так пьёт, как лошадь, и жрёт, как свинья. А после газету в руки и на диван... Сволочной был и ленивый, как шакал. Матери всю жизнь изломал, исковеркал да и мы с сестрой ничего хорошего от него не видели..."

Дурна хахлушка.

Усе воістину так: цей комітетник був талановитою людиною. Він дуже любив розмови на філософські теми і для цього запрошував до себе всіх цікавих людей табору. Він із нами поводив себе згідно інструкцій своїх хазяїв а також й для себе отримував інформацію та задоволення. Знав Біблію та секрети Магії. Дуже любив розмови про Бога та диявола. Писав досить непогані вірші про Бога, вічність, безмежність простору та часу, про табір, самотність, страждання та велике кохання. Переписувався із "заочкою" зі Львова. (Заочка – жінка, із котрою познайомився по листуванню.) Писав присвячені їй вірші, компліменти, роздуми про життя, Всесвіт, Бога, самотність та свої почуття до неї. І так своїми філософськими листами задурив молодій жінці голову, що та вислала пучок свого волосся і призналась "Я ніколи нікого, крім тебе, більше не покохаю". Показував мені той лист, те біляве волосся і сміявся над дурною "хахлушкою".

"Это тебе школа! Учись!"

Так, він любив філософію. Не раз говорив мені прямо в обличчя "Ты здесь и тебе очень тяжело!... А ведь так тебе и нада!... Ты Бога любишь и, конечно, знаешь, что в жизни верующего всё способствует ко благу! Значить, так нужно Богу, чтобы ты здесь на своей шкуре ощутил весь ужас, всю глубину человеческого грехопадения! Это тебе школа! Учись! Познавай наш загадочный мир и людей его населяющих!... Это тебе университеты Оксфорда, Гарварда, Кембриджа и Сорбонны вместе взятые!...". І пильно дивиться, як реагую. О, як він любив подібні сцени. Часто вчив мене: "Никогда никому не делай плохого, потому что зло от человека к человеку всю Землю обойдет, но к тебе же и вернется с умноженной силой!". А ще він був хитрим пристосуванцем: час від часу пригощав трудяг цигарками, віддавав залишки хліба та "вторяки" (виварену чайну гущу, із котрої ще раз варять чай) й цим завоював повагу, авторитет.

"Ну ради кого, ради кого ты распинаешься?!..."

Якось одного разу серед гурту в'язнів зайшла мова про загрозу Третьої Світової війни. Я, щоб підтримати розмову, розповів як у своїх видіннях всесвітню катастрофу бачили біблійні пророки. Пояснив, що це станеться, тому що люди Бога забули, а всі надії поклали, молитися стали на ядерну зброю. Але це не так "Зброя вбиває, а Бог – спасає".

Уже ввечері "Абрам" лаяв мене "Видел я сегодняшний донос на тебя!... Ты почему такой дурак!? Ты что – хочешь пойти по статье за пропаганду войны?! Да знаю, ты не говорил того, что тебе приписали, чтоб побогаче награда была!... Сейчас едят сало, пьют чай со сладким, курят сигареты и смеются над тобой, уродом!... Ну ради кого, ради кого ты распинаешься?!... Да они все вместе взятые мизинца твоего не стоят!... Я же работаю здесь и вижу, сколько их бегает сюда сдавать друг друга! Три тысячи зэков в зоне... Ставь пулемет. Убивай всех подряд и греха не будет!... Запомни люди – это такая мерзость, низость, гадость!... Сколько тебя учить никогда и никому не верь!... Да меня самого в этой жизни тысячи раз больно кусала всякая шавка, которую я вытягивал из дерьма, обогревал, поил и кормил!... Да и сижу я здесь за "друзей". Вместе проворачивали большие афёры, вместе воровали, а когда прижали нас, то они, чтоб самим выйти сухими из воды, всё на меня свалили, стрелочником сделали. Но, ничего, другой раз уже умнее буду!".

Я прекрасно розумів гру цього пристосуванця він і тут служив своїм колишнім хазяям – виконував указівки КДБ відносно мене та інших в'язнів. "Абрам" часто нарікав, що за той хліб, жир, цибулю, котрими він підгодовує мене, доводиться платити поварам. Я замовив із дому на адресу його знайомого офіцера дві посилки з грошима, медом, шоколадом, маслом, цигарками. Той усе отримав та й заніс "Абраму". Я все те добро тільки очима бачив, – підгодовував мене він, як і раніше, жиром, хлібом, цибулею, іноді дешевими цукерками. Та я прекрасно знав, що так воно й буде, але суть в іншому дуже не люблю бути комусь щось винним... Не хотілося, щоб він колись сказав, що підгодовував мене "на халяву".

"Телевизор – это массовый идиотизатор!"

Якось я запитав "Ты ремонтируешь чужие телевизоры, а почему сам не смотришь телепередачи – возможность ведь есть?!"

"Абрам" поглянув на мене, як на ідіота, і повчально сказав "Запомни телевизор – это массовый идиотизатор! Чем больше его смотришь, тем глупее становишься!..."

"Никогда, никогда не верь авторитетам!..."

Іншого разу я приніс у "кільдим" цікаву газетну статтю відомого вченого. "Абрам" навіть слухати не став. Підійшов до мене впритул і повчальним тоном проказав "Никогда, никогда не верь авторитетам!... Понаприсуждали друг другу званий, понавешали ярлыков и думают, уроды, что они что-то знают! На самом деле ничего они не знают! Не верь авторитетам – сам до всего доходи! Не ленись наблюдать жизнь и думать самостоятельно!... Кстати о жизни. Ты не за преступления, а за убеждения попал в лагеря и этим не только себе, но и детям своим всю жизнь испортил. Ещё не раз вспомнишь эти мои слова...".

"Дали уродам два выходных вот они и пьянствуют от радости..."

Під час комуністичного свята я сумно зауважив: "А на воле праздник – годовщина Социалистической революции... Сколько людей коммунисты убили, превратили в лагерную пыль, скольким исковеркали жизнь, а народ вот празднует!..."

А він у відповідь іронічно: "Дали уродам два выходных вот они и пьянствуют от радости! Да нашим людям дай выходной в соответствующий день, то они с таким же успехом будут праздновать день рождения Гитлера!".

Земляк.

Одного дня "Абрам" закликав до себе "У меня для тебя сюрприз в зону прибыл интеллигентный еврей – художественным руководителем одного из киевских театров работал..."

Познайомив з тим земляком. Щоправда, прізвище у нього було Білоцерковський, але обличчя, справді, єврейське. На другий день той єврей зустрів мене "Николай, скажи мне по секрету, что он за человек этот Абраменков? Угощает, набивается в друзья, лезет в душу..."

Я читав Біблію, тому поважаю єврейський народ, також співчуваю за ті мільйони мирного населення, знищеного фашистами. Так ось, кому іншому я, можливо, промовчав би, а йому, поглянувши в очі, сказав "Бережися його, він працює на КДБ, от і живе у таборі, як король. Йому тут не вистачає тільки горілки вволю і баби...".

Той єврей щиро поглянув мені в очі і, дякуючи, довго тиснув руку.

Хвилин, приблизно, через десять викликає мене "Абрам" по гучномовцю. Серце йокнуло від недоброго передчуття. Заходжу. Він накинувся на мене і став щосили бити, примовляючи в такт ударам "Да! Да! Да! Да! Я кагебист!... Знаешь, так держи рот на замочке!... Да я знаю каждое твое слово, каждый шаг!... Мразь!... Сволочь!... Так-то ты платишь мне за добро?!... Да если бы не я, подох бы ты здесь, как собака!... А я ещё хотел помочь тебе на психбольничку съехать!... Не хотел со мной дружить, – ел бы здесь мёд, масло, сало – во какая харя была бы!... Раз так, отныне нет тебе моей дружбы!... Иди на х... отсюда!". І ногою під зад випхав у двері.

Приходжу в загін. Керівник СПП, поклавши телефонну трубку, закричав на мене "Ану, утёнок гадкий, хватай метлу и дергай на х... плац подметать! Ты за чё "Абраму" на базар наехал?!...".

Мету я плац. Дивлюсь стоїть Абраменков Олександр у вікні радіорубки і злорадно посміхається.

Наступного дня до мене знову підійшов той єврей "Привет, Николай! А почему такой грустный? Что случилось? Ну расскажи еще что-нибудь о Саше Абраменкове...". І стільки щирого співчуття та цікавості в його очах... Та не єврей він після цього, а мерзенний жид.

"Иди, ложись и отдыхай!"

Думав, що "Абрам" буде усіляко мстити мені. Але – ні. Викликав і поводив себе так, ніби нічого не сталося. Один лише раз я з власної ініціативи пішов до нього. А сталось ось що приходжу, щоб лягти спати, а моє місце на "шконці"... зайняте. Став будити нахабу. Так уся їхня свора накинулася на мене з брудною лайкою та кулаками. Я до старшини, а він "Да вы все за целый день меня уже достали! Иди сам разбирайся!..." Приблизно те ж саме відповів керівник СПП.

Ось тоді я й пішов у радіорубку до того комітетника. "Абрам" сказав коротко "Иди, ложись и отдыхай!". Я повернувся й ліг – моє місце було порожнім.

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua