Народные блоги
http://narodna.pravda.com.ua/rus/history/46ee49ed6fe20/

"Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день"

Володимир В'ятрович | 17.09.2007 12:33

9 вересня на сході сонця помер Головний командир УПА, генерал-хорунжий Василь Кук. Людям не дано бачити, як народжується Історія: із криком новонародженої дитини у світ приходить лише загадка. Проте нам дано відчути на собі втрату: стати свідками відходу у вічність самої Історії.

''Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день''
9 вересня на сході сонця помер Головний командир УПА, генерал-хорунжий Василь Кук.

Людям не дано бачити, як народжується Історія: із криком новонародженої дитини у світ приходить лише загадка. Проте нам дано відчути на собі втрату: стати свідками відходу у вічність самої Історії. Цими осінніми днями ми втратили велику Людину, легендарного командира Армії безсмертних, якому доля дала унікальну для більшості його соратників можливість – не лише дожити до 94 років, а й побачити, як збулося те, за що боролося ціле покоління: Україна стала незалежною державою.

Його життя було викликом: син багатодітної малоземельної української родини здобував юридичну освіту в одному з найбільших університетів тодішньої Польщі, хлопець із Красного ще в молоді роки став великим політиком і військовиком. Якби він устиг написати книгу з мистецтва керування, то, цілком імовірно, увійшов би до переліку світових гуру менеджменту, а його таланту підпільника позаздрили б найвідоміші розвідки світу: репресивна машина окупантів ловила Василя Кука найдовше з-поміж керівництва руху, його не зломили ні роки підпільного життя, ні військові незгоди, ні тюрми, ні карателі. Та й саме його життя в невеликій квартирі на київських пагорбах до останнього дня було викликом усім, хто заявляв про недоцільність їхньої боротьби. Василь Кук став Символом – символом незламності і перемоги, символом подвигу, символом безсмертя людського Духу.

***

Доля нам дарувала унікальний шанс – можливість спілкуватися з Василем Куком. Не з документів чи старих світлин, а з перших уст чути про боротьбу українців за свободу, про діяльність підпілля в Галичині, на Волині та Дніпропетровщині, про його соратників Степана Бандеру, Романа Шухевича та багатьох інших.

Коли 13 січня 1909 року в сім'ї залізничника Степана Кука в Красному народився ще один хлопчик – Василь, напевно, ніхто не сподівався, що він колись стане генералом, командиром повстанської армії. Дитинство в багатодітній сім'ї (всього їх було семеро) було несолодким, майбутнє – дуже невизначеним. Для Василя його обрав батько: не маючи змоги дати всім дітям землю, він вирішив відправити сина на навчання. Вибір був правильним – Василь успішно закінчив навчання в Золочівській гімназії, згодом вступив на юридичний факультет Люблінського університету. Можливо, за інших обставин і в іншому часі, в іншій країні він став би успішним юристом, правознавцем, політиком, спокійно проживши своє життя. Та йому судилася інша доля.

Він народився в окупованій країні, належав до поневоленого народу і не міг стояти осторонь тих, хто піднявся на боротьбу. Його молодість припала на бурхливі тридцяті роки, коли наростало протистояння між українцями, які змагали до незалежності, та польською владою, яка намагалася втримати контроль над Західною Україною. У передніх лавах протистояння йшли ровесники Василя. Тому вже зовсім скоро до діяльності українського підпілля долучився й він. Неабиякі організаторські здібності хлопця дозволили йому швидко потрапити до місцевого золочівського керівництва ОУН. Очевидно, його діяльність не могла залишитися непоміченою для польської влади, тому почалися арешти та переслідування. Василь був не єдиним у своїй родині, хто активно включився у визвольний рух. 1937 року за участь у бойових акціях ОУН заарештували і стратили його брата Ілярія. Але це був щойно початок офіри, яку поклала родина Куків на вівтар незалежності. Згодом переслідувань польської, німецької та радянської влади зазнали майже всі її члени.

Щоб уникнути арешту, Василь цілковито поривав із легальним життям і перейшов у підпілля. Тереном його діяльності стала Підгаєччина на Тернопільщині, де в підземній криївці під селянською хатою він облаштував першу підпільну друкарню ОУН, що називалася "Мандоліна". Так почалася підпільна діяльність Василя Кука, яка тривала цілі 17 років, аж до моменту його арешту 1954 року.

Із початком Другої світової війни Василь разом з іншими провідними діячами підпілля створив координаційний центр у м. Кракові, що готував підпільників до розгортання збройної боротьби. 1941 року на Другому Великому зборі ОУН його обрали до складу Проводу Організації, який очолив Степан Бандера. Кукові доручили одну з найважливіших ділянок роботи – організаційну реферантуру. Фактично Василь став другою після Бандери особою в Організації.

У рамках підготовки до війни Василь Кук очолив штаб Похідних груп – спеціальних груп націоналістів, які мали розгортати свою діяльність на теренах Центральної, Південної та Східної України. Із початком радянсько-німецького конфлікту Василь Кук активно взявся створювати апарат відновленої Актом 30 червня держави.

Бурхлива діяльність ОУН спричинила репресії з боку німецької окупаційної влади, за ґратами опинилися сотні націоналістів. Серед заарештованих гестапо – і Василь Кук. Проте досвід підпільника дозволив йому втекти під час етапування з Василькова біля Києва до Львова.

1942-го Кук потрапив до Дніпропетровська, де перебрав на себе керівництво місцевим підпіллям, що незабаром стало однією з кращих структур на Східній Україні. У лавах його організації були не тільки члени похідних груп, які прийшли з Галичини, а й місцева молодь, навіть колишні комсомольці. Одна з місцевих дівчат, колишній комсорг Дніпропетровського університету Уляна Крюченко стала його дружиною.

1944 року Василь Кук вже в іншому місці, але знову у вирі боротьби – він очолює новостворену УПА-Південь. У квітні цього року як командир частини він приймає один із найбільших боїв в історії УПА: під Гурбами близько п'яти тисячам повстанців протистояло тридцять тисяч вояків НКВС. Незважаючи на це, повстанцям удалося прорвати оточення.

Як член Проводу Василь Кук був одним із тих, хто постійно сприяв розвитку ОУН, її ідеологічних та організаційних засад. Тож не випадково саме його обрали заступником керівника підпілля Романа Шухевича, а згодом, після смерті останнього – його наступником.

Протягом 1950-1954 років Кук очолював усі структури визвольного руху: Провід ОУН, Генеральний секретаріат УГВР і Головне командування УПА. Це були найважчі роки боротьби, коли проти повстанців зосередили величезні сили каральної системи. Попри це, Командирові вдавалося координувати їх діяльність, завдавати окупантам несподіваних ударів.

Окрім організаційних здібностей Кука, у підпіллі проявилися також здібності публіциста, він був автором кількох публікацій у підпільних виданнях, а 1952 року видав велике дослідження "Колгоспне рабство". Книга, написана в підпільних умовах, є досконалим зразком економічного та політичного аналізу, досі неперевершеним дослідженням функціонування колгоспної системи.

24 травня 1954 року органам МДБ удалося таки впіймати свого невловимого ворога – Василя Кука разом із дружиною захопили в полон унаслідок провокації. Після цього – довгі роки допитів, спроби залучити до співпраці, обіцянки, погрози. Щойно 1960-го Василь Кук вийшов "на волю". Пишу в лапках тому, що його воля – це життя в маленькій квартирі на околицях Києва, під постійним контролем КДБ, і так аж до 1991 року. Незважаючи на це, Кук намагався знайти себе на науковій ниві – почав працювати в Інституті історії. Зокрема, з тих часів його перу належить ціла серія розвідок про забутого українського композитора Артема Веделя, якого Кук фактично повернув нашій історії.

Таким чином, не маючи можливості боронити українське зі зброєю в руках, він намагався відвойовувати вкрадену в українців історію пером. Повністю проявитися талант Василя Кука як історика зміг лише після відродження незалежності України. З 1991 року він розгорнув бурхливу діяльність із віднайдення документів, запису спогадів, публікації книг про боротьбу своїх побратимів з ОУН-УПА. Він зібрав справжній архів цих матеріалів, видав книги про Степана Бандеру, Романа Шухевича, державотворення ОУН і багато інших.

Василь Кук, незалежно від обставин, завжди йшов синхронно із часом: він вільно користувався інтернетом та електронною поштою, стежив за подіями політики, економіки й історії. До останніх днів читав новітні історичні, психологічні, філософські світові дослідження мовою оригіналів: Кук вільно володів сімома іноземними мовами.

Василь Степанович став для України ниткою, що поєднала покоління повстанців, які зі зброєю в руках боролися в 30-ті-50-ті, дисидентів, які словом здобували українську незалежність, – від Василя Стуса, котрий часто бував у його помешканні. Його наснага додавала впевненості нам, молодим.

І я знаю, що Україна ще побачить тих, кому зараз лише трішки за двадцять, але кому було дано шанс спілкуватися з особистістю, політиком, наставником, який по праву стоятиме в одному ряду серед великих діячів середини ХХ століття: Черчилля, Рузвельта, де Голля, Бандери, Шухевича.

Володимир В'ятрович, директор Центру досліджень визвольного руху, представник Українського інституту національної пам'яті у Львівській області, мешкає у Львові


© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua