Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Свобода слова: А. Буровскій: Чудовисько (переклад)

jurko | 26.12.2010 22:05

5
Рейтинг
5


Голосов "за"
6

Голосов "против"
1

З книги "Ожилий кошмар російської історії. Страшна правда про Московію".

Свобода слова: А. Буровскій: Чудовисько (переклад)


Моя книга ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ всім москалям, які народилися і прожили життя в Московії, але попри все зберегли національні риси російських людей – самостійність, почуття власної гідності і силу духу.

Вступ. Чудовисько на Північному Сході.

Тому, хто бореться із чудовиськами, слід подбати про те,

щоби самому не перетворитися на чудовисько.

Хто занадто довго зазирає в безодню мусить пам'ятати,

що і безодня вдивляється в нього.

Ф. Ніцше


Народ, у якого зовсім не розвинене суспільне життя,

у якого особистість придушена, приречений на розклад і втрату

своєї самостійності.

В.М. Бехтерєв


У XII-XIII століттях на Північному Сході Русі народжується чудовисько. Назвати його можна по-різному: і традицією політичного безправ'я, і деспотією, і азіатським шляхом розвитку. Незліченні лиха обіцяє цей шлях; безліч смертей, людських мук, розруху і здичавіння. Не одна кривава комета розтанула в небі, ледь лиш чудовисько повело навколо своїми жовтими драконовими очима. Ось воно скинулось, вишкірилося напівдиких конем з безплідного монгольському степу. Повіяло в усі країни жаром катівень і згарищ, пішов від чудовиська сморід розкладених тіл, палаючого людського м'яса, крові, неприбраних нечистот, перегару бридкої місцевої горілки.

Вирячивши вертикальну зіницю, чудовисько гарчить: гучно, люто, ненависно. У його реві чути гул вогню і плач незліченних вдів, крик дітей, які живцем згорають у церквах, виття посаджених на кіл і закатованих батогами, стогони вмираючих від ран.

Настане страшний день – і воно стрибне.

Кілька століть чудовисько відривало від Русі шматок за шматком, жадібно жерло і все зростало – ніби здувалось.

Усе гучніше і страшніше його ричання, все більший простір отруєно смородом, що йде від нього.

Чудовисько перемогло, розірвало на частини, зжерло Русь, перекрутило її за своїм образом і подобою. Тому чудовисько називається тепер Руссю, Росією – за іменем того, кого воно зжерло. Звичаї чудовиська іменуються "історично сформованим типом суспільства", злочини чудовиська – світлими подвигами; в гарчанні і витті чудовиська відшуковується неосяжний космічний сенс. Кидок чудовиська на Русь, винищування і пожирання Русі тепер називається не навалою Орди і не з'явою на Русі Чуда-Юда поганого, а "збиранням російських земель". Ця книга про те, як же і чому могло народитися і вирости чудовисько, підім'яти під себе кілька споріднених країн: Русь, Литву і Польщу.

Знати і розуміти це корисно будь-якому росіянину: вже для того, щоб вміти розділити – де тут наша велика і нещасна Батьківщина – Русь, а де – кудлатий бік чудовиська. Де звучить виразна людська мова, а де – рев Людожера. Нехай кожен знає і зможе свідомо вирішувати – бути йому самому частиною тіла Русі чи стати на бік Чудовиська поганого.



Ривок московита.



На Північному сході Русі зима триває добрих півроку, на півночі навіть довше, а весна й осінь такі короткі, що існує реальна небезпека не встигнути з посівом хлібів або зі збиранням врожаю. Значить, робота на ривок. Тим більш тяжка робота, що вивозити на поля потрібно більше зерна, а зорати та засіяти потрібно більші площі, ніж у будь-якому куточку слов'янського світу (адже землі потрібно багато, а врожайність низька).

Складається традиція роботи на ривок, шаленої "вколки" без сну та їжі, до сьомого поту. Відчайдушної гонитви за просихаючою землею, за літом, що стрімко насувається, що наступає на п'яти. Адже лііто коротке, і якщо запізнитися із посівом, можна не отримати врожаю.

Це теж відбивається на народному характері. Ті, хто організовує сільськогосподарський рік в режимі праці "на ривок", з великою ймовірністю так само побудує і власне життя, і життя суспільства. Взагалі всяке буття бачитиметься людині як поєднання ривків, надзусиль, коли "рватися із сил, із усіх сухожиль" не тільки правильно – це взагалі єдиний можливий спосіб діяти. А раз так – в житті людини природним чином чергуються періоди, коли він "до смерті працює, до напівсмерті п'є" (наприклад, розчищаючи дрімучий ліс, під нові поля і нове село), і періоди, коли він рішуче нічого не робить, крім вкрай необхідного. Свого роду "життя на ривок", або "доля на ривок".

Але так складається й історія суспільства – "історія на ривок". Надзусилля відбувається вже не індивідуально, в приватній долі, а колективно, в історії суспільства: села, громади, сім'ї, держави. Йде війна, переселення, освоєння нових земель, нашестя, відбиття набігу, гасіння пожежі. Кожен повинен взяти участь у надзусиллі, в "ривку". Кожен оцінюється за своєю здатністю здійснювати такий "ривок". Суспільна мораль високо оцінить тих, хто зуміє виплеснути якомога більше енергії і в якомога гірших умовах, хто повніше віддасться загальному пориву, хто вміє не жаліти ні себе, ні "противника", хто зуміє очолити, організувати загальний "штурм і злам". Засудять скоріше того, хто не піде на штурм разом з усіма, піде недостатньо енергійно, проявить меншу, ніж інші, лють, непохитність, відчайдушність.

Цінність людини взагалі буде визначатися здатністю здійснювати надзусилля і ривки такого роду або брати участь у них. Молодий чоловік просто не може не шукати можливостей взяти участь в таких "ривках". Ті, що попали в них, вважаються вже перевіреними життям, і ті, хто добре себе проявив, відразу визнаються дорослими чоловіками. А крім того, після вдалого "ривка" "з'являються" нові землі, ділиться здобич. Вчорашнє хлоп'я, чуже пташеня, перетворюється відразу в поважного власника.

Згадаймо героїв все того ж співця ривка, надзусилля, ризику, життя на межі фізичних і психологічних можливостей – Володимира Висоцького. Його герої, навіть зовсім не кримінальні, начебто цілком пристойні люди, просто разюче "криміногенні". Спраглі надзусиль, наднапруження, вони плачуть за тим, що народилися "пізно", війна вже скінчилася, і "не дісталося їм навіть по кулі", вони немов несуть в самих собі нещастя, кримінал, загибель, морок. Вони хочуть, щоб зроблені в "ремісничому" ножі

Вп'ялися у легені,

Від нікотину чорні

По рукоятки легкі,

Триколірні, наборні.


Щоб сталося щось і щоб потім десятиліттями згадувати, як



Пригадаю, як вранці раненько

Брату крикнути встиг: "Поможи!"


Щоб:

І мене два красивих конвойних

Повезли із Сибіру в Сибір.


А потім, що характерно, настає період повного спокою, коли герой нічого вже не хоче, нічого йому не треба. Роки, навіть десятки років, тягнуться хіба що протоплюванням баньки по-чорному і по-білому, спогади, спроби "гнути пальці", третирувати "менш досвідчених", істерично-агресивні пияцькі крики в дусі

Ти не бачив Ногайської бухти, мудак ти!

Залетів я туди не із бухти-барахти!


Або

Ти, що у гетрах, давай на спір:

Я на сто метрів, а ти в упор.

Адже ти ж на спір стріляв в упор,

Але я ж снайпер, а ти тапер!


Агресивність неймовірна і начебто психологічно абсолютно не обґрунтована, ніякими зовнішніми обставинами. Туга героїв Висоцького за війною, за смертельним ризиком, за кривавим потом... І тут же противагу – готовність відразу після наднапруження – "розслаблятися"; по суті справи, взагалі не жити, а тільки скиглити і пиячити в перервах.

Життя його героїв примітне лише цими короткими "ривками", тільки в ці короткі хвилини душевного і фізичного самогубства щось взагалі відбувається. Це дуже національне, дуже "москальське" явище. Великороси зробили Висоцького своїм культовим поетом і співаком, але інші слов'янські народи, навіть близькоспоріднені великоросам українці і білоруси, ставляться до Висоцького набагато прохолодніше. Не те що не люблять... Але й не культовий він у них. Висоцький каже великоросам щось страшенно важливе, інтимне. Щось таке, чого немає у психології сусідів.

А ось жахливий ривок Петра I... Результати модернізації менші, ніж при його батькові, масштаб руйнування такий, що Мамай і Тохтамиш позаздрили би. Зламано у сто разів більше, ніж зроблено, країна буде століттями розхлебтувати кашу, заварену царем Антихристом. "Зате" – все правильно. Жахливий ривок, марнування матеріальних цінностей та людських життів, Росія, піднята на диби... Все відповідає уявленням пересічного росіянина про те, як "повинні" відбуватися зміни, як виглядають поворотні періоди історії.

Тут теж історичний вибір. Вибір того, що береться з минулого за зразок. Зразки москальства прості. Москальство завжди пропонує простий вихід з будь-якого, як завгодно складного, стану речей. Саме в тому велика спокуса російської Азії. "Чого там думати?! Трясти треба!"

Характер московита: задушення Європи в самих собі.

Їде цар на коні, із парчі в жупані,

А довкола кати із сокирами -

Його милість збиратися тішити,

Там рубати когось або вішати.

І у гніві за меч ухопився Поток:

"Що за хан на Русі своєволить?!"

Та почув він слова: "Це земний їде бог,

Це наш батько нас стратити зволить!"

Граф А. К. Толстой


І в громаді, і в державі дуже вузьким є коло тих, хто може приймати відповідальні рішення. Цих "єдиних дорослих" і називають "батьками рідними", вимовляючи без найменшого гумору формулу: "Ви наш батько, ми ваші діти" – або називаючи князя батьком народу.

Реально повнолітніми в Московії вважалися хіба що цар та патріарх. Піддані, у тому числі й вищі, залишалися "духовно малими" і цілком серйозно іменували себе "нікчемними і немудрими" холопами. "Молодшим" вважався взагалі всякий підлеглий щодо пана або начальника.

Батьки – і біологічні, і за посадою – безпосередньо рішуче втручаються в усі сфери життя "дітей", при необхідності караючи їх цілком так, як нерозумні батьки – дітей. "Дорослі" риси характеру зовсім не потрібні майже нікому; більшості людей і більшу частину життя потрібні саме якості підлітка: емоційна відданість "своєму" клану, хоробрість, яка доходила до безоглядності, вміння не замислюватися, не ставити питання, жити більше руками і ногами, ніж головою.

Більшість населення Московії, вже маючи власних дітей і навіть онуків, залишається великими дітьми; держава і суспільство такі риси тільки культивує. Це проявляється у безлічі чисто побутових деталей: в спонтанності поведінки людей, у прийнятті ними суто емоційних рішень. У легкості, з якою вони йдуть самі і посилають на смерть. У невмінні бачити причинно-наслідкові зв'язки, в нелюбові до всього взагалі складного. І навіть у чисто побутовому нехлюйстві.

Не тільки прості люди виявляли надзвичайну пиху у поєднанні з такою ж дивною відсутністю почуття власної гідності й елементарної самоповаги. Бояри в Боярської думі цілком могли плюватися, штовхати, тягати один одного за бороди, тобто вести себе як малі діти. Бійки бояр у думі – це не поєдинки з якимись правилами, не "божий суд", а примітивний мордобій, в якому "порвати пащу" або "видавити сліпаки" – річ абсолютно звичайна. Що не викликала осуду.

Потреба в самоповазі у такому суспільстві не поширюється на індивіда. Сам себе московит, природно, не поважає (як накажете поважати людину, яка і в 50 років "духовно мала" настільки, що її можна привселюдно відшмагати?). Поваги він вимагає у тій групі, до якої себе зараховує.

Підліток агресивний і охоче б'ється з іншими тільки для того, щоб "знали наших" або щоб "показати їм, щоб не дражнились, а то вони дражнять". Підліток проявляє жорстокість, погано розуміючи різницю між грою і реальністю. Підліток любить об'єднуватися з іншими, щоб бути сильнішими від "інших" і щоб разом конкурувати з тим, хто більший, сильніший і агресивніший від кожного окремо. Підліток легко приймає найпримітивнішу ієрархію і хоче тільки зайняти в ній "належне" місце.

Держава, забороняючи "бісівські ігрища" або втручаючись у приватне життя людей, теж поводиться з ними як з підлітками або навіть як з дітьми. Вона щосили експлуатує особливості підліткового віку, даючи дорослому немовляті те, чого прагне його душа: ієрархію, "свій" клан, повну можливість самостверджуватися, роблячи кар'єру або перемагаючи когось. Можливість обожнювати й ненавидіти водночас колективного жорстокого "батька", на місці якого кожен підліток легко може себе уявити.

Підліток легко доходить до крайнощів у всьому, а саме помірність, самообмеження, дисципліна дратують його, здаються гранично нудними. Він вже може освоїти якісь заняття дорослих, особливо чисто технічні, що не потребують особливого розуму й уміння планувати (працювати на верстаті, водити машину, стріляти), але сам спосіб життя дорослого йому незрозумілий і нудний. Якби він мав такі можливості, як тато і мама, він би не вилазив з ресторанів, весь час кудись їздив і купив би великий чорний пістолет! А дурні батьки майже не бувають у ресторанах, багато працюють і вічно зайняті якоюсь нудотою...

Підліток ще не розуміє, що самі можливості дорослих, які викликають його заздрість, тісно пов'язані саме з цими нудними заняттями і не існують окремо від них.

Так само і біологічно дорослий московит любить бігти у "своїй" групі, вторгатися в Лівонію і Велике князівство Литовське, показуючи всім оточуючим, що він і його зграя великі, сильні й страшні. Він може рубати шаблею і стріляти майже так само, як справжні солдати (щоб зовсім так само – це треба вчитися, а ось цього він і не вміє і не любить). Він наводить страх на європейців (на нудних дорослих!) – І отримує від цього таке ж задоволення, яке отримує в підворітті зграя чотирнадцятирічних хуліганів, побачивши яких літня пара прискорює кроки.

Але вони не розуміють, як виглядає їхня поведінка зі сторони, а якщо їм це показують – здатні тільки на зовсім дитячу образу (наприклад, не перекладають книги про себе, роблячи вигляд, що їх зовсім не поставили в кут). Так само точно вони не розуміють, що багатство країни визначається зовсім не кількістю награбованого золота, а заняттями населення цієї країни. Що скільки б і яких скарбів вони не відвезли з Лівонії до Москви, Москва залишиться скупченням темних халуп, оточених купами гною і людських фекалій, небезпечних для здоров'я і смердючих, а в Ризі та Кракові "погані німці" і "чортові ляхи" все одно будуть жити цікавіше і багатше.

Московити з величезними потугами здатні зрозуміти (і то далеко не всі), що, якщо вони хочуть бути багатими – треба не завойовувати чужі землі і не бігати за соболями і песцями до Сибіру, а працювати інтенсивніше і краще. Ця думка їм неприємна і нудна, як дванадцятирічному підлітку; адже підліток у сто разів більше не хотів би збирати гроші в банку, а отримувати багатство таким же захоплюючим способом, як герої "Острова скарбів".

У системі "московсько-радянсько-російського" світогляду (як зараз модно говорити, "ментальності") так само сильна і незвичка до дисципліни.

Будь-яка заборона, будь-яка рекомендація викликає сильне відторгнення – а раптом це начальство придумало, щоб нас черговий раз утиснути?! У російській дійсності підозри, прямо скажемо, далеко не безпідставні. Але якщо мити машину – це не необхідність, а примха інспектора ДАІ, то ті ж дотримання швидкісного режиму і правил обгону – це теж його шкідлива вигадка. Що горілку шкідливо пити – придумали лікарі, щоб їм більше дісталося. А вже що треба вчасно приходити на роботу – так це зовсім чорний вимисел начальства. І "всяка порядна людина" просто зобов'язана ганяти по вулицях міста під 100 кілометрів, напиватися до нестями, спізнюватися на роботу і взагалі бути максимально розхлябаним. Тобто збунтованим рабом.

Про це блискуче пише Марина Владі, а Карен Хьюїт так пояснює одну із докорінних відмінностей британця від росіянина: "Коли британець виявляє знак, що забороняє йому в'їхати у вуличку, він розмірковує приблизно так:"Я разом з іншими заборонив собі в'їзд"... Росіянин же виходить із того, що це "хтось заборонив мені сюди в'їжджати". Ах, забороняють?! Порушу!

Досвід життя змушує мене стверджувати: точно так само міркує "росіянин", коли йому "забороняють" курити, обжиратися, пити міцні напої або "змушують" займатися своїм здоров'ям і не вживати екологічно шкідливих дезодорантів. А! Це якийсь іноземний гад придумав, що я не повинен використовувати цю речовину, коли я її-то й хочу використовувати?! Так я ж йому на зло буду робити так, як звик!

Так само і з дотриманням будь-яких правил і законів, правил спільного життя у будь-якій країні.

Поведінка туристів із СРСР або Російської Федерації в аеропортах або в готелях ще недавно викликала... складні почуття. Принаймні автор цих рядків за кордоном намагається по-російськи не говорити і зі співвітчизниками не спілкуватися.

Але ж ця нетерплячість, некультурність, грубість змушують напружуватися господарів країни. Адже людям, які не можуть впоратися зі самими собою в елементарній життєвої ситуації, особливо-то не довіришся і на борту літака під час аварії або під час повені. Якщо вони так пхаються тільки для того, щоб потрапити до стійки першими, що буде, якщо від "пробитися до стійки" будуть залежати не "першим увійти в літак", а здоров'я, збереження майна і життя?!



Агресія московита.

Відсутність дисципліни в поведінці дорослих чоловіків і жінок не викликає поваги. Тим більше агресивність. Кожній історичній епосі властивий свій прийнятний рівень агресивності. Свідомість багатьох росіян дуже архаїчна, і порівняно з людьми інших народів (у тому числі поляків, українців і білорусів) вони агресивні. Неймовірно, непристойно агресивні. Багато разів мені доводилося спостерігати, як іноземці дивуються цій агресії російських колег.

Як він любить, пестить, лелієє свою агресивність, цей середній росіянин! І в малому, і у великому він інстинктивно прагне розділити світ на "їх" і "нас". Відокремитися, сховатися від "них", скажімо, закрившись за колючим дротом "закритих міст" – комфортабельних і добровільних концтаборів для переможців. А якщо вдасться – то напасти на "них", стукнути, образити, знищити! Дуже часто росіянин навіть не розуміє, що він агресивний, що його поведінка прочитується як загроза.

- Ці французи якісь дивні! Гаркнеш на них – вони посміхаються і відступають! – Зі сміхом розповідала мені одна пані. Пам'ятається, я запитав цю даму: а що, на її думку, думають французи при цьому? І виявилося, що моя співрозмовниця, при її майже 30, про це просто не замислювалася. Ах, ця чарівна незатьмареність совкової свідомості! З чим порівняти? Хіба що з такою ж не замутненою свідомістю московита часів царя Іванушки... плюнеш в загальну миску – ті дурні шляхтичі з неї перестають їсти! Сміх з ними, та й годі!

Агресія – це ж не тільки готовність нападати, відбирати, застосовувати силу. Це і повне нерозуміння оточуючих. Їх ніби й не існує.



На державному рівні.

На державному рівні панування "московської" культури вже призвело до кількох катастроф різного масштабу – від екологічних до політичних.

Що сказати? Російську Федерацію населяє безліч людей, які просто органічно, майже на рівні фізіології, не здатні жити в сучасному світі. Століттями марнотратна щодо природи технологія відбирала тих, хто працює на ривок, знімає вершки, не замислюючись про наслідки. Століттями громада і держава відбирали "простих" – тих, хто менше схильний до роздумів, аналізу, порівняння, рефлексії (грiшний, не пам'ятаю, як належить лаяти рефлексію: "буржуазною" чи "інтелігентською"? Вставте самі потрібне).

А "надто розумні", які вміють і люблять думати, схильні виокремлювати себе з будь-якої спільноти і домагатися успіху, винищувалися поколіннями, століттями. Хочете тест? Спробуйте самі подумати, якими мають бути наслідки для генофонду країни, для її перспективи на майбутнє. Якщо ви думаєте, що жлдного, – значить, наслідки позначилися і на вас.



Ідеалізація холопства

Буття в міцних лещатах держави і "колективу" страхітливо спотворює людей. Мало того що людина відвикає (точніше – замолоду не привчається) жити сама, без підпірок держави і громади, – про це вже сказано чимало. У самому суспільстві затверджуються найпримітивніші форми гуртожитку, навіть "згадуються" давно, здавалося би, померлі. Захищаючи себе і свій спосіб життя, люди вигадують найнесусвітніші способи ідеалізувати цю архаїку, показати всім (і самим собі), до чого ж їм добре без свободи.

Колишня радянська, нині російська людина так звикла бути невільною, що взагалі погано розуміє цю потребу і ще гірше розуміє, до якої міри вільна.

Один "неповерненець" розповідає історію, після якої втік із СРСР. Співробітник Зовнішторгу, він довго жив у Данії і завів там роман з місцевою дамою. Від зайвих очей вони часто виїжджали за місто; якось оповідач під час побачення "засік" підозрілу машину, вирішив, що його вистежили, і страшенно занервував.

На його подив, жінка розридалася.

- Я знала, що ви не раби, – плакала вона, – але щоб настільки... Щоб тебе могли так перелякати цією перевіркою...

Вона пропонувала все що завгодно, будь-які зусилля, будь-які гроші: тільки, мовляв, тікай, поки не пізно, поки ще можеш, тікай із усіх сил туди, де ніхто не посміє з'ясовувати – з ким взагалі проводить час доросла людина.

До росіянина вперше, взагалі-то, дійшло, як виглядає він сам і його поведінка для західної людини. Він втік.

Переклад за: http://ipvnews.org/hegemon_article19122010.php

jurko

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua