Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Мінприроди   екологія   система управління сферою екології в Україні

Ідеальна система управління сферою екології в Україні


0
Рейтинг
0


Голосов "за"
0

Голосов "против"
0

В Україні питання проблеми охорони довкілля є особливо актуальним, адже Чорнобильська катастрофа призвела до критичних показників стану забрудення довкілля. Держава має спрямовувати усі зусилля, щоб забезпечити право кожного громадянина на безпечне довкілля. Щоб досягти цього важливу увагу слід приділити управлінню в сфері екології.

Ідеальна система управління сферою екології в Україні
В сучасному цивілізованому світі проблема охорони довкілля постає дуже гостро. В Україні дане питання є особливо актуальним, адже Чорнобильська катастрофа призвела до критичних показників стану забрудення довкілля. Держава має спрямовувати усі зусилля, щоб забезпечити право кожного громадянина на безпечне довкілля. Щоб досягти цього важливу увагу слід приділити управлінню в сфері екології.

Ефективним управління в сфері екології є тоді, коли увага приділяється територіальним інтересам природокористування і екологічної охорони. Тому при здійсненні такого управління треба керуватися принципом пріорітетності регіональної політики. Такий принцип забезпечується по-різному в кожній з країн. В США цьому сприяє система кооперативного федералізму, в Україні – розділення повноважень в екологічній сфері між державними органами і місцевою владою. Розглянемо яку систему можна назвати ідеальною, щоб принцип пріорітетності регіональної політики забезпечувався максимально. Я буду виходити з того, як система управління екологічною сферою функціонує в Україні і під неї буду підлаштовувати запропоновані мною варіанти.

Систему кооперативного федералізму, яка успішно функціонує в США, застосовувати в унітарних країнах просто неможливо. Місцева влада в країнах з такою формаю державного устрою не уповноважена впроваджувати широку самостійну політику і видавати закони і підзаконі нормативні акти. Це стосується і України. Згідно української моделі управління принцип пріорітетності регіональних інтересів забезпечується тим, що в кожному регіональному центрі існує територіальна установа центрального органу з питань природокористування і охорони навколишнього середовища (далі – територіальна установа Мінприпроди) і до того ж повноваженнями в сфері екології покладені на місцеву владу. Органи місцевого самоврядування уповноважені:

• розробляти регіональні екологічні програми

• розпоряджатися місцевими фондами охорони навколишнього середовища

• видавати дозволи по розміщенню на певній території підприємств, установ, організацій

• припиняти господарську діяльность, обмежувати чи зупиняти діяльністі обєктів у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля

• здійснювати контроль за додержанням природоохоронного законодавства

• визначати території для розміщення відходів

Через те, що повноваження між територіальними установами Мінприроди і органами місцевого самоврядування розділені виникають такі проблем:

1) дублювання повноважень – зокрема у сфері екологічного контролю, адже існує Державна екологічна інспекція в складі Мінприроди, головним завданням якої є здійснення контрольних функцій

2) відповідальності за реалізацію екологічних програм – діяльність місцевої влади може призвести до проблем у сфері екології, а відповідати за негативні наслідки має територіальна установа Мінприроди.

Проте основною проблемою є відсутність чіткої кординації між місцевою владою і спеціальноуповноваженими органами.

В ідеальній моделі управління принцип пріорітетності регіональної політики є визначальним, а тому акцент необхідно робити саме на розподілі повноважень між територіальними установами Мінприроди і місцевою владою. Необхідно розділити повноваження за функціональним принципом: дозвільно-контрольні фунції мають бути покладені на територіальні установи Мінприроди, а організаційно-управлінські – на місцеву владу.

Територіальні установи Мінприроди будуть здійснювати такі функції:

1) організація та проводення попередніх перевірок проектів, програм, документації (екологічна експертиза)

2) затвердження лімітів використання природних ресурсів місцевого значення, утворення та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі; нормативів граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин до водних об'єктів.

3) видання в установленому порядку дозволів на спеціальне використання природних ресурсів

4) проведення моніторингу природнього середовища

5) здійснення контролю за дотриманням підконтрольними субєктами екологічного законодавства

За місцевими радами мають залишитися повноваження:

• розроблення регіональних екологічних програм

• нагляд за виконанням цих програм

• інформуванння населення про стан навколишнього середовища

• розпорядження місцевими фондами охорони навколишнього середовища.

Також місцева влада надсилатиме до територіальних установ Мінприроди кваліфікованих спеціалістів, які будуть здійснювати нагляд за виконанням установами своїх функцій, матимуть доступ до будь-якої документації і зможуть брати участь у будь-якій дії установи. Кількість таких спеціалістів має бути встановлена відповідно до розміру установи і потреб. При виявленні певних порушень, делеговані місцевою владою експерти мають вимагати їх усунення. Якщо протягом визначеного часу порушення не усувається, місцева рада апелює вже до центрального органу.

По аналогії до американської системи Мінприроди буде надсилати своїх фахівців до органів місцевої влади.

Така система зможе забезпечити чітку координацію в регіональному управління, адже місцеві ради будуть формувати екологічну політику, розподіляти кошти на її фінансування, а територіальні установи будуть її реалізовувати.

Щодо центрального органу – Міністерства екології та природніх ресурсів то сфера його втручання в територіальні установи має бути обмежена і чітко регламентована. Повноваження Міністерства:

1) розробка законодавчого забезпечення даної сфери

2) формування загальнодержавних програм

3) встановлення загальнообовязкових вимог,нормативів і стандартів

4) координація територіальних установ

5) нагляд за природними ресурсами, що мають загальнодержавне значення і за субєктами, які використовують ці ресурси

Якщо виявлені правопорушення, територіальні установи мають передавати інформацію до Мінприроди, щоб цей орган або здійснив адміністративне провадження, подав цивільний позов на порушника, або передав матеріали правопорушення з метою заведення кримінальної справи до Генеральної прокуратури.

Таким чином, модель управління, яку я запропонувала – змінена система упраління в сфері екології, яка функціонує в Україні. Позитивні зміни забезпечать чітке розмежуванням повноважень між територіальними установами і місцевою владою.

З метою демократизації екологічного управління велику роль необхідно приділити громадськості. Громадськість відіграє важливе значення, адже заповнює ті прогалини екологічного управління, які вийшли з-під контролю органів держави, до того ж привертає більшої уваги до проблем екології. Для того, щоб створити ідеальну практичну систему проаналізуємо українську з її недоліками.

В Законі "Про охорону навколишнього середовища" передбачається, що громадськість має право:

• брати участь у створенні екологічних програм

• проводити різноманітні громадські обговорення

• долучатися до здійснення Мінприродою перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів

• Проводити громадську екологічну експертизу

• подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища

На практиці лише проводяться різноманітні громадські слухання, круглі столи та семінари з питань екологічної політики, стану довкілля. Думка громадськості має лише рекомендаційний харктер.

Для того, щоб на практиці виконувалися всі передбачені законами можливості, необхідно створити Громадський консультативно-дорадчий орган при кожній територіальниій установі Мінприроди. Всередині цього органу буде створена науково-експертна рада, яка буде забезпечувати кваліфікованість дій громадськості. Орган буде здійснювати такі функції:

• представлення інтересів громадськості в органі державної влади

• організація громадських обговорень

• інформування населення про стан навколишнього середовища

• нагляд за реалізацією територіальними установами їх функцій

• Здійснення моніторингу навколишнього середовища

• Нагляд і контроль за діяльністю субєктів, діяльність яких впливає чи може вплинути на стан навколишнього середовища

Для того, щоб в ідеальній моделі надати реальне значення цього консультативно-дорадчого органу треба запровадити необхідні дії:

• законодавчо закріпити контрольно-інспекційні повноваження органу і механізм їх реалізації

• надати обовязковий статус рішенням цього органу

• запровадити фінансування цього органу з місцевих фондів навколишнього середовища, щоб в них була реальна можливість реалізовувати заплановані проекти

• надати представникам органу доступ до будь-якої діяльності територіальних установ Мінприроди, щоб забезпечувалася можливість нагляду за їх діяльністю

Якщо представники консультативно-дорадчого органу під керівництвом науково-експертної ради будуть помічати будь-які порушення законодавства вони мають звертатися до територіального органу з вимогою усунути порушення. Якщо територіальний орган протягом визначеного часу не вирішує дану проблему, представники громадськості можуть звернутися до Мінприроди. В разі, якщо і центральний орган не реагує – є можливість звернутися до суду.

Взагалі, нині в Україні при Мінприроді функціонує Громадськая Рада, яка визначена як консультативно-дорадчий орган. Проте по суті вона є лише одним із засобів звязків із громадськістю, бо основна діяльність її полягає у проведенні громадських обговорень. Конкретних важелів впливу на систему управління екологічною сферою вона не має.

Цікавою і ефективною є практика подання громадянами позовів проти субєктів господарювання, що порушують вимоги екологічного законодавства і забруднюють навколишнє середовище. Українським закнодавством така практика передбачена, але випадків подання таких позовів не багато.Сприяти її поширенню може відшкодування витрат на позови, що практикується в США. Проте якщо громадянин все ж програє справу, кошти витрачені на судовий розгляд справи, йому не повертається. Це звичайно не призводить до активного залучення громадян до проблем довкілля.

Щоб уникнути цього, пропоную наступне. Якщо громадянин виявляє, що діяльність субєкта господарювання призводить до забрудення довкілля, він може подати позов проти субєкта. При цьому послідовність дій має бути така:

1. Громадянин звертається до консультативно-дорадчого органу при територіальній установі Мінприроди

2. Науково-експертна рада установи дає свій обгрунтований висновок чи дійсно є порушення законодавства

3. Якщо порушення виявлено, громадянин подає в суд на порушника

4.Матеріальні шкоди відшкодовуються з місцевого фонду навколишнього середовища за запитом консультативно-дорадчого органу.

Така система, на мій погляд, 1) забезпечить активізацію громадськості 2) попередить необгрунтовані позови від громадян. До того ж громадянину в разі успіху справи виплачуватиметься заохочувальна премія.

На мій погляд, такий порядок участі громадськості у вирішенні проблем екології є надзвичайно ефективним. Проте в Україні важко буде його запровадити, через недостатню увагу громадськості до екологічних проблем і низьку екологічну правосвідомість.

Окрему увагу в системі управління екологічною сферою варто приділити взаємовідносинам підконтрольних субєктів і державних органів управління. Держава може будувати ці взаємовідносини на принципах примусу, або заохочення і стимулювання. В Україні більша увага приділяється примусовим засобом впливу, які проявляються у встановленні різноманітних зборів за природокористування, екологічних податків, адміністративних стягнень за забрудення навколишнього природнього середовища. Проте штрафи за забруднення найчастіше не можуть покрити витрат на усунення негативних наслідків цього забрудення. Підприємствам, діяльність яких шкодить довкіллю вигідніше оплачувати штрафи, ніж платити величезні кошти на впровадження природоохоронних заходів. Тому доцільно буде запровадити аналогії СЕП проектів, за яких порушник екологічного законодавства в примусовому порядку буде спрямовувати кошти не на оплату штрафів, а на реалізацію природохоронних проектів.

На мій погляд, політика держави повинна бути спрямовна на те, щоб заохочувати субєктів підприємницької діяльності до сталого та відновлюваного природокористування і охорони навколишнього природного середовища, широкого запровадження новітніх більш чистих технологій, інновацій у сфері природокористування та інше. Влада України зробила декілька позитивних зворушень в цьому напрямі. Законодавством передбачені пільги при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян, в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Також можуть на пільгових умовах надаватися позички для реалізації природоохоронних заходів.

Окрему увагу слід приділити також превентивним заходам щодо охорони навколишнього природного середовища. З цією метою слід розглянути екологічний аудит.

Екологічний аудит – здійснення документальної перевірки обєктів (підприємств), що становлять підвищену екологічну безпеку незалежними експертами. Нині в Україні функціонує добровільний екологічний аудит, що ініціюється власником підприємства або уповноваженою ним особою і обовязковий аудит, який ініціюють органи державного управління. Аудит вигідний власникам підприємств, адже вони мають змогу самостійно виявити порушення і здійснити заходи по його врегулюванню. Проте для ширшого запровадження цього виду нагляду за діяльністю підконтрольних субєктів порядок його здіснення необхідно змінити. Необхідно зробити обовязковим щорічний аудит на кожному з підприємств. В разі, якщо ці реформи будуть запроваджені, органи влади, зацікавлене населення матимуть змогу отримувати інформацію про відповідність діяльності підприємств вимогам екологічного законодавства і екологічної безпеки і до того ж субєкти господарювання матимуть змогу без сплати штрафу самостійно усувати можливі порушення.

Важливим різновидом економічного стимулювання природоохоронної діяльності і раціонального природокористування є також екологічне страхування. До сфери екологічного страхування належить страхування ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків унаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових технологій тощо. Головним завданням такого різновиду страхування є компенсація третім особам збитків від забруднення страхувальником навколишнього середовища. Використовуючи даний механізм можна запровадити один із засобів заохочення. Пропоную визначити критерії, за якими буде формуватись остаточна сума коштів, що буде відшкодовуватись у разі настання страхового випадку (екологічної шкоди). Якщо суб'єкт до настання страховогу випадку здійснював превентивні природоохоронні заходи і дотримувався вимог екологічного законодавства, у такому випадку страхова сума, після настання страхового випадку буде виплачуватись в повному розмірі. Натомість у випадку коли суб'єкт не здійснює вищезазначені заходи і систематично порушує вимоги екологічного законодавства – страхова сума буде зниженою. Таким чином матеріальне відшкодування екологічної шкоди буде залежати від дій самого субєкта.

Тому, що я обєм даної роботи був обмежений, я не зверталася до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення і порядку її застосування. На мій погляд, в ідеальній системі управління екологією пріорітет мусить надаватися превентивним заходам по охороні довкілля. Для забезпечення цих заходів необхідно стимулювати, а не примушувати субєктів господарювання їх впроваджувати. Саме тому у відносинах з підконтрольними субєктами я наголошувала саме на таких засобах.

Таким чином, у даній статі я намагалася описати ідеальну систему управління в сфері екології. З цією метою я досліджувала недоліки української системи, пропонувала шляхи їх вирішення і доповнювала запровадженням можливими заходами, що функціонують в Америці. При цьому основна увага моя була звернена на те, як створити таку систему управління, в якій би переважав принцип пріорітетності регіональної політики. Увага була приділена і участі громадськост в цій системі. Неабияке значення мають і механізми впливу на підконтрольних субєетів, які я також дослідила.












© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua