Щодо мови
В одному із своїх інтерв'ю його ексцеленція сказали, що "церква вже не така як була до війни". Частково це правда, а частково ні. Тому що сьогодні римо – католицька церква в Україні і надалі залишається польською а не вселенською. Про цей факт свідчить активне протистояння впровадженню української мови в "Катедрі" (Служби Божі на укр. мові мають початися у вересні) і навіть погрози припинити фінансування, яке вже роками перетікає з польських рахунків на "конто" РПЦ у Львові.
Спротив цей можна зрозуміти, оскільки Катедральний Собор Успення Пречистої Матері Божої пов'язаний з історією та національною ідентичністю польського народу, також цей опір можна спостерігати у всіх римо-католицьких парафіях Галичини, де "парафіянам зі стажем" не подобається що до Церкви приходять українці і приносять туди свою мову. Але що національне питання, чи історія має до Церкви Христової? Хіба ж Вона не повинна залучати все нових вірних?
На даному етапі РКЦ їх тільки відштовхує невідомою мовою та запеклістю. Проте ситуація кардинально змінюється коли ми переносимось на схід України. Тут етнічних поляків менше і тому "мовне питання" часами навіть і не виникає. Якщо, наприклад, в Донецьку відмінити усі Богослужіння російською чи українською, то парафії зменшаться у кілька разів. Проте у Галичині все інакше, впровадження у церкві державної мови (що мало б бути натуральним процесом) зустрічається "в штики", але архієпископ Мечислав повинен розуміти, що молоде покоління польського походження асимілюється і вже майже не розмовляє мовою їхніх предків і тому, якщо РКЦУ і надалі буде провадити консервативну політику, то вона приречена на вимирання.
Частково його ексцеленція був правий у тому, що "церква вже не така як після війни", тому що все більше українців приходять до римо-католицької церкви. Варто лише подивитися скільки людей присутні на недільній українській службі в Костелі св. Антонія. Стає зрозумілим тільки одне, що нове вино рано чи пізно прорве старі бурдюки.
Щодо спільнот
Впровадження в РПЦ нових методів катехизації чи духовної формації наразі теж не зрушилося з місця. Усі нові ініціативи одразу потопають в болоті песимізму і небажання щось змінювати. Проте є певні зрушення: відбуваються ротації у самому єпископаті, створюються комісії з питань сім'ї, молоді і тому подібні, що можливо дасть якісь позитивні результати.
Схоже на те, що молодий єпископ має свій "план" стосовно порятунку Церкви на Галичині, але цей "план" розбивається об стіну давно закостенілої свідомості римо – католиків. Проте сподіваємось, що Вселенська церква у нашому регіоні буде такою фактично, а не формально.
І на кінець тільки хотілось побажати, щоб Мечислав Мокшицький у такий нелегкий, переломний період, не боявся радикальних рішень і змінив своє єпископське гасло з "Humilitas" (покора), на "ferocitas" (мужність).
