Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

Жити окремо від політиків. Дорослим життям

Ekain | 7.01.2009 19:05

15
Рейтинг
15


Голосов "за"
22

Голосов "против"
7

Продовження теми "совковості" під іншим кутом зору.
Навіяне статтею "Ми Є..." атвора НП "Нестора Невідомого" і текстом від російсько-французького письменника Дмітрія Савіцкого "Насильницьке дорослішання"


Новий автор на "Народній правді" Нестор Невідомий у своїй статті "Ми Є..." написав:

Ми давно вже навчилися жити без політиків, вони ж нам тільки заважають жити, пригрілись, мов ті воші, на нашому тілі, смокчуть кров і не можуть без нас. А ми можемо без них і вже зрозуміли це, тільки от бракує втілити розуміння в конкретну дію. Але ж Київ теж не відразу будувався...так і ми.

І далі:

Ось так і живемо – ми окремо, вони теж далеко від нас. Нам йти в одну сторону, їм в іншу. І ми йдемо, бо Ми Є...Що може бути кращим? А вони? А грець з ними...бо Ми Є.

Більшість європейців, кого я зустрічаю (а це дуже багато людей з різних країн, бо робота в мене така) саме живуть окремо від політиків. І не роблять з цього проблеми. Політики – це акваріум, за яким декому цікаво спостерігати, комусь – огидно, але суспільна згода – що він потрібен. І все. До речі, про акваріум це мені незалежно один від одного казали німець і француз.

Коли хтось живе не окремо від політиків, на що він сподівається? Чого він хоче від політика? Почути про трипільські горщики? Доросла людина звернеться до спеціальної літератури, або хоча б до екскурсовода в музеї. Про бджолярство? Так і тут не проблема фахівців знайти. Прошу пробачення у читачі за приклади, що прозоро натякають на конкретного політика, але саме бджолярство і трипільськи горщики згадав автор, якому я відповідаю.

Президент Буш полюбляє позувати на своєму ранчо, але чи прийде в голову якомусь американцеві тримати Буша за авторитет в цій справі? Ну гобі й гобі – всі нормальні люди чимось захоплюються. Інша справа, що в нашому суспільстві деякі природні речі мають викривлення. Політик або чиновник, що дірвався до влади, прагне ще увійти в історію як письменник, поет, науковець, засновник нових напрямків в науці або нових галузей у господарстві. Звідси беруться липові дисертації та дивовижна підтримка окремих напрямків науки або господарства, або навіть конкретних підприємств, коли здавалося б є важливіші справи в країні. Прийшов до влади один президент, розумівся тільки на своєму заводі – он і були всі його декрети "Про організацію виробництва товару N на моєму колишньому заводі". Всього, від тракторів до тролейбусів, від космічних ракет до дуже специфічних запасних частин у порядку так званого "імпортозаміщення". І призначення були всі з його рідного міста. Один посадовець, що був свого часу прем'єром, народився десь в іншій області, але дружина з того міста. Жартували тоді, що дешевше може столицю перенести, а не всіх приятелів по дитячому майданчику до Києва перевозити.

Наступник того президента вже зовсім інша людина. Команда в нього не з його пісочниці. Ну досить недоречно серед перших указів надав статус національного інституту, що його гобі займається. Та й все. Не дуже велика шкода від того. Ну посміялись, по гострословили на форумах – і живемо собі далі. Це не означає, що я змінив своє критичне ставлення до цього діяча. Це означає, що ким би він не був, щоб він не робив, це не має впливу на моє професійне чи духовне життя. Більше того, я не хочу такого впливу. Бо вже були такі керманичі, що вирішували за нас, які нам книжки читати, а після навчання розподіляли нас по робочих місцях.

Ми хочемо, щоб політик був нам Вчителем? Щоб він навчив нас цінностям? А нащо? Більшість активних людей, які ще й діляться своїми думками з широким загалом, хоча б ті ж автори "Народної правди", мають освіту не гіршу за будь-якого політика, досвід – не менш різноманітний, особистість – не менш яскраву.

Роль політиків в тому, щоб думати за нас наперед. Далеко наперед, на термін життя теперішніх генерацій, тобто років на 50-70. Виходячи з того формувати політику, з ким приятелювати, в якому напрямку сприяти розвитку господарства, ідентифікувати загрози та думати, як ним протидіяти. При певних обставинах політик чи чиновник може стати символом того, що суспільство приймає або, навпаки, не приймає. Тоді когось портрети вішають на стінках навіть в своїх оселях, а інших здирають навіть з парканів з передвиборчою агітацією. Про когось кажуть: "Молодець", про когось – навпаки. Але брати собі за вчителя? Чи за моральний авторитет? Інколи таке буває, що хтось цього гідний, але це не правило і не обов'язково так має бути. Якщо суспільство вчиться у цьому сенсі жити окремо від політиків, тобто не наслідувати їхніх смаків, гобі, поведінки, світогляду, не чекати від них настанов – то це означає, що це суспільство дорослих, зрілих людей.

Зовсім інша справа – незалежність від політиків. Легко європейцям або американцям казати улюблену фразу, коли хтось починає політичні дискусії: I do not follow politics (я не стежу за політикою). На їхнє життя політика не впливає драматично. Хтось може підняти податки, але не до конфіскаційного рівня. Реформи не означають втрату всього майна і заощаджень. І навіть при поміркованих, але не популярних змінах, після відбуття каденції поступиться місцем комусь іншому. І нашому випадку втрата часу, що приносить каденція політика, що не має програми або політичної волі, означає втрату можливостей на довгі роки. Або назавжди. Ми молоде суспільство. А в молодості краще не гаяти час. Не вивчив іноземну мову в школі чи в інституті, а потім це вже грошей великих коштує, часу потребує, на який є інші претенденти, та й здібності до навчання мовам з віком не посилюються. Так і наше суспільство. Але все одне це не означає, що наша залежність від політиків абсолютна. Держава, у якій ми живемо не тоталітарна. Вона дозволяє облаштувати свій власний простір на свій розсуд.

Навіть у зарегульованому та затиснутому чиновниками та лобістами бізнесі ми залежні від політиків до тої міри, до якої ми схильні цю залежність в собі плекати. В січні 2002 року у мене був такий випадок: звернулось підприємство, приватна, дуже відома кондитерська фабрика з запитом на запасну частину до якогось складного обладнання. Частина виробництва нашої фірми. Ми швидко відповіли, все узгодили, сума було близько 600 євро. Це замовлення було проплачено лише в квітні, коли відбулись вибори до Верховної Ради і були офіційно оприлюднені результати. Вже тоді це був майже клінічний випадок, бо який вплив може мати склад Верховної Ради на роботу обладнання з виготовлення цукерок? Проте в 2004-му, коли півмільйони людей повз наш офіс йшли до ЦВК, ми продовжували працювати з підприємствами Донецька, Харкова, Львова, Одеси, і майже ніхто не казав нам, що треба почекати, поки все проясниться. А після цього, коли змінювалися уряди, переобиралася Рада, ми взагалі не відчували ніякого впливу на бізнес. Принаймні та частина ділової спільноти, що не ссе бюджетні кошти, вже навчилась робити свою справу незалежно від політики і політиків. Це також ознака дорослішання. Коли приймаються самостійні рішення, а не чекають, коли батьки з роботи повернуться і дозволять або не дозволять.

Є такий російський письменник, що ще з радянських часів живе у Франції, Дмітрій Савіцкій. Серед статей, що розміщені на його сайті, є одне досить давнє інтерв'ю під назвою "Насильницьке дорослішання". Починається воно такими словами:

Один психоаналітик зазначив якось, що "росіяни – це діти різного віку". Зауваження абсолютно справедливе, за винятком слова – росіяни; тут доречнішим буде слово – радянські. Масовий інфантилізм радянських, значною мірою, і пост-радянських людей, "відсутність скільки-небудь сформованої Едипової стадії, зрілої генерації людей, які б бажали зайняти місце батьків, зі всією відповідальністю за свої поступки і рішення, і навпаки – наявність прагнення сховатись від відповідальності у лоні держави – як безумовно люблячої матері, яка забов'язана дбати про своїх дітей, незалежно від того, наскільки вони заслуговують на її любов і турботу" – навіч.

Таким чином, все більше популярний зараз вислів, що українці поступово вчаться жити окремо від політиків – це не ознака чогось поганого, а навпаки – свідчення про дорослішання суспільства, інакше кажучи, про поступове сходження з суспільної арени такого явища як совковість.

Ekain-2009

-----------------------------------------

Стаття Нестора Невідомого "Ми Є..."

http://narodna.pravda.com.ua/nation/4964b4708692d/

Сайт Дмітрія Савіцкого

http://www.dsavicky.narod.ru

Інтерв'ю Дмітрія Савіцкого "Насильницьке дорослішання"

http://www.dsavicky.narod.ru/texts/forcible.htm

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua