Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Україна   ЄС   два шляхи

А чи справді ти хочеш в ЄС?

Правнук | 3.09.2007 12:32

6
Рейтинг
6


Голосов "за"
9

Голосов "против"
3

Два реальних і відносно швидких шляхи до ЄС. Як не дивно, ви ще й маєте вибір.

Євромонета, як і всяка інша, має дві сторони. Але, навіть, якщо якась із сторін тобі особисто не дуже подобається малюнком, це не вплине на її номінал.

Чотири явища я можу спостерігати безкінечно. Доки не відірвуть. А на одне не можу дивитися зовсім. Навіть примусово.

Як тече вода, як горить вогонь, як біжить гепард, як працюють інші, і як Україна рухається в ЄС.

Хтось мріє про ту Європу, як про землю обітовану, думаючи, що з тією зарплатою, як прийнято у них, ми будемо працювати, як прийнято у нас.

Хтось опускає додолу очі, соромлячись своїх співвітчизників, що поводять себе в тій Європі, як сучасні підлітки у школі. І соромлячись, вважає і себе тієї Європи недостойним. Що даремно, бо ти – не вони.

А, між тим, в тій Європі живуть звичайні люди. Такі ж, як і ми. Або майже такі. Що звикли, працюючи – працювати, а працю – шанувати. В тому числі і чужу працю. І тому, навіть на безлюдній вулиці, шукають очима і знаходять кошик для сміття.

І ті, хто не працює, а "сидять на соціалі", теж шукають і знаходять. Бо теж шанують і чужу працю, і працю взагалі. За якою самі стоять в черзі. І за яку, знають, платять значно більше тієї соціальної дотації, якої цілком вистачає для життя.

Бо праця та творить продукт, з якого всі решта годуються. І тому гідну оплату праці гарантують закони, яких змушують дотримуватись всіх.

А чому у нас не платять так, як треба, людям, що творять чи творили той суспільний продукт? Причому всі не платять. Ні держава – бо начебто їй замало для цього податків і вони замалі. Ні приватні власники – бо їм тих же податків начебто забагато і вони завеликі.

То,може, їх скасувати, ті податки, раз вони так вже нікого не влаштовують?

А в чому, цікаво, причина такої солідарності? Адже нічим суттєвим оплата робітників у НУ Порошенка від такої ж у ПР Ахметова не відрізняється. І там, і там – по мінімуму. А якби могли – то платили б ще менше.

Чому так? Не люблять тих, хто їх годує?

А таки не люблять. Бо й той, і інший, і ще їх багато, і та ж держава (уособлення ще монголо-татарського ярма) – українцю чужі. Їм треба урвати тут і зараз – а завтра вони собі пошукають іншу Ліберію. Тому в створенні робітничих династій, що століттями і сім'ями працюють тільки у них, – не зацікавлені. Не хочуть за копійки працювати ці – хай будуть китайці. Їм – все-одно.

Бо, якби було не все-одно, то той же Порошенко платив своїм робітникам єврозарплату – і йому не потрібно було б витрачатися на виборчу агітацію взагалі. Ходив би собі спокійно до своєї синагоги раз у п'ять років, а в цей час всі, як один, від Сяну до Дону, дружно голосували за НУ без всякого НС. Про ПР не згадав би ніхто. А Кубань грюкала б кулаками в стіну, нагадуючи всім, хто чує, про своє українське коріння до сімнадцятого коліна.

І де цей, хто всіх годує і кому за це платять по мінімуму, зірве своє роздратування рівнем оплати своєї праці? В цеху у начальника зміни? Чи візьме таксі і поїде до директорського офісу? Щоб сказати його секретарці, кого саме він вважає кровопивцею?

Звичайно ж, ні. Звичайно ж, там, де це минеться безкарно. На вулиці, в магазині, в сім'ї...

Тому до тієї омріяної Європи, попри всі запевнення МЗС, ми будемо йти довго. Або дуже довго. Або довго з двома-трьома "дуже".

Хоч, в принципі, можемо опинитись там за чотири роки. Чи до ЧЄ-2012. Плюс-мінус кілька місяців чи днів. Або за 10-15 років. Теж плюс-мінус.

Мені здалося, чи Ви таки змінили позу? Думаєте, що Правнук хильнув зайвого? Та ні, тверезий. І перегаром не несе, і букви в рядочок вписуються.

Тож я спробую шляхом повністю і принципово відсутньої в моїх статтях логіки завести вас в той край високих соціальних стандартів та чистих вулиць. Хоч Сусаніна у родичах не мав. В жодному із колін.

Шлях цей буде прямий і певний, але через чорний хід. Чи задній ганок. Це вже ви оціните самі.

Або буде трохи покручений і довший, але такий самий певний. Через парадні двері.

Тож я пропоную вам аж два певних і відносно швидких шляхи в той ЄС. А ви спитайте себе, чи певні свого бажання там опинитися.

Шлях номер 2. Через мармурові сходи з килимком під ногами.

Обрати на виборах партії, що кличуть в НАТО.

Дочекатись вступу. Автоматично дочекатись тотального натівського контролю. Який тих же Порошенків-Ахметових-Губських змусить вписатися в ЄС-рамки трудового та податкового законодавства. І зробить не тільки аморальним, а й справді відповідально-позазаконним поєднання в одній особі декларованої зарплати в 5 тисяч євро з автомобілем, яким їздить на роботу декларант, за 500 тих тисяч.

Здивуватись, як без продажу нафти наповнюються бюджети всіх рівнів.

Кліпаючи очима, не повірити одразу постійно зростаючому рівню зарплат і пенсій без асиметрично-пропорційного зростання цін.

Знову здивуватись – наростаючому поверненню в країну колишніх заробітчан.

Чомусь перестати смітити в громадських місцях і бити тарілки вдома.

Зажити в мирі та злагоді з північним сусідом, збудувавши на всіх мислимих межах гарні надійні паркани. Бо без тих євро-парканів буде євро-труна нашому ЄС.

Їздити до того сусіда в гості у купе класу "люкс".

Усвідомити, що ти, виявляється, добре знаєш українську і тобі для щастя зовсім ні до чого ще якась мова в якості державної. Навіть декларовано рідна.

Ще раз здивуватись – що вже не треба ломитися в давно відкриті двері.

Спитати себе: "А куди ж це я хотів 10-12 років тому? Хіба тут не той самий ЄС?".

І доки ці п'янкі перспективи не трансформувались в поему "Післясніданковий сон", спробуємо ще й з іншого боку. З тилу.

Тобто, шлях номер 1.

Обрати на виборах партію, що хоче поновити статус України, як ядерної держави. Вона така одна – не сплутаєте. Майже сирота. Всі дружно переконують, що її програма ще не на часі. А завтра буде вже не на часі. Коротше, загубилася вона в часі, батьків знайти не може – тому і сирота.

Зробити в тому напрямку кілька практичних кроків. Більше можуть не дати.

Пережити істерію Росії, істерику США, наплив делегацій з різними цікавими пропозиціями від досі незворушної Британії, вже зацікавленої Франції, хитро усміхненого Китаю, кількох дуже бідних країн із арабського світу і кілька засідань з погрозами Ради безпеки ООН.

Поблажливо і знехотя погодитись на бартер: ми вам – зупиняємось на тих кроках, що вже зробили,

а ви нам – особливий статус в Шенгенській угоді (зі своїм неминучим правовим контролем на всіх рівнях), справжні, не для дурнів, гарантії безпеки, безвізовий режим з Австралією та Канадою і вільне, без обмежень, право відвідувати Аляску та Гренландію.

Перше з перерахованого, правда, неминуче напружить міністерство транспорту і неабияк пожвавить торгівлю чемоданами і валізами, але ж без втрат нічого не буває. Бо не всі захочуть до заслуженої тюрми. Навіть єврозразка. А втекти є куди. Може, й без особливого задоволення, але приймуть. Головне – не збитися помилково на українську, щоб не сталося відмови.

Далі майже все те саме, що на шляху номер 2. Хоч, може, з трошки іншими, більш рішучими і жирними, акцентами. Які мало кого вже образять – з тих, хто творить той спільний суспільний продукт.

І буде нам всім неминучий, як старість, український прорив.

Чи, можливо, стрибок.

Потрібне слово ви теж можете обрати самі.

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua