Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

ВЕРХОВНА РАДА ЯК ВЗІРЕЦЬ... АНТИЛІТЕРАТУРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


5
Рейтинг
5


Голосов "за"
10

Голосов "против"
5

На мій журналістський і громадянський погляд, культура парламентської мови передбачає передусім правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність.
Де-юре, відповідно до вимог статті 2 пункту 3 Регламенту Верховної Ради України, народні обранці звертаються до свого народу державною мовою. А де-факто?


ВЕРХОВНА РАДА ЯК ВЗІРЕЦЬ... АНТИЛІТЕРАТУРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Микола СУХОМЛИН, Харків

Якихось декілька років тому наше життя вимірювалось п'ятирічками, сесії Верховної Ради – днями. І хоч указ про скликання чергової сесії публікувався не пізніш як за 30 днів до її відкриття і на засіданнях, як і тепер, розглядалися найважливіші державні, суспільно-політичні, господарські і соціально-культурні питання, прості радянські трудівники залишалися в кращому разі сторонніми спостерігачами подій у сесійній залі. Безвідмовно працював механізм імітації активної плідної роботи: не було ніяких суперечок щодо порядку денного, акти приймалися одноголосно (електронна система "Рада" була елементарно непотрібною). Відповідною була і мова – шаблонна, штампована, яка, звичайно, не могла стати предметом глибокодумних роздумів, тому що виступи депутатів Верховної Ради СРСР, як дві краплини води, були схожими на виступи депутатів Верховної Ради УРСР, втім, як й інших союзних республік.

Повноцінне ж парламентське життя вимагає оперативної реакції на події як у державі, так і за її межами. А вихідним будівельним матеріалом мислення, звісно, є слово. Оскільки ж згідно зі статтею 3 пунктом 5 Регламенту Верховної Ради України "гласність роботи Верховної Ради забезпечується шляхом трансляції її засідань по телебаченню і радіо", то щодня парламентарії (зауважимо: нове життя слову дали сесії Верховної Ради незалежної держави) збирають ще й чималу слухацьку аудиторію. Тому зайве говорити про тягар відповідальності, який лягає на плечі народного обранця після складання присяги, та про ціну мовленого ним слова.

Напевне, фахівці ще скажуть своє вагоме слово про таку важливу форму існування державної мови, як парламентська. Я, зі свого боку, спробую зробити крок до її "розуміння" та аналізу.

На мій журналістський і громадянський погляд, культура парламентської мови передбачає передусім правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність.

Де-юре, відповідно до вимог статті 2 пункту 3 Регламенту Верховної Ради України, народні обранці звертаються до свого народу державною мовою. А де-факто?

Звичайно, можна навести чимало прикладів, зразкових у мовному оформленні, і було б великою неправдою твердити, що весь депутатський корпус демонструє погане володіння державною мовою. Однак пригадаймо, скільки зусиль доклали мовознавці, аби вилучити з лексики нормативних актів словосполучення "добавлена вартість", що народилося на світ з легкої руки парламентаріїв минулих (майже перших) скликань. Варто було одному з депутатів недбало запустити в обіг "роздруківка", як слово запало в душі колег і вже пречудово почувається і на шпальтах газет, і в ефірі. Недарма ж відомий швейцарський мовознавець Фердінан де Сосюр зауважив, що поширення фактів мови підлягає тим самим законам, що й поширення будь-якої звички, наприклад моди.

Великої шкоди правильності мовлення завдає порушення усталеного літературного наголосу. Чуємо перЕсічний і пересічнИй громадянин замість пересічний громадянин, адресна допомога замість адресна, істеблишмент замість істеблішмент, значущий замість значущий, сільськогосподарський замість сільськогосподарський...

Деякі депутати аж надто ревниво вживають літеру ґ, забуваючи, що українській мові в переважній більшості випадків притаманна глуха вимова, що позначається літерою г. Тому слід вимовляти не реґламент, а регламент, не ґарантія, а гарантія, не ґенерація, а генерація, не інтеліґенція, а інтелігенція, не леґітимний, а легітимний, не ориґінальний, а оригінальний, не проґресивний, а прогресивний тощо.

Справжньою бідою є неправильне вживання слів під впливом російської мови, змішування вимовних, лексичних, синтаксичних засобів української та російської мов. І "чужому" не навчились, як закликав класик, і свого цураємось, усупереч його настановам. Кожна мова різниться від іншої не тільки звуками, а й способом мислення.

Тому не опанувавши тип мислення мови, якою говориш, неможливо грамотно донести думку до слухача. Коли мислять російською мовою і постійно шукають дослівних відповідників в українській, виходить, як влучно зауважувала свого часу тьотя Мотя, "справді якоюсь чудернацбкою мовою балакають".

Свідомі того, що можемо почути у відповідь заперечення на кшталт тих, що звучать у сесійній залі ("Не встраюйте лікбезу по поводу і без поводу" чи "Не потрібно накалять там, де цього не потрібно"), усе ж осмілюсь звернути увагу на деякі недоречності. Зокрема, дуже ріже слух надуживання слова-перевертня "слідуючий", як-от: "слідуючий склад"; "проект постанови полягає в слідуючому"; "на розгляд сесії виносяться слідуючі питання"; "моє запитання слідуюче"; "вважаю необхідним висловити слідуюче"; "формула, яка закладена в слідуючій сторінці"; "на слідуючому абзаці"; "заява слідуючого змісту"; "слідуючий пленарний тиждень"; "знімаєм це питання до слідуючої сесії"; "слідуючий тиждень ми повинні працювати в сесійному режимі"; "будем працювати в слідуючий вівторок"; "а по землі арифметика слідуюча"; "послідуюче обговорення"... "Приймаючи (читай – беручи) участь в обговоренні, хотів би зауважити слідуюче (читай -таке) " – до болю знайома фраза, чи не так? А сказати ж усе можна простим реченням: "Хочу зауважити таке".

Упевнений, депутати дуже добре знають, що з російської на українську "следующий" у значенні дієприкметника перекладаємо на українську "який (що) іде, який (що) проходить; у значенні прикметника – "наступний" (тому неправильно говорити "ми прийняли наступне рішення, слід -таке; "що ми маємо робити в наступному", слід – надалі, у майбутньому; "звернути увагу на наступне", правильно – на таке); (дальнейший) – дальший (якщо йдеться про подію, процес чи явище, що відбулися в ближчий час) і подальший (якщо мова про те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу); (ближайший, второй) – другий; у значенні займенника – "такий".

Ще кілька, як на мене, красномовних прикладів неправильного слововживання співпадає (читай – збігається), як-от: "Що тут не співпадає?", "розрахунки співпадають", "позиція співпадає"; подавляюча (читай – переважна) більшість; стачком (читай – страйкком). Додам ще: в кінці кінців (читай – нарешті, врешті-решт); нада (читай – треба, слід, потрібно), да (читай – так) тощо. Особливо популярне слово станом, хоча в усіх випадках йдеться не про гнучкий дівочий стан, а "Російсько-український словник-довідник "Порадник ділової людини" (К., 1995) люб'язно пропонує переклад: "по состоянию на 1 января – за станом на 1 січня". Фраза "Хочу сказати не в якості виправдовування, а в якості нової об'єктивної реальності і реальних фактів", здається, не потребує коментарів.

У кожній з мов є свої способи висловлення, властиві тільки цій мові. Сполучення одних і тих самих, здавалось би, слів у двох мовах не завжди утворює однакові за змістом фрази. І навпаки, щоб скласти фрази цілком тотожного змісту, часто-густо доводиться утворювати смислове сполучення із слів неадекватного значення в різних мовах. Скажімо, російське строить – не завжди в українській будувати. Проілюструю думку перекладом кількох словосполучень: строить иллюзии – тішити себе ілюзіями; строить работу – планувати роботу; строить фразу – будувати фразу; строить предположения – робити припущення.

Ось далеко не повний перелік помилок, почутих від народних обранців (у дужках подано правильний варіант): в порушення (з порушенням) чинного законодавства; із-за цього (через це) ; я вам за (про) це сказав; ось за що іде мова (ось про що йде мова (йдеться) ; з огляду хоча б двох (на дві) причин (причини) ; бюджет, який набуває чинність (набуває, набирає чинності) ; "план про підготовку законопроектів (план підготовки законопроектів) ".

Те саме (за значенням) дієслово може вимагати в російській і українській мовах від додатків неоднакових відмінкових форм, а те саме за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники, як-от: рос. Вступать в переговоры, але укр. починати переговори, рос. вступать в должность, але укр. ставати на посаду; рос. в заключение – укр. на закінчення; рос. приходить к заключению – укр. приходити до висновку, доходити висновку; рос. давать основания (к чему) – укр. давати підстави (для чого); рос. оспаривать (у кого – что) – укр. сперечатися (з ким; за що); рос. осведомленный (в чем) – укр. обізнаний (з чим) тощо.

Важкими для перекладу для деяких парламентаріїв є російські конструкції з прийменником по, які в українській мові перекладаються низкою прийменникових і безприйменникових конструкцій, як-от: проти штучного розподілу по комітетам (правильно – за комітетами); невірне рішення по делегуванню (правильно – щодо делегування) повноважень по встановлению (правильно – зі встановлення) тарифів; вніс пропозицію по порядку денному (правильно – до порядку денного).

Дуже часто неправильні вирази є наслідком контамінації (змішування) – утворення нового виразу в результаті об'єднання двох синонімічних чи близьких за звучанням слів, наприклад, словосполучення "в зв'язку з цих обставин" з'явилося на світ після довільного поєднання виразів "в зв'язку з чим?" і "відповідно до чого?" (правильно: у зв'язку з цими обставинами); "згідно згаданих статей (згідно регламенту) " – плід, який народився після злиття "згідно з чим?" та "відповідно до чого?" (тому правильно: згідно зі згаданими статтями (з регламентом) або відповідно до згаданих статей (регламенту)); "врегулювати ці питання, про які ви піднімаєте" – це контамінація "врегулювати (порушити) що?" і "говорити про що?" (правильно: врегулювати питання, які ви порушуєте); "орієнтуватися про наявність і кількість депутатів у залі" – можна "орієнтуватися на що? на кого? у чому?, а можна "знати про що?". Або ось таке речення: "Ця ідея не є новою, про неї виступала тут..." Про ідею можна розповідати, але не виступати.

До причин, що зумовлюють неясність мовлення, слід віднести і перенасиченість мовлення термінами, іншомовними словами тощо. Це вимагає від слухача особливих зусиль при сприйнятті, відтак не забезпечує адекватного розуміння сказаного без деформацій.

За вживанням тих чи інших термінів у парламентській мові слухач-виборець може не тільки вивчати політичну історію країни, а й мати уявлення про ситуацію, в якій вона опинилась. Соціальний запит збагатив лексику народних обранців економічними термінами (галопова інфляція, тверда валюта, єврокредит, фінансова піраміда, маклер, іпотека, холдинг тощо). Однак чи завжди вмотивованим є додавання до цих, звичайно, необхідних, але складних для пересічного громадянина термінів ще й новоутворених абревіатур? Як-от: ЗМІ, ВВП, АПК, ПДВ, МВФ, ПМС, ФДМ, ВАТ, ЗАТ... Додайте до цього ще, крім загальнодоступної КПУ, абревіатури СПУ, ПЗУ, БЮТ, НУНС, ДемПУ, СелПУ та інших партій, блоків і перелік міністерств та відомств – НБУ, МВС, МЗС...

Ось, наприклад, на пленарних засіданнях можна почути таке: "Немає власності приватизованої в тих людей, які отримують Кси, бо, як правило, вони персоніфіковано в аукціонах ніколи не працюють, вони віддають ці Кси фінансовим посередникам...".

Було б несправедливо звинувачувати народних обранців у зловживанні "чужими" словами. Це, здається, дуже просто пояснити: якщо в російських словах усе "рідне" – і префікс, і корінь, і суфікс, і закінчення, варто лиш українізувати їх (звідси часто й помилки: многочисленные перекладають багаточисельні (хоч треба численні); настоюю або настаюю замість наполягаю, подобає (треба – належить) тощо. Дуже часто чуття слова зраджує тим, хто не зважає якраз на ці складові елементи слова, які виступають виразниками найтонших відтінків значення, що відрізняють слово української мови від слова російської мови: говорять співставити, співставлення (рос. сопоставить, сопоставление) замість зіставити, зіставлення; признати (рос. – признать) замість – визнати.

Подібного неможливо дозволити з іншомовними словами: якщо й не замислишся про значення префікса а- (алогічний) чи ін- (інтеграція), то обов'язково заглянеш у словник, перш ніж запустити слово в обіг (пригадайте лиш, з якою дитячою радістю смакували депутати попередніх скликань, засвоївши англійське "who is who"). Чи, може, це наша ще радянська звичка трепетати перед імпортним і зневажати своє позначається? Хоч би там як, але, як правило, іншомовні слова вживаються за призначенням. Однак є й неприємні винятки, як-от: "шукати інших альтернатив" (дослівний переклад цього слова з французької – один з двох, тобто необхідність вибору між двома можливостями); "найважливіша прерогатива" (прерогатива – це і є перевага, виключне право); "всі виступають від одною, як кажуть, егідою – "добра своєму народові" (під егідою – означає "під захистом, наглядом, покровительством"); "авансова підтримка законопроекту" (авансом – це значить наперед, заздалегідь)...

Отже, напевне, не завжди можна покладатися на свої знання мови, лексику, на свої мовні звички та практику.

Дозволю собі нагадати тим, хто нарікає на убогість української мови, докоряючи їй зневажливо: "Та так по-українському не скажеш!" про одинадцять грубезних томів "Словника української мови", реєстр якого налічує понад 134 тис. слів. Нагадаю також, що мовознавцями незалежної України свого часу було започатковано серію "Бібліотека державного службовця" (низький уклін їм за це!).

Звичайно, культура парламентської мови не є природженою якістю, однак, погодьтеся, її можна виховувати в собі, аби не обрушувати на слухачів-виборців довгі фрази, дослухавши які до кінця, губиш початок думки, як-от: "По-перше, місцеве самоврядування в Україні, як і у всіх демократичних державах, будується на трьох китах: бюджет, який ми вчора з вами розглядали і затвердили бюджетну резолюцію: комунальна власність і третій, головний кит – це земля..."; "Одразу скажу, шановні колеги депутати, що наша фракція цей проект підтримувати не буде. З двох груп причин. Перша група суто формальна. По-перше, цей проект не має належного економічного обґрунтування..."; "Друге питання було внесено... прийняти закон про пенсійні реформи. Якщо цей документ готовий, якщо він надісланий, будь ласка. Якщо його немає чи він ще в умі, я думаю, його не стоїть ставити на голосування для включення до порядку денного. Ми до його, якщо він готовий, можемо завтра повернутись на ранішньому засіданні і проголосувать...".

Втім, часто й сам промовець за багатослів'ям губить початок думки, як-от: "По-друге, сьогодні, була внесена пропозиція депутатом... як про зустріч. І сьогодні воно прозвучало в цьому залі". Тому, напевне, не слід забувати ще про одну комунікативну якість мовлення, яка виявляється у доборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, – стислість, тобто вміння говорити суттєво.

Невдале слововживання, що супроводжується невдалою побудовою речення, народжує курйозні фрази, а живе ж слово народного депутата має бути зразком і орієнтиром для тих, до кого звернуто. Принаймні, кожен виборець має повне право вимагати від цього слова чистоти і образності, справжнього демократизму і благородства (про "ялову корову" та інше порівняння, що звучать у сесійній залі не буду сьогодні говорити, проте коли б не зловживали ними, то й не виникало б запитання "За яке щеня мова йде?").

Слово – один із інструментів професійної діяльності парламентаріїв. Від того, наскільки багатий лексикон депутата, наскільки розвинута культура мовлення, тобто вміння правильно, точно використовувати словниковий запас, поєднуючи слововживання з тими цілями, які він ставить перед собою, багато в чому залежать результати його роботи. До того ж, як писав Іван Огієнко, "перша ознака правдивої інтелігентності людини – добре знання своєї літературної мови".

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua