Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации

ЧОМУ РОСІЯНИ НЕ ВИВЧАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ МОВУ?


13
Рейтинг
13


Голосов "за"
18

Голосов "против"
5

Гоголь, який увів в російськомовний обіг чимало українізмів, не знайшов там відповідників багатьох наших слів, зокрема, й слова "вечорниці", яке виділяв у тексті як чуже росіянам. А українські буквалісти, повертаючи Гоголя Україні, ніяк не можуть перелізти через частокіл чужої лексики і теж подають свою реалію у тексті курсивом, мовби вона не наша!

ЧОМУ РОСІЯНИ НЕ ВИВЧАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ МОВУ?
Микола СУХОМЛИН, Харків

Гоголь, який увів в російськомовний обіг чимало українізмів, не знайшов там відповідників багатьох наших слів, зокрема, й слова "вечорниці", яке виділяв у тексті як чуже росіянам. А українські буквалісти, повертаючи Гоголя Україні, ніяк не можуть перелізти через частокіл чужої лексики і теж подають свою реалію у тексті курсивом, мовби вона не наша! Але різниця між "вечорницями" і "вечорами" – як між вишитим рушником і "полотенцем". Першим прикрашають лики святих, другим – утирають грішний писок.

"Вечера" в даному разі не значить "Вечори". Гулянки на хуторі в Рудого Панька по-російському Гоголь назвав "вечерами". Перекладене українським "вечори", слово втратило свій зміст, бо такі гулянки в нас вечорами не звалися. Це класичні українські вечорниці.

Ну а нам знову пропонують "Вечори".

Згадаймо, як за часів СРСР українське ТБ показувало перекладені російською мовою українські мультики і "Лісову пісню" Лесі Українки (списавши в архів чудову українськомовну екранізацію). А як затято нівечило воно російськомовними дубляжами українські фільми "Тіні забутих предків", "Циганку Азу" та інші. Масовими тиражами поширювалися в російських тлумаченнях твори українських письменників. У першому-ліпшому райцентрі від Закарпаття до Луганщини можна було придбати вірші М. Вінграновського, але вже як "Стихотворения". Для наших дошкільнят київське видавництво "Веселка" турботливо ілюструвало гарними малюнками збірку перекладеного П. Грабовського під назвою "Солнышко и дождик" (наклад – 400 тисяч)! А для наших дитсадків – вірш І. Неходи "Ми живемо на Україні" ("...и крепко любим мы ее")!

Плоди цієї любові ми тепер пожинаємо на книжкових розкладках "петрівок". Щоб відучити народ від рідної мови, достатньо зробити дві речі. По-перше, не впустити в його говір духовних багатств людства, а, по-друге, перекласти і нав'язати йому чужим наріччям усе, що витворив його власний геній.

Порівняймо: посольство Франції в Україні дає нам гроші на те, щоб ми перекладали найкраще з їхньої літератури українською мовою, тоді як Росія завалює нас вагонами своїх книг, бо це "відповідає стратегічним інтересам" Росії. Мова коштує дорого. Той, хто переходить на чужу мову, мусить за це добряче платити. Якби ж то тільки з кишені. Платимо оптом і вроздріб свободою.

Нові часи – тонші методи. Список обмежень української мови поповнив закон про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Проект такого закону свого часу подав до Верховної Ради восени 2001 року сам гарант Конституції (дотримання 10-ї статті якої й досі поки що гарантується з точністю да навпаки). Бо дуже треба нам в Європу, хоч там за 10 літ існування Хартії її ратифікувало у тій чи тій вигідній для себе частині тільки 14 держав. То байдуже, що сама Хартія покликана захищати мови, які перебувають на межі зникнення, і зобов'язує нацменшини дбати про мову свого громадянства. Байдуже, що в нас діє Закон про національні меншини, яким цілком застережено мовні права меншин. Світ визнав цей закон одним з кращих у галузі міжнаціональних взаємин. Дублювати його означало б, що Україна не шанує вже ухвалених законів! Утім, це й так очевидно на прикладі нехтування нині чинного Закону про мови. І на те нема ради. Досі не прийнято нового закону про мови, який передбачав би хоч якийсь контроль і санкції проти порушників (у Верховній Раді залежалося шість законопроектів, зокрема, й поданий Кабміном). Не розроблено і Концепції державної мовної політики (цю роботу ініціював і "забув" довершити на початку 1999 року Департамент з мовної політики, розформований 1 квітня 2000 року). Внутрішні потреби України вимагають негайно створити повносилий спеціалізований державний орган для виконання затверджених урядом програм мовного розвитку (їх ніхто не скасовував), а також для нагляду за дотриманням конституційних гарантій. Натомість кілька років тому (до речі, в Європейський рік мов!) було ліквідовано куций відділ моніторингу мовної політики в Кабміні і навіть відповідну Раду при Президентові. Отож приєднання до Хартії – нелогічне. Або логічне – але як пропагандистська акція перед виборами чи як відчіпна для Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Мені хочеться пригадати, мабуть, найбільш типовий початок року в нашій державі. Власне, з усіх він мені запам'ятався найбільше: перехід з 2001 на 2002-й. Рік України в Росії, чи Росії в Україні, чи просто єдиної і неділимої Росії, рік витіснення України з України почався з широкомасштабної мовної агресії і коштом українського платника податків. На Новий рік, хоя як перемикай телеканали, годі було знайти живе українське слово, не засмальцьоване до мертвотного блиску офіціозом або не висміяне українофобськими кавеенами, що їх увечері 31 грудня крутили паралельно аж два.

Може, наші філософи ще пояснять, чому об'єктом оскоплення, денаціоналізації, підміни сурогатом, усунення з майданів та екранів, витіснення з масової свідомості став його величність український гумор та пісня. Багато розуму не треба, щоб збагнути: це – знак великої біди.

Фільм "Вечори", прикриваючись Гоголем, побудовано на протиставленні сучасної російськомовної естради та обрядової української пісні. Пародійовано не тільки класика – потоптано народне мистецтво жарту, принижено українські звичаї, спаплюжено пісню, висміяно вимову й саму мову, яку підмінено неоковирним суржиком як ознакою соціальної та національної меншовартості. Із цнотливої вередулі Оксани (Ані Лорак) та її подруг (дует "Віа Гра") зроблено таких собі розчепурених під етнографію барменш. З Вакули (О. Скрипка) – недоумка-недоріку, на якому висить чиясь невиразна напівшуба-напівкаптан. А він ще й співає, себто кривляється, передражнюючи ворон та діаспору. Мовляв, нате вам ваше: отакі ви, хохли. А де це бачено, щоб українка танцювала на застелених столах серед пляшок і страв? Солоха (Лоліта) вже не моторна молодиця, а статична картинка для плейбоїв, не годна навіть для водевілю. Це розрахунок на нашу слабку пам'ять чи, навпаки, матюк у блискавичній упаковці? Весь "місцевий колорит" зведено до пиятик, пожирання наїдків, п'яних мармиз та дешевого бутафорського антуражу. Отак "побачена" теперішня Україна. Чи такою її показав Гоголь? Зрештою, тут (не за Гоголем) гору бере Чорт (Кіркоров) – совок-космополіт, випещений гастролер, занесений у провінцію, від якої його аж верне. Він щиро демонструє свою зневагу до України, не тільки гоголівської, яка повинна ним захоплюватися, але якої він не приймає і розуміти не збирається. Вона для нього – зал плебеїв. А тюхтій Вакула має лише відтинити зіркову велич Чорта. Ну, дали поспівати по-московському і Таїсії Повалій. Здавалося б, такий собі приший кобилі хвіст до Гоголя. Однак тут з-під споду визирає умова: хто визнає наші правила, той у нашому палаці свій. А от О. Пономарьов промайнув у вишиванці десь там у натовпі мовчазний і якийсь геть сумний. Воно й зрозуміло, чому. Що можна фольклорному гуртові, те зась українськомовній естраді. Мета мюзиклу цинічна. Це банальна реклама-розкрутка, парад зірок з приправою сьогоденних забаганок у політиці та настанов шовіністичної стратегії Росії. Але зроблено це не в Росії, а таки в нас!

Заради якої святої ідеї мусимо підспівувати Москві? І чому саме ціною втрати своєї мови та самобутності? Заради ідеї слов'янської єдності? Коли заходить про любов до слов'янства, то всі росіяни-панславісти давно мали б опанувати українську мову бодай з тієї причини, що в ній давньослов'янський елемент – куди виразніший, ніж у молодшій периферійній московській мові! А в російській мові академік Трубачов ("Вопросы языкознания", 1957, N5, с. 67) з 10779 слів (крім власних імен та етнонімів) виявив пізніх запозичень 6304 (більше половини – 58,5%!), слів загальнослов"янських (і ранніх запозичень) 3191 (29,5%), власне російських слів 93 (0,9%), а східнослов"янських – лише 72 (0,8%). Як бачимо, замало для підтвердження теорії братньої триспальної колиски, зате який тривалий і плідний вигляд має спільна історія слов"янства! Хочеш дбати про спільне коріння – вчи українську!

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua