Поиск по сайту:
Найти



Народные блоги

Добавить ленту статей сайта в свой iGoogle
Последние публикации
Вертинський   Побарабанів   Кабанова   кіно   театр   мистецтво

Генії народжуються в провінції...


3
Рейтинг
3


Голосов "за"
5

Голосов "против"
2

Провідний актор столичного Молодого театру Олексій Вертинський вже декілька років збирає своїми виставами аншлаги. "На Вертинського" з відчутною цуценячою радістю ходять і епатажні тінейджери, і нервові дамочки бальзаківського віку, і нафталінові пенсіонерки.

Провідний актор столичного Молодого театру Олексій Вертинський вже декілька років збирає своїми виставами аншлаги. "На Вертинського" з відчутною цуценячою радістю ходять і епатажні тінейджери, і нервові дамочки бальзаківського віку, і нафталінові пенсіонерки.

Цього ж року зірка Олексія Вертинського зійшла і над кінематографічним Олімпом. Нещодавно артист знявся у трьох нових українських фільмах. Звісно, це не перші його ролі у кіно. Однак наразі найвизначніші. Скажіть, кому ще з українських артистів пощастило отак заразом знятися у трьох стрічках? Ще й таких, з якими недарма пов'язували найпотаємніші сподівання на відродження вітчизняного кінематографа. Нікому! Це ще раз підкреслило, що Олексій – найгідніший з гідних.

І нічого страшного, що дві з трьох стрічок вщент розгромили перебірливі українські критики. Запитаймо самі себе: чого варті слова цих мудодзвонів-кінокритиканів, отих всіх бурковських і насільєвих? Правильно, лайна варті. Наприклад, Бурковський писав колись: "Аккурат в канун полного и окончательного краха эпохи развито-о-го социализма в идеологической моде была песенка, ныне звучащая во всех смыслах издевательски. Шла речь в ней о революции, которая, мол, имеет начало, но якобы напрочь лишена конца..." Мабуть, розвинений соціалізм залишив незгладимий слід у житті нашого немолодого нонконформіста.

Скажімо, Насільєв й собі помаленьку вичавлює словеса: "Очередные выборы на носу. И эта братия, стремится впарить нам свой приветливый и милый образ. Заваливает нас агитационными листовками и продажными газетками, сует в почтовые ящики поздравительные открытки, а в руки на митингах – штампованные сувениры с партийной символикой и дешевые шоколадки, прется лоснящимися рожами в теле- и киноэкраны...". Видно, що начиталася людина Сковороди й Вольтера.

Але, попри окремі дошкульні випади, проста публіка як один видихнула: "Безсумнівною окрасою картин стала яскрава постать Вертинського". Справді, своєю неповторною грою артист затьмарив всіх інших колег. Пресі про свою творчу лабораторію Вертинський розповідав таке: "Я завжди керуюсь інтуїцією. І не належу до акторів, які логічно вибудовують свою роль, я вже з першої репетицій намагаюсь припустити – от якби я був на місці мого героя, як би я вчинив".

Шкода, якщо ми втратимо такого майстра артистичних перверзій (мистецькі відхилення від норми, кліше та шаблонів стали візитівкою творчого стилю митця)... Бо ж актор сам зізнається, що сцена деформує нерви і психіку. Втім, є в цьому процесові й позитивний бік: очевидно, вже згадувана деформація психіки призвела до того, що панові Вертинському не важко було вжитися в тих неординарних персонажів, на ролі яких його покликали режисери "Прорвемось" і "Помаранчевого неба" (кого саме актор зіграв у стрічці "Оранжлав" поки що від публіки приховують).

Та уявімо собі на хвильку, що роль Дока (дона) Вертинському запропонував би сам великий Френсіс Форд Коппола. Це був би стовідсотковий успіх! Гарантована каса! 700% прибутку! З таким сценарієм, з такою молодою та завзятою командою і таким спонсором фільм "Прорвемось", режисований Копполою, став би не тільки першим вітчизняним блокбастером, але й першим українським фільмом, що переможно здолав кінопрокат усіх країн золотого мільярду та ще й прокатувався б у якихось, скажімо, Філіппінах чи на острові Суматра в тамтешніх кінотеатрах аж до початку ХХІІ століття. Поза сумнівом, що так би і було...

Ще кілька невеличких штрихів до портрету нашого героя. Він заслужений артист України. (Заслужив!) Добре знаний глядачам т. зв. пострадянського простору, багаторазовий лауреат театральної премії "Київська пектораль", володар численних нагород на театральних фестивалях у Росії, Угорщині, Франції, Польщі, нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв України, переможець міжнародного академічного рейтингу "Золота фортуна".

Також актор активно знімається у кіно, на телебаченні, в рекламі, бере участь у виставах приватного театру "Браво". Серед найвідоміших кіноробіт Олексія Вертинського – ролі у фільмах "Схід-Захід" (режисер Р. Верньє), "Попіл Фенікса" (В. Янощук), "Під дахами великого міста" (В. Криштофович), "Плакальник" (Б. Недич), "День народження буржуя" (А. Матешко), "Дух землі" (В. Янощук), "5 зірок" (В. Коновалов), брав участь у мюзиклі "Одруження Фігаро" (С. Горов).

Глибокий, глибинний артист, справжній майстер перевтілення. Вертинському легко надаються до виконання ролі багатопланові, неодноплощинні. Він ніби зійшов в українське кіно з кінострічок німецького експресіоніста Мурнау. Нащо придумали звукове кіно? Для таких акторів, як Вертинський варто лише з'явитися в кадрі, щоб глядача відразу захопила енергія образу, створеного великим майстром.

Всі генії народжуються в провінції, а помирають у столиці. Недарма ж і Вертинський – провінціал за походженням, але великий інтелектуаліст і митець за вибором артистичної долі. Саме він сьогодні відібрав титул українського кіноактора номер один у Богдана Ступки. При цьому в артиста нема ані на йоту мистецького снобізму й пихи. "Я, к сожалению, неразборчив. Предложений много, а я не умею отказывать. Везде влипаю, иногда за копейки, а то вообще даром", – зізнається він журналістам. Якби ж то всі творчі люди так "влипали"...

Безпафосність, філігранність техніки, відсутність акторського кокетства, – усе це повною мірою віддає Олексій Вертинський українському екранові. Тому не дивно, що вже все гучніше в мас-медіях лунають голоси про відродження національного кінематографа. Саме завдяки таким гігантам, як Олексій наше кіно стрімко підводиться на повен зріст серед світових кінематографій, які диктують нинішню кіномоду!

Безперечно, дивлячись на гру Вертинського, українець Костянтин Станіславський міг би сказати своє сакраментальне: "ВІРЮ!" Йому б із задоволенням вторував би й інший видатний українець Немирович-Данченко.

Саша Кабанова,

Максим Побарабанів

Комментарии









© 2007 - 2012, Народная правда
© 2007, УРА-Интернет – дизайн и программирование

Перепечатка материалов разрешена только со ссылкой на "Народную правду" и указанием автора. Использование фотоматериалов раздела "Фото" — только по согласованию с автором.
"Народная правда" не несет ответственности за содержание материалов, опубликованых авторами.

Техническая поддержка: techsupport@pravda.com.ua