Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Ходіння по муках... у декомунізованій Україні

Svetilo pravdy | 7.11.2018 22:30

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Після Революції гідності зробили лише одне: повалили пам'ятники соціалізму-комунізму та поміняли назви населених пунктів і вулиць. Натомість ніхто навіть не береться декомунізувати ходіння по муках. А вони, ті муки, в останні роки набирають такого рівня, такого характеру, що наближаються до порівняння з подіями періоду 1990-х, якщо не гірше.

Ходіння по муках... у декомунізованій Україні
Письменник написав, як зав'язав

Століття тому відомий письменник Олексій Толстой, перебуваючи в еміграції, почав писати свою знамениту трилогію "Ходіння по муках". То було ходіння автора разом з його літературними героями, по стражданнях, сподіваннях, падіннях, захопленнях, розчаруваннях у передреволюційну і післяреволюційну велику епоху. Чи думав тоді "інженер людських душ", що він прорік долю не лише російському, а й передусім українському народу?

Пекельне ходіння по муках у злиднях і несправедливості пам'ятаю з дитинства. Щоб впливати на хліборобські труднощі, вирішив здобути фах вченого агронома. За п'ять років після закінчення інституту дослужився до посади начальника районного управління сільського господарства. Але й така посада не давала широких повноважень для значного підвищення рівня життя селян. Навіть у виборі керівника колгоспу вони були не самостійні – їм диктували з райкому партії. Причому дуже часто рекомендували на голову колгоспу чи призначали директором радгоспу когось із числа відданих їм членів партії. Така риса була важливішою, ніж уміння ефективно і людяно господарювати.

У 1970 році мені запропонували роботу ближче до землі, ще й до підготовки фахівців середньої ланки для сіл – посаду директора Майнівського радгоспу-технікуму. Саме тут і почалася робота, результати якої, як то кажуть, можна в руках потримати. Це коли в касі господарства грошей добавляється, і хоч вони регламентовані державними структурами, але все ж при зростанні прибутковості і в директора з'являлась можливість піднімати рівень життя працівникам.

Одначе, радянська система, ідеологи якої не переставали лементувати про подолання пережитків царизму, нічого особливого не подолала, навпаки – тих мук добавляла партійна бюрократія й туподумство. Тішило лише те, що і в таких умовах можна добиватися результатів, якщо себе не шкодувати при розумному господарюванні й не боятися виважених ризиків.

Скажімо, за будівництво нової бази Бобровицького радгоспу-технікуму мені було оголошено кілька доган, а міністр сільського господарства навіть ставив питання про звільнення з роботи. Захистив перший секретар обкому партії Микола Васильович Уманець. Тоді моє фінансове порушення полягало в тому, що частину грошей, виділених на спорудження нової бази радгоспу-технікуму, спрямував на зміцнення виробничої бази та будівництво внутрішньогосподарських доріг, бо все потопало в багні. У мене не було іншого виходу, і я пішов на таке порушення фінансової дисципліни. І мій ризик виявився виправданим: виробництво ожило, стало високорентабельним, додаткові кошти з'явилися в касі господарства, й головне будівництво не загальмувалося. Найбільше ж задоволення одержав від кінцевого результату: сучасний, найкращий на той час навчальний заклад з повним забезпеченням викладачів благоустроєним житлом і проживанням в гуртожитках практично всіх студентів, хто цього потребував.

Та знову ж, нікуди не зникало оте ходіння по муках для мене – керівника, не позбулися того ходіння спадкоємці літературних героїв трилогії – інтелігенції та представників інших верств населення. А вже як почалася горбачовська перебудова, а за нею й прихватизація народного багатства "незалежної" України – то ходіння по муках для багатьох українців стало на грань виживання. Все життєво необхідне стало дефіцитом, до карткової системи дійшли.

Правда, поступово державні фонди зникли разом з дефіцитом на промислову та продовольчу продукцію, але в державних структурах з'явився новий вид ідіотії – різноманітні дозволи й погодження, які породили небувалу систему корупції й хабарництва.

За останні чотири роки з'явилося багато легенд про повсюдні побори за часів Януковича. Я теж з тим стикався. Особливо тоді, коли починали будівництво під'їзної залізничної вітки, терміналу для зберігання технічного аміаку, розширення бази елеватора та його сертифікації, встановлення нових електричних трансформаторів та додаткових газорозподільних пунктів. Державні чиновники, наділені правом дозволяти й погоджувати, відверто називали суми за їхні "послуги", іншими словами – хабар.

Майдан гідності прогнав зажерливу владу Януковича, привів на її місце "очищену" гідністю, до кісток "європейську" владу. Здавалося б, ця "патріотична" сила повинна б передусім очиститись від корупційних схем казнокрадства й поборів з підприємців та простих людей. Але де там – ще гірше стало! Суджу не зі стелі взятим, а з умов, у яких наше господарство вводило в експлуатацію названі вище та інші нові об'єкти виробничого характеру і навіть соціального значення, зокрема й житла.

Наведу один приклад. Наше господарство "Земля і воля" придбало земельну ділянку в Бобровиці біля молокозаводу, де довго "красувалися" руїни колишньої лазні й "гули" бур'яни. Навели там порядок і підготували майданчик для будівництва житлового багатоквартирного будинку для наших працівників. Але щоб втілити цей задум в життя, треба більше року витратити на одержання різноманітних дозволів, погоджень, експертиз. І зовсім "нове" – дозвіл на будівництво житла за кошти господарства дає аж... Київ. Видно, столичні чиновники "замкнули" на собі цю хабарницьку схему.

Підготували пакет документів на експертизи й відправили в Чернігів. А звідти наші папери відправили до експертів однієї із західних областей – гуляли там по кабінетах півроку.

Не стану далі розповідати про наші ходіння по муках, які в Кабміні названі "спрощеною системою одержання дозволів на будівництво", а лише підсумую: перший будинок-красень ми вже спорудили, але й досі не одержали всіх бюрократизовано-хабарницьких дозволів. Так, нас можуть звинуватити в певних порушеннях, але без цього не було б будинку, втратили б весняно-осінній час, сприятливий для будівництва. В цілому ж втратили б цілий рік. А в нас попереду будівництво ще двох будинків. Й невідомо, що буде наступного року з курсом нашої гривні.

Ще один приклад аж червоніє від сказаної брехні урядовцем Степаном Кубівим про поліпшення бізнес-клімату. Для доставки технічного аміаку до агрегатів внесення цінної азотної поживи в ґрунт перші чотири цистерни придбали в Туреччині. Та на четвертий рік їх уже не можна було експлуатувати. Тож вирішили пошукати вітчизняного виробника. Знайшли в Маріуполі "Азовмаш" – колись купували в них цистерни для іншого призначення. Замовили в них й автоцистерни для перевезення технічного аміаку на 15 мільйонів гривень. Маріупольці справилися із завданням вчасно, але потім почалося ходіння по муках і їхнє, і наше.

Фахівці заводу три тижні сиділи на полігоні для випробування автоцистерн, ми двічі посилали туди спеціального тягача. Нарешті на початку серпня випробування завершилися, можна сказати, успішно, та почалося нове ходіння в Державтотранспорті. Тут, у відділі сертифікації транспорту з підвищеною небезпекою, виробники автоцистерн повинні одержати сертифікат відповідності даного транспорту, аби отримати дозвіл на пересування по дорогах загального користування.

Відповідні папери виробники подали вчасно, довше писали "дозвільники" зауваження до документів. Зауваження були не суттєві, тож їх швидко виправили. Але з'явилися новіші зауваження, на цей раз здебільшого редакційного характеру до тексту. Заодно почули й недвозначний натяк на хабар.

Те волокитне натякання вдарило й по нас: не одержали вчасно автоцистерни, через що зірвалося осіннє внесення азотної поживи на зорані вчасно поля. Тож тепер задумуємося: чи буде надалі працювати наше господарство з вітчизняним виробником автоцистерн? Чув, що такі питання ставлять перед собою й зарубіжні покупці української продукції. Недаремно ж за січень-вересень баланс зовнішньої торгівлі зведений з дефіцитом 8,598 мільярда, що у півтора рази більше, ніж за відповідний період минулого року. Економічного розвитку вітчизняної промисловості теж не бачу. То так працює підпорядковане Кубіву міністерство економічного розвитку і торгівлі?

Взагалі ж, можу з усією відповідальністю сказати, що після Революції гідності зробили лише одне: повалили пам'ятники соціалізму-комунізму та поміняли назви населених пунктів і вулиць. Натомість ніхто навіть не береться декомунізувати ходіння по муках. А вони, ті муки, в останні роки набирають такого рівня, такого характеру, що наближаються до порівняння з подіями періоду 90-х, якщо не гірше.

Можемо доходитися по муках й до нового геноциду

Днями засоби масової інформації поширили повідомлення про жахливу трагедію: у Талалаївському районі знайшли повішеною молоду жінку, а біля неї двоє мертвих малят – двох і шести років. Одна з версій – жінка покінчила з життям через неспроможність повернути сім тисяч банківського кредиту, який узяла на лікування старшенької дочки, народженої з пороком серця. Терпіла вона й інші життєві незгоди. Незадовго до цієї жахливої події збурила суспільство новина про двох утоплених рідною матір'ю діток у Києві. В Херсонській області один чоловік облив себе бензином і підпалив, а два – отруїлися великими дозами ліків.

Голова Корюківської райдержадміністрації запитав двох голів об'єднаних громад, що робити з відділенням стаціонарного догляду за одинокими немічними людьми. Нові "князьки" сказали, що вони не проти закриття єдиного такого закладу в районі. І його закрили. Два десятки знедолених людей, які все життя трудилися на країну, створюючи матеріальну базу, зараз позбавлені права по-людськи доживати свій вік. А скільки таких по Україні!?

За голови хапаються сільські пенсіонери, до яких з нового року нікому буде носити пенсію, бо закриваються сільські поштові відділення. Видно, не вистачає грошей для зарплати столичним і обласним керівникам "Укрпошти" – відповідно 300 тисяч і 150 тисяч гривень на місяць, трохи менше – їхній обслузі.

А що твориться з медичним обслуговуванням! Яке знущання над людьми сільської місцевості, коли ті намагаються лише підписати декларацію із сімейним лікарем! Мені розповідали, що творилося в Бобровицькій поліклініці. Там і зараз люди днями сидять у чергах, та реєструватися вже немає до кого, хоч багато ще не зареєстровані.

Масові випадки, коли люди передчасно помирають через ненадання вчасно медичної допомоги й банальне недоїдання.

Ще більше загостряться ці проблеми після непомірного підняття ціни на газ і електроенергію, що тягне за собою ріст цін на всю комуналку, а також на промислові товари та продукти. Натомість керівник державного "Нафтогазу" Коболєв надсилає своїй мамі за кордон 8 мільйонів доларів, щоб не бідувала. Що євровожді витворяють з державою, з простим народом! Куди тому царизму, про ходіння по муках при якому написав відомий письменник!

Втім, наш президент Петро Порошенко гордиться тим, що в якомусь там штаті США добився, щоб Голодомор 30-х років минулого століття визнали геноцидом. У канцлера Німеччини Меркель теж це попросив, мовляв, днями відзначатиме Україна черговий ювілей Голодомору.

Не знаю, чи пообіцяла куратор з Євросоюзу посприяти прийняттю німцями рішення про голодомор, але відомо про її настанови Порошенку: треба покінчити з клановою економікою, запустити дієвий механізм боротьби з корупцією, довести до ладу почату децентралізацію, створити економічну основу для приватизації державних підприємств, "хоч це не панацея", – наголосила Меркель.

Ситуацію ж зсередини окреслила в газеті "Сільські вісті" від 30 жовтня цього року народний депутат України Ольга Богомолець: "Ситуація сьогодні набагато гірша, ніж була за часів Януковича. Тоді всі чітко знали – є злочинний режим і є демократична опозиція. І в той час моральна сила була на боці людей – з ними намагалися рахуватися.

Сьогодні олігархи стали найзапеклішими "патріотами". І тепер під гаслом реформ, патріотизму та під українськими прапорами вони безкарно розграбовують країну та знищують будь-який спротив їхній потворній системі. Влада монополізувала на патріотизм, і кожного, хто має сміливість виступити проти розграбування країни, вони записують у національні зрадники.

Результат нинішніх реформ один: повний крах соціальної політики, знищення залишків справедливості в країні, суцільне зубожіння населення, а на цьому тлі – прискорене збагачення купки наближених до влади олігархів".

Та чи не найстрашніше те, що українців може накрити новий, "єврощасливий" геноцид. Й пророцтво Олексія Толстого про вікове ходіння по муках набуде нового змісту: ходитимуть українці з тими муками у своїй країні, але не по своїй землі. Бо то не для декомунізованої влади народна приказка: "Грудка рідної землі дорожча за золото".

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і воля"










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua