Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Коли гроші говорять, тоді правда мовчить

Svetilo pravdy | 7.11.2018 22:23

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

В нашій державі й після другого Майдану не почали наводити правовий, економічний і соціальний порядок.

Коли гроші говорять, тоді правда мовчить
Після Майдану – самолюбна нікчемність?

Після Революції гідності європейські й штатівські куратори прозріли й побачили: владні структури всіх рівнів обплутала жадібна, безвідповідальна, самолюбна нікчемність. Тож поспішили підкинути Україні представників європейсько-американської гідності. Та ненадовго вистачило в "імпортних світил" оптимізму – драпонули назад.

Залишилася в структурі Кабміну лише "десантниця" зі США, недоучена до посади міністра охорони здоров'я Уляна Супрун – виконувач обов'язків. Українська корупційна олігархія терпить її, бо слухняна: загадали займатися у соцмережі порадами від "народного цілителя", вона й радить... їсти оселедець із чорним хлібом. Про її ж реформи в медицині говорять гроші – з телеекранів і шпальт друкованих видань. А коли говорять гроші – правда мовчить.

Найбільше лементують проти Уляни Супрун народні депутати. Але їхня соковита, нерідко гостро-іронічна критика явно лицемірна, один-в-один, як було стосовно головної банкірші Гонтарєвої. Згадаймо, протягом року звільняли її з роботи "артистичними" депутатськими язиками, в чому тільки не звинувачували... а потім з оберемками імпортних квітів проводили на іншу роботу, і накраденого не відібрали.

На боротьбі проти підвищення ціни на газ та інші комунальні послуги, на "нищівній" критиці "антинародного бюджету", кажуть, можна ще більші гонорари та дивіденди заробити. Для цього треба проголосувати на сесії за те, проти чого боролися перед телекамерами. І справно голосують. Отже, нічого й дивуватися, що так швидко казково багатіють обранці, навіть з числа рядових учасників Майдану "гідності". А вже лідери – в рази добавляють мільйони-мільярди. Ще рік не закінчився, а вже 20 добавилося тих, хто має статків на 50 і більше мільйонів доларів. Правда й тут мовчить, виправдувальні пояснення дають гроші.

Не секрет, що ефірна хвилина загальноукраїнських телеканалів коштує десятки тисяч гривень. Хто захоплює ті ефіри? Самі бачите: хто гарно розповідає про болячки не лише українського суспільства, а й країн-лідерів з економіки та добробуту свого народу. А от як щось корисне для суспільства зробити – видно, клепок і завзяття не вистачає. Легше когось оцінювати, модні гасла виголошувати. Ще й багато кому з телеглядачів це подобається: "Ото давав!...", "Ото розносив!...". Кому батьки не заклали артистичних здібностей, але благословили на гроші, той постійно пережовує те, що вже хтось жував. Головне – засвітитися у телевізорі.

Я давно не граюся в депутати, не бавлюся великою політикою (пропозиції часто надходять), тож міг би й не звертати уваги на політичне, державне й побутове лицемірство, падіння соціальної моралі, проститутну продажність лідерів та їхньої обслуги. До того ж, зі своїм трудовим колективом роблю те, про що "вишиванкові патріоти" лише безбожно-брехливо обіцяють: даю людям роботу з гідною зарплатою, невпинно збільшую наповнення державної скарбниці, багато допомагаю громаді й окремим людям, звісно, й сам маю не черствий хліб і повний набір до хліба. Здавалося б, чого ще треба?

Думайте, як хочете, але скажу, що постійно відчуваю неспокій на душі від того, що в нашій державі й після другого Майдану не почали наводити правовий, економічний і соціальний порядок. Що наше суспільство давно вже повинно б жити краще – відчуваю з власного півстолітнього трудового досвіду, набутого на рідній землі, і запозиченого у розумних державників світу.

Якби не мав такого багатого досвіду, не знав "кухні" "варення" достатку для себе й тих, з ким працюю і живу в одній громаді, може, тоді і не брав би так близько до серця прояви державно-політичної ідіотії. Якщо ж знаєш зсередини причини, які не дозволяють рідній країні стати кращою в Європі, тоді й загострюється власний сердечний неспокій. І ніяка брехня, навіть придумана за величезні гроші, не здатна запудрити мізки й замилити мені очі.

Не боюся ні верховних тупоголових від влади та політики, ні бидлячої нікчемності тих, хто їх обслуговує. Боюся за долю суспільства, століттями згніченого, але й досі не здатного рішуче повторити запитання Тараса Шевченка, яке він адресував царським деспотам: "По якому правдивому закону землею і сердешним людом торгуєте?" Пророк не лише запитав, а й попередив: "Стережіться ж, бо лихо вам буде, тяжке лихо". І воно, те лихо, до них прийшло в 1917-му...

Кобзар писав правду, щоб волю розбудити, заплативши за це власними роками каторжної неволі. Хоча викуплений друзями з кріпацтва і вивчений на художника, міг би безтурботно жити, в панських палатах розкошувати. Але справжній син України жив іншою мрією: "І забудеться срамотна давняя година, і оживе добра слава, Слава України!"

На жаль, і після 157 років від передчасної кончини генія правдивого слова, ота "срамотна давня година" в долі України не стільки забувається, як обростає новою срамотою, ще ганебнішою, лицемірнішою й не менш деспотичною, ніж було за російського царизму. А найбільш розпіарені борці проти цього безбожно "підробляють" могильщиками правди. Й оточили себе такими ж, деградованими, з нульовим професійним рівнем – від школи до політики, від журналістики до спецслужб. Відома журналістка з тижневика "Дзеркало тижня" Юлія Мостова назвала це проблемою номер один в Україні, а номером два – корупцію.

Перелічувати поіменно, хто в цьому винен, талановита журналістка не захотіла. Натомість наголосила: "Ми всі, і кожен з нас, винуваті".

Брехня до Європи не довезе, а от до руїн СРСР поверне

Коли ідіот не тільки від батьків, а й від суспільства нахватався паскудства, ще й під патріота фарбується, тоді він стає закінченим дурисвітом. Якщо ще й до державних справ доривається – чекай великої біди. Бо такий ідіот і за гроші, і задовольняючи свої звірині рефлекси, завдає величезної шкоди ближньому своєму й суспільству загалом.

Звіриноподібне суспільне явище не сьогодні виникло, воно успадковане з найгірших часів більшовицького диктату. Скільки безневинних людей знищили ідіоти від влади? Скільки прекрасних соціальних ідей заглумили? Все – заради революційної доцільності, заради побудови міфічного земного раю. А правда й тоді мовчала, бо за неї говорила добре організована й непогано фінансована "державна ідеологія".

У незалежній Україні замість державної ідеології запроваджується ідеологія команди президента. Нинішній президент Петро Порошенко чи не найбільше успадкував з революційно-політичної доцільності ленінізму-сталінізму. Боюся, що незабаром "очищена" команда "євроідіотів" назве ворогом України кожного другого співвітчизника, або й більше. Не здивуюся, якщо почнуть відновлювати сталінські закони за "антирадянщину", перейменувавши на "антиукраїнщину".

І все ж сподіваюся, що недалека історія дасть оцінку, хто більше завдав шкоди Україні: ті, кого влада назве ворогом, чи ті, кого народ вважає командою деспотичної влади?

Поки ж шкодую, що нечисті руки й голови без клепок беруться вкотре за переписування історії, щоб поставити її на службу приватизованій ідеології. Для цього створили нову урядову структуру – Міністерство інформаційної політики, активізували роботу Інституту національної пам'яті.

Державні установи стараються, відробляють багатомільйонне фінансування народними грошима. Але чи закріпиться в історичній пам'яті те, що вони героїзують? Причому у великих суперечках, але чуючи лише думку, замовлену державними лідерами та політиками з перевернутими мізками.

Читав висновки серйозних дослідників історії, які занепокоєні сучасним тлумаченням історичного минулого. Зокрема й тим, чому не береться до уваги те розуміння, що Україна здобула юридичну незалежність "не стільки як наслідок тривалого національно-визвольного руху, а як відповідь на виклик розвитку світової глобалізації". Тобто, радянська суспільно-виробнича система виявила повну неспроможність адаптуватися до провідних тенденцій розвитку, від того й розвалилася. І навіть багатомільйонна КПРС не кинулася на барикади захищати збанкрутілу систему.

З висновками справжніх вчених істориків і я повністю згоден. Оскільки, вже вкотре наголошую, оту неспроможність "єдино правильної планової системи" відчув ще до розпаду СРСР. І не чекав з моря погоди, а став шукати науку й досвід у провідників ринкової економіки – полетів і за океан. Й досі туди літаю та своїх помічників посилаю. Завдяки досвіду, науці й техніці США, наше господарство подолало наслідки ідіотично проведеної колгоспної реформи, світової економічної кризи-2008, долає й корупційно-безладні провалля на шляху до "єврощастя".

Знаючи ж справжню ціну кожної трудової копійки, не перестаю дивуватися: навіщо приватно-президентська ідеологія засіває бюджетними грішми героїзацію тих історичних постатей, які нібито вибороли нам незалежність? Я особисто засідав у Верховній Раді 27 років тому, і все те відбувалося на моїх очах, за моєї участі, при моєму світлому розумі.

Тож хочу декому освіжити пам'ять, а молодше покоління закликати не засмічувати свої мізки історично-ідеологічною брехнею, а передусім критично осмислювати причини, чому Україна на 28-му році незалежності посідає 123 місце за рівнем багатства громадян серед 140 країн світу. У нас на дорослу людину припадає в середньому 1563 долари, а в Австралії, для порівняння, – 411 тисяч доларів. І це при тому, що Австралія й досі формально перебуває у "колоніальному" складі королівства Великобританії, а фактично грамотно розвиває свою економіку і соціальну людяну політику.

Наші ж "євродержавники" всі біди суспільства списують на зовнішніх ворогів і складну внутрішню ситуацію. А щоб народ менше задумувався над справжніми причинами, його затуркують героїзацією історичних скелетів, перефарбовуючи їх у патріотичні кольори та підпорядковуючи президентській політичній доцільності.

Тож зупинюся на правді про головну історичну подію для України – здобуття юридичної незалежності. Так от, справжня боротьба за це розпочалася з невизнання московського ГКЧПе й протистояння йому в 1991 році.

Ситуація була далеко не проста. У Київ тоді прибув посланець від міністра оборони Язова (член ГКЧП) генерал Варенніков. На той час у Київському й Одеському військових округах нараховувалося майже 300 тисяч військових, більше двох тисяч танків і стільки ж бронемашин, майже дві тисячі гармат. Міністру оборони СРСР підпорядковувався Чорноморський флот та низка інших військових формувань на території України. ГКЧП підтримував перший секретар ЦК КПУ Гуренко та його структури на місцях. Але це не злякало депутатів дванадцятого скликання Верховної Ради УРСР, в якому засідали переважно члени КПРС, до виборів – партійні функціонери і керівники господарських колективів. Ми витримали натиск Москви, хоч і там на Червону площу вийшли були танки. Перемогли солідарність здорового глузду та розумне використання ситуації, і невдовзі парламенти союзних республік проголосили незалежність. Зокрема в Україні – без краплі крові.

Як безпосереднього учасника тих подій, і дивує, а інколи й бісить нав'язування українському суспільству, ще й за народні гроші, ідеологічну брехню про вирішальну роль в здобутті незалежності історичних постатей Мазепи, Грушевського, Скоропадського, Петлюри, Бандери... Так, вони мають місце в українській історії, але правдиве місце, ще й критично осмислене. Бо вони-то боролися за незалежність, проливали кров співвітчизників, але без бажаного кінцевого результату. Чому? Шукаючи відповідь, можна вийти й на сьогоднішні помилки. Та й чи захотіли б названі історичні постаті, якби були живі, щоб їхні імена використовували сьогоднішні державники та продажні партійні лідери для свого піару? Щоб про них говорили гроші, стягнуті з найбідніших людей, а правда щоб мовчала?

До речі, на початку 90-х я не розділяв ідею здобуття незалежності. Бо ще до її проголошення в стінах парламенту розгледів у запеклих борців справжню мету їхньої боротьби: незалежно від Москви грабувати Україну. І ціла низка "великих демократів" на це купилася. А яке "незалежне" щастя одержав простий народ на 28-му році незалежності?

Нинішні ура-патріоти горлопанно гордяться, що декомунізували пам'ятники, назви населених пунктів та вулиць, але не усвідомлюють чи не найважливішого – не декомунізували ідеологію, що, як і при комуністах, зветься брехнею заради революційно-політичної доцільності. Така ідеологічна машина допомагає владі тримати правду за сімома замками, а управління свідомістю суспільства віддати "брудним" грошам. Не здивуюся, коли й військову силу підключать. Шлях до Євросоюзу? А може, назад – до руїн СРСР?

Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і воля"










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua