Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Інфовійна: здаватись чи стати нарешті на бік правди


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Неможливо весь час перебувати на околицях московської інфоканалізації, щохвилини ризикуючи туди завалитись остаточно, закриваючи очі на фундаментальні відмінності правди дійсності від безроздільно пануючих в українському інфопросторі навколомосковськоцентричних положень, пора вибиратись

Інфовійна: здаватись чи стати нарешті на бік правди
Усі розслідування, усіх убивств, як бачимо, і надалі практично на нулі, як це і було завжди раніше. І хоч людська надія, що злочини будуть розкриті, постійно жевріє, живлячись здоровим глуздом, однак всупереч і йому, і величезному суспільному тиску на слідчі органи, ні одне з розслідувань усіх резонансних убивств досі не зрушило з місця. Це одне.

Безсилість української інформаційної політики перед агресивною, в усіх розуміннях цього слова, московською пропагандою, очевидна. Це ще одне.

Нахабність тотальної бездонної наскрізної московської брехні не має меж, і на жаль досить таки непогано видно, що лідери українського інфопростору аж ніяк не бачать, що її може зупинити. Це ще одне подібне.

Список цих паршивих особливостей сьогодення можна продовжувати, і тенденція до подальшого його розширення очевидна, як от наприклад практично не прикриті державні зусилля щодо ліквідації "Шустер live" – тобто цілком однозначні намагання і надалі все сильніше жмурити суспільні очі на правдиве суспільне відображення дійсності.

Що це таке? Куди це веде і що буде далі? якщо не зламати це сповзання до все глибшого і глибшого занурення в брехню, щоб там не дивитись правді в вічі й не називати важливих речей своїми спражніми іменами?

А що ще може бути в таких випадках, коли люди намагаються дурити самі себе і ховаються, як в тій притчі про страуса з головою в піску, від прикрої правди, яка фактично прямо таки сама лізе в очі і руйнує їхнє життя? Життя буде зруйноване.

І щоб цього не трапилось, необхідно нарешті відмовитись від укладеної для нас в Москві облудної парадигми нашої інформаційної політики і прямо назвати, його власним іменем – того, хто насправді нападає на Україну, ненавидить її дикою утробною смертельною ненавистю і хоче будь що знищити українську державу, українську мову, український народ і все українське.

Доказами наявності в реальній дійсності сьогодення тої утробної смертельної сучасної ненависті до українського народу, просто битком набитий весь, перш за все російськомовний інтернет.

Для правдивої життєвої сили (не тільки) українського народу, усяка брехня, фальш і облуда усіх гатунків всередині суспільства, це сильна отрута. Саме якраз тому український народ, не мислячи свого життя без своєї життєвої правди-віри, протягом тільки останніх ста років поклав незліченну кількість мільйонів життів прекрасних людей.

І саме тому такий наполегливий вигляд мають потуги московської холуйні усіх гатунків, відвертої і під прикриттям – цілком свідомої та просто зазомбованих дурнів під наркозом тої чи іншої московської облуди – усунути з українського життя правду і впроваджувати, будь-яким чином, в українські реалії, окрім уже впроваджених раніше речей на зразок корупції, якусь додаткову специфічну доморощену українську брехню, під назвою чи то "пропаганда", чи то під якоюсь іншою, замість стати цілком й повністю на бік животворної для українського народу правди.

Небезпека розширення московського інформаційного простору, з допомогою відповідного перетворення українського інфопростору шляхом вилучення з нього правди, непогано видно, що досить таки зрозуміла багатьом думаючим людям. Такого висновку можна дійти навіть просто дивлячись один окремий ефір Шустера, наприклад від 20.02.2015.

А що тим думаючим людям на жаль не зовсім ясно, і це видно з усіх ефірів, і далеко не тільки Шустера, то це те, що український інфопростір – не тільки в своїх зовнішніх виявах на зразок російських тваринних серіалів на українських телеканалах, а в самих його оснооположних категоріях, фундаментально – вже давно рухається практично весь в навколомосковській орбіті й знаходиться в полі тяжіння московської брехні. І що український інформаційний грунт не просто залитий брехливим інфолайном з московської інфоканалізації, а що під ним, в глибині, давно лежить закопана туди московськими посіпаками усіх калібрів на українській землі (і сьогодні ретельно оберігається ними), грунтовна московська олжа, яка підсвічує кожне інформаційне українське повідомлення.

Що то за олжа і що робити?

Необхідно усвідомити, що на Україну напав насправді не Путін. І що це не російський, чи якийсь інший народ, а що це ті ж самісінькі московські організаційні структури, які організували в 20-му сторіччі три гігантські голодоморні убивства українського народу. Найкраще ім'я цим структурам – московська банда убивць.

Слід нарешті уяснити, що московська банда убивць нікуди з тих часів не поділась, ніде не зникла і аж ніяк не переродилась на щось типу доброзичливе до України. І що ті московські організаційні структури московської банди убивць, вони сьогодні, як і раніше, наповнені тими ж самими, чи такими ж самими спеціалістами з організації та прикриття величезних убивств, перш за все убивств українського народу. І що вони – це ніякий не комунізм, лахміття фразеології якого вони вже давно викинули на смітник, зокрема щоб його використовували там, на смітнику історії, московські холопи під прикриттям, для відвертання нашої уваги від справжніх убивць.

Це саме якраз вони убили в 1946-47, в 1932-34, 1921-23 щоразу мільйони одних тільки українських дітей. Вони ці убивства ретельно планували, до них готувалися, після чого їх організували й учинили, і до сьогодні ті гігантські убивства прикривають, здійснивши спершу поділ суспільства на дві головні визначальні верстви (страти) – на тих, хто убиває, і на тих, кого убивають.

Чому чим більше московська банда убивць продукує брехні, тим живіший, жвавіший та активніший вигляд вона має, зрозуміти насправді зовсім не важко. Адже саме якраз брехня є духом і кров'ю цієї ні з чим в історії людства не зрівняної сатанинської сукупності оргструктур. Без брехні їй моментальна загибель, і відповідно чим московська брехня потужніша, тотальніша, чим вона більш наскрізна та всеохоплююча, тим більш сильною почувають себе усі організаційні структури цього злоякісного, смертельно небезпечного утворення на тілі людства.

Більш детально щодо московської банди убивць, її пособників, засобів та її членів, у тому числі холопів, холуїв посіпак та просто рабів різноманітного етнічного походження, ні у одного з яких насправді нема рідного народу, тобто відсутня національна належність, можна прочитати в книзі "Українська політологія або Атдадім Львов Палякам". Матеріали цієї книги написані протягом 1999 – 2010 років, в процесі участі автора в політичних форумах, перш за все в тоді найактивнішому форумі ukr.politics. Її вільно доступну електронну версію, український оригінал і російський переклад, можна взяти тут:

/*

UPolitology.pdf

https://drive.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE&authuser=0

UPolitology.epub

https://drive.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alT0xMOTJKUFNEMzA&authuser=0

російський переклад:

UPolitologyR.pdf

https://drive.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs&authuser=0

UPolitologyR.epub

https://drive.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alMDdqUWRReHRZaGM&authuser=0

*/

Для знайомства з книгою наведемо тут її першу, вперше опубліковану в вересні 2006 статтю "Убивства українських політичних і культурних діячів":

/*

Оце зараз, згадуючи раніше чи пізніше убитих українських політичних і культурних діячів, виявилося, що серед відомих мені тих убивств, авторство яких було встановлено – з досить таки давніх часів – я не знаю жодного такого убивства, яке було б учинене не московськими спецслужбами.

А підозрілі передчасні смерті, починаючи принаймні з Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького до сьогодні, дуже добре вписуються в ті шеренги убивств, московське авторство яких точно відоме.

Деколи вбивці ставали відомими в результаті розслідування, проведеного країнами, на території яких вони були вчинені – як, наприклад, убивство Петлюри в 1926, а деколи – в результаті опублікування мемуарів виконавцем убивства багато років по тому. Після багаторазової зміни осіб, само собою на вершині московської державної ієрархії. Як це, наприклад, сталося з убивством Євгена Коновальця в 1938 в Роттердамі, про авторство і спосіб учинення якого стало відомо тільки після опублікування мемуарів виконавця даного московського убивства, Павла Судоплатова, на початку 90-х років.

Однак, особливо показовими, особливо з точки зору розуміння процесів гальмування розслідування усіх резонансних убивств, учинених протягом останніх 15 років тут, на українській землі, є московські вбивства, вчинені в 1957 і 1959 роках – Лева Ребета і Степана Бандери відповідно – а особливо, звичайно, останнє з них, убивство Степана Бандери.

Не зупиняючись на самих цих убивствах, учинених агентом КГБ Богданом Сташинським – інформація стосовно них в мережі є – розглянемо питання про те, а яким же чином реагують московські вбивці на загрозу розкриття та оприлюднення вчинених ними, на найвищому державному рівні, вбивств.

Отже, 12 серпня 1961 року, Сташинський з дружиною в НДР вислизнули з-під нагляду КГБ.

На виявлення факту втечі, передачу повідомлення про це в Москву та прийняття московського рішення на найвищому рівні про перекриття можливих шляхів втечі цього безпосереднього виконавця вбивства Степана Бандери, Сташинського, пішло кілька годин.

Цих кількох годин Сташинському вистачило, щоб встигнути перетнути лінію розділу Західного та Східного Берліну.

Через якісь години чи хвилини по тому ця лінія була перекрита і вже з ранку наступного дня, 13 серпня 1961 року, була готова тимчасова, яка скоро перетворилась в стаціонарну, всім відому бетонну Берлінську стіну.

Оскільки про вбивство Бандери і про втечу його вбивці, керованому безпосередньо з Кремля – який пив шампанське з Хрущовим і Шелепиним – тоді ніхто не знав, то громадськістю, звичайно що, були знайдені інші причини для пояснення таких раптових, різких і, як на перший погляд, не зовсім адекватно до поточної ситуації рішучих московських дій по зведенню Берлінської стіни. Саме ті причини і наводяться за інерцією й досі.

Звичайно, що на цьому діло не могло так просто скінчитися. Попереду було слідство і суд. Хоч воно суд був ніби як над Сташинським, але насправді той суд був, усім це було зрозуміло, над його безпосередніми кремлівськими керівниками.

І при тому, зауважимо, зовсім не над тими кремлівськими керівниками, які залишились десь в минулому і на яких уже сміливо можна вішати усіх собак – а над тими, які прямо зараз сиділи в своїх кремлівських кабінетах.

Наявність потреби потурбуватися, і то негайно, про ліквідацію наслідків усього цього досить таки очевидна, чи не так.

На фізичну ліквідацію самого джерела правдивої інформації про московських убивць, тобто агента Сташинського в німецькій тюрмі, навряд чи покладались надто великі надії. А невдалі інформаційні операції типу брехливих публікацій в підлеглій московським убивцям пресі, чи прес-конференції різних московських сексотів – вони лише тільки посилювали негативні наслідки даного величезного витоку правдивої інформації про кремлівських убивць.

Отже, оскільки сам витік правдивої інформації, це було ясно що зупинити не вдасться, і навіть поставити навіть під маленький сумнів її правдивість теж не вийде, то мабуть не залишалось більше нічого, аніж спробувати заглушити резонанс від цього всього чимось іншим, але не менш серйозним.

І коли розглянути події, які трапилися під час проведення розслідування московських убивств, виконавцем яких був Сташинський; під час суду над Сташинським; і особливо негайно ж одразу після винесення судового вироку – тобто коли очікуваний резонанс стосовно злочинних дій московських убивць мав бути найбільшим, то ми негайно побачимо так звану Карибську кризу, розвиток якої (підготовка) відбувався паралельно зі слідством, а кульмінація по часу точно співпала з винесенням вироку.

Не доводиться сумніватися, що якби Німеччина не була учасником достатньо потужної системи колективної безпеки, то оргутворення московських убивць без проблем відшукало б скільки завгодно ефективних засобів для того, щоби не допустити а ні суду з участю Сташинського, а ні навіть й розслідування даного свого злочину – аналогічно як це зараз має місце в Україні стосовно багатьох резонансних убивств, криваві сліди від яких усіх ведуть прямо в Москву, Кремль, і з яких досі ні одне не розслідуване.

Невідповідність московських дій з розкручування та гальмування Карибської кризи, яка поставила світ на грань термоядерної війни, іншим тогочасним подіям, вже тоді усім впадала в очі: "Компромисс не удовлетворил никого. При этом он явился особенно острой дипломатической неловкостью для Хрущёва и Советского Союза, которые выглядели дающими задний ход в ситуации, которую сами же и создали": [http://ru.wikipedia.org/wiki/Карибский_кризис, (розділ "Последствия", версія 2006 року) ]

І звичайно що належні висновки на майбутнє з того величезного проколу московськими убивцями були зроблені, і тепер усі, причетні до запланованих в Москві резонансних убивств, негайно фізично ліквідовуються.

Наприклад, доводилось бачити інформацію про те, що з вертикалі керівників московських концтаборів, причетних до того концтабору, в якому у 1985 році був убитий Василь Стус, вже на початку 90-х років давно жодного не було серед живих.

Що ж до безліч резонансних відвертих убивств і несвоєчасних смертей з сумнівними обставинами українських політичних і культурних діячів останніми роками на українській землі, криваві сліди від яких усіх ведуть прямо в Москву, Кремль, то треба відверто зізнатися, що доти, доки Україна не стане дійсним учасником НАТО, їхнє справжнє розслідування, не кажучи вже про якісь там суди, повністю виключене, а повна безкарність убивць і надалі цілком забезпечена – з огляду на відсутність реальних гарантій безпеки України та повну ясність стосовно того, що московські убивці задля забезпечення свого особистого вигляду ніби як не злочинців, без жодного якогось трепету завжди готові скористатися своїми численними наявними тут в Україні чи деінде засобами, не зупиняючись ні перед чим – будь-якими засобами, у тому числі наприклад покласти життя будь-якої кількості нормальних людей – без врахування при цьому, свої вони чи чужі.

*/

Неможливо весь час перебувати на околицях московської інфоканалізації, щохвилини ризикуючи туди завалитись остаточно, закриваючи очі на фундаментальні відмінності правди дійсності від безроздільно пануючих в українському інфопросторі навколомосковськоцентричних положень, пора вибиратись. В українського народу, на відміну від московської банди убивць, не було досі з чим ховатись від світу – не було чого приховувати – і сподіваюся не буде й надалі.










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua