Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Чому професор Андрій Зубов став дисидентом у путінській Росії?

Ігор Бурдяк | 2.01.2015 21:41

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Про найголовніше у житті людини

Чому професор Андрій Зубов став дисидентом у путінській Росії?
Андрій Борисович Зубов – російський історик, релігієзнавець і політолог, доктор історичних наук, професор Московського державного інституту міжнародних відносин, член Синодальної біблійно-богословської комісії і Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви, один з авторів "Основ соціальної концепції Російської Православної Церкви".

Широко відомим в Україні став після того, як 4 березня 2014 року опублікував у російському часописі "Ведомости" статтю під назвою "Это уже было". У ній, аналізуючи дії Росії відносно України і введення російських військ до Криму, вказав на схожість рис нинішньої кризи з приєднанням Австрії до нацистської Німеччини у 1938 році і заявив про згубність для Росії таких дій. Після публікації згаданої статті 4 березня 2014 року Зубова було звільнено з роботи. Того ж дня Київський університет запропонував Зубову посаду професора Інституту міжнародних відносин. Масове обурення, яке виникло в Росії та світі з приводу звільнення Зубова за антивоєнну статтю, змусило "відіграти назад". Історику винесли "серйозну догану" та сказали, що він може продовжувати викладати. 24 березня 2014 р. адміністрація Московського державного інституту міжнародних відносин (університет) все ж ухвалила рішення щодо розірвання трудової угоди із професором.

Зрозуміти мотивацію дій професора "собі на шкоду" допоможе екскурс у минуле. На початку 90-х років він читав лекції з історії релігії у Єкатеринбурзі.

Підхід Зубова до історії релігії відрізняється системністю, чутливим і коректним підходом. Без насильства і натяжок Зубов намагається побачити релігійний шлях людства в усіх його різноманітних формах як шлях до Христа через низку помилок, спотворень на цьому шляху.

Перша лекція – про "доісторичні релігії".

Після закінчення другої лекції (релігії стародавньої Азії, Індії, Сходу) один із слухачів запитав його: "Як Ви прийшли до віри в Бога?"

Андрій Зубов відповів так:

"Після довгого пошуку віри, коли мені було десь 25 років, повірив в Ісуса Христа. Я народився в нерелігійній сім'ї, та мабуть якусь "народну релігійність", дуже далеку від справжнього християнства, мені змогла передати моя няня, така собі "Арина Родіонівна".

Та релігійні почуття були у мене з тих пір, відколи я себе пам'ятаю. Дитиною я боявся своєї скінченності, смертності. Боявся, що мене не буде. Як це так? Усе це, що довкола, буде, світ буде, сонце буде, а мене не буде. Коли мені було 8 чи 9 років, я з жахом переживав пекельні муки. Знову ж, через мою няню були передані такі "знання". Потім я одержав Новий Заповіт на російській мові від моєї тітки. Їй подарували його ще до революції, коли вона вчилася в добрій гімназії в Санкт-Петербурзі. Вона передала цей Новий Заповіт мені. Я зберігаю його дотепер. Мені було тоді років 14-15, і я мало що зрозумів із прочитаного. Хоча там немає ніяких складнощів. Так тепер здається...та текст був для мене тоді закритий.

Та я вивчив чомусь напам'ять молитву "Отче наш". І відмовляв її кожен вечір у ліжку перед тим, як засинав. Щоправда, без глибокої релігійної інтенції. Деякий час я так робив, та за кілька років це припинилося. Та сьогодні бачу, що це мало велике значення для мого життя.

Потім відбулося багато різних подій. Я був уже кандидатом наук, гуманітарієм, спеціалістом із сучасного Сходу. Був одруженим. Жив матеріально згідно з тодішніми умовами в СРСР непогано, як виходець із сім'ї привілейованого вищого чиновництва. І ось маючи дружину, дочку, квартиру, кандидатську дисертацію, все, що можна бажати для життя, я "сказився з жиру".

Зрозумів, що все це зовсім непотрібно. Це все – ніщо! Навіщо все це потрібно, якщо все закінчується нічим?! Незважаючи на те, що мене по-справжньому захопила наука. Із задоволенням працював як науковий дослідник. Мені це було дуже цікаво! Я писав свою другу книгу. І раптом ясно зрозумів, що я у книзі не з цензурних міркувань (хоча й з них теж), та найголовніше – через те, що в душі є багато такого, що виразити неможливо, я виражу, реалізую себе на 5-10 відсотків. А решту я не скажу ні дружині, ні книзі, ні другу, нікому! Як напевно й кожен інший. Це умре разом із мною, і відійде в небуття! То навіщо все це? Я тоді був уже переконаний, що є якийсь моральний вимір життя. Аморальне життя погане. Але чому погане? Якщо праведний і грішник, моральний і аморальний однаково відходять у порожнечу і небуття остаточно, то чи не все одно, як жити, та й взагалі жити?!

Ці прості елементарні думки мене осяяли, і змусили умоглядно, по-філософському зрозуміти: "якщо немає мети життя, винесеної за межі цього життя, то тоді в цьому житті взагалі відсутня мета". І пізніше я теж зрозумів, одну просту річ: я, і напевно кожен із нас живе у сукупності окремих цілей. Наприклад, сьогодні перед нами завдання подивитися кінофільм, написати книгу, розбагатіти, заощадити гроші і поїхати на море відпочивати, і тисячі інших завдань великих і малих. Та коли всі ці завдання реалізуються лише після того, як виконана відповідна підготовка, то коли реалізується все життя? Виходить, що сукупність окремих завдань веде в нікуди! Але ж такого просто не може бути!

І я тоді ясно зрозумів, що повинна бути абсолютна ціль, мета, винесена за межі цього життя, ціль, для якої все життя є лише підготуванням, так само як накопичення грошей є підготовкою для поїздки на південь у час відпустки. А якщо це так, то у мети нашого життя повинен бути оцінюючий смисл. Бо якщо на землі добре чи погане закінчується смертю, то повинно бути щось таке, де добро чи зло накінець себе реалізує, виявляє. Отже є щось, що відрізняє добро від зла. Є те, що люди називають Богом.

З цими чисто філософськими ідеями, якщо хочете, "з вірою філософа" відповідно із звичаями того часу мене як молодого наукового співробітника послали весною в колгосп на сільськогосподарські роботи. Як усе премудро буває у цьому житті! Туди, природньо, поїхала ціла група людей із інституту Сходознавства. Як "великий сибарит" я вирішив трохи часу зекономити, і на пару днів запізнився. І коли я зайшов у кімнату, де мав жити, то побачив достойного пана приблизно мого теперішнього віку (≈ 40 років), який у робочий час сидів на ліжку і читав псалми Давида. Це був один із найбільших наших індологів. Він зробив повний адекватний переклад Бхагават-гіти на російську мову, і опублікував його у книзі "Бхагават-гіта у традиції наукової критики), і в той час працював над перекладом коментаря Рамануджи "Бхагавата-пурана" Всеволод Сергійович Семенцов. З тих пір він став моїм найближчим другом. Один із наймудріших, найбільш інтелектуальних людей кінця 70-х років, на жаль передчасно пішов із життя у кращий світ.

Він став розмовляти зі мною. І в результаті бесід, суперечок, я дуже швидко зрозумів те, про що вам розповім на третій лекції: унікальність і смисл християнського шляху.

Далі пішов по наїждженій дорозі: духівник, церква, наші катакомбні зустрічі, молитви...дружина мене покинула після навернення...звільнення з інституту за релігійні переконання...вінчання при закритих дверях церкви (повторно одружився)
".

У час перестройки Андрію Зубову дозволили повернутися в науку, і в 1989 році він захистив дисертацію на тему: "Парламентська демократія та політична традиція Сходу".

А у минулому році руководство МГИМО сочло невозможным продолжение работы Зубова А.Б. в институте и приняло решение о прекращении с ним трудового договора:

"Это решение вызвано тем, что Зубов А.Б. сознательно и неоднократно нарушал Устав МГИМО, Правила внутреннего распорядка и Положение МГИМО об основных принципах корпоративного поведения, которые определяются ведомственной принадлежностью МГИМО к МИДу России.

Предупреждения со стороны руководства МГИМО о недопустимости такой практики высказывались Зубову А.Б. не раз в прошлом, а в связи с активизацией его публичных выступлений по поводу событий на Украине и в Крыму, 5 марта ему было вручено официальное уведомление о недопустимости таких высказываний и их несоответствии статусу профессора МГИМО.

Многочисленные высказывания и интервью Зубова А.Б. о происходящем на Украине и о внешней политике России вызывают возмущение и недоумение в университетской среде. Они идут вразрез с внешнеполитическим курсом России, подвергают безоглядной и безответственной критике действия государства, наносят вред учебно-образовательному и воспитательному процессу.
"

Отже, Зубов знову дисидент. Тепер уже в некомуністичній і ніби-то неатеїстичній Росії. Його витурили з роботи де-факто за те, що він вірить в Бога. Його совість християнина не дозволяє мовчати, коли чинять неправду. Не "собі на зло", а "собі на добро" такі поступки.

До речі, що характерно: майже усі радянські дисиденти вірили в Бога.










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua